Головна » Українська література

Михайло Коцюбинський „Тіні забутих предків”. Зміст твору. Трагічна доля Івана та Марічки

Мета:  ознайомити учнів з життям  гуцулів, чарівною природою цього краю, історією написання, фольклорними джерелами, змістом і проблемами повісті «Тіні забутих предків» М.М. Коцюбинського; розвивати навички аналізу, узагальнення, творчі здібності учнів; виховувати інтерес, повагу до звичаїв, традицій, вірувань, усвідомлення того, що тільки в гармонії з природою людина може  бути  щасливою, жити за законами краси.

Очікувані результати: учні повинні засвоїти зміст повісті,  поставлені автором проблеми, пояснити обрану автором назву твору, навчитися визначати ідею, тему і основну  проблему  повісті, аналізувати й оцінювати  образи, життєві ситуації. 

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент та налаштування учнів на навчальну діяльність.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

             Слово вчителя. Повість М.Коцюбинського "Тіні забутих предків" має зміст, що не піддається однозначному тлумаченню. Про що цей твір?

 Про нестихаюче ворогування Палійчуків і Гутенюків та палке кохання   представників цих гуцульських родів – Івана й Марічки. Про тіні забутих предків і їхній вплив на життя людське. Про утвердження духовного начала в людині.  Про добро і зло.  Про народження, любов і смерть, про підтримку людини із землі і космосу, а отже, про життя. Так, це - поема про життя… Про життя у всіх його вимірах…

Літературний диктант  

1. Відвідання якого населеного пункту в 1910 році надихнуло М.Коцюбинського написати твір «Повість забутих предків»? (Криворівня)

2. Які ворогуючі сім'ї представлені в повісті? (Палійчуки і Гутенюки)

3. Музичний інструмент, на якому грав Іванко? (Денцівка)

4. Кому з персонажів належить дана характеристика: «здорова дівка, з грубим голосом і воластою шиєю»? (Палагна)

5. Музичний інструмент, який «сповідував людям» про смерть? (Трембіта)

6. Хто це: «… все плакав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі» (Іван)

7. Міфічний персонаж, який «просить стрічного в танець та роздирає нявки»? (Чугайстир)

8. Жанр пісень, які складала і співала Марічка? (Коломийки)

9. Чим під час знайомства з Іванком у відповідь на спричинене зло поділилася Марічка?(цукерок)

10. Хто такий мольфар Юра? (Чарівник)

11. Про який куточок України йдеться у повісті? (Гуцульщину)

12. Що стало на заваді коханню Марічки та Івана? (Родова ворожнеча)

Взаємоперевірка.

 

ІІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

                                           Епіграф:

«Весь світ був як казка, повна чудес,

                                                                           таємнича, цікава й страшна»

Для того  щоб розглянути тему уроку глибше й повніше, творчі групи етнографів, мовознавців, літературних критиків, психологів, кінокритиків провели дослідницьку роботу згідно з попереднім завданням.

ІV. Робота над твором.

Робота у групах.

Виступ етнографів (презентація)

 Природа Карпат  первозданна. Тут збереглися звичаї, традиції, фольклор. Гори сягають вершинами неба, а також високі своїм духом, неповторними піснями – коломийками, дзвоном гірських  потоків, широкими полонинами.

         Край первозданної краси, легенд, працьовитих гуцулів, які довго були язичниками.

         Як говорив кінорежисер фільму «Тіні забутих предків» С.Параджанов: «Життя серед природи, боротьба зі злими силами гірничих лісів, річок зробила гуцулів своєрідними, неповторними».

Ось саме тут загубилося невеличке, мальовниче село Криворівня, воно майже не змінилося з тих часів, коли тут двічі в 1910 і 1911 рр. побував М.М.Коцюбинський.

 «Гуцули -  оригінальний народ з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник – гуцул все своє життя, до смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води», -  писав він у листі до І. Франка.

Письменник зустрічався з гуцулами, вивчав їхні звичаї, побут, легенди, повір’я, фольклор, записував говірку, проймався  духом гірської  природи і кожного разу з його вуст зривалося слово «казка».

Саме в Криворівні 1910 року у автора виник задум написати повість, а у 1911 році автор  закінчив роботу над своїм твором, де і розгорнулися події в повісті «Тіні забутих предків». Були різні назви цього твору: «В зелених горах», «Голос віків», «Сила забутих предків», але автор зупинився на назві «Тіні забутих предків», бо вона  натякає на загадковість, казковість, дихання віків, що авторові хотілося розказати і що збереглося донині..

Заголовок вказує на злободенність  порушених проблем. Предки забуті, але їхні болі й радощі, шукання тінями живуть і зараз, повторюються в  нас.

У повісті Гуцульщина вимальовується такою, якою сприймали її гуцули, які вірили, що природа одухотворена, жива, діюча, заселена добрими і злими духами.

 

Виступ « Мовознавців» (презентація)

Мова становить найсуттєвішу рису народу, його характеру, світог­ляду, способу мислення і життя. Тому вживання місцевої лексики і синтаксичних конструкцій — це вкрай необхідний засіб відтворен­ня колориту Гуцульщини, її духу. Дивна лексика не заважає сприйняттю, вона заворожує, бере у полон музикою слова.

Колоритна мова, наповнена численними діалектами, - це надбання гуцульського народу, частина його світосприйняття. Тому й не дивно, що М. Коцюбинський на сторінках своєї повісті «Тіні забутих предків» використовує лексику гуцульського краю.

Використовуючи діалектизми, автор змушує читача побачити гори і ліси й тих, хто їх населяв, очима гуцулів, у яких склався власний погляд на природу і світ. Тому вживаються слова «щезник», «чугайстир», «нявка», які характеризують саме гуцульські уявлення про нечисту силу лісів. Тому вживається слово «плай» на позначення гірської стежки, «воріння» замість цілої фра­зи — «огорожа з дерев'яних лат». Не кажучи вже про назви деталей одягу — гачі, крашениці (штани), табівки, дзьобні (сумки різних видів), гугля (білий кожушок).

   Гуцульські діалекти, як і назви дерев, гір, річок, міфічних істот,  відобража­ють ментальність народу, спосіб його поетичного і побутового               мислення. Саме тому так природно зливається в повісті оповідь про події життя реального, зовнішнього і не менш реального для люди­ни внутрішнього світу. Дійсність і вигадка, реальність і фантастика набирають певних національно своєрідних рис і допомагають точні­ше уявити собі дивний край — Гуцульщину,— побачити її народ у проявах духовного і побутового життя.

 

Виступ  критиків (презентація)

Жанр: повість.

Тема повісті: зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору, показ єдності людини і світу природи.

Ідея: гімн природи, чистоті людських  взаємин і почуттів, засудження бездуховного  життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Проблеми:

гармонія між людиною та світом природи;
життя і смерть, добро і зло, проблема зради;
сила кохання і неможливість  існування без нього;
вплив мистецтва на людину;
роль праці в житті людей;
стосунки батьків та дітей;
язичество і християнство.
 

    Виступ психологів

               М.М. Коцюбинський – художник – психолог. Його  не задовольняє  тільки малювання казкового краю. Йому треба  було зазирнути в душу людини, зрозуміти чим ця душа живе і на що сподівається. Саме психіка людини, особливості духовного світу цікавлять  письменника насамперед звідки в людини з’являються фантастичні уявлення, що своїм корінням сягають до вірувань далеких  предків? Як вони зберігаються протягом  усього життя? На ці питання намагається дати відповідь  письменник уже на перших  сторінках твору, зокрема, показуючи формування характеру головного героя Івана Палійчука, його світосприйняття.

 

2. Бліц-опитування.

Питання літературним критикам.

      -Як починається повість?  Що нам відомо про головного героя?

Початок твору  спокійний, простий, як і належить  з’являється фантастичний елемент. Неспокійний  був новонароджений Іванко, і забобонна мати, не знаючи чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба – повитуха при пологах  «не обкурила  десь хати», «Не засвітила свічки» і їй підклали бісеня. Тож із перших днів свого  народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних  народних вірувань, які його  батьки успадкували  від своїх, а ті – від давніших предків.

      -Яким був Іван у дитинстві?

     Автор зауважує: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато… Знав, що на світі панує  нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах  повно лісовиків, які пасуть  там свою  маржинку: оленів, зайців і серн, що там блукає  веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та  роздирає нявки, що живе в лісі голос сокири…

     Дієслово «знав» підкреслює  категоричність, що  фантастичні уявлення Івана  були для нього  реальними знаннями про світ, що інакше він цей світ і не бачить. Уся природа  здається Іванові, наче  давньому язичникові, сповненою живої і таємничої сили: «Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля,  хати й  загороди та чигають на християнина або  на маржинку, щоб зробити їм  шкоду».

     Вдома, в родині,  Іван  часто був  свідком неспокою і горя. «За його  пам’яті вже двічі коло їх хати трембітала  трембіта, оповіщаючи  горам і долам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге коли браччік Василь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями. Се була стара    ворожнеча між їхнім родом і родом Гутенюків». Іванові ніхто про це не розповідав, але він відчував, як в родині кипіла злість на цей рід, і сам горів бажанням помститися, хапався за важку татову бартку.

        -Як зустрілися Іван з Марічкою?

Коли одного разу родини верталися із храму, Іван став  свідком бійки і батько був посічений  барткою до смерті, сам кинувся теж в бійку, але був  потолочений, біля  возу він побачив дівчину, зірвав з неї  кісники, розірвав сорочку, але дівчина  зупинила його своїм лагідним голосом, розломила цукерку і  пригостила хлопця, зупинила зло добрим вчинком. Все відбулося природно, так зав’язалася  їхня  дружба, про яку не знали  їхні батьки. Так в  його смуток  влилась нова течійка, яка тягла його в гори, ліси і долини, де б він  міг стріти Марічку,  вони разом  пасли ягнята, пізнавали  навколишній  світ природи, який їх  оточував, природні явища ставали джерелом народження фантастичних образів.

        –Що фантастичного чули, бачили діти?

Автор розповідає  про переживання Івана й Марічки під час  прогулянки:

         «Так було тепло;  самотньо  і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання.  Але  вухо  уперто ловило і побільшало до найбільших  розмірів усякий звук, що мусив жити в лісі, і їм часом здавалося, що вони чують чийсь хід потайний,  глухе гупання барди, хекання  втомлених грудей». Коли Іванкові, який пас корів у горах, привидівся щезник в оточенні цапів, автор  зауважує, що як тільки  жах пройшов, «щезник звинувся і пропав раптом у  скелі, а цапи обернулись в коріння дерев, повалених  вітром». Отже, в дитинстві для Іванка як і  Марічки, «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна».

  - Як Іван і Марічка сприймали природу? Як зародилося їх кохання?

         Іван і Марічка – справжні діти природи, яку  вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро  обдаровані люди. Їм  властиве  тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи,  щедрість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність  самим творити веселі і сумні  співаночки. З дитячої  дружби маленьких  пастушків у пору  юності Івана  й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке  спалахнуло, як блискавка. Все було  природним «відколи світ світом». Іван  був стрункий, як  смерека, міцний і вродливий легінь. Природа  навчила  його грати  на флоярі, сопілці, передавати мелодією свою любов до Марічки. Через  співаночки Марічка – свою. Все, що її оточувало, «виливалося у пісню, легку і просту, як ті гори у їх давнім,  первіснім житті». Мова цих  пісень  і звуків була мовою  кохання. Діти природи Іван і Марічка  в своїх поглядах  на світ і у своєму коханні цілком  віддані безпосереднім  душевним пориванням. Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій – це  та особливість, яку бачить Коцюбинський у цьому «первісному» житті гуцулів.

  -Як довго тривало їх щастя?

Але щастя їх тривало недовго. Треба було  рятувати господарство, яке занепадало без батька, Іван був змушений піти у найми на полонину, це стало  причиною їх розлучення. Він не знав, що більше  не побачить свою Марічку, яка обіцяла  його вірно чекати і виглядати.

 

 Питання етнографам

            -Розповісти про перебування Івана на полонині.

Цікавою є сцена першої появи  Івана серед  вівчарів, які стародавнім  способом  розпалювали  вогонь за допомогою  тріски й каменя. Віра в   таємничу, живу силу  вогню – одна з найдавніших у світі. І язичних – гуцул вірить у надприродність вогню – ватри. Тому вівчарі, зайняті справою викрешування вогню, навіть не відповіли на вітання Івана, і коли  нарешті маленький вогник вискочив із скалки  і «ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру», він обернувся до Івана і  привітався. І це не примха, а свідоме  обожнення  вогню. Його розпалення, підтримування протягом  літа – це цілий ритуал, який гуцул виконує, «як давній жрець». Бо саме вогонь  має протягом усього  сезону випасання овець «боронити од всього  лихого» худобу, і коли вже Іван  повертається з полонини в село, то там ще лишаються ватаг і спузар, бо  «вони мусять чекати, аж  згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам має  й заснути».

Кожна важлива справа на полонині супроводжується  ворожінням, ритуальними діями, що надають їй таємничості. Від цього і характер гуцула  постає величним, загадковим, сповненим билинної сили. Так, здавалось б, звичайний процес приготування  сиру  відбувається як таїнство М. Коцюбинський з великою  майстерністю  малює  цю сцену: «Тепер має бути  тихо у стаї,  двері замкнені, і навіть спузар не сміє  кинуть оком на молоко, поки там  твориться  щось, поки ватаг  чаклує. Все наче застигло в німому чеканні… І раптом  з дна посуди, з  - під  молока, підіймається кругле  сирове тіло, що якимось чудом  родилось. Воно росте, обертає  плескаті боки, купається в білій купелі, само біле і ніжне.»

Коли сонце заходить, «ватаг виносить  зі стаї  трембіту і трубить  побідно на всі  пустинні гори,  що день скінчився миром, що  будз (сир) йому вдався,  кулеша готова і струнки чекають на нове молоко…

        -Які уявлення є ключовими  для  християнської  релігії і своєрідно  відображають  моральні  норми – добро і зло у повісті?

Уявлення про бога і чорта є ключовими  для  християнської  релігії і своєрідно  відображають  моральні  норми – добро і зло. М. Коцюбинського цікавить, як  християнська мораль  переломиться в свідомості гуцула – язичника, який поєднує божественне з природним, наділяючи природне живою, таємничою силою. Та  особливий інтерес у письменника викликали народні  уявлення про чорта. Арідник  вигадав усю  музику, лиш флояру й трембіту – бог. Арідник видумав віз, ватру (вона була тоді без диму), млин, хату, коня, вовка, тютюн.. «Арідник, як виносив землю з моря, то  сховав трохи  землі у рот… Він плював, а там, де плюне, земля росла, і з того гори… Він, що є на світі -  мудрощі тоті – то усе від нього», – писав автор  у нататках до повісті.  Цікаво, що в уявленнях  гуцула злий дух причетний не лише до злих справ. Важливо й інше – легкий натяк на те, що й культура постає не тільки як позитивне  надбання людства, а й виявляється в таких  негативних явищах, як завдають  гуцулові шкоди.

     Визнання двох творчих начал – доброго і злого  наклало відбиток на всі уявлення  про світ у героїв в повісті. Так, із розповіді спузара Миколи Іван  довідується, що світ створили бог і чорт, чорт – початок усякої  культури: «Що є на світі – мудрощі, штудерація всяка, - то все від нього,  від сатани». За богом визнається лише право   передати всі ці «винаходи» людям: «А бог лише  крав та  давав людям».

     Іван бачить  божественне і в християнському богові, і в природі – сонці, вогні. І чорт – злий дух  постає  багатоликим  - це і арідник, і щедник, і багато  чого  іншого. Їх треба задобрити на святий вечір, щоб зберегти  маржинку, щоб  не зазнати  горя в житті. 

        Що сталося з Марічкою, поки Іван був на полонині?

     Повернувшись з полонини він дізнається, що  сталася біда. Його Марічка, виглядаючи його, брела річкою Черемош. Набігли сильні хвилі, збили її з ніг. Ніхто не міг  допомогти дівчині, вона загинула випадково  під час повені.

 

Слово вчителя

Все життя гуцулів – це боротьба зі  злими духами. Природа – не тільки романтика, це грізна сила. Небезпечна вона для  лісорубів, плотарів, вівчарів на полонині, взагалі для людини. Природа сильніша за людину. Незначна необережність може призвести до смерті. Саме так загинула Марічка – і обірвалося щастя Івана, зникла його  гармонія, не стало  життєвого ланцюжка.

 

Питання літературним критикам

  -Що сталося з Іваном?

Смерть коханої  погнала Івана з рідного краю. Шість років  не було про нього чутно. Лише на сьомий  рік з’явився худий, зчорнілий. Горе природно  робить свою  справу.

Іван виглядав старшим своїх літ. Життя  продовжується. Через рік він одружився на хазяйновитій багатій Палагні, яку  не кохав, бо треба ж було газдувати. Іван «не був жадний до багатства – не на те гуцул живе на світі – саме  плекання маржинки сповняло радістю  серце». Він  господарював і згадував Марічку, часто чув її голос.

Іван прагнув найти сімейне щастя, не забував про  сімейні свята, традиції. На святий вечір «кликав на  тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників», мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів». І коли  вони не приходили, заклинав, щоб вони ніколи не  з’являлися, оберігали  його оселю. Ожививши природу,  людина намагалася домовитися з різними силами,  захиститися від них.

           -Що ви можете розповісти про Палагну?

Палагна, не відчувши кохання чоловіка, повела себе легковажно, зрадила Іванові з мольфаром Юрою, довершила трагедію  серця Івана. Він не хотів бійки, помсти, бо розумів, що сам винен, що не зміг і не хотів дати щастя своїй дружині. Так  проблема зради  переплилася з проблемою  провини.

 - Що в цей час відбувається з Іваном?

Все більш Іван згадує  Марічку, марить нею. Свідомість  його двоїлась. То Марічка йому  бачиться живою, і він дивується, що вона жива і водночас ніби мертва. І серце  його сповнюється радістю на фоні  суворої  природи, яка віщує недобрий кінець:

«Безжурна молодість й радість  знову  водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотніх, що навіть  лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав  у долину туман потоків. Через фантастичні  образи автор показує зміну психічного стану Івана, який втрачає відчуття реальності. Рятуючи Марічку від чугайстра, Іван пускається за ним також. Чугайстир втомлюється, Іван  не дає йому перепочинок, щоб Марічка встигла втекти. І коли злий дух готовий був уже припинити танок, Іван заграв ту чарівну пісню, яку почув  колись від щезника. Це була  справжня пісня, в якій злились і дихання диких гір, і глибокі душевні сили самого Івана і його  кохання до Марічки. Чугайстир  знову танцював. А Іван  чув голос Марічки, це був «поклик кохання і муки».

Від самого початку кохання Івана та Марічки  було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя.

  -Що сталося з головним героєм повісті?

«Поклик кохання і муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні  образи, і врешті – решт призводить  до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою. Велика туга за  щасливим  минулим, душевний протест проти  безрадісного  животіння призводять Івана до загибелі.

Малюючи  непереборну  силу кохання, автор повісті шукає його  джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської  душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.

                         Обряд поховання вимагає голосіння над покійником. Палагна «файно голосить», як відзначили сусідки. Через  деякий час  вболівань за покійним раптом виникає питання: «Чи не багато вже суму мала  бідна душа?». Проводжаючи душу на той світ вважають, що вона і так настраждалась під час життя, тому має  залишити землю веселою, щоб там уже не знати горя. Письменник тонко показує раптову зміну настрою:

 «Така думка, видимо таїлась під вагою гнітучого смутку, бо од порога  починався вже рух. Ще несміливо тупали ноги, пхалися лікті, гуркотів часом ослін, голоси рвались та лишались в глухому гомоні  юрми. І ось раптом високий жіночий  сміх гостро  розтяв важкі покрови суму, і стриманий гомін, наче поломінь, бухнув з – під шапки  чорного диму». Під дією цих веселощів, що перетворюються на справжній карнавал, і мертве обличчя ніби  починає усміхатися загадковою усмішкою смерті.

Так  поєднуються і смерть, і життя, і оптимізм людини, яка в цьому обряді показує свою зневагу до  смерті. Тож повість закінчується оптимістично, утверджуючи тріумф життя над смертю.

 

Виступ міфологів (презентація)

 

 Виступ кінокритиків(презентація)

Кінорежисер Сергій Парджанов разом з І. Миколайчуком створив чудовий  фільм, який приніс всесвітню  славу українському кіномистецтву.

         Сергій Параджанов говорив: «Те, про що я давно мріяв, дістало нині закінчену форму. Моя нова робота – екранізація повісті  М. Коцюбинського  «Тіні забутих предків». Дія відбувається  в Карпатах, у казковій країні «людей – богів». Життя серед  природи, боротьба зі «злими силами» гір, лісів, річок зробили гуцулів неповторно  своєрідними.

         Мене в повісті приваблює  закоханість її автора у відкритій ним чарівний світ надзвичайних людей.

         У 1965 році на Міжнародному фестивалі в аргентинському містечку Мар-дель-Плато  отримав  найвищу нагороду.

Слово вчителя

         Отже, повість «Тіні забутих предків» стала вершиною мистецької майстерності М. Коцюбинського, окрасою всієї української літератури.

         У повісті письменник  стверджує, що любов – це почуття всесильне, що дві закохані душі повинні завжди бути разом, навіть у далечі забуття. Це справжня симфонія почуттів, ведучою темою в ній звучить кохання Івана і Марічки, яким судилося стати українськими Ромео і Джульєттою.

 

3.Колективна робота. Заповнення узагальнюючої таблиці:

І група: образ Івана.

ІІ група: образ Марічки.

ІІІ група: образ Палагни.

ІV група: образ Івана.

 

4. Індивідуальна творча робота.

Скласти сенкани до слів: вогонь, Святвечір,  Черемош, Карпати, Іван, Марічка.

 

V. Підсумковий етап.

1.Рефлексія.

-Завершуємо  наш урок такими словами «З’явився на світ – отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя – у самому житті, в його індивідуальності. Не всі зможуть розгадати його Тайну, сподіваюся, що вам це вдасться, схилившись над сторінками повісті «Тіні забутих предків».

-“Тіні забутих предків” мені розповіли про…

2. Тестова робота (додаток 2).

3.Оцінювання.

VII.Домашнє завдання: скласти 5-хвилинне есе: «Тіні забутих предків» - дума про добро чи зло, любов чи ненависть?»  або “Карпатські Ромео та Джульєтта: спільне й відмінне від Шекспіра”.

 

Додаток 1

Словник слів-діалектизмів

Маржинка  –   худоба.  

Файна  –   гарна.

Ватра   –   вогнище.

Уздріла   –    побачила.

Афин  –    лісові ягоди.

Трембіта  –     довга, на сажень, сурма з  дерева і з кори.

Рист  –  слово, яким підганяють вівців.

Лудіння  – одяг.

Крашениці  – штани з кольорового сукна.     

Кептар  – овчинна безрукавка.     

Черес – широкий шкіряний пояс з металевими прикрасами й орнаментальним тисненням.

Табівка  – шкіряна торбина, прикрашена тисненням та мідними бляшками, яку вішали через плече.                                                                                                                        

Гугля  – це святковий одяг, плащоподібна накидка з білої вовняної тканини.

Спузар  –  чоловік, який пильнує  ватри на полонині.

Ватаг  – головний серед пастухів.

Мольфар   –  чарівник.

Гачі   –     штани   білого сукна. 

Кресані – брилі, оздоблені півнячим пір’ям, або квітами.  

Постоли  – взуття.  

Капчурі  – панчохи.

Жентиця  – сироватка.

Будз   – бринза,  сир із овечого молока.           

Кулеша –  їжа вівчарів,   зварена з муки й води.

Біб   – страва, зварена із бобів.

Денцівка – сопілка. Флояра  – сопілка.

Бартка – сокира.

Браччік – брат.

Легінь – юнак.

Суточки  – обгороджена гірська стежка.

Плай – гірська стежка.

Бескиди   – так жителі гір називають Карпати.

Царинка – обгороджений сінокіс близько до оселі.

Крутіж – водопад.

Тусок – сум.

Газда  – господар.

 

Додаток 2

Тести за творчістю М. Коцюбинського.

1. Батьківщина М. Коцюбинського:

         а) Вінниччина;

         б) Чернівеччина;

         в) Сумщина;

         г) Чернігівщина.

2. У якій   комісії працював письменник?

а) археологічній;

б) статистичній;

в) філоксерній;

г) археографічній.

3.  М. Коцюбинського називають:

         а) Каменярем;

         б) Кобзарем;

         в) сонцепоклонником;

         г) енциклопедистом.

 4. У якому селі Коцюбинський збирав матеріал для написання твору “ Тіні забутих предків “:

а) Кононівка;

б) Єнківці;

в) Криворівня;

г) Криниця.

5. У якому році він написав повість?

         а) 1908 р.;

         б) 1903 р.;

         в) 1911 р.;

         г) 1907 р.

6. За жанром “ Тіні забутих предків “:

         а)  імпресіоністична повість;

         б)  експресіоністична повість;

         в)  соціально-психологічна повість;

         г)  соціально-побутова повість.

7. Темою твору  « Тіні забутих предків» є:

         а) зображення єдності людини й природи;

         б) викриття лібералізму;

         в) зображення звичаїв, побуту гуцулів, їх єдності з природою;

         г) події 1905 – 1907 років.

8. З якими  літературними героями зарубіжної класики  можна порівняти українських Івана та Марічку?

         а) Боні і Клайд;

         б) Трістан та Ізольда;

         в) Ромео і Джульєтта;

         г) Одіссей і Пенелопа.

9. Який метод зображення пейзажу вимагає не опису, а звукових вражень:

         а) екзистенціалізм;

         б) сюрреалізм;

         в) футуризм;

         г) імпресіонізм.

10.  Прозовий твір, у якому розповідається про один  період із життя   головного героя – це…:

         а) поема;

              б) повість;

         в) роман;

         г) оповідання.

11. Темі ролі митця у суспільстві присвячена новела:

         а) “Сміх”;

         б) “Intermezzo”;

         в) “Цвіт яблуні”;

         г) “Persona grata”.

12. Поетичні натури, натхнені природою (за повістю “Тіні забутих предків”):

         а) Іван та Марічка;

         б) Іван та Палагна;

         в) Юра та Палагна;

         г) рід Палійчуків.

 Відповіді: 1- а, 2- в, 3- в, 4- в, 5- в, 6- а, 7- в, 8- в, 9- г, 10- б, 11- б, 12- а.


Теги: Колесник О.І., Коцюбинський
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 3175/42


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar