| Головна » Українська література |
Мета: сприяти формуванню образу поетеси Ліни Костенко – геніального виразника української душі, спонукати до роздумів про те, що поетична стежина великих майстрів розпочинається у дитинстів; розвивати навички критичного мислення, зв'язного мовлення; виховувати шанобливе ставлення до поетичного слова, творчого спадку Ліни Костенко.
Учитель. Подорож у життя в кожної людини починається по-різному – з колискової, народної пісні, казки. І щаслива та людина, яка через ціле життя, незважаючи на всі труднощі та невдачі, пронесла у серці велику казку дитинства: з гномиками, нічними розмовами квітів, погрозами весняного грому і вмитими росою чарівними велетнями-деревами. Найталановитіша з сучасних поетес Ліна Костенко – саме така щаслива людина. І нині своїм щастям вона поділиться з нами. Наприкінці п'ятдесятих років на українському поетичному небосхилі зійшла нова зоря... Дивно, що й досі астрономи не назвали одну з планет її ім'ям – Ліна Костенко. Українській літературі поталанило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. З відстані у часі подвижництво Ліни Костенко стане ще виднішим. Але вже й тепер можна сказати: томик її вибраних творів – явище. Від вірша до вірша, як по сходинках, піднімається все вище і вище на той гірський пік, звідки відкриваються широкі виднокола. Це більше, ніж поезія, - тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка, наші марноти і глупоти. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном думки. 1 учень-«біограф». Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині у вчительській сім'ї. Батька Ліни Костенко в 1930-ті репресували. Про нього у Ржищеві пам'ятають, хоча води збігло багато. Знав кілька мов. Кажуть, писав якусь книгу, і нібито німецькою мовою. Якщо це й легенда, то щось у ній таки є. У збірці «Над берегами вічної ріки» (1977) Ліна Костенко помістила вірш-спогад про найперші свої дитячі враження. Учениця – «Ліна Костенко» Буває часом дивне відчуття, – що час іде, а я собі окремо. Мені п'ять років. Я іще дитя. Люблю цукерки і читаю Брема… 2 учень – «біограф». У хаті вчителя Василя Костенка у 1935 р. можна було читати книги А. Брема про життя тварин. Чи багато таких хат мав тодішній Ржищів? Прожиті у Ржищеві шість років дитинства залишили в пам'яті Л.Костенко «слайди». Запам'яталося не так уже й мало. Передусім – лики предків, легенди родини. З часом вони оживуть у поетичних новелах Ліни Костенко «Храми», «Люблю легенди нашої родини...», «Веселий привид прабаби». Учениця – «Ліна Костенко» Рідна моя прабабо, а я ж не знаю, де Ваша й могила. 3 учень – «біограф» Прабаба, яка і в свої сто десять років залишалася молодою, колись причарувала красою хлопця з мужицького роду – і була викрадена ним. А потім «відслужила» разом із судженим 25 літ його солдатчини, якою батько покарав сина «за любов». Прабаба була «з благородних». Пудрувала обличчя. Осліпнувши, любила, як і раніше, розчісувати косу. Обов'язково – перед дзеркалом! У такі хвилини здавалося, що вона перебирає струни на арфі. Кликала до себе онуку і тихо просила-запитувала: «Подивися на мене в дзеркало. Цей гребінь мені до лиця?» Мало бути саме так: подивися на мене в дзеркало. Тобто – замість мене («Веселий привид прабаби»). Ще один поетичний «слайд»; цього разу на ньому – портрет діда Михайла. Учениця – «Ліна Костенко» Мій дід Михайло був храмостроїтель. Возводив храми себто цілий вік. Він був чернець, з дияволом воїтель, печерник, Боговгодний чоловік. Він був самітник. Дуже був суворий. Між Богом-чортом душу не двоїв. І досі поминають у соборах: храмостроїтель Михаїл. Жив у землі, мовчущий не во злобі. Труждався сам, нікого не наймав. Він працював до поту на возлоб'ї і грошей зроду шеляга не мав. 1 учень – «біограф» А ось баба, замолоду – весела, «як Хуррем», з роками – теж геть несердита, проте... Баба зовсім не терпіла найменших образ. І коли вже ображалася, то це означало, що по кілька днів вона зійде з очей своїх ближніх, замкнувшись у собі. Та ще й у який спосіб! Учениця – «Ліна Костенко» Щоб не було там, будень чи неділя, 1 учень – «біограф». На Великдень у 2005 році на колишній садибі Василя Костенка ще зберігався льох. Хата не вціліла, її розгорнули бульдозером. Бетонні перекриття чекали літа, коли новий власник ділянки землі візьметься за будівництво дачі. Льох же здавався вічним, як Іван-гора. У роки війни він рятував від німецьких бомб мало не всю околицю. Зроблений на совість, із круглим цегляним склепінням, просторий і сухий, він залюбки переховував у своїх глибинах ржищівський люд. Прикмети дитинства ожили в багатьох поезіях Ліни Костенко. У збірці 1987 року «Сад нетанучих скульптур» є цілий розділ, який склали вірші, сповнені світлого смутку, казкових образів, примхливої і яскравої фантазії. Назва його — «Невидимі причали» — то метафора віддалеиілого язичницького дитинства. Учениця – «Ліна Костенко» Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги Лежать, на кігті похиливши, зелену гриву шелюги. В пісок причалює пірога. Хтось варить юшку, дим і дим. Суха, нерепана дорога повзе, як спраглий крокодил. В Дніпрі купається Купава. Мені ще рочків, може, три, А я чекаю пароплава із-за трипільскої гори. Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг, бо за терпінням є Трипілля, а за Черніговом – Черніг. Черніг страшний, він дуже чорний. Як звечоріє на Дніпрі, Черніг сідає в чорний човен і ставить чорні ятері. І ті корчі, і те коріння, розмите повінню з весни, І золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни. І ті роки, що так промчали, і пароплав той, і гора... Це вже невидимі причали в глибокій пам'яті Дніпра. Учень – «біограф». Нині Ліна Василівна у Ржищеві не буває. Останній раз бачила містечко свого дитинства здалеку, крізь вікно автомобіля. Того, далекого, її Ржищева, вже немає. Він – давно у заплавах пам'яті... Середню школу Ліна Костенко закінчила в Києві, навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом у Літературному інституті імені Максима Горького в Москві, який закінчила 1956 року. Тоді ж, наприкінці п'ятдесятих, одна за одною вийшли друком її поетичні збірки «Промені землі» і «Вітрила», а в 1961 році – «Мандрівки серця». Книжка «Мандрівки серця» поставила ім'я поетеси у ряд найяскравіших майстрів української поезії. У радянські часи Ліна Костенко була опальним автором. Її талановиті безкомпромісні твори стали об'єктом переслідувань і заборон на багато років. Та саме в ті роки поетеса невтомно працює, зокрема і над своїм найвідомішим на сьогодні твором – романом у віршах «Маруся Чурай». Книги Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), «Берестечко» (1999, 2010) стали вершинними явищами сучасної української поезії. Перу поетеси належать також збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987), сценарій фільму «Чорнобиль. Тризна» (1993), переклади з польської та інших мов, низка літературознавчих розвідок, що є високими взірцями української критичної думки. «Записки українського самашедшого»(2010) – перший прозовий роман видатної поетеси. Ліна Костенко – почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Лауреат Шевченківської премії та премій Фундації Антоновичів (США), імені Петрарки (Італія), імені Олени Теліги. Її твори перекладено багатьма європейськими мовами. «Мене сьогодні голуб розбудив, Він прилетів і плакав на балконі. Я не прошу поблажливості Долі. Хіба це мало – незабутня мить? «Незабутні миті» в кожному вірші Ліни Костенко. І всі вони наші – українські. Учениця – «Ліна Костенко» Вечірнє сонце, дякую за день!
Список використаних джерел Воєвода З.Я., Скоб’як Г.О. Українська література. Книга для вчителя: календарне планування та розробки уроків. 6 клас. – К.: Грамота, 2006. – 344 с.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |