Головна » Українська література

Павло Тичина як поет-синтезист: системний аналіз поезій збірки „Сонячні кларнети” в 11-му класі

   «Книга передчуття сподіваного щастя» - так назвав В.Стус  збірку поезій П.Тичини «Сонячні кларнети», якій у творчому доробку поета відведено перше місце не лише хронологічно.

        «Сонячні кларнети» здивували і зачарували читача, бо в Храмі Вселенського Мистецтва молодому поетові, як нікому до нього та й по ньому, вдалося зробити невидимими стіни між залами, де представлені живопис, музика, поезія. І саме для того, щоб глибше зрозуміти поезії даної збірки пропонуємо розглядати іх з погляду сприйняття – зорового (живопис), слухового (музика) та емоційного впливу (література). Як відомо, системний аналіз лише тоді можна вважати успішним, якщо він пояснює витоки явища, його джерела, або, іншими словами, чинники, що сформували це явище. Зрозуміло, що джерела синтетизму поета треба було шукати як в особливостях його таланту, так і в тих чинниках, які впливали на його формування -  «дух доби» кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., коли по всій Європі лунав тріск від ламання старих виражальних форм і у всіх видах мистецтв відбувався глобальний процес оновлення виражально-зображальних ресурсів, процес, коли всі вони ставали відкритішими один для одного. Завдяки своїй універсальній обдарованості та сприятливому збігу обставин (чудова музична освіченість, тісне спілкування з модерним живописцем Михайлом Жуком, інтелектуальне середовище на «суботах» Михайла Коцюбинського) молодий Тичина органічно ввібрав ці тенденції, створивши глибоко новаторський мистецький синтез слова, музики та живопису.

  Кларнетизм — термін, запропонований Ю. Лавріненком та В.Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього Павла Тичини   Особливостями кларнетизму є:

— незалежна від політики й ідеології «чиста поезія», що уславлює ідеал гуманізму та добра: «Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть»;

— музично-поліфонічні образи-символи: Мадонно моя… / Вже славлять, співають нове ім’я. / (Ave, Maria, Калино моя!) Іде і сміється:життя! квіток! / Сонце на скрипку, хмарки у танок. (образ жінки);

— навіювання образу предмета замість його називання (сугестія): …Університет, музеї і бібліотеки не / дадуть того, що можуть дати / карі, / сірі, / блакитні. (очі як дзеркало душі);

— «синестезія» або синхронність різних почуттів та відчуттів (кольору, звуку, запаху, дотику): Пробіг зайчик / Дивиться — світанок! / Сидить, грається, / Ромашкам очі розтулює. / А на сході небо пахне, / Півні чорний плащ ночі / Вогняними нитками сточують / — сонце — / … (рух, світло, запах, колір);

— драматичні несподівані словосполучення: чорний акорд, очі христовоскресні, ніжнотонні кораблі;

— наслідування заповіту Верлена: «Насамперед — музики!»:Я бриню, як струни / Степу, хмар та вітру.

— ритм в основі музичності поезії;

— слово-барвозвук: золотий гомін, чорнокрилля;

— вживання змістових розділових знаків: Зоряного ранку припади вухом до землі — / … ідуть. («Золотий гомін»)

      Поезія «Арфами, арфами…» - гімн Весні, молодості,  майбутньому, новому.

Мотив - зображення краси природи, прихід весни.

Головна думка - автор передає у творі красу природи.

Жанр - Пейзажна лірика

Композиція: поезія складається з 4 строф. І строфа – Прихід весни. ІІ строфа – Віщування грози. ІІІ строфа – Милування весною. ІV строфа - Розкривається душевний стан героя.

     Твір сповнений  вітаїзму (життєствердження).

     На прикладі цієї поезії в повній мірі можна прослідкувати кларнетизм, що передбачає поєднання зорових (живопис), звукових (музика), формальних  тощо засобів, ознак різних стилів. То й розглянемо поезію «Арфами, арфами…» саме як своєрідний  фьюжен різних засобів, мистецтв, прийомів, що надає їй особливого звучання.

Музика

 

Живопис

Література

 Поезія нагадує звучання музичного інструменту: декілька акордів, коротка пауза і ось швидко пробіглася рука інструментом – полинула музика. Це досягається таким чином:

- перегук чоловічої і дактилічної рими (Йде весна, Запашна… Закосичена) (урочистість, енергійність межує з ніжністю);

- поєднання дактиля й хорея (створюється музичність і мелодійність);

- асонанс літер о, а (створюють широту, лунність, розложистість);

- алітерація л, м, н, в,р (що дає можливості чергуватися ніжності з рішучістю);

- використання рефренів (йде весна запашна, квітами-перлами закосичена; сміх буде, плач буде перламутровий) нагадує пісню;

- використання інверсії

(що створює мелодійність); Арфами, арфами- золотими, голосними обізвалися гаї;

- використання повторів (для створення мелодійності, ритмічності) – арфами, арфами; сміх буде, плач буде;

- поєднання широких, розлогих рядків і чітких, коротких;

- різні способи внутрішнього та зовнішнього римування (зокрема перехресного);

- Різноскладові рядки (1р. – 6 складів; 2р. – 15 складів, 3р. – 5 складів);

- Кожна строфа має певну структуру з інтонаційним виділенням на кінці строфи.

Перед очима постає широкий пейзажний простір, переданий автором за допомогою різних художніх засобів:

- епітетів ( весна запашна, бій вогневий, арфами само дзвонними);

- метафор (йде весна запашна, арфами обізвалися гаї, ой одкрий колос вій);

- порівнянь ( думами, думами, наче море кораблями; поточки як дзвіночки, жайворон, як золотий: квітами-перлами);

- використання різних кольорів ( гаї - зелений, квіти – кольори райдуги, перли - сріблястий, золотий, блакитний).

 

Поезія насичена й різними літературними засобами:

- синхронність  різних відчуттів (зорових –гай, блакитне небо; слухових –жайворон, як золотий з переливами, асонанси, алітерація; нюхових –весна запашна);

- використання авторських неологізмів ( самодзвонними, ніжнотонними);

- використання пестливих слів(поточки, дзвіночки);

- використання риторичних окликів для емоційності, піднесеності (Буде бій!, вогневий!, ой одкрий колос вій!);

- використання антитези (сміх буде, плач буде)для підкреслення протиріччя в душі, в природі;

- персоніфікований образ Весни;

- еліпсис (жайворон,  як золотий з переливами) для емоційності;

- багатство символіки твору (  кораблі – мандри, море – безмежжя, бій вогневий – передчуття боротьби; блакитний колір – легкість, далечінь; вогневий (червоний) – хвилювання; золотий – багатство, радість, життя);

- використання слів-барвозвуків ( арфами золотими, сміх перламутровий);

- поєднання ознак різних стилів: експресіонізму ( посилена увага до природи, все в ній є нерозривною цілістю), імпресіонізму ( увага до кольорів, звуків), символізму ( використання символів), неоромантизму ( ліричний герой – мужня особистість, що прагне змін, пригод).

 

    Ліричний герой вміє бачити навколо прекрасне, милуватися природою. Він обдарований, ніжний, емоційний. І в той же час прагне нового, змін, боротьби. Здається, що він відчуває наближення нової епохи, її суперечливу суть (і це підтверджує час написання).

«Ви знаєте, як липа шелестить…» Вірш написаний 1911 року і, за деякими джерелами, є першим друкованим віршем Павла Тичини.  1911 рік – це лише період становлення майбутнього поета як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант поета. Вірш не належить до жодної збірки, лише пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”. Синтез мистецтв, що постав у всій своїй виражально-зображувальній потужності в “Сонячних кларнетах”, у цій пейзажній мініатюрі був лише ледь відчутним.

       Цей вірш – пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи  пов’язуються з душевними настроями, а події людського життя часто замальовуються як певна паралель до явищ природи.

                               Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? —(пейзажний етюд)

 

                               Кохана спить, кохана спить,

                               Піди збуди, цілуй їй очі -

                                                         (переживання ліричного героя).

 

  Мотивом  вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних почуттів кохання.

  Ідейне навантаження вірша не чітке. Тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, а  отже, уславлення гармонії.

 Жанр: інтимна лірика.  

   Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються  риторичними питаннями. У першій строфі  простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині він ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”.  Простір враз стає глобальним – “місяць, зорі”,  а потім швидше звуковий образ – ”солов’ї”. Навіть у такого красномовного лірика, як наш герой не вистачило слів виразити, як же вони співають: „А солов’ї...” Красномовні три крапки, чи не так?

Музика

Живопис

Література

Насичена музикою і ця поезія, але ніжною, тихою і трохи рішучою  вкінці:

-використання різноскладових рядків (1р. – 10 складів; 2р. – 9 складів, 3р. – 8 складів, 4р. – 9 складів, 5р. – 4 склади, 6р. – знову 10 складів.);

- різне римування (на початку строфи перехресне: ночі – очі, шелестить – спить; в кінці – паралельне: спить - шелестить);

- віртуозну ритмомелодику створюють і уривчасті фрази (кохана спить…, а солов’ї…);

- чотиристопний ямб з закінченою та незакінченою стопою чергується з п’ятистопним у першій та 6 строфі, що створює своєрідну ритмомелодику;

- жіноча рима чергується з чоловічою (що надає ніжності, мелодійності);

- асонанс літер е, і з вкрапленнями  о (створюють ніжність, спокій, лунність, відчуття кохання);

- алітерація л,  н, с, п, ц, х, ч, ш, т (що дає можливість почути шелест листя з тихими нічними звуками);

- буквосполучення ить, аї фактично виступають непрямим звуконаслідуванням співу солов’я, який випробовує свої перші колінця;

- графічно та ритмомелодійно дві строфи дзеркально відображають одна одну;

- використання повторів (для створення мелодійності, ритмічності) – кохана спить, липа шелестить, гаї, солов’ї.

- дзеркальне відображення рим шелестить – спить, спить – шелестить створює музичність, ритм;

- паралелізм нагадує народну пісню.

Перед очима з’являється новий пейзаж: місячна українська ніч, парубок, що виглядає кохану, гай майже підступив до хати, красуня липа  -   змальований вже Тичиною-художником кількома  м’якими мазками пензля). І це передано художніми засобами:

- інтертекстові асоціації  сприяють появі картини ( місяць – і виникає місячна ніч, кохана спить – і перед читачем з’являється  образ сплячої красуні, яку можна розбудити поцілунком в очі);

- прийом алюзії місячна весняна ніч нагадує гоголівську божественну, чарівну  ніч;

- епітетами (  місячні, весняні ночі, старі гаї);

- метафорами (сплять старі гаї, вони все бачать крізь тумани, чують дідугани);

-  кольористика у творі представлена не фактично, але яскраво виникає в уяві, викликана асоціаціями    ( гаї -  темно-зелені, небо –світло-синє з блисками позолоти, місяць і зорі – золоті, все навколо залите ніжним золотом, хата – біла, солом’яна  стріх – золота від місячного сяйва).

 

Але не менш яскраво представлена у творі і література:

- синхронність  різних відчуттів (зорових –гаї,  небо, місяць, зорі; слухових – соловї, шелест, шепіт,, асонанси, алітерація. звуконаслідування; нюхових – весняна ніч (на асоціативному рівні);

- використання емоційно забарвлених  слів (синекдоха дідугани);

- використання риторичних питань, риторичних стверджень для емоційності, піднесеності, привернення уваги ( Ви знаєте, як липа шелестить, ви знаєте, як сплять старі гаї? – Та ви вже знаєте, як сплять старі гаї!);

- оксиморон сплять старі гаї і все бачать крізь тумани сповнений таємничості й ніжної любові оточуючих до закоханих;

- персоніфікований образ дерев - старих дідуганів;

- використання анафори та епіфори для посилення емоційності й виразності (анафора – ви знаєте; епіфора – липа шелестить);

- багатство символіки твору (  небо –  безмежжя; місяць – символ вічності, світла; зорі – символ кохання, радості; липа – символ жіночності, кохання;

 золотий колір – багатство, радість, життя);

- поєднання ознак різних стилів: експресіонізму ( посилена увага до природи, все в ній є нерозривною цілістю), імпресіонізму ( увага до кольорів, звуків), символізму ( використання символів), неоромантизму ( ліричний герой  сповнений передчуття змін, щастя, повністю злитий з природою; звернення до фольклору(паралелізм) );

- виразною інтонацією спонукальності  пройняті слова  «Піди збуди, цілуй їй очі». Це заклик до вчинку, за яким – пристрасний шал закоханості;

 

    Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить… Але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя.

   Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, закликає до рішучості, проте сам не виявляє цієї рішучості. Лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання на початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній  у своїх почуттях!  

  Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже й писати  про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, просто и відверто.   Почуттям цього юнака можна вірити, він досить щирий в них. Коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і, насамперед, змінюєшся сам!

    Простежимо ще за однією з поезій П.Тичини «О панно Інно, панно Інно».

Аж через край линуть романтичні мрії молодого поета про світ, у якому людина могла б відчути себе щасливою, про велике кохання, коли очі коханої схожі на музику, на спів, на шепіт гаю. 

 Жанр: інтимна лірика.

 Мотив твору: зображення великого кохання до ніжної та величної Панни, але в той же час і нестерпна туга за втраченим.

  Ідея: уславлення романтичних почуттів молодого поета, а саме вічного кохання.

Композиція: вірш складається з двох восьмирядкових строф. Перша строфа – мажорна, це згадка про ніжне почуття. Друга – мінорна, сум, туга за втраченим.

Музика

 

Живопис

Література

 І знову звучить музика: тиха, ніжна, спочатку мажорна з тихими дзвіночками, а потім ніжна, мінорна з далеким шерхотінням снігу. Як  цього  досягає автор? Прослідкуємо:

- перегук чоловічої і жіночої рими (любив – луги, Інно - злотоцінно ) (мелодійність межує з ніжністю);

- використання різностопного ямба –чотирьохстопного, трьохстопного, п’ятистопного (створюється музичність і мелодійність);

- поєднання широких, розлогих рядків і чітких, коротких;

- різноскладові рядки (1р. і 6р. – 9 складів; 2р. і 8р. – 6 складів, 3р.і 5р. – 8 складів, 4р. – 7 складів, 7р. – 11 складів. );

- графічно та ритмомелодійно дві строфи дзеркально відображають одна одну;

- використання повторів (для створення мелодійності, ритмічності) – о панно Інно, сніги;

- асонанс літер о, і (створюють широту,, розложистість; асоціюються зі спокоєм, ніжністю, болем );

- алітерація  н, в, ( в першій строфі створює ніжність, повільність; а шиплячих та р у другій строфі – сум, швидкість, трагізм);

- використання м’яких звуків (21) увиразнює ніжність, м’якість;

- використання інверсії

(що створює мелодійність) – цвіли луги, сестру я вашу так любив;

- різні способи римування

( перехресного з паралельним);

- обірвані й номінативні фрази (створюють музичність) – небо…шепіт гаю…;

- непряме звуконаслідування зл, цв, кв в першій строфі нагадує звучання дзвіночка, а шиплячих у другій – шелест снігу;

- використання рефрену (о панно Інно) нагадує пісню;

 

Перед нашими очима постає картина: біля вікна самотня постать юнака, який дивиться на білий сніг, що перемітає з місця на місце вітерець. І раптом сніг малює постать дівчини, потім спалахує на сонці різнокольоровими барвами, що нагадує квітучий луг. А потім з’являється ще одна постать дівчини, яка то віддаляється, то наближається. Тичина використовує для цього  різні художні засоби:

- епітети ( зимовий вечір, шепіт гаю);

- метафори (любові усміх квітне раз, шепіт гаю);

- порівняння ( я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів)

- використання різних кольорів ( сніги - білий, квітучий луг – кольори райдуги, небо  -  блакитний, гай – зелений, і,головне, - золотий);

- парцеляція дає можливість спостерігати не просто картину, а фільм, створює напруженість, спонукає до образного мислення   ( Я – сам. Вікно. Сніги. Давно. Зимовий вечір. Тиша. Ми.)

 

Яскраво постає у творі й література:

- синхронність  різних відчуттів: зорових, слухових, які постійно переходять одне в одне (Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів – зорові в слухові; І раптом небо… шепіт гаю… О ні! То очі Ваші – слухові в зорові);

- використання авторських неологізмів ( дитинно, злотоцінно);

- використання риторичних звертань, запитань, стверджень для емоційності, піднесеності, місцями невпевненості(О панно Інно, панно Інно!; Любив? Ти рідну стрів!);

- використання оксиморону (любові усміх квітне раз – ще й тлінно) для підкреслення неповторності й скороминучості почуттів;

- персоніфікований образ гаю, який шепоче;

- багатство символіки твору (  вікно – розлука, вічність;  сніги – холод душі, смерть надії, самотність, безнадія; квітучі луги – розквіт кохання; небо – безмежжя, потяг до високого; блакитний колір – легкість, далечінь;  золотий – багатство почуттів, радість, життя; білий – чистота і, в той же час, фатальність );

- використання слів-барвозвуків ( любив злотоцінно);

- поєднання ознак різних стилів: експресіонізму

( посилена увага до природи, все в ній є нерозривною цілістю), імпресіонізму

 ( увага до кольорів, звуків), символізму ( використання символів), неоромантизму

( ліричний герой прагне розібратися у своїх почуттях –увага до внутрішнього світу людини);

- назва твору постає інтригуючим образом загадкової панни.

 

         Його ліричний герой прагне розібратися зі своїми почуттями, бо «любові усміх квітне раз — ще й тлінно». Аж через край хлюпають романтичні мрії молодого поета про світ, в якому людина могла б відчути себе щасливою у великому коханні, коли очі коханої схожі на музику, на спів, на шепіт гаю. Поступово поезія Тичини переходить у роздуми і над почуттями ліричного героя, і над особистим.

 

       Отже, один із літературознавців сказав, що лірика «Сонячних кларнетів» - це своєрідний тест на літературно-мистецьку освіченість. Сподіваємось, що наші розвідки допоможуть Вам пройти цей тест на найвищий бал.

 

Список літератури

Бандура О.М. Вивчення елементів теорії літератури в 9-11 класах. – К.:Радянська школа, 1989. – 158 с.

Борисенко О.М. Вивчення життєвого і творчого шляху П.Тичини// Вивчаємо українську мову та літературу, №7 (83), 2006 – с.1-16

Літературознавчий словник-довідник/ Р.Т.Громяк, Ю.І.Ковалів та ін.. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.


Теги: Тичина, Янченко О.М., Літвінова Т.В.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 106/32


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar