Головна » Українська література

Морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про інших (за повістю Григора Тютюнника „Климко”)

МЕТА:   поглибити знання про життєвий і творчий шлях Г. Тютюнника,  визначити особливості його таланту; з ясувати ідейний зміст твору  «Климко», а також  ідейно-тематичне спрямування та історію написання повісті; розвивати виразне читання школярів, зв язне мовлення, логічне мислення, творчу уяву; формувати вміння оцінювати  високохудожній твір; кругозір, світогляд; виховувати почуття поваги, пошани до творчості  Г. Тютюнника, доброту, людяність, чуйність, спостережливість, витриманість.

ОБЛАДНАННЯ: портрет письменника, виставка творів, учнівські малюнки до твору.

ТИП УРОКУ: засвоєння нових знань.

ХІД  УРОКУ

 

  I Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

   Актуалізація опорних знань.

 На дошці написана тема уроку та епіграф:

                      Мало бачити. Мало розуміти. Треба любити.

                      Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові.

                                                                       Гр. Тютюнник

 

                                 Найвища наука життя- мудрість,

                                 а найвища мудрість- бути добрим.

                                                                       Гр. Тютюнник

 

         На окремій парті біля дошки розкладені видання творів Гр. Тютюнника. На переносній дошці записано:

          «Зав язь»(1966), «Деревій»(1969), «Батьківські пороги»(1972), «Крайнебо»

(1975), «Коріння»(1978), «Вогник далеко в степу»(1979), «Вир»-Григорій Тютюнник(старший брат).

   --Чи знайоме вам ім я письменника?

   -- Які його твори ви читали?

  Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Вступне слово вчителя.

          Розглянемо портрет Григора Тютюнника. Зовні письменник виглядав так: високий, красивий, з густим буйним чорним чубом і вольовими рисами обличчя, що рідко усміхався, був стриманим і зосередженим. Та під суворою зовнішністю ховалася добра, щира і вразлива душа. Літературний побратим і ровесник письменника Б.Олійник так описує портрет Григора: «...вищий середнього зросту, худорлявий. Половецька засмага. Трохи суворі брови, з-під яких зорили карі, аж гарячі очі. Воронове крило чуприни норовливо спадало на чоло...»

         Григір  Тютюнник - один із найталановитіших українських письменників.

Його виколисала Полтавщина. За паспортом - Григорій Михайлович, але літературне ім я взяв собі «Григір», щоб хоч якось різнитись з Григорієм-  старшим братом, який за паспортом - Єгор. Він народився в селянській родині в селі Шилівка на Полтавщині. Батько, Михайло Васильович, «напівмужик, напівінтелегент», як говорив про нього письменник, косив, теслював і нишком готувався до вчительського вузу. Мати полола, в язала, поливала...

         Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина перестав ходити, говорити і навіть сміятися.

         Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, в якому везли безневинного тата. З тих пір Григір його так і не бачив. Батькові суджено було пройти всіма етапами  «ворога народу», а в п ятдесят сьомому році прийшов папірець, у якому сповіщалося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Усе своє життя письменник з теплотою і ніжністю згадував його: «Я тільки трішки-трішки пам ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було затишно й тепло, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким.»

         З мамою стосунки у хлопчика були непрості. Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, що проживав на Донеччині. Дядько та його дружина прийняли  Григора як рідну дитину. Вони працювали в школі: дядько - бухгалтер, а тітка - вчитель української мови. Під їх опікою почав майбутній письменник свою освіту. Провчившись два тижні в українському класі(тут було лише семеро учнів, через що клас розформували), Григір продовжує навчання у першому російському класі.

          Почалася Велика Вітчизняна війна. І знову голод. В автобіографії письменник згадував: «Я їв тоді картопляну зав язь, жолуді, пробував конину». Дядько з перших днів війни пішов на фронт. А в тітки, крім Григора, було своїх троє дітей, яким вона ледь давала раду. Тому хлопчик вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину. «Йшов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев ять сухарів, перепічка і банка меду - земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні...» Та лихо і тут переслідувало хлопчика. Хату, в якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба і вони   опинилися в чужих людей.

          Потім було навчання в ремісничому училищі, куди пішов Григір лише тому, що там давали сяку-таку одежину і сімсот грамів глевкого хліба на день. Цей хліб допоміг вижити їм з мамою в сорок сьомому році. Після училища треба було відпрацювати три роки на заводі, але хворий на туберкульоз легенів хлопець повернувся до рідного села. За те, що порушив «закон про три роки», був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив з колонії, табірний бібліотекар жалкував. «Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був...»Тепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише батько в нього ворог народу, а й він сам «тюряжник». Це тягарем лягло на його зболену душу.

          Починав писати Григір Тютюнник російською мовою, оскільки понад двадцять років перебував у російськомовному середовищі (проживання в Донбасі, військова служба на флоті, російське відділення Харківського університету). Українською мовою почав писати після смерті свого брата по батькові Григорія Тютюнника - відомого письменника, у якого Григір пройшов першу школу літературного навчання. А коли прочитав словник Грінченка, з українською мовою більше не розлучався.

         Він був із покоління 60-х, працював з такими талановитими письменниками, як Б.Олійник, І.Драч, Л.Костенко, В.Симоненко. Його перше оповідання «В сутінки» було надруковано в журналі «Крестьянка». І тоді зрозуміли: в літературу прийшов зрілий, сформований письменник. Закінчив життя письменник самогубством.

          Майже більша половина написаного Гр.Тютюнником - для дітей і про дітей, яких він любив по- особливому. Батьківської любові, якої сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам – Михайликові й Василькові. До таких творів і належить повість «Климко». Саме за неї Гр.Тютюннику була присуджена Державна премія ім. Лесі Українки. Але письменнику не судилося її отримати: замість урочистостей з нагоди присудження премії люди прийшли на похорон. У 1989 році творчість письменника вшановано Державною премією ім. Т. Шевченка посмертно.

         Усе написане цим прекрасним майстром слова, вмістилося в двох томах. Здається, небагато. Однак цінність літературної спадщини митця визначається не обсягом, а змістом і потрібністю його книжок людям. А книжки Тютюнника необхідні нам своєю правдою, чесністю, гуманізмом. Жаль, лише, що письменник прожив мало- всього 49 років. А скільки б він міг ще створити, особливо в наш бурхливий час.

 2. Робота над повістю.

          1. Про які часи написаний твір «Климко»?

Про часи фашистської окупації.

         2. Можливо, хтось нам розповість про події Другої світової війни на території України?

         3.Що найбільше зачарувало вас в повісті?

          4. Назвіть героїв повісті. (Зачитування цитат)

         5.Який твір називається автобіографічним?.

          6. Слово вчителя.   Історія написання твору «Климко» сягає тих часів, коли війна застала Гр. Тютюнника на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері. Автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім її продати  і врятувати від голоду улюблену вчительку і себе з другом. Однак в основі твору -  враження від того пам ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.

            7.На сьогодні домашнім завданням вам було намалювати ілюстрації до повіс     ті і прокоментувати їх.

         Слово вчителя. Читаючи твір Г.Тютюнника «Климко», кожний із вас, я сподіваюсь, замислився над тим, як складно жилося дітям під час подій Другої світової війни. Багато дітей залишилося без батьків, без приміщень для житла. Тому діти вимушені були шукати собі місце мешкання, їжу, одяг. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам – хворобу, знущання, голод, смерть. Скільки дітей було вивезено до Німеччини! Діти працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку

         8. Давайте спробуємо відтворити повість по епізодах.

 1 розділ

1.В чому виявилась майстерність Г.Тютюнника-пейзажиста на початку твору?

2.Опишіть зовнішність подорожуючого(цитата)

2 розділ

1.Хто такий дід Бочонок? Чим він допоміг Климкові?

2.Як Климко здобув картоплиння?

3 розділ

1.За яких обставин хлопці зустріли свою вчительку?

4 розділ

1.Як Климко зробив собі взувачку?

2. Чому в час війни не гроші цінувалися, а одяг, натуральні продукти?

3. Чому швець, а потім Климко заступились за дівчину? Як це їх характеризує?

4.Чим хотів віддячити Климко жінці за сіль?

5 розділ

1.За що дорікав собі Климко, перебуваючи у тітки Марини?

2.Чому Климко, не зважаючи на гарне ставлення до нього тітки Марини, не залишився у неї жити? Чи повернувся Климко б, якби у нього склалося все добре?

6 розділ

1.Якою хлопець уявляв собі зустріч із Зульфатом і вчителькою?

2.Чому у скрутний час біля хлопця з явився його друг Зульфат?

                  9.Скажіть, яка тема цього твору? (зображення тяжких поневірянь Климка у часи фашистської окупації).

                  10. Визначте ідею повісті (прокляття війни, уславлення доброти, милосердя, чуйності, щирості). Учні записують у зошит.

                   11. Спробуйте визначити проблематику твору. (-добро і зло; -відповідальність за доручену справу; -патріотизм; - милосердя і жорстокість).

                  12. Повість «Климко» Г.Тютюнник вважав найдорожчою для себе. Він втілив у цьому  творі свій ідеал людини. Як ви думаєте, хто з героїв твору є цим ідеалом?   

                  13.Уявіть собі світ, в якому не буде добра, чуйності, милосердя. Відтворіть його власне бачення.

                  14.Чому,на вашу думку, проблема добра і зла завжди є актуальною?

                   15.Які ви знаєте доброзичливі побажання?

16. Скажіть, які художні засоби використав автор у повісті?                             17.Взаємоперевірна робота. На сьогодні домашнім завданням вам було скласти кросворд за змістом повісті «Климко». Зараз ви обміняєтеся кросвордами, розгадаєте їх і оціните  роботу одне одного.

18.Зачитайте, будь ласка, свої листи герою.

19.Хтось, можливо, хоче розповісти, як би склалася доля Климка, не вбий його ворожа куля?

20.Гейм «Кому з героїв твору Г.Тютюнника «Климко» належать висловлювання?»

          1. «Може б, ти, до мене перейшов? Куди ж тобі тепер діватися? Хто тепер тебе догляне?»                                    тітка Мотя

          2. «О!..А це що? Треба було написати «холодно», а в тебе «хохолодно»...

                                                        дядько Кирил

         3. « Я приготую вам краплі датського короля, мій шановний. Загляньте якось».                                               аптекар Бочонок

         4. «Одна!..О! Третя!..А що сховалися, га? Од мене сховаєтесь!»

                                             Климко

         5. «Авспіріні, авспіріні пийте, моя ласко. Тричі на день по одній пігулці. Крейди не шкода!»                         аптекар Бочонок

          6. «Ти ж там хазяйнуй...А вночі спи і не бійся... Вночі воно все так, як і вдень, тільки й того, що поночі».  дядько Кирил 

         7. «То в мене... після великої перерви руки дуже померзли, от воно й хохокнуло».                                      Климко

          8. «Ай, добра ж...У-у-у, такої не всяка кухарка зварить. Візьми ж отам у скриньці гостинець».                      дядько Кирил

          9. «А хочеш, їх зараз не буде, хочеш?..Всіх вижену пастися в степ! Хочеш?»                                         Зульфат 

         10. « У нас є вугілля....Більш нічого в нас немає».  діду Горєєву    

         11. «Спасибі....Я рада за вас, мої хлопчики, я просто щаслива...»                                                                      Наталя Миколаївна

         12. «Хочеш, я тобі італійський кинджал на дорогу дам? Хочеш?...Виміняв на четверо яєць. Вони за їжу і карабіни проміняли б! Я знаю».  Зульфат

    Підведення підсумків уроку   

Слово вчителя.Не кількістю творів вимірюється значення письменника, а їхньою правдивістю і художньою глибиною. Дуже часто буває, що читаєш книжку і ніби бачиш усе те, про що пише письменник, віриш кожному його слову. А буває, що й читати не хочеться – все аж занадто перебільшено або прикрашено, немає в книжці справжнього життя. І не залишається тоді в душі ніякого сліду від такої книжки, стирається в пам яті й ім  я самого письменника. Такі книжки малопомітні і в літературі. Та ще яскравіше сяють на їх фоні імена справжніх письменників, які своїми талановитими творами здатні потрясати людські життя.

         Епіграфом нашого сьогоднішнього уроку були слова Г.Тютюнника «Мало бачити. Мало - розуміти. Треба любити. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові». Ці слова, мабуть, найточніше характеризують його самого. Він не тільки бачив, не тільки розумів, а й головне – любив своїх героїв, народжуючи в серці й зігріваючи теплом щедрої душі. Тому вони здебільшого чимось і схожі на самого автора, тому їм і судилося довге літературне життя. Не одне покоління читачів ще відкриє для себе цих героїв, полюбить їх і піде з ними в наше прекрасне життя, переймаючи у них всі ті прекрасні й благородні риси, якими так любовно наділив їх талановитий письменник Г.Тютюнник. Скажіть, чому ця повість, написана в повоєнні роки, гостро актуальна й сьогодні?  Отже, ця повість страшна своєю правдою про війну  і красивою правдою про благородних людей.  Схиляючи голову перед пам яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.

         Я думаю, що із сьогоднішнього уроку ви винесете морально-етичні уроки доброти, чуйності, людяності, турботи про інших.

        

Оцінювання

 

Домашнє завдання

Підготуватись до літературного диктанту, виписати цитати до характеристики.

 

 

Привіт, друже!

         Для мене ти є взірцем мого ровесника. У які обставини ти не потрапляв би, ти ніколи не перестаєш бути людиною, не губиш на дорогах випробувань доброти, несеш її тепло в своїй душі і прагнеш зігріти ним інших. Тільки смерть завадила тобі сповнити  обов’язок, ти загинув, несучи невмирущу до кінця свій благородний людський обов естафету доброти. Війна била тебе, голодного й холодного сироту, але не скалічила твоєї душі – такої маленької і водночас такої великої, зігрітої теплом людяності і благородства, завжди криштально чистої, відкритої для людей.

         Дуже хотілося б запросити тебе, Климку, у наше сьогодення, шалене й прекрасне: на захоплюючі уроки, цікаві виховні заходи. Я пригостив би тебе смачними тістечками, які спекла моя мама, ми б з тобою поринули у віртуальний світ на моєму компові, і взагалі, ми б з тобою відірвалися «по повній програмі».

                                                        Учень 7-А класу Сокотуха Сергій

 

Дорогий ровеснику!

         Мене дуже стурбувала розповідь про твоє нелегке дитинство. Найбільше вразив той епізод, коли ти разом із Зульфатом у свій невигадливий спосіб даєте відсіч кривдникові, який у час всенародного горя втратив людську подобу. Ви помщаєтесь і за Наталію Миколаївну, і за всіх тих солдаток, що їх до нитки оббирає на базарі запопадливий торгаш. Ви цілком справедливо вважаєте, що такого прощати ніколи не можна, що з подібними треба боротися так само, як і з ворогом. Ось коли має нагоду твоя вчителька переконатися в тому, що вона разом із батьками правильно виховувала дітей, що не марно їх учила доброти, людяності і справедливості.

         Ви разом із Зульфатом стаєте маленькими помічниками й захисниками, її опорою. Знаючи, що учителька ніколи б не відпустила тебе в цю ризиковану подорож, ти потайки від неї, серед ночі вирушаєш в дорогу, лишивши записку в чистому шкільному зошиті: «Я пішов. Зульфат вам усе розкаже. Я скоро вернуся». За цими словами постає вся твоя благородна душа, хвилювання, аби учителька не турбувалася за тебе, а водночас і рішучість у здійсненні свого наміру полегшити існування тій, що виховувала тебе, вчила зростати справжньою людиною, була і є високим моральним взірцем.

         Для мене багато учителів нашої школи є прикладом для наслідування. Дехто вважає, що в наш час гіршої професії, ніж учитель, немає, що вона важка й часто-густо не видно наслідків роботи, бо це ж не завод чи фабрика, де бачиш, як з конвеєра сходять вироби. Та то ж машини народжуються, а учитель людину виховує. Душу ліпить, а квіти цієї душі розцвітають від теплоти, що дарує вчитель. Немає вищої професії за цю! Вона найлюдяніша, найнеспокійніша, найважча і в цьому її краса!

                                                         Учениця 7-А класу Кармаліта Анна.


Теги: Ковтун С.С., Тютюнник
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 624/30


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar