Головна » Українська література

Збереження духовних і національних цінностей як запорука щастя й успіху в житті людини за новелою Віри Китайгородської „Подарунок від мами”

Мета: ознайомити учнів з творчістю сучасної української письменниці Віри Китайгородської, спонукати учнів до обміну враженнями від прочитаного, прищеплювати любов до художньої книги, виробляти правильні критерії оцінки прочитаного твору, розвивати  критичне мислення, вміння аргументувати, дискутувати, розвивати естетичні смаки та моральні якості.

Тип уроку. Урок-бесіда з позакласного читання.

Обладнання. Портрет письменниці, виставка книг, репродукції картин К. Білокур.

 

Епіграфи:                            

         …Ніхто не дбає про процес творення культурного пласту. Легше, коли українська інтелігенція поневіряється по закордонах, інша спивається, сторговується, стоїть по різні боки однієї барикади під різними прапорами. Залишається висмоктати з території останні мізки, а згодом і саму територію.

                                                                  Віра Китайгородська

 

         Хочеться бути в кожному українському селі, зайти до кожної хати, поспілкуватися з людьми, надивитися на тамтешні сади, господарку, криниці, вікна, рушники, ікони. Наспіватися пісень, наслухатися птахів. Усе це мені дуже часто лише сниться. Боюся прийти  і не застати когось десь у хаті. Ох, болить мені ця боязнь.

                                                        Віра Китайгородська

 

Квіти – очі Землі, вони дивляться на нас і питають:  «Навіщо ми живемо, задля чого?»                                Катерина Білокур

 

                                      Хід уроку

І. Емоційне налаштування на урок.

Під супровід пісні «Чорнобривців насіяла мати відбувається показ слайдів.

    

      Чорнобривці                                 Майори                   Заячий холодок

    

            Нагідки                         Настурції                           Ромен

З’ясування емоційного настрою учнів.

Які почуття виникли у вас під час перегляду слайдів?
Зверніть увагу на слова К. Білокур, що є одним з епіграфів нашого уроку. Як ви їх розумієте?
Що це за квіти? (Це квіти, які з давніх-давен полюбляють вирощувати українці на своїх обійстях.)
Що символізують ці квіти? (Чорнобривці є символом отчого дому, материнської любові та Батьківщини, вони дарують силу. Згадуються у багатьох художніх творах, народних і сучасних піснях. Ромен (рум’янець) – символ душевного вибору за принципом «любить, не любить». Цій квітці довіряють, як довіряють сонцю, бо в неї є дуже важливий сонячний елемент – золота серцевина.

Нагідки одночасно є символом ніжності і символом туги, розпачу, смерті та вічного сну. Відома казка стверджує, що на цю квітку перетворилася руденька дівчина, що вірно чекала свого коханого з війни.

Настурції – символ віддаленості від мирського життя.

Майори вважаються символом божого воскресіння.

Заячий холодок – символ захисту від усього лихого.)

Чи часто сьогодні можна побачити на подвір’ях українців такі квіти? (Ні, частіше можна побачити якісь екзотичні квіти, ніж чорнобривці.)
Про що це свідчить? (Ми забуваємось про наші звичаї, традиції, піддаємось впливу закордону.)

ІІ. Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

         Сьогодні на уроці ми ознайомимось із сучасною українською письменницею Вірою Китайгородською.

Тема нашого уроку звучить так: Передача та збереження духовних і національних цінностей як запорука щастя та успіху у житті людини за новелою Віри Китайгородської «Подарунок від мами».

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

Розповідь про письменницю Віру Китайгородську.

 

Віра Микитівна Китайгородська народилась 5 грудня 1961 року в с. Нагоряни Кельменецького району Чернівецької області. Мама Віри Микитівни, Вікторія Андріївна, була майстринею народної творчості і свій хист, здатність творити прекрасне передала доньці.

Дитинство Віри проходить у чудовому світі маминого килимарства, адже дивні витвори таланту Вікторії Китайгородської радують око і душу справжніх цінителів високого народного мистецтва на Буковині і за її межами. То ж і росла між живими і тканими квітами славна донечка України, виросла майстриня слова, твори якої хвилюють серце, звеличують рідну землю, її людей.

Але чутливе серце і ранима душа не тільки дивилися і приймали рожеві сни, які навіяні теплом рідного дому, ніжністю батьків і щирістю рідних людей.

Допитливий дитячий розум сприймав красу душі людей, природи та тривожився неправдою, чиїмись горем чи бідою. Прагнення захистити світ краси стало її життєвим кредом.

Після закінчення середньої школи Віра Китайгородська вступає на філологічний факультет Чернівецького університету. Ще до закінчення університету підготувала до друку свою першу збірку поезій. По закінченню навчання в університеті працює, як журналіст, в газетах «Будівельник Буковини», «Джерела Буковини», «Молодий буковинець», продовжує писати поезії, друкує прозові, публіцистичні і критичні твори. Водночас займається прикладною творчістю – вишивкою, ткацтвом, колекціонує вишивані і ткацькі зразки буковинських строїв. Формує музейну експозицію прикладного мистецтва Буковини, підготувала до виходу у світ альбом «Буковинське ткацтво. Золотої ниті не згубить».

З 1997 року Китайгородська В. М. редагує обласну газету «Буковинське віче», а з 2003 року– ще й газету для дітей «Дзвіночок».

При редакції газети «Буковинське віче» заснувала «Мистецьку вітальню», де відбуваються виставки, презентації, творчі вечори, зустрічі, конференції митців та науковців, діячів громадсько-політичних і молодіжних організацій. Започаткувала лекційно-просвітницьку програму для учнів та студентів про народні ремесла з участю збирачів народної творчості.

Крім творчої, Віра Микитівна Китайгородська, активно займається громадською і правозахисною діяльністю, її перу належать перші публікації в країні про політичні репресії і голодомор на Буковині.

За поезією Віри Китайгородської створена вистава «Туга за майбутнім. Проста історія», яка поставлена в Чернівецькому українському музично-драматичному театрі імені О. Кобилянської.

 Китайгородська В. М.  –  член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України. Нині пані Віра очолює Чернівецьку обласну організацію Національної спілки письменників України.

Віра Микитівна Китайгородська – автор п’яти поетичних збірок:

«Виноградна колиска»,

«Сонце вночі»,

«Декаданс»,

 «Ловіння вітру» (2005, Чернівці, "Місто"),

 «Безконечник» (2009, Чернівці, "Місто").

         

Віра Микитівна Китайгородська – Лауреат обласної літературної премії імені Д. Загула (2003 р.),  Лауреат літературно-мистецької премії імені С. Воробкевича (2004 р.), Заслужений працівник культури України (2010 р.).

         Віра Китайгородська пише і поезію, і прозу. У літературному процесі Буковини В. Китайгородська за силою і красою письма стоїть поруч із Галиною Тарасюк, Віктором Герасим’юком, Богданом Мельничуком, Володимиром Вознюком. В. Китайгородська по-філософськи осмислює життя у своїх творах, віддається цій святій і благородній справі.

А творить поезію почала, ледь оволодівши письмом.  Перший свій вірш Віра Микитівна написала ще у першому класі. Вже на початку поетичного шляху ще дитячі вірші вже носили в собі філософську глибину, спробу висловити таємничий порух душі, висловити той блискавичний зблиск слова, котрий передає незбагненне, крилате почуття озвучення у прекрасному.

Вже у 1986 році виходить перша поетична збірка.  І щодня робота зі словом, реченням, текстом. І гріло, гріло кожне словечко теплом полум’яного серця. Бо вірить і прорікає:

Як не будуть ці слова квітками,

Як не будуть морем і крильми,

Як не будуть полем і жінками –

Не прийми їх, земле, не прийми.

…Як не стануть ці слова в надію

І в дорогу, що тебе спасе, –

Хай засліпну я і занімію!

Все.

Щоп’ятниці Віра з чоловіком та дітьми прямує до мами, в Нагоряни. Це – закон. Там – море сімейної роботи. У всьому допомогти. Все зробити. І жіночої, і чоловічої  роботи повно. Засинає село, потомлені роботою і щоденними турботами селяни спочивають, а Віра з мамою розмовляють до пізньої години, і думають про завтра, і яке воно те завтра, прийде, і що принесе на политу потом і кров’ю землю, її землю, її батьківщину, в її гніздо.

Цим живуть Вірині віра і надія, і любов. І думається в ту мить про завтрашній день. І що сказали би тато і мама. Як порадили б діяти, аби було більше світла у хаті і радості між людьми. І що залишаємо ми дітям своїм. І що скажуть вони своїм, що пронесуть нащадки у той світ, що лише зориться і зачинається на високих Дністрових кручах.

Звичайно, що в житті поетеси основою формування її світогляду є мама. Їй – і «Пісня для матері»:

Ой веселики у небі голосні

Ізронили на подвір’ячко пісні.

Вийшла мати виглядати,

як летять,

Може, з вирію

вертаються літа?..      

    2. Робота з текстом новели В. Китайгородської «Подарунок від мами».

1) Передбачення за назвою новели.

- Як ви гадаєте, про який подарунок ітиметься в новелі?

- Які асоціації виникають у вас зі словом подарунок.

2) Створення асоціативного гроно.

Подарунок – радість, дитинство, квіти, день народження…

3) Читання новели вчителем.

         Отож пропоную прочитати новелу Віри Китайгородської і дізнатись, про який подарунок буде йтись мова.

4) Словникова робота.

Хатини-шіпчини – магазинчики.

Куделя – волокно льону для прядива.

4) Бесіда за змістом новели.

 - Про який подарунок ідеться в новелі? (Квіти на маминій могилі).

 - Чому квіти так зворушили героїню новели? (Немає, мабуть, людини байдужої до квітів, бо саме вони володіють здатністю розрадити людину, коли їй важко, піднести настрій, втішити... Квіти пробуджують у нас людяність, щирість, сердечність і доброту).

 - Чи змінив подарунок життя головної героїні твору? Як саме?

 - Яким було життя Катерини до цього? Зачитайте уривок з новели, де про це йдеться.

 - Завдяки чому, якій праці збагачувались односельці? Зачитайте уривок, де про це йдеться.

 - Чому люди змушені були заробляти гроші по італіях-португаліях та підмосковних преріях? (Бо на рідній землі немає де заробити. Колгосп, у якому працювали селяни, розпався.  Його поділили всього між чотирма господарями, частина яких з того тільки нажилася, продавши все у сусідню область. Лише Семен Дронь «тягнув ще на конопляній шлеї сяке-таке господарство, яке линяло й розпадалося, як Рябко в маю».)

Зверніть увагу на перший епіграф до уроку, прочитайте його. Чому висловлює занепокоєння Віра Кийгородська?

Слово вчителя.

Українці здавна вшановували і поклонялися землі. Поле, лан вимальовувалися у свідомості українців як життєстверджуюча материнська сила, що символізує життєве начало. Саме земля, процес її обробки приносив українським селянам достатки.  На  хаос, незавершеність, недосконалість механізмів у земельній справі чекають полки шахраїв – нинішніх завойовників – впевнених, що саме вони майбутні землевласники. Вони готові за безцінь скупити найбільше багатство, чорноземні грунти. Згадайте дії фашистів-окупантів, які ешелонами вивозили українські грунти на свої кам’янисті пагорби. Сьогодні ж селяни надіються на справедливість, мріють про відродження землеробської культури, вірять, що вони в черговий раз не будуть пограбовані, що держава уже в який раз не зрадить їх, що вони не залишаться рабами на рідній землі.

- Чи намагалась Катеринка  теж хоч якось заробити гроші? (Спробувала продати перші черешні, думала про теплицю, та не було коштів, доглядала дитину, та не могла справитися із розпещеною дитиною).

- Чому не вдавалось Катеринці розпочати якусь справу? Чому їй  так не щастило?

 - Чому Катеринка не могла ні з ким поговорити, порадитися, вилити душу? (Боялася і соромилась, що її ніхто не зрозуміє. Адже в сучасному світі, на жать, панує байдужість, кожен переймається своїми проблемами.)

- Кому виливала свої болі і жалі Катеринка? (Мамі «…піде на цвинтар, з мамою поговорить, а відтак іде додому.)

 - Якою Катерина поверталася додому? (Осіянна).

- Як ви розумієте слово «осіянна»? Яка це «осіянна»? Знайдіть і зачитайте уривок, де авторка змальовує стан Катеринки. Якою вона стала?

Чим почала займатися Катеринка? Як це змінило її життя?
Чому ніхто не помічав, чим вона займається? (Кожен був зайнятий своїми справами. Люди  через любов до «набутку і нажитку» стають байдужими).
Як авторка описує початок весни? Зачитайте.
Чому саме біля її обійстя зупинився автомобіль з німцями? Що привернуло їхню увагу? (Помешкання добрих і щиросердних людей завжди видно здалеку. Там буяють зеленим листям і яскравим квітом рослини. Вони можуть радувати наш зір у невеликому палісаднику, в прилаштованому на балконі ящику чи просто на підвіконні. Адже квіти – це окраса нашого життя.)
Українці люблять оздоблювати свої будинки, подвір’я квітами. Хіба тільки в Катеринки росли на обійсті квіти? Які саме квіти побачили німці на подвір’ї Катеринки? (Нагідки, чорнобривці, майори, ромен, настурції, заячий холодок.)
Що ви можете сказати про ці квіти? (Це квіти, які здавна полюбляють саме українці, вони є символом українського села. Саме тому і звернули увагу іноземці на обійстя Катеринки.)

5) Демонстрація слайдів із зображенням української хати.

     

Слово вчителя.

Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 р., писав: "Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати на Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно". Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища, де народжувались, оберігались кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці. Хата - це символ батьківщини; символ тепла і доброти; символ світосприймання; ланцюжок людських доль, що поєднує минуле і сучасне.

Що відчули гості на подвір’ї Катеринки? (Ауру).
Що ж то була за аура? (Аура  (подих, віяння) –  золотаве сяйво, що спостерігається навколо тіла людини, ознака особливої містичної сили. В тексті – прояв української душі.)
Чого ж так і не зрозуміли односельці? (За повсякденними турботами люди часто не помічають красу навколо.)
Як, на вашу думку, складеться подальша доля Катеринки (розпочне свій бізнес, буде жити, як і раніше тощо)?
Чи стала Катеринка щасливою? Чому? (Вона знайшла справу до душі.)
Як гадаєте, що ж хотіла сказати нам авторка цією новелою, яка основна думка новели? Зверніть увагу на другий епіграф до уроку. Поясніть слова Віри Китайгородської. (Важливо зберегти національні духовні цінності. Діяти треба негайно, бо може бути пізно. Саме  збереження та передача  духовних і національних цінностей  є запорукою щастя та успіху у житті людини.)
Але все ж таки, хто допоміг у життєвому виборі героїні новели? (Мама.)

- Як ви гадаєте, квіти, які побачила героїня на могилі мами, – це випадковість, чи справді подарунок від мами, що вже померла? 

Прийом «Займи позицію»

Учні що вважають, що квіти – це випадковість, стають в один бік, ті, що вважають, що це дійсно подарунок від мами – в інший бік. До того ж кожен із них має переконати всіх у своїй правоті. Діти можуть змінювати свою думку і змінювати позицію.
Слово вчителя.

Отже, ми прийшли до висновку, що квіти на могилі мами – це подарунок. Найрідніша людина в житті кожного – мама. Матері нас люблять щирою і чистою любов’ю. Мама ніколи не забуває про свою дитину, всі її думки завжди з нею. Материнське серце відчуває щастя і біду, радість і печаль, і кожної миті готове летіти за тисячі кілометрів до своєї дитини. Та що там тисячі кілометрів… Настільки міцний зв'язок існує між матір’ю та дитиною, що навіть після смерті матері оберігають своїх дітей.

Чому саме квіти так схвилювали і вразили героїню твору?  Зверніть увагу на епіграф до уроку. (Квіти - це очі Землі, вони дивляться на нас і питають"Навіщо ми живемо,задля чого?" Це слова відомої художниці Катерини Білокур. Дивлячись на квіти хочеться стати чистішим, кращим. Квіти Катерини Білокур теж  неповторні! А картини просто  випромінюють космічну енергію. )

5) Демонстрація репродукцій картин Катерини Білокур.

     

 Натюрморт «Квіти, яблука, помідори».                   Хата в Богданівці.                                                   Півонії

                   

      Квіти за тином.                                      Колгоспне поле.                                  Городні квіти.

6) Бесіда за переглядом картин.

 - Що вам відомо про художницю? Чим схожі долі художниці та героїні твору?

- Які почуття викликають у вас ці картини?

- Чи погоджуєтеся ви з твердження Катерини Білокур про квіти (в епіграфі уроку)?

7)  Визначення жанрових особливостей твору.

Новела (від італ. novella – новина) – так само, як оповідання, невеликий за обсягом прозовий твір, для якого, на відміну від оповідання, характерний динамізм оповіді, акцентування уваги на деталях, психологічно гострих моментах у житті людини, суспільства. Істотною ознакою новели є парадоксальність зображуваного в ній.

8) Визначення художніх засобів у новелі.

 - Які художні засоби використовує В. Китайгородська, змальовуючи звичайний буденний рух автомобілів на трасі, що пролягають через село?

(Метафори: каравани машин, джипи – жуки-рогачі. Епітети: Мерседеси – окасті і пишнотілі. Порівняння: мерседеси, як трутні;  під місяцем великі машини, як рухомі гори, що переміщаються одна за одною.)

ІV. Підсумок уроку.

Яке враження справила на вас новела В. Китайгородська  «Подарунок від мами»?

Рефлексія

Незавершене речення «Сьогодні на уроці я зрозумів (ла)…»

Заключне слово вчителя.

Ідейно-тематична палітра творчості В. Китайгородської надзвичайно різноманітна. Будь-який читач має змогу віднайти саме ті рядки, котрі прийдуться йому до душі, котрі підтримають у важкі хвилини, стануть розрадою і порадою.

Тож побажаємо Вірі Китайгородській, її родині, друзям, її краю і всій громаді щастя, добра, здоров’я, радості, миру і втіхи. Хай «безкінечник» добра буде їй не лише оберегом, але й новою формулою дня, веселкою душі, філософією віри. А вам, діти бажаю не забувати звичаї, традицій українського народу,  віднайти сій шлях у житті, обрати ту справу, яка зробить вас щасливими.

V. Домашнє завдання.

Ознайомитись з поезіями Віри Китайгородської. Одну з них ( на вибір) вивчити напам'ять.

                              Віра Китайгородська

Подарунок від мами

         Круглики – село на трасі. Через нього денно і нощно гудуть легко-сріблясті й сталеві вантажівки – цілі каравани машин. І бжінькають час від часу новесенькі круглесенькі окасті і пишнотілі, як трутні, мерседеси і важелезні жуки-рогачі – джипи. Колись дорога двигтіла лише зранку до вечора, а тепер – і вночі у Кругликах, як у порту, повзуть трасою важкотонажні фури, ховають свої темні розпуклі боки від дорожньої служби. Під місяцем їхні тіні скидаються на рухомі гори, що переміщаються одна за одною.

         Кругличани вже якось звикли до того, що через допотопні їх вибалки зробили об’їзну дорогу. Першими зорієнтувалися молодиці: почали виносити і виставляти на стільці за ворота городній товар: яблука, груші, виноград, згодом – випічку та цигарки, пиво й усіляке різноманітне дріб’язкіття для дорожньої людини.

         За рік на трасі з’явилися будки з гарячими бутербродами  та кавою, з шашликами  та вином, з висячою на жилці різнокаліберною рибою – сушеною та копченою…

         Почали рости в селі хатини-шіпчини, стайні та огорожі, криниці та літні кухні, покриті різьбленою бляхою з кованими поруччями. І все те – не стільки за плату далекобійників, як за роботу по Італіях-Португаліях та наймах у підмосковних преріях.

         Лише Катеринка не вміла ані торгувати, ні по-іншому якось «крутитися», щоб заробити копійку-другу. Колгосп, у якому вона працювала в конторі, давним-давно розділили на «чотири часті» між чотирма ґаздами. Троє з них, прихопивши ще «живі» трактори і комбайни, «зіпхнули» їх у сусідню область і оголосили себе банкрутами. І лишень Семен Дронь тягнув ще на конопляній шлеї сяке-таке господарство, яке линяло й розпадалося клаптями, як Рябко в маю.

         Якось у неділю взяла вона, Катеринка, великий полумисок, нарвала перших черешень та й виставила на мурованому густим ракушняком мурі. Весь день червоніли ті черешні на шляху, зривали очі хіба що дітям. Біля Гані Гондурячки зупинялися фури, біля Докії Варварюк – аж тісно від подорожніх іномарок, а Катеринині черешні, обліплені масною пилюкою, надвечір склювали кури.

         «Чи примовляти треба було до них, чи що?» – думала Катеринка, йдучи з порожнім полумиском від курника.

         І непогамована туга чимраз ближче підступала їй до горла. І жаль було саму себе, свої роки, які перебродили між людьми, як цвіт шипшини у червневу ніч: цвіли рясно – облетіли безчесно. Он у Марусі Жеребної – хата у два з половиною поверхи. Кімнат у ній – за день не обійти. І лазня кам’яна, і їдальня літня та ще й зимня. У Христини Заплітної одна лише теплиця сім соток городу займає.

         Думала і Катеринка про теплицю. Але порахувала, скільки коштів треба на каркас, скільки плівки і скільки газу, і відклала свій план, як куделю, на літо.

         Ще пробувала молодиця доглядати Варчину малу дитину. Та така вже та дитина розпещена, що аж ніяк їй не догодити.

         І засклепила Катеринка сама в собі, і що вже більше сумувала-журилася, то чимраз більше їй не таланило: то сокіл курят видзьобав із люцерни, то кашемірову, мамину ще, хустку міль побила.

         Хотіла Катеринка з кимось порадитися, комусь вилити душу, та соромилась. ЇЇ однолітки поставали панями, кучерів накрутили, золота навдягали. В вона – як те куря, що задрипалося з весни, ніяк не очухається. Піде на цвинтар, з мамою поговорить, а відтак іде додому.

         Якось перед Маковеєм прийшла вона на могилку по дорозі з церкви. Аж там, на півтора квадратних метрах маминої землі, майори цвітуть, чорнобривці розпукають, нагідки і настурції світять, як сотні розпашілих сонечок, ромен повитикав свої пелюстки з-поміж стряпатого заячого холодку.

         «Оце ти мене, мамочко, і зустріла, оце і подарунок мені приготувала», – шепотіла солоними вустами Катеринка. І щось живе, тепле заклекотіло в її душі.

         Вона йшла додому осіянна.

         Ніч жіноча пройшла у дворі. Якби хтось побачив Катеринку, що вона снує опівночі в городі, подумала б, що зійшла, бідна, з розуму.

         Але тільки-но почав бліднути місяць і висуватися з присмерків небо, вона взяла два кошики й полетіла в ліс. Там, біля старого вербняку, у трухлявих пнях вона побачила колись перепрілу землю. Ось по неї і прийшла. Похапцем, ніби крадучи, набивала ті кошики тим лісовим скарбом, натоптувала його своїми маленькими кулачками, а серце в неї тріпотіло, як у щиглихи.

         Якби хтось зважив, скільки несе це у своїх руках ця тендітна жіночка, – не повірив би. Буйволистому мужику та ноша видалася б важкою. А вона ніби летіла додому. Майже місяць так поночі  назирці ходила Катеринка до лісу, і на її подвір’ї, під калиною, з’явилася гірка рудуватої пухкої землі. На зиму вона накрила її цератою, пригорнула листям.

         І ждала весни. Так безтямно ждала, як ніколи, навіть у юності. Може, лише тоді, коли Микола мав прийти з війська. Вона виходила рипучим снігом за хвіртку, простягала руку до сонця і наслухала пальцями – чи не пом’якшав мороз.

         Тепер же вона майже щодня на аркуші альбому від фотографій хімічним олівцем писала якийсь список у стовпчик, і ховала той папір під рядно, і лише ввечері виймала зі схованки, крутила в руках і щось дописувала.

         А як у вівторок на подвір’ї загуляла Явдоха і як заграли вулицями Кругликів весняні вітри, Катеринка викинула на горище кожушанку. І рукавиці.

         Ще по крихкій мерзлоті вона тупцювала довкола хати, розміряла щось ниткою, забивала кілки і говорила сама до себе. Сон не брався, і жінка навіть подумала, що засватав її  місяць, під яким вона ходила так довго і на який милувалася стільки ночей. Боже, а як це не мине? А як буду ходити тако, як Тодосій Липовик, куди очі дивляться? Але плани не давали їй довго тривожитися за себе.

         У пригріту землю Катеринка вкладала всю свою надію й жадання, усю свою спрагу й волю, все, чого стреміла її душа та уява. І просила у Всевишнього дати дощику, а не суховію…

         За своїми домашніми клопотами люди не дуже придивлялися, чим займається їхня сусіда. Село возило каміння, розвантажувало цеглу, гравій, щебінь, плитку, керамзит. Майстри замовлялися за рік наперед. І знову молодиці опоряджували за ворота свій крам, а багатші гортали модні журнали і на день-другий позичали тих «Наталі» та «Бурду» сусідкам.

         І знову ставали вантажівки біля Варварочки та Дудки. І пахла селом копчена риба, вино та кава.

         Катеринка вибриндилася в нову одежу, вийшла до молодиць поговорити і послухати – що нового, бо здавалося, що взагалі вже здичавіла… Молодиці гомоніли впівголоса. Закінчували про Баранчуччині діти, які поодружувалися в Техасі, переходили на бесіди про дороговизну бензину. А Катеринка не знала, що на те все казати, тож лише зрідка кліпала віями й утаємничено посміхалася сама собі самими лише ямками на лиці.

         Аж тут біля її обійстя зупинилася срібно-біла новесенька іномарка. З неї поволі висунулися двоє старших людей, двоє молодших. Обидва чоловіки взялися щось фотографувати на її городі й голосно гиргикати зі своїми жінками. Мабуть, німці, бо румунську мову Катеринка розуміє.

         Особливо жвавим був старший. Він підходив до обійстя чимраз ближче, цокав і цокав тим спалахом, а далі ще й присідав, ба, навіть прилягав на траву.

         «Що воно їм треба на моїм городі?» – подумала жінка  й не сміло попрямувала до прибульців.

         «Зер гут, зер гут!» – повторювали ті в чотири голоси. До Катерининого обійстя почали неквапом сходитися люди. Молодиці покинули свої торги, чоловіки відра від цементу та візки від цегли.

         «Вони кажуть, що це винятково красиво», – почав перекладати чужоземну бесіду Григорій Шкляр, який три роки був на заробітках у Німеччині. «Вони кажуть, що це – взірець сільського квітникарства, що тут – унікальні умови вирощування таких видів. І що вони хотіли б пожити в такій хаті з такою аурою».

         Останнє слово налякало Катеринку. Вона, напевно, знала, що ніякої «аури» в її хаті нема, а з усіх багатств – лише старий мисник з австрійськими мисками та скриня, розмальована півниками й ружами.

         Німці ж, як поквапно виходили, так похапцем і сіли до свого лискучого форда. Молодший послав комусь із присутніх повітряний поцілунок – і тільки легкий димок затріпотів за автомобілем…

         Лиш односельці не розходилися.

         Вони стояли біля Катерининого муру і не могли збагнути, що то німці тут такого побачили.


Теги: Труба Н.В., Китайгородська
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 2020/183


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar