Головна » Українська мова

Фразеологізми в мовленні. Урок з української мови для 10 класу

Мета. Дослідити роль фразеологізмів у мовленні, використання їх у творах українських письменників. Удосконалювати мовлення учнів та вміння використовувати фразеологізми там, де це доречно. Розвивати компетентність продуктивної творчої праці.

Обладнання. Збірник. Прислів’я та приказки. К., 2000

В. Д. Ужченко. Вивчення фразеології у середній школі. К.,1990.

І. С. Олійник, М.М. Сидоренко. Українсько-російський фразеологічний словник, комп’ютер.

Тип уроку: урок прес-конференція.

 

Учнів усього класу поділено на групи. У кожній групі визначено головного експерта. Кожна група працювала над своїм завданням.

Хід уроку.

Вступне слово учителя.

Отже, тема нашого уроку «Фразеологізми в мовленні».

Дослідити і визначити роль фразеологізмів у мовленні; показати, хто з письменників використовував їх у своїх творах. Ми повинні, удосконалювати своє мовлення, користуватися фразеологізмами, цим самим збагачувати мовлення.

Оскільки кожна група працювала над своїм завданням, надаємо слово головному експерту І групи.

Головний експерт І  групи.

 «Фразеологізми – іскрометні скарби мовної образності».

Фразеологізми передають найтонші відтінки душевних порухів обарвлюють висловлене в національний колорит. Вивчення фразеологізмів, цих «дозрілих квіток мислення», поширює наші знання про безмежний світ людини, виховує повагу до народу – фразотворця, поповнює мовний запас своєрідними крилатими словами, «які з дивною влучністю виражають суть досить складних явищ». Знання «скарбів нашої мови й народного досвіду». (І. Франко), розуміння їх при читанні художніх творів, публіцистики, преси, при перегляді кінофільмів і спектаклів, правильне  їх уживання є безсумнівним показником емоційного освоєння рідного слова.

Добірна, фразеологічно багата мова не лише навчає, а й виховує сентенціями, які містяться в ідіомах, прислів’ях, приказках, примовках, відкриває глибини й самої мови – криниці. Недаремно М. Рильський уважав, що у фразеології – «дух язика».

Термін фразеологія, (гр. phrasos – вираз, зворот і  logos - слово) вживають у багатьох значеннях: розділ мовознавства  про усталені звороти; сукупність їх у мові; сукупність прийомів висловлювання, властивих  певній особі, епосі.

Вітчизняна фразеологія – дисципліна молода: їй ледве півстоліття. Установилися два погляди, які вперше підсумував  С. І. Ожегов. Фразеологізми з певними структурно-значеннєвими особливостями, які є, поряд зі словами, засобами побудови речень, відносять до фразеології у вузькому  смислі.

Так, наприклад, із байки П. Гулака-Артемівського «Пан та Собака» сюди увійдуть звороти хоч в око стрель – темно;  як палець – один; аж у вухах лящить – голосно; напастися темним рядном – (зненацька) вилаяти

і вусом не моргнути – не зважати. До таких висловів увійдуть і мінімальні усталені поєднання службової і повнозначної частини мови: на носі – скоро; з головою – багато.

         До фразеології в широкому смислі увійдуть насамперед одиниці, побудовані за моделями речень. Наприклад: баба з воза – кобилі легше; коли моє не влад, то я зі своїм назад; за моє жито та ще мене і бито.

 Отже,  фразеологічні звороти переконливо підтверджують ленінську тезу, що «без людських емоцій ніколи не бувало, нема і не може бути людського шукання істини».

         Головний експерт ІІ групи.

- Наша група працювала над дослідженням прислів’їв і приказок як різновиду фразеологізмів. Тема мого повідомлення «Прислів’я і приказки – крилата енциклопедія українського народу».

Золота скарбниця усної народної творчості багата на різноманітні жанри, що виникали в давнину, розвивалися і занепадали, припиняли своє побутування або зоставалися в коморі пам’яті для можливого використання.

Тенденція «відмирання» жанрів якнайменше стосується крилатої мудрості народу  - прислів’їв, приказок, примовок, анекдотів, образних порівнянь. «Народ творить безперервно»,  - стверджував Олександр Потебня.

Що ж таке прислів’я і приказки?

Прислів’я – жанр фольклорної прози, короткий сталий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, складається переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні. Наприклад: «Прийшла біда – тримайся, прийшло щастя -  пильнуй». «хто біди боїться, тому вона сниться». «Де рідний край, там і під ялиною рай».

«хто взяв меч, від меча і загине». «Де гроші говорять, там правда мовчить».

         Приказка – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну  будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні. Приклади: «Правда очі коле», «Дожився до ручки», «За холодну воду не візьметься», «Вода в решеті не встоїть», «Голий дощу не боїться», «Без кожуха нема духа», «За ніс його водить», «То світла голова», «Нужда і честю торгує».

         Українські поети, прозаїки часто зверталися у своїй творчості до народних висловів, тобто прислів’їв та приказок. «Кров людська - не водиця» (назва роману М. Стельмаха), «Життя прожити не поле перейти» (назва І частини роману «Велика рідня» М. Стельмаха), «Один у полі воїн» - роман Ю. Дольд-Михайлика, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» -  назва п’єси

 М. Кропивницького,  «Дай серцеві волю,  зведе в неволю»  п’єса

М. Кропивницького.

         Говорячи про генетичні коріння народних прислів’їв, М. Шолохов писав «…у цих згустках розуму і знання життя, і сльози, і страждання людські, і віра, правда і кривда, краса істин і потворність забобонів». Звідси велике виховне значення прислів’їв: у них віддзеркалюється боротьба проти соціального гніту, хоробрість, правдивість, захист нашої вітчизни.

Головний експерт ІІІ групи.

         - Мова постійно збагачується окремими літературними фразами, зворотами, висловами насамперед видатних письменників – класиків, зокрема Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, П. Тичини, В. Сосюри,

А. Малишка та інших.

         «Крилаті вислови» - це тема нашого дослідження. Крилаті вислови – це поширені й загально влучні вирази видатних осіб: письменників, учених, політичних діячів.

         Основні ознаки крилатих висловів – влучність, образність, книжне забарвлення. Цитата стає крилатою тоді, коли вона набуває властивості узагальнення. Дослідивши поетичні твори багатьох митців слова, ми переконалися, що в цих яскравих висловах звучить і любов до нашого народу, і до свого краю, і подяка мамі за турботу, і що слово вічне і невмируще. Ось ці крилаті вислови.

 

«Я знаю силу слова, воно гостріш штика,

І швидше навіть кулі, не тільки літака.

Воно проміння швидше, а в нім живуть, як спів,

Любов до Батьківщини і лють до ворогів»

                                                       В Сосюра.

 

«Нам слово Лесі Українки і мудрість

віщого Франка. Не міжнародні поєдинки –

Народів дружбу проріка»

                                                 М. Рильський.

 

«Мене ліси здоров’ям  напували,

Коли бродив у їхній гущині.

Мені поля задумливо шептали

Свої ніким не співані пісні»

                                               В. Симоненко.

 

«Книги – морська глибина,

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивні перла виносить»              І.Франко.

«За всіх скажу, за всіх переболію.

Як гірлянда із калини, що вже не порветься,

Між народами країни дружба розцвітеться»

                                                     П. Тичина.

 

«Як умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень.

І стримуваний промінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень».

         «Лиш тільки той  ненависті не знає,

            Хто цілий вік нікого не любив»

                                                   Л. Українка.

 

«Та не однаково мені, як Україну злії люди

Присплять лукаві, і в огні її, окраденую,

Збудять, ох, не однаково мені».

                                                   Т. Шеченко.

 

Головний експерт ІV групи.

- Тема мого виступу «Фразеологізми в романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»».

         Відомо, що П. Мирний надавав мові великого значення: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу…» «Як мова барвиста і яскрава, - писав П. Мирний, - то це вже половина твору».

         Ми, досліджуючи мову роману, мусимо сказати, що мова цього твору багата на фразеологізми,  прислів’я і приказки. Говорячи про Максима Гудзя як людину, яка страждала від безглуздої муштри, яка не могла знести смертельної нудьги від такої «науки» і знаходила одраду в бешкетах та пияцтві, автор подає такі фразеологізми: «не було й шеляга за душею; сім бід – один одвіт;  товариші душі в ньому не чули; і горенько покотив; духу його боялися; усіх підвертає під себе».

         Щоб показати яскравіше безпросвітнє становище селянина, автор добирає такі прислів’я і приказки: «Немає долі долі – немає й радості». «Життя – що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши». «Невістка - як з хреста знята». «Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками». «Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде». «Багато тоді накивало п’ятами». «Селянин без поля – старець без рук і без ніг». «Поле – що воздух: нічим би дихати, якби зостався без нього!». «Сказано без землі – усе пропало». «Воля для чоловіка вільного – чарівниче слово, а для невільного – мед – п’яне чоло».

         Таким чином, фразеологізми виконують різноманітні функції, а саме: служать засобом характеристики персонажів: «Язик як гостра бритва», «Молодий та зелений», «П’явки людські». Виступають засобом зображення хабарництва: «Не підмажеш – не поїдеш». «Суха ложка рот дере». Засобом

іронії і сарказму: «Що то титули, коли чортма в шкатулі». «Один тому час, що батько в плахті».

 

Головний експерт V групи.

- Наша група працювала над завданням: написати твір з використанням прислів’я і приказок.

Твір «Ліс»

Ліс – найбільше багатство нашої природи. «Природа одному мама, а другому мачуха», - говорить прислів’я. і це так. Адже,якщо ми оберігаємо її, то вона мати. Різноманітні дерева і кущі ми знаходимо в лісі. Ліси в усіх областях України займають чималі площі. А як чудово в лісі навесні, літом і взимку! Зелене шатро лісу дає нам прохолоду особливо в спекотні дні. Ось великий дуб, під ним прохолодно. «Кожний дубок хвалить свій чубок», - це прислів’я сказала мені моя бабуся, йдучи до лісу. Чого тільки ми не знаходимо в лісі! Тут багато ягід, грибів, також лікувальних рослин. Аж ось ми натрапили на гриби. «Коли назвався грибом, то лізь у кошик», - я звертаюсь до нього прислів’ям. А он зовсім маленький грибочок, його шкода, нехай ще  підросте. «Жди, грибе, може й тебе хто здибле», - говорю я йому на прощання.  У лісі ми бачили білочку і зайця. П. Воронько сказав: «Люблю я ліс. Дрімотний ліс. Він партизанові приніс жаданий захист і спочинок».

Та хіба можна не любити його?

Підсумок уроку.

Учитель.

- Отже, ви з’ясували і доповіли, яку роль відіграють фразеологізми  в нашому мовленні. Будемо ж, по можливості, користуватися ними, прикрашаючи і збагачуючи наше мовлення.

Дякую вам, діти, за плідну працю і гостям.


Теги: Дубровіна Л.М., Фразеологізми
Навчальний предмет: Українська мова
Переглядів/завантажень: 986/32


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar