| Головна » Українська література |
Мета: ознайомити учнів із творами письменника, викликати до них інтерес, прагнення до самостійного читання; розвивати навички вибору художньої літератури для читання, переказу прочитаного та висловлення власної думки про нього; виховувати доброту, повагу до людей, що зазнали страждань війни. Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до твору, читацькі щоденники. ХІД УРОКУ І.Оголошення теми та мети уроку. Слово вчителя. Сьогодні на уроці ми познайомимося з оповіданням М. Вінграновського «Первінка» та прослідкуємо раннє дорослішання дітей у роки Великої Вітчизняної війни. Рік народження Миколи Вінграновського – 1936-й. Той, що дав українській літературі Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, ще роком пізніше – Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шістдесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи молодшими Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом та іншими ознаменували нову хвилю в українській літературі, визначали обличчя молодого тоді літературного покоління. Їх називали «дітьми війни». Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження потім лягли в основу багатьох їхніх творів. Це покоління бачило, як їхні матері, залишившись самі, не тільки годували країну, а й крилом своїм осінили майбутнє країни в дітях своїх... Як батьки, що поверталися з фронтів, – далеко, далеко не всі, – зранені й калічені, ставали до плугів і верстатів. Як старші брати й сестри «вербувалися» (або їх мобілізували) на відбудову шахт Донбасу й заводів Запоріжжя. Як їхні ровесники (та й самі вони) вчилися уривками між прополюванням буряків у колгоспі, заготівлею палива для школи й усілякою роботою на присадибній ділянці; читали при каганці, писали між рядків старих уцілілих книжок, бо зошитів не було, а за підручниками займали чергу, бо їх чи й було по одному на клас, а проте мріяли (принаймні багато з них) стати неодмінно льотчиками, моряками, вченими, дипломатами, артистами, поетами... Під час Другої світової війни Микола Вінграновський був іще дитиною. Але враження про воєнне лихоліття-розруху, голод, очікування батька з фронту, важку працю на відбудові господарства залишилися на все життя. Страждали не лише люди, а й тварини, що були поруч. Часто вони ж і допомагали, підтримували, як, наприклад, корова-годувальниця, вірний собака з повісті М. Вінграновського «Первінка».
Микола Вінграновський (1936-2004) ІІ. Мотиваційний етап. 1. Бесіда. – Що ви знаєте про часи Великої Вітчизняної війни? Як ви уявляєте ті події? Чи багато сьогодні людей, очевидців тих подій, що могли б розповісти нам про ту війну. 2. Слово вчителя. Друга світова війна була найкривавішою у світовій історії. Україна – одна із тих країн, яка зазнала найвідчутніших втрат. З 1941 по 1944 рік Україна була окупована німецькими військами. За відомою статистикою Велика Вітчизняна війна забрала близько 27 млн. життів громадян Радянського Союзу. З них близько 10 млн.– солдати, інші – люди похилого віку, жінки, діти. Але статистика мовчить про те, скільки дітей загинуло в роки Великої Вітчизняної війни. Таких даних просто немає. Війна покалічила тисячі дитячих доль, відняла світле і радісне дитинство. Діти війни, як могли, наближали Перемогу в міру своїх, хоч і маленьких, хоч і слабких, сил. Вони хильнули горя повною чашею, можливо, занадто великою для маленької людини, адже початок війни співпав для них з початком життя. Скільки їх було викрадено на чужину. Скільки убито ненародженими. Сотні тисяч хлопченят і дівчаток в роки Великої Вітчизняної йшли у військкомати, додавали собі рік-два і йшли захищати Батьківщину, багато хто гинув за неї. Діти війни натерпілися не менше, ніж бійці на фронті. Пошарпане війною дитинство, страждання, голод, смерть рано зробили хлоп'ят дорослими, виховавши в них недитячу силу духу, сміливість, здатність до самопожертви. Діти навіть воювали нарівні з дорослими і в діючій армії, і в партизанських загонах. І це були не поодинокі випадки. Таких дітей, за даними радянських джерел, під час Великої Вітчизняної війни були десятки тисяч. Діти збирали рушниці, що залишилися від боїв, патрони, кулемети, гранати, а потім передавали усе це партизанам, звичайно, вони серйозно ризикували. Багато школярів, знову ж таки на свій страх і ризик, вели розвідку, були зв'язними в партизанських загонах. Рятували поранених червоноармійців, допомагали влаштовувати підпільникам втечі наших військовополонених з німецьких концтаборів. Підпалювали німецькі склади з продовольством, технікою, обмундируванням, фуражем, висаджували в повітря залізничні вагони і паровози.
Діти, що залишилися в зруйнованих містах і селах, ставали безпритульними, приреченими на голодну смерть. Страшно і важко було залишитися на окупованій ворогом території. Дітей могли відправити до концтабору, вивезти на роботи в Німеччину, перетворивши на рабів, зробити донорами для німецьких солдатів тощо.
Цілодобово працювали діти на заводах, фабриках і виробництвах, ставши за верстати замість братів, що пішли на фронт, і батьків. Діти працювали і на оборонних підприємствах: робили детонатори до мін, запали до ручних гранат, димові шашки, кольорові сигнальні ракети, збирали протигази. Працювали в сільському господарстві, вирощували овочі для госпіталів. У шкільних швейних майстернях діти шили для армії білизну, гімнастерки. Діти допомагали пораненим в госпіталях, писали під їх диктування листи рідним, ставили для поранених спектаклі, влаштовували концерти, викликаючи посмішку у змучених війною дорослих чоловіків. Поки чоловіки воювали на фронті, у селі були лише жінки та діти. Доля дітей у ті тяжкі часи була нелегкою та безрадісною. Діти були позбавлені дитинства, їм рано довелося подорослішати. Таке раннє дорослішання бачимо на прикладі головного героя оповідання, дванадцятирічного хлопця Миколки. Коли батько Миколки пішов на фронт, хлопчик залишився із хворою матір’ю та молодшими братом і сестрою. І довелося йому бути в родині за старшого, вирішувати серйозні проблеми. ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу. 1. Словникова робота. «Тигри» і «пантери» – мова йдеться про потужні німецькі танки. «Яструбки» – літаки. Магара – крупа, з якої варили кашу, суп, пекли хліб, який мав чорний колір та був гіркий на смак.
2. Бесіда за змістом твору. – Як на початку твору автор описує німців? (Німецькі руки тяглися від утоми аж до землі, а замість облич були лише самі очі – від страху…) Навіщо автор подає такий опис, адже наші солдати теж страждали, помирали на війні? (Аби показати безглуздість війни: на війні страждали всі).
Поясніть, чому письменник дав таку назву оповіданню? (Страждали не лише люди, а й тварини, що були поруч. Часто вони ж і допомагали, підтримували, як, наприклад, корова-годувальниця. Саме вона могла вберегти від голоду родину.) ІV. Підсумок уроку. Заключне слово вчителя. Отже, надзвичайно рано вступив Миколка в доросле життя. Але він не був виключенням з правил. Дуже багато дітей змусила війна відмовитися від дитинства, забути про те, що вони – діти, й прийти на допомогу дорослим. І таки вижили вони, вистояли. Дочекалися тата, який повернувся з фронту. А тато з дідом Рятушняком відкопали зерно, що заховали перед тим, як німці вступили у село. І почалася сівба. Найкраще свято для хлібороба. Попереду було мирне життя. А в тому, що дожили до цього, неабияку роль відіграв хлопчик, ще дитина, але дитина, яку дорослою зробила війна. V. Рефлексивно-оцінювальний етап. 1. Незакінчене речення. «На цьому уроці я зрозумів(ла), що…». 2. Гра «Побажання». – Що б ви хотіли побажати один одному після сьогоднішнього уроку. Діти висловлюють свої побажання один одному, типу «Я бажаю, щоб ніколи більше люди не знали війни та горя» тощо. 3. Оцінювання досягнень учнів. VІ. Домашнє завдання. 1. Підготувати характеристику Миколки. 2. Прочитати та назвати інші твори українських письменників про події Великої Вітчизняної війни.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |