Головна » Українська література

Прес-конференція за твором М. Г. Тютюнника „Маруся Богуславка”

Мета: навчити учнів слухати один одного, вести діалог, вчити бачити обличчя, індивідуальність письменника крізь художні особливості твору, розкрити тему, інтегруючи знання української літератури, історії, образотворчого мистецтва, російської літератури; виховувати патріотичні почуття, розвивати інтерес до особистості поета.

Тип уроку: прес-конференція (з використанням інформаційних технологій учнів)

Обладнання: виставка книг Н.Тютюнника, музика українських композиторів,  реферати учнів, ілюстрації до твору, цитати.

 

Основні етапи прес-конференції:

                    

1. Підготовчий етап: створення прес-центру у складі ведучого і літературознавця, представників ЗМІ гімназії, фотографа, інтерв’юера (10 хв.)

2. Основний етап: включає постановку питань, отримання на них відповідей, читання і аналіз роману (45 хв.).                                                              

3. Завершальний етап: включає підведення підсумків, рефлексію (15 хв.).

 

Епіграф до прес-конференції:

І підкаже вам ота сторінка

Як вам плакати і чим вам гордитися!

А. Тарковський

 

Хід прес-конференції

 

I. Організація прес-конференції

Вступне слово вчителя.

Шановні гімназисти! Ми запрошуємо вас на прес-конференцію за книгою   М. Тютюнника “Маруся Богуславка” Кожній людині дорогий той край, де він народився і виріс. Як правило, про любов до малої батьківщини не часто говорять вголос, але бувають хвилини, коли душу і серце переповнюють відчуття і хочеться виразити їх незвичайними словами. Кожен його твір пройнятий щирим відчуттям любові до рідного краю, наповнений життєстверджуючою силою, прагненням краще облаштувати життя на отчій землі. Сьогодні мова піде про новий роман Н.Г. Тютюнника "Маруся Богуславка". Наш земляк – керівник міжміського літературного об’єднання ім. Б.Горбатого, лауреат премії
Б. Горбатого і премії  ім. М. Чернявського, член Національної Спілки  письменників України, Міжнародного співтовариства письменницьких спілок  Микола Тютюнник.

Оповідання, повісті, вірші письменника -  про життя гірницьких колективів, про будні трудового Донбасу, письменник знає, про що пише – сам багато років добував вугілля:

                           Що ні скажи – все розумно і тямущо,

                           А на мене так діють слова,

                           Що і сказати деколи не в силах слова…

 

Ось ті основні почуття, якими наповнюється душа, коли тебе захоплює твір – роман у віршах “Маруся Богуславка”. Про що б не писав поет, про що б не співав – все  у нього повертається на круги своя, обов’язково до відчуття Батьківщини, маленької і великої, до болів рідної землі, її берегів, до її квітів і дерев, стежинок і струмочків, що відводять в далеке минуле. Сьогодні ми будемо  говорити про Марусю Богуславку – головну героїню роману Миколи Григоровича. Конференція йтиме у наступних напрямах:

   I     «Я живу на Батьківщині Горбатого»

   II   «Мої слова – для сильних духом»

   III  «Патріотом  кожен стати народжений»

 

Ведучий     Дозвольте представити Вам членів прес-центру: літературознавці (учні 10 класу), читці. Питання задаватимуть представники ЗМІ – кореспонденти  газети “Гімназистъ”, “Надія”.

 

I     «Я живу на Батьківщині Горбатого»

 

1 Ведучий          Його ім’я дороге нам, бо ми живемо на батьківщині Горбатого; його твори  друкуються як на російській, так і на українській мовах. Його талант визнаний, він відомий у місті, кожен вірш  або повість Миколи Тютюнника сприймається як  автобіографічна сповідь. І одного разу він просто “побачив” її чорнооку, чорнобриву, небесної краси дівчину і не зміг з нею розлучитися.
У 2006 році вийшов його історичний роман у віршах “Маруся Богуславка”.

 

 2  Ведучий          Шановні кореспонденти! Ваші питання до прес-центру.

 

Газета “Гімназистъ” –   Що сприяло такому всебічному розвитку особистості  поета?

Природний поетичний талант, природжений гострий розум, приклад батьків, освіта, активна  життєва позиція, відчуття лідерства.

 

Газета “Гімназистъ” –  Як “народжується” задум книг?

На це питання ніхто не дає  точної відповіді. Це творчий процес: зустрічі з людьми, зльоти і падіння, а потім...  Потім безсонні ночі, коли втрачаєш рахунок  дням і ночам. Пишеш...  Так було завжди.

 

Газета “Гімназистъ” – Що означає фраза “Мої слова – для сильних духом”?

 

Життя, люди, обставини примусили задуматися не тільки про себе, але і про свій народ в цілому, про його історичне минуле:

Вночі прокинусь і лежу довгенько,

                                       подумки знов лину до  Русі...

Читець 1.                       Вже п’ятий  рік турецької неволі,

                                      А сором й до цих пір  не полина.

                                      Здається, й не голодні, і не голі,

                                      А все одно як голою душа.

 

Читець 2.            П’ятий рік турецької неволі..

 

Літературознавець

         Маруся. Богуславка.  Сама вона “дівка-бранка”, полонянка, сама “побусурманилась заради солодкого життя”. І увійшла вона в темницю, де тужили в неволі “сімсот козаків, бідних невільників”, і сказала їм, що сьогодні
Великдень – Пасха.

Маруся Богуславка – історична особа часів визвольної боротьби українського народу під керівництвом Б. Хмельницкого (17 сторіччя). Як її проклинали невільники:

… А бодай ти, Марусю Богуславко,

                                        Щастя і долі не мала,

Що ти нам про Великдень казала…

 

Інформаційний проект учня

“Як сумно Великдень зустрічати одному на чужині, в неволі! Спати в пасхальну ніч не належить. Та ще в духоті і смороді барака, воюючи з клопами і слухаючи, як стогнуть і плачуть уві сні нещасні 700 козаків!

                                     Яких жахів зазнати довелося!

                                     Який страшний тоді ізвідать глум!

                                     Напівживі...

Що ж особливого в цій ночі? Це навіть не якесь певне число, просто ніч. Пасхальна ніч – і стільки налине спогадів! Ні до одного свята так не готуєшся, як до Великодня. Йому передують 7 тижнів посту, 40 днів і ночей Христос провів в пустелі в боротьбі із спокусою, відчаєм і тугою, оскільки  в ці дні Бог був людиною. І людині на Пасху властиво відчувати свою близькість до Бога. Навіть якщо ти проста українська дівчина Маруся, попівна  з міста Богуслава, також колись узята в полон. Вона  нагадує їм про свято…”  

                                          (Із спогадів Єфросинії Керсновської, ув’язненої ГУЛАГу)

 

  Читець 1      Авжеж ж  красива, ще й того – багата.

  Читець 2      А річка ж там, здається, зветься Рось?

  Читець 1      Так-так, я пам’ятаю, нахваляв і тато, якому скрізь бувати довелось.

 

1 Ведучий  Ви бували в Богуславі? Славне місто...

 

                                             Інформаційний проект учня

Походження міста Богуслава відноситься до 1032 р. як значного оборонного пункту Київської Русі. В Іпатьєвському літописі за цей рік говориться про заснування  князем Ярославом Мудрим "Градів на Русі" – Юр’їв, Корсунь, у тому числі і Богуслав. Назва міста Богуслав походить від річки Богуславки – лівої притоки річки Рось, над якою воно і розташовано. У літературних

джерелах місто згадується під назвами Богословль, Богослав’є, Богуславль, Богуслав’я.

1240 року Богуслав був зруйнований монголо-татарськими ордами. У 1362 р. він опинився  під владою Литви, а після Люблянської унії 1569 року його захопила шляхетська Польща. З метою колонізації українських земель і зміцнення південних меж Речі Посполитої польський уряд вжив ряд заходів з перетворення  Богуслава на добре укріплену фортецю. У 1591 році король Сигизмунд III віддав місто у володіння волинському воєводі князеві Янушу Острожському і дозволив його заселяти. Місту були надані привілеї: населення звільнялося на 29 років від всяких податків і поборів, а також дозволялося проводити торги один раз на тиждень і ярмарки двічі на рік. З цих пір Богуслав став центром староства. У 1620 році він дістав магдебурзьке право і герб. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Поросся стало ареною військових дій. У травні 1648 року Богдан Хмельницький розгромив польське військо під Корсунем. Богуслав був звільнений з-під влади шляхетської Польщі і став сотенним містом Білоцерківського полку. Богдан Хмельницький надавав велике значення Богуславу і неодноразово робив його місцем збору своїх військ. Гетьман стояв тут з полками в 1651, 1654 і 1655 рр. У 1654 році він приймав в Богуславському замку антіохійського патріарха Макарія, який їхав до Москви із спеціальною місією. У 1654 році все населення Богуслава присягнуло на вірність російській державі. У 60 – 70-х роках XVII сторіччя посилилися напади на Богуслав кримських татар. У 1665р на місто вчинила набіг татарська орда і пограбувала його. У 1702 році в Богуславі спалахнуло народне повстання проти шляхетської Польщі за возз’єднання Правобережної України з Російською державою, яку очолив С.Самусь. 

 

1 Ведучий     Народившись на Україні, прекрасно знаючи історію, пам’ятаючи з                                                                        дитинства безсмертні вірші Шевченка, Микола Тютюнник, людина неприборканого яскравого темпераменту, енергії, нещадної правдивості, якому віриш відразу і назавжди, адже в його рядках правда і біль:

                   Виходив полк. Обабич бігли діти.

                   Жінки як зняті тільки – но з хреста.

                   Ворожим планом вчасно запобігти –

                   Тривала філософія проста.

                   Виходив полк. Страшні війни закони.

                   Стоять жінки – виглядують свого.

                   Таке вже велелюддя й сотні коней,

                   А очі бачуть лише одного!

                   Виходив полк. І коругви качались.

                   Ну, наживайтесь, кляті вороги!

                   Та шляхом цим для декого кінчались

                   Недовгі і сумні його шляхи.

                   Виходив полк. Обоз іззаду рушив

                   (Без провіанту як же на війні?)

                   Ну а жінки – суворі й непорушні,

                   Як половецькі баби кам’яні!

 

Літературознавець Десять разів в романі автор звертається до Бога і церкви, адже за біблейськими заповідями жив наш народ, звіряючи свої вчинки, виховуючи справжніх козаків в сім’ї. Перед нами знайомі імена – гетьман Хмельницький, Данило Грек, Галактіон Сокальський, Петро Шаблюка, Максим Загреба, рідний дід Марусі, Наливайко та інші.

 

Інформаційний проект

Козаки (козаки, раніше і “козаки” від тюркського “вільна людина”, споріднено казахи) – південноросійський і український народи з’явились в XV столітті на литовсько-кримському кордоні (що проходив річкою Дніпро). Козацтво зобов’язане своїм виникненням “живій дані”, яка існувала під час монголо-татарського ярма, тобто людям, яких російські князівства поставляли в орду для поповнення монгольських військ. І саме слово “козак” має тюркське походження, що означає легку кінноту. Монголи лояльно відносилися до збереження підданими своїх релігій, у тому числі і людям, що входили в їх військові підрозділи. Існувало навіть Сарайсько-Подонське єпископство. Таким чином  полонені з Русі зберегли військову організацію, але при цьому опинилися в повній незалежності і від осколків минулої імперії, і від Московського царства, що з’явилося на Русі.Селяни-втікачі  лише поповнювали, але не були коренем виникнення військ. Самі козаки завжди вважали себе окремим народом і не визнавали себе втікачами, ці думки яскраво відображені  в художній літературі (наприклад, у Шолохова).

 

Газета “Гімназистъ” – З якою метою брали людей у полон? Яка доля їх чекала?

 

Інформаційний проект

Протоптала татарва на Україну багато шляхів, а з них найзначніших було три з правого боку Дніпра, цими шляхами татари найбільше наїздили. Перший шлях ішов повз Черкаси, Корсунь, Київ, прямуючи до Львова, і звався Чорним; другий від Очакова, повз Бар, теж до Львова, цей шлях звався Кучманським або Кучманом; третій шлях – теж до Львова поза Дністром і звався Волоським або Покутським. З лівого боку Дніпра був один шлях, що звався Муравським. Набігали татари різно – іноді вдень, іноді вночі, і коли сторожа не поспіє дати знати в село, що йдуть татари, так тоді, бувало, з села вже ніхто не втече. Усіх людей, і великих і малих, брали вони й ділили проміж себе, добро так само, а село запалювали, то після такого наїзду тільки по погорілих стовпах можна було пізнати, де було село. Що терпіла Україна від тих наїздів, можна довідатися з того, що як татари напали на Україну 1575 року, так вивели людей до Криму більш як 55 тисяч, 40 тисяч коней, 5000 тисяч усякої худоби і без ліку отари.

Що татари робили з бранцями, можна довідатися з слів одного певного чоловіка; він каже, що старих або немощних, що за їх не можна було багато взяти, бо вони не годяться до праці, оддавали татари, мов тих зайців собакам, парубкам, а ті вчаться на них вояцького діла і б’ють їх камінням або кидають у море, або вбивають яким-небудь іншим засобом. На тих нещасних невольниках вчилися татарські хлопці стріляти з лука. А тії невольники, що продавалися, повинні пробути шість років у неволі, а після того вони ставали від пана вільні, але не мали волі йти куди-небудь з Криму. Котрі з невольників дужчі, так тих або вихолощували, або клали на лобі чи на щоках тавро, і вони, зв’язані або сковані, повинні були мучитись удень на роботі, а вночі по тюрмах та льохах; а давали їм їсти трохи здохлятини з черв’яками, такої, що навіть собака її не їла б. А вели бранців у Крим ось яким способом: їх гнали, обступивши верховими і підганяючи нагайками, значили тавром, розпеченим у вогні, по тих місцях на тілі, де і в худоби. Найздатніша здобич у татар були дівчата, а найбільше гарні.

Вже було казано, що татари продавали своїх бранок і бранців у турецьку неволю або давали турецькому султанові дань бранцями, як це було року 1563-го, коли кримський хан узявся одіслати султанові 20 тисяч невольників. Ції бранці повинні були робити у турків на галерах, таких суднах, що їх турки звали каторгами. Галера була великий низький двохщогловий байдак, і пливла вона по воді і вітрилами, і веслами; оцими веслами й гребли невольники. На галерах було двадцять чотири або двадцять шість лавок, а на їх сиділо по 5 або 6 чоловік на кожній. Ліві лавки ділилися від правих проходом, а по цьому проході ходив галерний доглядач з батогом у руці і підганяв ним невольників, щоб

гребли. Спали й їли ці нещасні невольники по змінах, не сходячи ніколи ні з галери, ні з своїх лавок.

 

Літературознавець 13 січня 1667 р. у  білоруському селі Андрусове була складена таємна угода між Росією і Польщею, без участі  української сторони. Згідно з угодою, Лівобережна  Україна діставалася Росії, а Правобережна – Польщі.

Газета “Гімназистъ” – Які ж люди творили історію нашої країни?

 

З відгуку про прочитаний твір

      Роздирали мою країну на частини. Кожен хотів відітнути ласий шматочок. Їх намагалися поставити на  коліна. Мовчати! Наказано не мати  своєї думки:

                                            Моя ж ти Українонько кохана!

Хоч і на колінах, але з гнівним блиском в очах, який нічим не витравиш, адже у нас:

                                давно –  козаччина і гетьманство...

                                у нас, на Вкраїні, - вільна воля.

                               ... характером ізмалечку ж – у тата.

                                А той же був... нікому не зломить!

                                Не чоловік, а велетенська вежа.

                                Коли б іще та й руки просмолить,

                                Так він у чорта за хвоста б удержав!

                                Бо він – козак.

Саме такі люди творили  історію моєї країни! А як інакше?!

 

Газета “Надія” - Та все ж з легкою іронією автор розмірковує:

 

                                      Тепер з тих козаків – уже нікого...

                                       І все ж таки чимось заслужив у Бога

                                      Такий довжезний, не козацький, вік...

 

Інформаційний проект

Запоріжжя, запорізький край вважаються колискою гідного подиву явища
15 – 17 ст. В Європі – зародження, процвітання і загибелі козацтва, що увійшло в історію під назвою "Запорозького ". Спеціалісти досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово “козак”, хоча ще в старовинних думах так називали руського богатиря Іллю Муромця. Козаки – це вільні люди. Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва – запорожці. На той час південні й східні окраїни України обжиті майже не були. Тут пролягав незримий кордон із войовничим татаро-монгольським ханством. Козаки – чи хотіли вони того, чи ні – змушені були ставати воїнами, захисниками окраїнних земель, займаючись одночасно мисливством, рибальством, хліборобством. З часом на Запоріжжі, враховуючи постійне неспокійне оточення, почали виникати козацькі фортеці-Січі. За переказами, першу з них князь Дмитро Вишневецький побудував у 1550 році на острові Мала Хортиця, що розташований у руслі Старого Дніпра. Січ являла собою укріплення, усередині якого стояли церква, господарські будівлі і житлові приміщення – курені. Історики налічують вісім Січей: Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Кам’янську, Олешківську, Нову, Задунайську. В різні часи вони розташовувалися в різних місцях України і проіснували майже два з половиною століття. Остання – Задунайська січ розпалася в 1823 році. Козацтво в політичну і військову силу українського народу почало перетворюватись у другій половині 16 століття, досягнувши свого розквіту за часів славних отаманів Петра Сагайдачного та Івана Сірка. Історія козацтва – це постійні війни: з турецьким султаном, кримським ханом, шляхетською Польщею. Вміння козаків воювати вражало Європу, і багато хто з монархів не відмовлявся від послуг запорожців, у тому числі й російські царі. На Січі постійно проживало не так багато козаків: сімейні оселялися на хуторах і в містечках, але у випадку небезпеки протягом кількох днів на службу збиралося величезне військо, рівних якому не було в Європі. Козаки ніколи не знали панщини, кріпацтва, були вільними людьми, єдиним обов’язком яких вважався захист південних кордонів. Потреба в них для імперії відпала, коли Росія вийшла до берегів Чорного моря і “гніздо самовілля”, як називала запорізьке козацтво імператриця  Катерина II, за її наказом, наприкінці травня 1775 року було зруйновано.

На території  Запоріжжя збереглися деякі свідки тих давніх часів: залишки козацьких укріплень на острові Хортиця, 800-річний запорізький дуб та назви історичних місць нагадують про запорожців: балка "Січові ворота", "Козацька переправа". А на території сучасного університету знаходиться могила останнього запорозького отамана Йосипа Гладкого.

 

 

З відгуку про літературний твір:

       Вивчаючи творчість великого Пушкіна, назавжди запам’ятала рядки:

                           глаголом жёг сердца людей…

у них творче кредо тих, хто подарував свою душу і серце людям – письменників. Вони за життя стають безсмертними, не заростає доріжка Пам’яті до тих, хто примушував ще і ще раз перечитати прочитане, хто залишив на все життя помітку в серці, тих, кого називають Вчителями, що живуть зі мною в одному місті, примушують мене переживати, страждати, плакати і сміятися разом з їх героями! Поет, без сумніву, патріот. Теми, підняті ним в романі, залишаються вічними. Як залишається вічною любов, прекрасне з відчуттів, яке і надихає автора роману, що запам’ятався назавжди.

 

1 Ведучий:     Жіночий образ в романі центральний. Тим паче, що він нам відомий з творчості Михайла Старицького, з народних дум.

Михайло Старицький звернувся до цієї теми і написав історичну драму "Маруся Богуславка" у 1897 році. Події "Марусі Богуславки", написаної за мотивами народної думи, відносяться до 17 ст., коли татари, турки нападали на українські землі. Тут психологічно правдиво розкривається мужність козаків, які страждають в неволі. Маруся Богуславка постає жертвою винятково складних життєвих обставин, на тлі яких особливо яскраво виступає патріотизм. Трагічна неможливість поєднати любов до "краю коханого", рідного люду з любов’ю до дітей, родини змушують її накласти на себе руки. Розуміють це і мати Марусі, і її колишній наречений козак Сохрон.

 

Читець 1                Вже вицвітає літечка сорочка.

                              І в коси заплітаються дощі.

                              Притихне – й знову бульби у ярочку

                              Ускакують, як з холоду прищі.

                              Марусенька погляне – аж здригнеться!

                              Сховає рученята під плащем.

                              Верба намокла. Мовчки  долу гнеться.

                              І серденько проймає гострий щем.

                              Ну, нащо їм здалось те Дике поле,

                              Куди знедавно внадився і хан?!

                              Безлюдне ж, кажуть, як  долівка, голе -

                              То там сконає з голоду й тарган!

                              А бач, пішли, - мабуть, комусь на поміч.

                              Бо мусили, хоч як ти не крути

                              Вона й сама, якби Богдан був поруч,

                              Три рази землю ладна б обійти.

                              Іти б оце безкраїм літнім полем

                              І день,  і два і щоб рука – в руці.

                              І щоб із ними разом йшли й тополі,

                              І ластились під ноги воронці.

                              І щоб земля була  в зелених шатах,

                              І річка  хай поволеньки біжить.

                              І їм не треба буде поспішати –

                              Вони ж бо тільки починають жить!

 

Газета “Гімназистъ” – І все-таки  була вже Роксолана, яка убила хана своєю

                                       красою, чому ми знов звертаємося до образу Марусі?

 

Літературознавець:    Саме вона постає переді мною як джерело  сили і волі, незламності  духу, глибокого відчуття патріотизму. Маруся Богуславка звільняє земляків з темниці, але повернутися додому відмовляється і не тому, що віддає перевагу “розкоші турецької” і “ласощам нещасним”  (за її вчинок, у будь-якому випадку; чекає не “ласощі”!), а тому, що “потурчившись”, “побусурманившись” автоматично втратила у власних очах право належати краю веселому, миру хрещеному.

 

Газета “Надія” – Образ Марусі – сучасний?

 

З відгуку про прочитаний твір:

     Для мене образ Марусі Богуславки найсучасніший. Немає великої дистанції в сторіччях: я живу в 21 столітті, а вона…  ні, вона сучасна, бо розумію і приймаю її всією душею, всім серцем своїм, захоплююся її справжніми почуттями до Богдана, такими цнотливими, такими чистими! Ніби напиваєшся з чистого джерела, читаючи історію любові двох сердець! Як же хочеться, щоб вони були назавжди разом.

                                                                                                                                                        Читець 1.              Матуся найкрасивішу спідничку

                               Для неї приготує ще зрання

                             А доня, що не вдягне – все до личка,

                            Яким би не було оте вбрання

                            І хто не стріне – тихо посміхнеться,

                            Ще й головою з подивом хитне.

                            На жаль, коли така краса дається,

                            Недоля зла щось візьме та й уткне.

                            Такій красуні жити наче в раї!

                            Таку зобидить – вже смертельний гріх!

                            Проте, невдовзі стежка за сараєм

                            Візьме початок бранницьких поріг.

 

Читець 2.              Спаси тебе Господь, моя дитино!

                               Хоч як там вже не буде, а – спаси!

                             Коли б знаття, що ті слова та й значать,

                             Коли б  про всіх тих зрадників знаття,

                             То, може б, все пішло тоді інакше,

                             Інакшим вийшло все б її життя!

                             Так що на все його Господня  воля,

                             А не якихось підлих язиків.

                             Й коли б вона не втрапила б в неволю,

                             То хто б тоді звільнив тих козаків?

                             І все ж частенько туга серце крає,

                             Бо зроду – віку в небезпечний час

                             Господь завжди на подвиг обирає

                             Й на муки найстрашніші кращих з нас!

 

Газета “Гімназистъ” – Чому у романі автор вживає поруч слова “любов” і  “мука”?

 

З відгуку про прочитаний твір:

 

Сльози навертаються на очі, знов повертаюся до вже прочитаних рядків. Як хочеться, щоб ті, що люблять були поряд, назавжди, але:

                                      

                             Господь завжди на подвиг обирає

                             Й на муки найстрашніші кращих з нас!

 

Вельмишановний Микола Григорович, я повинна сказати вам, що ви – відкрита душа моєї країни, голос багатоликого народу. З сивої давнини називали жінок берегинями їх бунтівливі обранці. Лірична героїня вашого роману зберігає в генетичній пам’яті цей образ, вона рятує свого коханого від смерті. Я довго буду пам’ятати сльози на очах своїх, коли читала фінальні сцени роману і буду пам’ятати ту радість, яку відчула, обдумуючи прочитане.

 

Читець 1              Марусень – ко – о... Невже це ти – и?  Кохана-а

                             І плечі іздригнулись від плачу.

                             Втікати треба, ну а ми як діти -

                             Вчепилися, неначе реп’яхи!

                             Ні надивитись! Ні поговорити!

                             І стоїмо, немов сліпі й глухі.

                             – Виходить ми були всі роки поруч?

                              Так ось чому, з’являючись у сні,

                              Ти завжди мене кликала на поміч,

                              Мене ж тримали стіни ці тісні.

 

Читець 2               Таки, мабуть, це – найстрашніша рана

                                Таки, мабуть, скінчається життя...

                                Прости, Богдане! Та вже йди, коханий!

 

Читець 1                 А ти?

 

Читець 2                 Мені немає вороття.

 

 

Читець 1                Ходім, Марусю, милая, кохана...

                               Бо як же я без тебе повернусь?!

                               Й нехай у тебе немовля від хана

                               Але за нас тобі вклониться Русь!

                               Ходімо, люба, не виймай  же душу.

                               Нам на Вкраїну небмигомий світ.

                               А якщо ні, то й я лишитись мушу,

                               Мені без тебе вже ні до воріт!!

 

Читець 2                 Ходи, мій любий, мій миленький!....

                               Ох, я ж не здогадалась і води...

                               Нехай там ще потерплять тато й ненька...

                               Та йди вже! Йди! Благаю тебе-ее – йди!

 

                                                                                                    (Лунає музика)

 

III. “Патріотом  кожен стати народжений”

 

Літературознавець  Я заглянув в словник, щоб уточнити значення слова “патріот” – людина, вірна інтересам якої-небудь справи (відданість і любов до своєї Вітчизни, до свого народу).

 

Газета “Надія” – Що для вас означає фраза “…бути громадянином України”?

 

З відгуку про прочитаний твір:

   Маруся –справжній патріот своєї країни, людина, що любить свою Вітчизну, свій народ. І це поза сумнівом. Пройдуть роки, століття, але на  одному щабелі стоятимуть імена Лесі Українки, Марусі Чурай, Марусі Богуславки. Читаючи роман, ми не знаходимо готових рецептів як жити? Автор уникає моралей, він роздумує про життя, про історію, пропонуючи нам, читачам, теж задуматися про те, для чого я живу? Дивуюся з людинолюбства цієї жінки, що стала для мене прикладом. Не замислюючись, кинулася допомагати козакам, що знаходяться в неволі. Завершальний епізод написано з таким пронизливим болем і смутком, і, звичайно, з любов’ю до своєї малої і великої Батьківщини. Сьогодні багато хто міркує на тему: “Що таке патріотизм?” Я вважаю, не треба бити себе в груди щось доводячи, треба просто любити свою Батьківщину, свій край, робити все, щоб він процвітав. У своєму житті я б дуже хотіла зустрітися з такою людиною, як Маруся, тому що вона для себе вже знає відповідь на це питання.

(Лунає музика)

 

Газета “Гімназистъ” – Колись в своїх віршах Т.Г.Шевченко запитував: “Для кого в світі живете...?,” як би ви сьогодні відповіли на це запитання?

 

Читець 1    Україно! Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних слів придумали люди, щоб висловити любов до краю, де народились і живуть. У глибину тисячоліть сягає історія нашого народу. І чим більше минає часу, тим яскравіше її уявляємо. "Україна!" – промовляю я віддано, ніжно, довірливо. Що це слово? Почуття? Слово і почуття народжені зі мною, вони живуть в кожному з нас, в тій грудочці землі, яку пам’ятаємо й любимо всім серцем своїм. Кожен по-своєму любить свою Батьківщину – свою маленьку й велику Україну. Вельмишановний Микола Григорович, низько вклоняюсь Вам до землі, що не розділяєте ви поняття український народ і народ країни, бо нероздільно злились ці поняття в розумінні всього людства, бо любов до своєї Батьківщини в українця впродовж віків незмінна в головному: в умінні любити, в умінні берегти...Звитягою, славою, подвигами наповнена історія нашої землі "з короткою назвою Київська Русь " доказ тому – Ваш роман "Маруся Богуславка". Відчуваючи на собі всю силу ворожих ударів, український народ не раз врятовувався від пограбувань, розорення, розшарпання своїх земель, керуючись любов’ю до Батьківщини й почуттями національної гідності...Здійснювались подвиги, бо вони варті того, щоб їх оспівували у віках, і мій земляк, автор цього твору, це довів. Любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за майбутнє – це вічні теми, яких торкалися митці всіх віків і народів. Рідний край... Я повертаюсь додому з бібліотеки після прочитання роману. Йду стежиною і замиловуюсь красою свого міста. Тихенько співають птахи, легко вітер віє, перешіптуються між собою тополі, калина пишається своєю дивною вродою, сліпуча синь неба. І все це моя Україна, священна земля моїх дідів і прадідів. Це сьогодення. А в пам’яті прочитане: минуле моєї країни. Воно чорне, витоптане ордою, де битим шляхом, запряжені в турецькі аркани, бредуть у неволю вродливі україночки і високі чорняві козаки – краса і майбутнє рідної землі. А звірства кримських ханів... А польська шляхта... Січові стрільці... Не дали поставити на коліна український народ славні захисники Батьківщини. Я живу в 21 столітті. Ми, молоде покоління, тільки набираємося сили, адже нам доведеться взяти на себе всю відповідальність за майбутню долю України. Йде урок, зі стіни у кабінеті пильно дивиться у вічі Великий Тарас, ніби запитує кожного з нас: "Для кого в світі живете?" І ми даємо відповідь: "Для України!" Скоро на священну землю українську знову повернеться весна. А для нас з небуття повертаються звичаї наших предків для того, щоб ми пам’ятали "яких батьків ми діти," для того, щоб любили Батьківщину більше, ніж власний добробут. Згадую слова                 В. Сосюри:

                        Любіть Україну у сні й наяву,

                        Вишневу свою Україну,

                        Красу її вічно живу і нову

                        І мову її солов’їну.

Всією душею бажаю: живи, моя Україно, процвітай!  

 

1 Ведучий           Вдячна пам’ять народу зберегла думу «Маруся Богуславка», а наш земляк написав роман у віршах, щоб запалювалися наші серця, не черствішали, вселяючи в нього, в серце, любов до своєї Батьківщини, до людей, що живуть у нашій країні. Таким сьогодні з’явився перед нами поетичний талант і громадянський дух нашого земляка Тютюнника Миколи Григоровича.

 

Вчитель  Дякую іпрес-центру і представникам ЗМІ за цікавий матеріал, за гарну  підготовку, за плідну роботу.

Рефлексія

                             Жила чарівна дівка на Вкраїні,

                             Кохала парубка, Богданом його звуть.

                             Тепер він полонений,

                             Вона ж потрапила в гарем до хана,

                             І про щасливе майбуття забудь.

                             І за такі гріхи спіткала  сумна доля,

                             І довелось зустріти смерть на чужині.

 

Інтерв’юєр бере інтерв’ю в учасників

 

Домашнє завдання: Високий та достатній рівень – написати твір “Маруся Богуславка – легендарний образ жінки-полонянки”.

Середній рівень – написати твір-мініатюру “Які думки, почуття виникли у вас після прес-конференції?”

 

Література

1. Гін А. Прийоми педагогічної техніки: Посібник для вчителів. – Луганськ: Янтар, 2004. – 528 с.

2. Градовський А.В. “І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь”: Методичні аспекти вивчення української літератури у взаємозв’язках із зарубіжною. – К.:ППРВС “Софія”, 1998. – 255 с.

3. Дмитренко С.Ф.Я йду на урок літератури. Книга для вчителя. – К.:ППРВС “Софія”, 2001. – 230 с.

4. Зазюн І.А. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник М.М.Зекович, О.М.Семашко та ін. – К.: Знання, 2000, – 622 с.

5. Тютюнник М.Г.Маруся Богуславка.: Історичний роман у віршах. – Луганськ: Янтар, 2006. – 140 с.


Теги: Тютюнник, Грідіна Т.А.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 310/19


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar