| Головна » Українська література |
Мета. Довести що Іван Франко - титан праці, геній української літератури. Розкрити його титанічну працю для добра народу. З’ясувати кредо поета і розказати, що все своє життя поет боровся за щастя свого народу. Виховувати пошанне ставлення до слова поета. Розвивати полікультурну компетентність. Обладнання: портрет, комп’ютер, ілюстрації до творчості письменника, твори Івана Франка.
Епіграф: У Франка нас приваблює океанно-широкий діапазон його творчих інтересів, захоплень; не можна не схилитись в довічній пошані перед невпокійливим розумом генія, перед тими роботящими руками, які трудились задля України, задля свого народу. О. Гончар Тип уроку – урок конференція. Хід уроку
І. Оголошення теми і мети уроку. Коментар епіграфа. ІІ. Слово вчителя про Івана Франка 27.08.2011 виповнилося 155 років від дня народження Івана Франка - титана праці української літератури, і 95 років 28.05.2011 – від нас пішов. А втрата генія - оце трагічно, Але він з нами, він прийшов. Яким же було життя поета? Як працював Іван Франко, до чого прагнув, чого бажав народу? Про це розкажуть учасники конференції.
Учень 1. Народився Іван Франко 27.08.1856 р. в селі Нечуєвичах Дрогобицького повіту, недалеко від Львова. Дитячі роки майбутнього письменника проходило серед трудового народу. Його батько Яків Франко, розумна людина і добрий коваль, користувався великою повагою в населення. До його кузні приходили селяни, робітники розмовляли про злиденне життя тяжку працю. Розмови глибоко запали вразливу душу малого Івана і викликали співчуття і любов до знедолених.
Учениця 1. З 1868 р. – шестирічний Іван навчається в початкові школі сусіднього села Ясениці – Сільної. За два роки (1862 -1864) він добре оволодів трьома мовами: українською, німецькою й польською. «Якесь воно не таке, люди», - казали про нього сусіди. Це помічав і батько - коваль. Він вирішив, що необхідно сина одірвати від кузні й спровадити в якусь науку. З 1864 – 1867 навчання в так званій нормальній школі, потім у Дрогобицькій гімназії. (1867 -1875)рр... У дев’ятирічному віці Іван утратив найближчого порадника – свого батька, мати вийшла заміж вдруге, щоб підтримати родину, четверо дітей і розладнане господарство. Вітчим Гринь Гаврилик був доброю людиною і любив дітей своєї дружини. Вважав, щоб Іван продовжував навчання. У 16 років Іван Франко утратив і матір, яку дуже любив. Мамо, голубко! Зарання в могилі Праця й недуга заложили тебе. Пісня ж твоя невмираючий силі В мойому серці ясніє, живе.
Учениця 2. Незважаючи на життєві трагедії Франко навчався в Дрогобицькій гімназії дуже добре, став найкращим учнем. Він заробляв собі на життя, давав однокласникам із багатих родин платні уроки з математики, іноземної мови, історії. Навчаючись у гімназії, Іван зібрав чималу бібліотеку - 500 книжок. Захопився фольклором. Спочатку пісні записував від матері, потім де випаде нагода. У цей час юнак починає писати. Перший вірш Франка мав назву «На Великдень 1871 року» і був присвячений батькові. У 1873 р. написав віршований драматичний твір «Югурта». Цього ж року переклав «Слово о полку Ігоревім» українською мовою. 1874 року написав драму з давніх часів «Три князі на один престол», а через рік – віршовану драму «Славой і Хрудош». Перу І. Франка гімназичного періоду належить ряд творів і перекладів. У 1874 р. у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом Джеджалик уперше з’являються його вірші – «Моя пісня» і «Народна пісня».
Учениця 3. У 1875 р. Іван Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. Він працює у студентському журналі «Друг», друкуючи свої переклади, вірші, літературно-критичні розвідки, публіцистичні праці. Молодий Франко вливається в суспільно - політичне життя, навколо нього гуртується патріотично налаштована молодь. Молодь захоплювалась соціалістичними ідеями і Франко теж. У червні 1877 р. його було вперше заарештовано по обвинуваченню в соціалістичній пропаганді і в належності до таємного товариства. До кінця року і в перші тижні 1878 р. перебуває в слідчій тюрмі. Він записує від ув’язнених коломийки, ліричні та обрядові пісні. Вийшовши з тюрми, починає разом з М. Павликом видавати журнал «Громадський друг», де й була надрукована його повість «Boa constrictor». Кошти на журнал надіслав М. Драгоманов. У першому номері ж вірш «Товаришам із тюрми». Наша ціль – людське щастя і воля, Розум владний без віри основ І братство велике, всесвітнє. Вільна праця і вільна любов.
Учениця 4. Усе життя поета – це боротьба і велика праця. У вірші « Vivere memento» (Пам’ятай, що живеш) поет висловив кредо свого життя: Люди, люди! Я ваш брат. Я для вас рад жити, Серця свого кров’ю рад Ваше горе змити. А що кров не може змить, Спалимо огнем то! Лиш боротись – значить жить!... Vivere memento! Так отже, девіз його життя «Лиш боротись – значить жить!»
Учениця 5. Все життя поета пройшло під цим девізом. А що в особистому житті було в поета? Іван Франко казав: «Тричі являлася мені любов». Найбільше підкосила молодого поета особиста любовна драма: батько коханої Ольги Рушкевич заборонив опальному поетові з нею зустрічатися і змусив дочку вийти заміж за іншого. Довідавшись про цей шлюб, Франко тяжко занедужав, мало не помер: це 1877 р.
Учень 2. Після заборони «Громадського друга» Франко видав два збірника журнального типу «Дзвін» і «Молот». У цих виданнях надрукований вірш «Каменярі», статті «Критичні письма о галицькій інтелігенції» і «Література, її завдання і найважливіші ціхи (риси)», а також друкує свої переклади з різних літератур. Другий арешт несподіваний 1880 р. в березні і тримісячне ув’язнення в коломийській тюрмі. Звинуватили поета в підбурюванні селян проти «законного порядку» і влади. Після звільнення Франко, хворий на малярію пішки пішов до села Нечуєвичі.
Учень 3. Староста села заборонив йому, Франкові, жити в селі аж доки не прийде паспорт із Дрогобича. Знесилений митець змушений був повернутися до Коломиї. Про цю тяжку дорогу він писав: «Тяжка це була дорога, після неї на обох ногах мені повідпадали нігті на пальцях». Про це ув’язнення поет написав оповідання «На дні». З 1881р. у Львові за участю Франка виходить журнал «Світ», у якому друкує перший роман із робітничого життя «Борислав сміється».
Учениця 6. У Львові ще з осені 1883 р. Франко заприятелював з польськими студентами Владиславом Дзвонковським, Феліксом та Ігнацієм Дашинськими. Перебуваючи восени 1883 р. в Станіславі у привітнім домі Дзвонковських Франко познайомився з Юзефою, про яку чув від її брата Владислава. Франко був захоплений сестрою свого товариша. Юзя була дуже красива, вихована в трудовій родині, вчителька, змогла би стати надійним другом на все життя. Вони листувалися, він написав вірш «Не схиляй своє личко» Не схиляй своє личко прекрасне, Не затулюй повіками віч, Із котрих то мигоче, то гасне, Луч надії в життя мого ніч. Розгнівавши всі сумніви й муки, Ти цілим мене мужем зроби. Щоб з тобою я жив рука в руку, Для людей, для добра, для борби.
Учениця 7. Юзефа не погоджувалась на одруження, але давала поетові багато доказів своєї щирої симпатії і прихильності. І це вселяло надію. На початку 1884 р. Франко вже мабуть знав про хворобу Юзефи (сухоти) і здогадувався, що саме це стало на заваді його щастю. Листування з Юзефою Франко підтримував до початку 1885 р. далі сліди Юзефи в житті Франка губляться. Усього 30 років вона прожила 1862 – 1892 р., ці дати на плиті її могили. «Не спитавши броду» - ця повість багато в чому автобіографічна. Юзефу називали літературні критики після появи повісті Франкове Беатріче.
Учениця 8. Франко пережив ще одне кохання - найтяжче до Целіни Журовської. Вона не відповіла йому взаємністю він їй просто не подобався, був рудий, а їй імпонували брюнети із синіми очима. Прізвище не подобалось, не мав солідного становища, грошей і надій на них.
Учень 4. У 1885 – 1886 рр. нелегально відвідує Київ з метою поглибити співпрацю інтелігенції Західної і Східної України. Налагоджує стосунки з М. Лисенком, М. Старицьким, І. Нечуєм-Левицьким, іншими знаними діячами. Перебуваючи у травні 1886 р. в Києві, Франко знайомиться з освіченою, розумною, щирою дівчиною випускницею Вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською. Ольгу приваблювала популярність його, як політичного діяча і письменника. Любовних віршів Франко не писав, але того ж року одружився з Ольгою. Вірш «Моїй дружині» Читає учень напам’ять.
Учениця 9. І. Франко 1892 р. склав екзамени за весь курс університету у Відні (столиця Австрії). Зі Львівського університету його виключили за революційну діяльність. Окрім того, він захистив докторську дисертацію і отримав звання доктор філософії. Хоча блискуче прочитав пробну лекцію у Львівському університеті «Наймичка» Т. Шевченка, яка вразила всіх присутніх, але на цій посаді його не затвердили з політичних міркувань. 1895 р. балотувався до парламенту не допустили.
Учень 5. Франко - поет. Такі збірки поезій «З вершин і низин»(1887), «Зів’яле листя» (1886 - 1897), «Мій Ізмагард» (1898), «Із днів журби » (1900), «Завжди учень»(1906), «Давнє і нове » (1918), «Із літ моєї молодості» (1914). Поеми «Панські жарти» (1887), «Іван Вишенський »(1900), «На Святоюрській горі» (1898), «Смерть Каїна». Франко - прозаїк. Залишив нам повісті «Ліси і пасовиська», «Борислав сміється», «Перехресні стежки», «Лель і Полель», «Основи суспільності», «Для домашнього вогнища», «Захар Беркут», «Boa constrictor». Оповідання для дітей « Малий Мирон», «Олівець», «Грицева шкільна наука», «Schonschreben» (красне писання), «Отець гуморист».
Учень 6. В українську літературу Іван Франко увійшов, і як драматург. У цьому жанрі він виступив як великий новатор драматичної форми, знавець театрального мистецтва і палкий борець за розвиток українського театру. Його перу належать такі драматичні твори: «Сон князя Святослава», «Майстер Чирняк», «Украдене щастя», «Кам’яна душа», «Учитель», «Рябина», «Будка Ч 27», «Три князі на один престол», «Славой і Хрудош», «Послідній крейцар», «Суд святого Николая».
Учениця 10. Іван Франко був основоположником українського наукового театрознавства – істориком і теоретиком драми і театру, активним театральним критиком, невтомним перекладачем драматичних творів. Написав понад 70 спеціальних наукових розвідок, внісши вагомий вклад в українську науку про театр. Їх читацька аудиторія - багатолюдна: друкувались вони в українській, російській, польській, чеській, німецькій періодиці. До того ж, Франко переклав багато драматичних творів - з російської і зарубіжних літератур. Найважливішими працями про театр драматургію є «Руський театр у Галичині», «Наш театр», «Руський театр», «Русько-український театр історичні обриси». Збірник творів М. Л. Кропивницького «Писання І. П. Котляревського в Галичині», «Буря» О. М. Островського, «Іван Тобілевич» (Карпенко Карий). Франко був поборником народного театру. Свої вимоги до театру Франко висловив чітко у програмній статті «Наш театр». Він писав: «Коли театр має бути школою життя, то мусить нам показувати те життя, будити в слухачах критику свого життя. Театр котрий піддає критиці деякі дрібненькі явища, покриває брехнею основні недостатки суспільності, той театр ніколи не стане вповні національним, не буде школою життя або буде злою школою».
Учениця 11. Ми знаємо Івана Франка і як перекладача. Перекладав твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Толстого, М. Чернишевського «Що робити», Салтикова-Щедріна М. Помяловського «Бурса і бурсаки», М. Гоголя «Мертві душі», М. Некрасова. Перекладав класиків з французької, німецької, англійської, польської, чеської, словацької мов. Твори І. Франка польською мовою видавалися неодноразово. Павло Загребельний сказав: «Ми не можемо назвати мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко, в якій би він не був великий».
Учень 7. Роль Івана Франка і його вплив на розвиток української критичної думки надзвичайно велика. Франко вважав, що основні принципи критики -це науковість, ідейність, народність. Літературно – критичні статті про творчість українських письменників, польських, чеських, словацьких, російських усього 20 томів. Літературознавець О. Білецький сказав: «Вражають і результати і розмах діяльності Франка. Вони особливо гідні подиву. Якщо уявити собі умови, в яких йому доводилося працювати». З глибоким знанням справи Франко оцінював творчість Т. Шевченка, М. Вовчка, Л. Українки, С. Руданського, І. Карпенко - Карого, Панаса Мирного, І. Нечуя Левицького, М. Старицького та інших письменників. Йому належать наукові праці про творчість О. Герцена, Салтикова-Щедріна, М. Горького, Л. Толстого.
Учениця 12. Окрім літературно - критичних статей літературні письма. Іван Франка про питання поетичної майстерності. Іван Франко. Листи до Клементини Попович. Іван Франко. Листи до Лесі Українки. У літературно демократичному русі посів найвидатніше місце. Майже в усіх літературних жанрах. І. Франко виявив себе неперевершеним художником реалістом. З 1917 до 1965 р. українською мовою твори І. Франка видавалися 480 разів тиражем понад 9 млн. примірників. Російською мовою було 70 видань його творів. За роки Радянської влади видано 5500 назв творів І. Франка. З них - 1020 художніх, біля 630 перекладів майже з усіх мов світу, 1200 наукових праць, 1650 публіцистичних статей та більше 1000 листів до вчених і товаришів по перу.
Учитель. Франко - висококультурна освічена, ерудована людина, талановитий учений, що залишив багато цінних праць з історії, теорії літератури, літературознавчої критики, фольклору, економіки, філософії. Недарма сучасники великого Каменяра називали його титаном праці. Залишити таку масу творів, таку велику спадщину за неповних 60 років - це подвиг. Іван Франко дійсно титан праці, геній української літератури він досконало знав і користувався в письмі українською, російською, німецькою, польською та німецькими мовами. Добре знаючи майже всі слов’янські мови, Франко перекладав з болгарської, сербської, хорватської, чеської, словацької. Вільно володів поет грецькою, латинською, івритом, французькою. Дякую учням, гостям.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |