Головна » Українська література

Поборник правди, честі і краси - великий поет України Василь Симоненко

Мета заняття:

Дидактична –   зрозуміти шляхи формування ідейно-естетичних поглядів Василя Симоненка; аналізуючи вірші поета із його збірок, визначити основні теми творчості поета; розкрити високу національну свідомість автора, стійку громадянську позицію ліричного героя; закріпити вивчене про художні засоби у  віршованому творі.

Виховна –           виховувати здатність розуміти високі почуття; прищеплю-вати любов до України й повагу до її народу.

Вид заняття:      лекція.

Вид лекції:         дослідження з елементами асоціативного малювання.

Форма проведення заняття: інтерактивна лекція з елементами бесіди і асоціативного малювання, мультимедійної презентації.

Міжпредметні зв’язки:

Забезпечуючі:  українська мова.

Забезпечувані: світова література, риторика, історія України.

Методичне забезпечення:  методична розробка заняття, поетичний додаток, портрет письменника, публікації про творчість, презентація, фільм.

 

Література:

 

Обов’язкова:      1.  Гончар О. Витязь молодої української поезії//Гончар О.

                                    Чим живе­мо: На шляхах до українського Відроджен-

                                    ня.— К., 1991.— С. 190 — 194.

2.   Дзюба І. Більший за себе самого//Наука і культура:

      Україна. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 310 — 323.

3.   Симоненко Василь. Ти знаєш, що ти — людина: Вірші,

      Сонети,поеми, казки, байки: Передм. с. 5. — К.: Наук.

      Думка, 2001. — 296 с.

4.   Симоненко В.А. У твоєму імені живу: Поезії, оповід.,

                                            шоденник, зап., листи: Для серед. та ст. шк. віку/

                                            Упоряд. та післямова В.В. Яременка; Передм.

      О.Т. Гончара. — 2-ге вид., доп. й перероб. — К.: Ве-

      селка, 2003. — 382 с.

 

Додаткова:        1.    Життя, мов спалах блискавки: Спогади друзів і колег

                                    про Василя Симоненка. — Черкаси, 1991.

                                       2.    Ткаченко А. Василь Симоненко: Нарис життя і твор-

                                              чості. — К., 1990.

 

Технічні засоби навчання:   ноутбук, мультимедійний проектор, екран.

 

ХІД  ЗАНЯТТЯ

 

1.  Організаційний момент:                                                                                    1 хв.

     1.1  Привітання студентів.

     1.2  Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

 

2.  Ознайомлення студентів з темою і навчальними цілями заняття.     3 хв.    

Тема:    «Поборник правди, честі і краси – великий поет України Василь

            Симоненко»

Мета:  зрозуміти шляхи формування ідейно-естетичних поглядів Василя

             Симоненка; аналізуючи вірші поета із його збірок, визначити ос-

   новні теми творчості поета; розкрити високу національну свідомість

   автора, стійку громадянську позицію ліричного героя.

 

3.  Мотивація навчальної діяльності.                                                                   3 хв.

Повернуте із забуття. Так. Повернуте із забуття ім’я одного із талановитих українських поетів – Василя Андрійовича Симоненка – поета як прекрасної, так і трагічної долі. Бо доля судила вийти на літературну ниву в добу хрущовської відлиги, шістдесятництва. Та доба, той рух – ключ до розуміння творчого світу поета.

Василь Андрійович прожив усього неповних двадцять дев’ять років, але твори, які він написав назавжди залишаться в історії української літератури.

 

4.   Сприйняття й усвідомлення студентами навчального матеріалу.      55 хв.

      4.1  Літературна композиція силами студентів.

 

                                      /Звучать слова Василя Симоненка./

Що я можу сказати про себе?

Ще так мало прожито і так мало зроблено. Хочеть­ся бути людиною, хо-четься робити гарне і добре, хо­четься писати такі вірші, які б мали право називати­ся поезією. І якщо це мені вдається рідко, то це не то­му, що я не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю.

Найбільше люблю землю, людей, поезію і... село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя.

Ненавиджу смерть.

Найдужче боюся нещирих друзів. Більше мені ска­зати про себе нічого.

 

Ведуча 1. Симоненко – це поет, який усе життя йшов – до Храму справжньої

                літератури, до себе, до України, до істини.

Ведучий.  Зрозуміло, живучи, кожен із нас проходить певну еволюцію, тим паче

                митець у переломну добу.

Ведуча 2. Сьогодні ми спробуємо зрозуміти, яка це була людина-митець.

Ведучий.  Народився майбутній український поет Василь Андрійович Симонен-

                ко 8 січня 1935 року в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщи-

                ні в селянській родині.

Ведуча 1. Дитинство Василя Симоненко, як більшості його однолітків, опалене

війною, де гули ненависні окупаційні жорна; що їх «із пам’ятного віку

на танках варвари з Європи привезли».

                      Він чув ридання матерів, що безуміли над фронтовими похорон-

                 ками, брів за плугом та скородив повоєнні поля, тяжко добуваючи хліб

                 насушний.

Ведуча 2. Василь виростав напівсиротою при живому батькові. Його батько рано

                залишив сім’ю, подався на заробітки на Кубань.

                                               В мене була лиш мати,

                                                           Та був іще сивий дід, —

                                                           Нікому не мовив «тату»,

                                                           І вірив, що так і слід.

4.2  Слово викладача.

         Його життя було подвигом, поезія – прапором останніх десятиліть у бо-ротьбі проти номенклатурного засилля. Він бачив, як Україна швидко скочувалася до становища рабині, українська мова не визнавалася державною, викладання ве-лося російською, промисловість України знаходилася в лабетах союзних мініс-терств, занепали народні ремесла, люди тікали в міста з примітивно організованих колгоспів, визиск селянства і робітничого класу досяг апогею.

 

         4.3 Робота в групах.

 

        /Кожній групі пропонується підібрати з поетичного додатку і прочитати виразно чи напам’ять поезії, що відповідають певному жанровому спектру. Одну із поезій проаналізу-вати. Зробити до неї асоціативний малюнок./

 

1-ша група.

         Його полум’яна поезія в цей час кликала на боротьбу небайдужих до долі українського народу, боротися проти брехні, підлості, зрадництва, лакейства і на-віть проти самої системи.

                               КРИВЛЯКАМ

 

Не видумуйте муки і драми,

Не видавлюйте з себе сліз,

Правді в очі дивіться прямо,

Не відводьте погляду вниз.

Не вимучуйте з себе сміху,

Коли серце стогне від мук,

Не благайте у долі лиха,

Коли щастя іде до рук.

 

Будьте схожі самі на себе —

Чи розумні, чи просто дурні.

Будьте чортом чи ангелом з неба,

Тільки не будьте штучні й смішні.

                                                                                        31.03.1957

 

                                               ПОРАДА ТОВАРИШЕВІ З КДБ

 

Чого вдивляєшся так пильно й підозріло

У тих, хто сумніви свої явля на людях сміло?

Якщо ти дійсно служиш правді, а не злу —

Чому ж у щирості вбачаєш крамолу?

При людові не стане ворог горло дерти,

Бо тільки добрий друг бува завжди одвертим,

Ти краще придивляйся, як належно,

До тих, хто мислить і говорить обережно.

                                                                                                       22.02.1959

 

ДО СУЄСЛОВІВ

 

                                                           Навіщо метушитися? Для чого

Обстоювати власну правоту,

Хвалить свої діяння і дороги,

Виправдувать мотиви і мету?

 

Здається, наче просите пощади

В історії, що горда і німа, —

Вона ж однак без вашої поради

Вам вирок винесе сама.

 

Вона словесні розметає шати,

Каміння лжі прониже, мов бурав,

Ви перед нею будете стояти

Не в тогах слів —

У трусиках із справ.

                                                                           26.03.1962

 

    НАЙОГИДНІШІ ОЧІ ПОРОЖНІ

 

Найогидніші очі порожні,

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші дурні вельможні,

Найпідліша брехлива сльоза.

 

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста.

 

Але правди в брехні не розмішуй,

Не ганьби все підряд без пуття,

Бо на світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

                                                                                     29.09.1962

 

4.4  Слово викладача.

         Така сміливість не могла пройти безкарно. І його карають. І карають не-щадно. Під заборону потрапляють його політично і соціально найгостріші твори: «Злодій» (1962 р.), «Некролог кукурудзяному качанові, що згнив на заготпункті» (1963 р.) «Брама» (1956 р.), «Балада про зайшлого чоловіка» (1963 р.), «Курдсь-кому братові» (1963 р.), «Суд» (1963 р.), «Понеси мене на крилах, радосте моя…» (1962 р.), «Хор старійшин з поеми «Фікція» (1963 р.) /пізніше ця частина ввійшла до «Казки про Дурила»/, «Прирученим патріотам» (1963 р.), «В букварях ти на-ряджена і заспідчина …» (1961 р.), «47-й рік» (1956 р.) щоденникові записи «Ок-райці думок». А пізніше протягом п’ятнадцяти років аж до 1981 року симоненків-ська поезія взагалі не друкується.

         Останні роки життя в Черкасах були для Василя Симоненка роками твор-чого піднесення. Якщо Біївці – колиска його дитинства, то Черкаси стали колис-кою таланту. Саме на черкаський період життя припадає й початок випуску Держ-літвидавом України серії «Перша книжка», де друкувався Василь Симоненко під власним прізвищем і під псевдонімами В. Щербань та В. Миколайчук.

         Василь любив пожартувати, був веселим, дотепним співрозмовником, знав безліч зразків української народної мудрості, пісень, приказок, анекдотів, калам-бурів. Про це свідчать і його гумористичні та сатиричні твори. До гумору він звертався часто: писав пародії із життя країни та обласного центру, і на друзів, які ніколи не ображалися тому, що це робилося з великим тактом.

 

         4.5 Гумористична сторінка

 

7-й читець

ДАРИ БОГДАНА

 

В Стамбул посол приїхав від Богдана,

Привіз уклін та грамоту султану.

І на прийомі серед паш та візирів

Спитав султан: — Чому ж нема дарів?

Посол всміхнувся і сказав єхидно:

— Дари тут є, хоч їх тобі й не видно.

Наш гетьман щедрий (свідок Бог на небі)

Тобі, о повелитель ясноликий,

Дарує ту образу превелику,

Що був колись невільником у тебе.

14.02.1955

 

8-й читець

ВОВКАМ НА ЗЛО

 

— Чому в тебе куций хвіст? —

В Зайця запитали.

— Бо не хочу, щоб вовки

Його одірвали.

10.05.1956

7-й читець

СКАРГА

 

Казна за що усі люди,

Де б я тільки не ступив,

Дорікають мені всюди...

Я ж нічого не робив!

 

Обіймав собі посаду,

Був завклубом років два,

Їздив навіть у бригаду

В тому році на жнива.

 

Говорив культурні речі,

Клуб щоденно відчиняв

І терпляче кожен вечір

Наодинці там куняв.

 

А тепер я від скорботи

Зовсім спокій загубив...

За що вигнали з роботи?

Я ж нічого не робив!

              05.10.1959

 

8-й читець

ЇМ СПРАВДІ ОДНАКОВО

 

   — Нема прогресу, — вирішили блохи,—
   Однак нас били й б’ють у всі епохи...

 

ЩО ПРАВДА, ТО ПРАВДА

 

Жалілася Свиня: — Ніяк не зрозумію,

За що так люди хвалять Солов’я!

Адже він навіть хрюкати не вміє...

 

ХВАЛИЛИСЯ МИШІ:

 

— Людей із світу ми могли б звести,

Якби не підсобляли їм коти...

А комірник радів у вечоровій тиші:

— Я у тюрмі б сидів, та виручають миші.

9-й читець

 

         4.6 Слово викладача.

         Поет дуже любив Черкаси і Черкащину. Коли друзі студентських років хотіли переманити Василя до Києва і навіть роботу підшукали у заводській багатотиражці, він відповів у листі товаришеві-однокурснику М. Сому: «Чолом тобі, Миколо! Обміркував твою пропозицію. Зараз не можу прийняти її. Замкну-тися у заводській тираженції – значить зректися найдорожчого для мене. Я таки селянин по крові…».

         Він боявся відірватися від землі, від Шевченкового краю, бо Шевченко був для нього літературним наставником.

         Микола Сом якось розповів цікаву історію, пов’язану з перебуванням В. Си-моненка в Черкасах, Назвав він її «Віщий сон»:

Сом. — Якось Василів дзвінок із Черкас розбудив мене рано Сомику, — весело

          мовив він. — Кінчай ночувати і пиши свою найкращу пісню. А я тобі для

          робочого настрою розкажу сон, який мені щойно приснився… нібито ми

          удвох із тобою ідемо до Біївців од станції Вила. Коли глядь: нас наздоганяє

          підвода, де сидять… хто б ти думав? Тарас Шевченко, Іван Франко і Леся

          Українка. Шевченко зупиняє коней і каже: «Сідай, Василю, з нами на під-

          воду». А я питаю: «А Сома чому ж не запрошуєте під’їхати? А Шевченко

          відповідає: «А Сом нехай пішки іде…»

         Багато віршів Кобзаря Симоненко знав напам’ять. Кобзареві 12 червня 1955 року він присвятив вірш «Крізь століття»:

 

10-й читець

                                                        КРІЗЬ СТОЛІТТЯ

 

Ми чуємо тебе. Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Лягли шляхи нові, широкі й вольні,

Степи, озера й ріки ожили.

Немає тих доріг, що гнали люд у штольні,

Що кріпаків на панщину вели.

Немає тих доріг, де закипілась мука,

Де відчай і журба ходили, мов брати, —

Нові шляхи кладуть твої онуки,

Нове життя прийшло у їх хати.

 

І бачиш ти із канівського схилу,

Як новий день над світом устає,

Як сивий Дніпр свою могутню силу

По жилах дротяних народу віддає;

 

Як береже твої, Тарасе, заповіти

Сім’я народів, вільна і нова,

І як, любов’ю партії зігріта,

Розквітла Україна трудова.

 

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

Тебе своїм сучасником звемо.

12.06.1955

 

Але пам’ять люди здатна багато закарбувати, проявившись у наших спо-гадах про поета, а це десятки й десятки людей, наголошують, що він був скром-ним (аж надміру), самоіронічним, дотепним, добросердим життєлюбом, а насам-перед разюче щи­рим, прямим. Це виявлялося у спілкуванні букваль­но з усіма — і друзями, й недругами. Він як відчував, думав, так і говорив, і писав. Аби переко-натися в цьо­му, погортаємо його листи, щоденник (відвер­тий, мов сповідь віру-ючого у церкві), вірші.

Наприк­лад, інтимна лірика — не скрізь оригінальна, часом з нальотом аль-бомності, але щирість автора позбавляє її літературщини. Найпереконливішим доказом є зворушливо-наївний вірш «Люсі» — про перше, цнотливе і палке кохання до майбутньої дружини:

Нехай слова ці скучні і бездарні,

Та як мені не написати їх?

Я в них прийду до тихої друкарні

І буду знову втоптувати сніг.

І буду знов у вікна заглядати,

Брехати, що не холодно мені,

Твої нечутні кроки впізнавати

В морозній монотонній тишині...

Нібито прості, невигадливі слова, але зримо уявляєш намальовану авто-

ром картину, і віриш йому цілком.

        

4.7 Робота в групах.

 

2-га група.

         Великий пласт лірики Василя Симоненка – твори про кохання.      

Кохання – Божий дар, який випадає на долю так і прожити своє життя, не відчувши цього великого почуття, а за кохання приймати і скороминучу закоханість, і фізичний потяг, і просто симпатію до людини. Тому поет у своїх віршах наголошує на тому, якщо прийде до вас справжнє взаємне кохання, — бережіть його.

 

                                                   ЛЮБОВ

 

Дзвенять німою тугою ліси,

Коли їх ніч тремтлива обнімає

І від очей у ревності ховає

Принади їх первісної краси.

 

Бринять живою радістю ліси,

Як ранок спалахне на небокраї,

Як сонце огняне завісу піднімає

Із їх первісної і чистої краси.

 

Мені здається, — може, — я не знаю,

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

 

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

                                                                                     04.12.1956

 

3-тя група.

         Симоненко – напрочуд самобутній поет. Але є у нього вірші про любов до України, але скільки в них інтимної ніжності у звертаннях, скільки мужньої твер-дості у відстоюванні свого права побути з матір’ю-Україною насамоті: 

 

                                             

4-та група.

         Новаторська суть творчості Василя Симоненка виявляється в переосмис-лені самих підходів до літературної діяльності, позначена афористичністю висло-ву, новизною поетичного мислення. Він відкидає штукарство, неприродну гіпер-болізацію образів, почуттів, а повертається обличчям до реалій повсякдення, тоб-то переходить до відтворення дійсності такою, якою вона є насправді, заглиблю-ється у психологію простої людини, вболіває за її долю, наповнюючи кожен твір конкретикою життя.

         Що не вірш, то філософське осмислення долі людини чи тих обставин, в яких вона знаходиться, живий відгомін подій – саме життя. Навіть, свого призна-чення на Землі.      

 

4.8 Слово викладача.

         Виважена, як золоті зерна, філософськи мудра, як сама природа, поезія Василя Андрійовича навічно увійшла в українську літературу, освітила її добротворною чистотою почуттів, напоїла свіжим повітрям оновлення, вселила віру мільйонам молодих сердець. Вона воює нині і буде вічно воювати з підлістю, злом, завжди говоритиме правду, навіть тоді, коли не можна:

                                   

«Лебеді материнства» за жанром — колискова. Мрійливі, ніжні дво­рядкові строфи ніби відроджують мелодію української колисанки, укра­їнської казки. Рожеві Симоненкові лебеді випливають з туману його бід­ного, але зігрітого теплом мате-ринської любові дитинства, з казок діда і бабусі, зі співів матусі, з промовлянь над колискою і купіллю, із тих таємних оберегів, яким оберігали дитину.

 

Запитання для бесіди.

— До кого звертається поет у творі?

— Що він хоче передати своєму синові?

— Від чийого імені написана поезія?

— Зі скількох умовних частин складається твір? Проаналізуйте їх.

Коментар студента.

Композиційно твір складається ніби з трьох частин, проте цей поділ дуже умовний, бо вірш є важливою, неподільною єдністю. У першій час­тині зображується чарівна казка щасливого дитинства. Добра, ніжна мати прагне все зробити для спокою і добра свого сина, захистити його від зла, небезпеки, хвороб.

Друга частина — це фантазії матері про майбутню долю її сина у три­вожному світі, його юність, хмільний час кохання, зустрічі, з яких одна мусить стати лю-бов’ю.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу.
Виростуть з тобою приспані тривоги.     

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Третя частина — це роздуми матері про синове змужніння. Рожеві лебеді, що охороняють немовля, мусять разом з нею виховати з нього чоловіка, людину, гро-мадянина. І тоді він неминуче стане перед вибо­ром. Мати бажає, щоб син був віль-ним у своєму виборі, щоб і друзів, і наречену, і брата по духу він вибрав не за чиєюсь вказівкою чи приму­сом, а з власної волі.

Мати і Батьківщина — завжди з людиною. Особливо хвилює ця поезія у наш час, коли відчинено шляхи у будь-який куточок світу і звабно кличуть близькі і далекі подорожі. Вирушаючи у далекі світи, пізнаючи людей, пам’ятаймо слова В. Симо-ненка:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

В основі головної думки твору — загальнолюдські цінності: материн­ство, «білява хата» батьків, любов до дитини, звичаї і традиції рідного краю, його вечори й ранки, дерева, казки.

 

Друга частина цього твору (починаючи зі слів «Виростеш ти сину...»), пок-ладена, на музику А. Пашкевичем, стала піснею, що лунає як гімн синівської любові, людяності, патріотизму. Приблизно понад 30 його поезій стали піснями.

Наприклад, широко відома пісня народного артиста УРСР Анатолія Пашке-вича «Синові», створена ним на Черкащині, обійшла увесь світ. А заслужений працівник культури УРСР Анатолій Чекаль на вірш поета «Крізь століття» напи-сав пісню для народного хору, а Іван Маркотенко пісню «Засівна». Не залишився осторонь і черкасець, член Спілки композиторів СРСР Олександр Винокур, який  за мотивами легенди «Русалка» створив музику для балету.

         Але не треба забувати, що саме твори Василя Андрійовича давали натхнен-ня не тільки композиторам, а й художникам (таким як Іван Кулик, Віктор Климен-ко, Валентина Кузьменко і Тамара Гордова, Микола Бабак), скульпторам (Петру та Міні Флітам, С. Грабовському).

 

5.  Підбиття підсумків заняття, закріплення та усвідомлення почутого.   15 хв.

         Слово викладача.        

         Поезія його напоєна душевною добротою і незгасимою любов’ю до всього чесного, гуманного, справедливого. Спадщина поета небагата. Однак, на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалось на вагу. Творчість В. Симоненка безцінна для нас, для України, бо, залишивши нам краплини незгасаючого сяйва, свої поезії, заповіді, які треба запам’ятати і дотримуватися:

         1. Знати мову, якою пишеш.

         2. Стати освіченою людиною.

         3. Не бути байдужим до людей.

4. Працювати до сьомого поту.

5. Мати те, що від Бога, — талант.

Олесь Гончар назвав В. Симоненка «витязем молодої української по­езії». Давайте замислимось над такими словами митця: «Для співу свого, для думи

своєї в щасливу мить народила його Україна... Він став виразником свого часу, живими нервами його драм і борінь. Справ­ді, як молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, мажорний, юнацький бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає життя».

Оцінка знань студентів, коментар відповідей.       

 

6.       Домашнє завдання.                                                                                                      3 хв.

Написати лист Василю Симоненку «Мені так не вистачає вашої духовної підтримки».


Теги: Симоненко, Уріна Н.В.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 200/33


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar