Головна » Українська література

Значення творчості Г. Сковороди

Мета: показати неповторність творчої спадщини Сковороди, його значення для розвитку української літератури, домогтися усвідомлення учнями того, що кожна людина неповторна особистість; розвивати уміння ставити навчальні завдання, здатність до моделювання, аналізу; застосовувати набуті знан­ня практично; виховувати інтерес до спадщини Сковороди, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів письменника, літератури про нього.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: портрет письменника, виставка творів Г.С. Сковороди з різних видань, ілюстрації худож­ників до книг про Г.С.Сковороду, творів письменника; стенд-експозиція «Літературними стежками».

 

І.Організація класу.

 

IІ. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя.

Уявіть себе жителем нашої країни 18 ст. Ви – розумні, талановиті, маєте вищу освіту, повагу у вищих колах, на роботу в Палац до себе запрошує сама цариця, крім злету в карєрі, ви можете мати навіть вплив на найповажніших осіб століття, бо вони прислухаються до слів мудрої людини. Перед вами широкий шлях, висланий лаврами… Чи змогли б ви від цього відмовитися заради своїх поглядів, цінностей та ідеалів, які передбачають чесне і дуже скромне життя простої людини, заради того, щоб вільно ходити по світу і вбирати з нього мудрість життя, разом з тим служити ближнім?

IIІ. Оголошення теми й мети уроку.

ІV.Актуалізація опорних знань учнів

 

Г. С. Сковорода – вільний мислитель. Ерн по нього сакзав: «Жив як філософстовув, а філософствував, як жив. Життя його – це філософський експеримент, а його філософія - це запис цього експерименту».

 Таких філософів, які жили,  як філософствували, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

1.Робота зпідручником.

Зачитування біографії.

Народився за декілька років до смерті Петра І.

  "Григорій на 7 році від нардоження відрізнявся нахилом до набожності, талантом до музики, охотою до наук, тведістю духу. В церкві він добровольно ходив на крилос и співав чудесно, приємно".

Як тоді зазвичай водилося, закінчив сільську початкову чотирирічну школу і у віці 12 років 1734р. вступив до Києво-Могилянської академії.

 

Відеозапис 1

 

Це був 1770 рік. "Вдруг приметил в себе внутренне движение духа непонятное, побуждающее его ехать из Киева. Пришел на гору, откуда сходят на Подол, вдруг, остановясь, почувствовал он обонянием такой сильный запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тот час поворотился домой. Дух убедительно погнал его из города, и он направился в путь на другой же день. Через две недели в Охтырке получили известие, что в Киеве моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было и что город заперт уже".

Коли Сковорода довідався про це, його охопило переживання, що наклало відбиток на подальше життя філософа. «Сердце  его дотоле почитавшее Бога аки раб, оттоле возлюбило его аки друг».

 

Відеозапис 2

 

Зроблю Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду,

Або „Три царіє со дари“…(Шевченко)

2. Повідомлення учнів.

Творча спадщина 

 Ставлення до життя

  Сам він виявляє неабияку обізнаність з медичними теоріями античних лікарів: він зазначає, Гален, міркуючи про здоров'я, радив хлопчикам і юнакам вживати холоднішу, а старим — теплішу їжу, і тлумачить цю думку так: з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси нежить, гній, вологість, згущена жаром. Плутарх так само вважав причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі:

«хвороба, всяка зараза і запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу і легке, як корок (…), то зроби його тоншим, скорочуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі, а з останніх, у свою чергу, — всі хвороби тіла».

  Бог дав усі ліки вони – на долоні, ми по них топчимось бо вони ростуть край дорги, у садку, на городі. Не потрібно пити дорогі ліки, ліки – всередині нас, це наше налаштування, і допомагає проста вода.

 

   В житті був самотній і мав постійну тривого скуку, сьогодні це називають депресією, але він цей стан подолав невтомними мандрами і постійною зміною подій і співрозмовників.

 

  Сковорода розповідає про зустріч з ченцем, якого страшенно мучить демон печалі, і який звичайно називають бісом меланхолії. (…) Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. (…) Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Бо поки ми слухаємо, ми їх дух в себе вбираємо».      

  Мислитель конкретизує зв'язок між духовними та тілесними недугами: людина, яка зловживає м'ясом та алкоголем, довго зупиняється на тривожному роздумі — «звідси передчасне старіння, коли не щось гірше».

   За життя Сковорода був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. У той же час його вірші-псалми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але в домі майже кожної інтелігентної людини були рукописні копії.

  Свої твори він друкувати не хотів, бо вважав що вони написані для живого діалогу, щоб спілкуватися в душевній розмові, адже слово – це сила (якщо хтось далекий від теми буде повчати, його слово буде пусте. І навпаки – слово знаючої людини, має магічну силу).

  Коли в нього запитали, що є для нього Біблія, мислитель відповів, що є книги з кулінарії де вчать готувати, є книги з моди, що вчать стильно одягатись, а є Біблія, що вчить як зробити благородним серце. Біблія – джерело його філософствування.

   Для Сковороди Бог – не в молитві, не в книжці, не в церкві, а в душі людській. Бог - це любов, любов до ближнього. Його світ був схожий на гру в карти: можна було отримати надзвичайно багато або втратити все.

 Життя – це сцена і визнання артисту не за знатну роль, а за вдалу гру. І 42-річний Сковорода відмовляється від пропозицій Харківського губернатора Щербініна стати власником багатої маєтності.Пояснює, що у театрі життя нічоговдалого представляти не може, окрім простого безтурботного усамітненого: «Я сію роль обрав із задоволенням».

   Щастя – це те, що повинно бути тут і тепер. Тому він ловив щастя від повітря, від пташечки, від спілкування з людьми.

   Людина – це маленький світ, її не легко пізнати, а істинна людина – це той самий Бог.

 Кожна людина готується до найголовнішого дня – дня своєї смерті. Але це не означає, що ми повинні роззутись і босими ногами пройти півсвіту.

Про сродну працю,професії.

Цікаво!

Один із сучасників філософа так малює його образ: «Можна назвати його безсрібним; не було в нього ніякого майна: що було на ньому, то лиш було його. Дідусь вищий середнього зросту, в сірому байковому сюртуці, в українській овечій шапці, з палицею в руці, за мовою справжній малоросіянин, здався мені стомленим і задумливим... Не стяжав він ні золота, ані  срібла,— але народ не за те приймав його під свої покрівлі: навпаки, хазяїн хати, куди він заходив, перш за все оглядав, чи не треба було щось поправити, почистити, змінити в його одежі та взутті; все те негайно й робилося. Мешканці тих, особливо, слобід та хуторів, де він зупинявся, любили його, як рідного. Він віддав їм усе, що мав; не золото й срібло, а добрі поради, умовляння, настанови, дружні докори... Втішався, що труд його мандрівного життя не був безплідний».

 

Сучасники говорять, що Сковорода був не терпимим до чужої думки, запальний, спалахував миттєво,коли його не розуміли, мав конфлікти з начальством і не міг терпіти контролю над своєю особистістю, був рішучий, любив бути в центрі уваги.

   Його фігуру зробили міфічною: одягли в сірий сюртук і дали в руки стару торбинку. Насправді ж одягнений він був скромно, але пристойно, любив сир «Пормезан», пив лише дороге токайське вино,  у його торбинці була «Біблія»  на мові оригіналу(давньоеврейська), сопілка була зі слонової кості,
 обрамлена золотом. Це все, звичайно ж, були подарунки. Та він не погряз в усьму світському.

 

1750 року Григорій Сковорода виїхав за кордон, бажаючи поглибити освіту в європейських університетах. Спочатку він жив у Будапешті (Угорщина), звідти їздив до Відня (Австрія), Братислави (Словаччина). Є дані, що певний час він навчався в університеті міста Галле (Португалія). Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було: він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською, розумів грецьку та давньоєврейську. Загалом за кордоном Сковорода пробув п’ять років.

Говорять, що Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

— Чому ти не вклоняєшся мені, — запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

— Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Розповідають, що Катерина II, зустрівшись зі Сковородою, запитала, чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибокий смисл, що вказував на суть його життя:

«— Е! вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять».

«Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав»

(«Житіє Сковороди»).

   Був знайдений зошит із записами, підписаними як Грицько.

   Сковорда зрозумів різницю між слов`янами і всим іншим світом: у нашому світогляді бере верх «логос» (почуття), а у європейців – раціо (розум).Але раціо «…це шлях до мілітаризації (війни), а логос -- це те, що дозволяє людині через свої почуття, духовність, душевність, стати самоцінною істотою, самореалізуватись.

Відеозапис 3

 

3. Виразне читання вірша «De lіbеrtаtе».

 Працюючи над перекладами з Горація, визначного античного поета-лірика, автора численних од, Сковорода створює ряд оригінальних творів цього жанру.

Одна з таких од — «De lіbеrtаtе», у якій він привітав національно-визвольну боротьбу рідного народу на чолі з Хмельницьким.


 Тема: вияв громадянської мужності
 Ідея: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя

 Основна думка: ніяке золото не замінить «вольности». 
 Жанр: громадянська лірика

Таким чином, найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода

 

 Відеозапис 4     «Всякому місту — звичай і права».

Сковорода у своїх творах постійно порушує морально-етичні проблеми. Подивимося, як вони трактуються автором у сатиричному вірші «Всякому місту — звичай і права». До речі, цей вірш настільки подобався народу, що увійшов до репертуару кобзарів-лірників як народна пісня.

Читання продовження пісні на ст. підручника.

V. Фізкультхвилинка.

 

VI. Закріплення знань, умінь та навичок.

 

1. Проведення тестового опитування 
«Всякому городу нрав і права» 
1. На думку Г. Сковороди, кожне місто має свої: 
а) досягнення у розвитку промисловості та освіти; 
б) архітектурні пам’ятки і музеї; 
в) звичаї і права; 
2. Венерин син, який згадується у творі, за римською міфологією, — це бог: 
а) добробуту; б) кохання; в) родючості;
3. Письменника полонили (за змістом вірша): 
а) нав’язливі думи; б) неприємні відчуття; в) марення від побаченого

4. До чого здатний Федір: 
а) порядності і честі; б) брехні і підступності; 
в) жорстокості і злочинності; 
5. Будинок мешканців, який «гуде від гуляк», порівнюється з: 
а) трактиром; б) базаром в) вуликом. 
6. Від чого в учня «тріщить голова»? 
а) розуму; б) складної лекції; в) диспутів; 
7. Г. Сковорода бажав, щоб серце кожного мешканця міста було сповнено: 
а) любов’ю і теплом; б) порядністю і честю; в) радістю і гармонією. 
8. Федір у творі: 
а) купець; б) панський прислужник; в) юрист
9. Ліричний герой поезії хоче вмерти: 
а) у шані; б) і бути похованим на рідній землі; в) з ясним розумом. 
10.З чим порівнюється смерть:

а) пожаром; б) соломою; в)косою

11. Хто «для чинів тре кутки»? 
а) Ліричний герой твору; б) Федір; в) Петро; 
12. Кого засуджує і висміює автор наприкінці твору: 
а) юристів; б) купців; в) гуляк. 

 

2. Робота з підручником та роздатковим матеріалом.

 Одним із свідчень мудрості Сковороди та глибини його творів є їх афористичність. Не одна крилата фраза пішла мандрувати по світу з його писань.

Запишіть  визначення поняття афоризм – короткий влучний вислів,(у ньому думок більше, ніж слів).

 Прочитайте афоризми Сковороди та прокоментуйте їх .

 

3. Виразне читання інших віршів зі збірки, визначення їх ідейно-художніх особливостей.

(За вибором учителя відповідно до наявності часу.)

5. Слово вчителя.

-Про купюру грошей з портретом Сковорди.

-Проведемо заочну екскурсію «Сковординівськими стежками».

 

Наш маршрут — село Чорнухи на Полтавщині, Київ, Петербург, Угорщина, Польща, Братислава, Відень, Переяслав, Харків.

 

Ім'я Григорія Сковороди пов'язуємо з полтавською землею — козацьким містечком Чорнухи, де він народився.

 

Зупинимось у Харкові, де Сковорода працював про­тягом 10 років, пам'ять про нього зберігається в пам'ят­никах. Його іменем названо педагогічний університет.

На північний захід від Харкова знаходиться краси­ве і затишне українське село. Це — Сковородинівка, де у 90-х роках XVIII століття жив Григорій Савич.

Про Сковороду, його мудрість довгий час існували легенди. Ось одна з них. Якось Сковорода йшов до Куп’янська. По дорозі його наздогнав критий візок, у якому сидів знайомий пан. Якраз надходила гроза, був сильний вітер. Пан запропонував підвезти мандрівника, але той відмовився. Через кілька хвилин справді розпочалася злива. Сковорода все ж дійшов до міста… сухий-сухісінькій! А пан, промоклий до нитки

«Як же це вам вдалося, Григорію Савичу?» — запитав він.

— А ви як думаєте? (Учні пропонують власні версії, враховуючи, що Сковорода йшов полями і дерев там не було.)

«Коли почався дощ, я зняв одежу, змотав її, а сам прийняв Божу купіль. Потім підсох на сонечку, одягся — і ось вам!» — сміючись, відповів Сковорода.

Отже, життєва мудрість і гумор завжди були властиві Сковороді. І ми повинні берегти духовні скарби, які залишив нам великий письменник-гуманіст.

Другий учень-екскурсовод. Ми продовжуємо нашу мандрівку Куп’янщиної. Наступна зупинка — село Гусинка, розташоване за 20 кілометрів від райцентру в бєлгородському напрямку.

Точно відомо, що 1787 року в Гусинці він написав притчу «Убогий жайворонок».

З 1778 до 1792 року Гусинка, як і сусіднє село Моначинівка та Бурлук стали основним місцем перебування Сковороди, звідки він вирушав у близькі чи далекі мандри.

Корінні жителі свято бережуть усе, що пов’язано з іменем Сковороди — його криницю, місце колишньої пасіки. Школа носить ім’я Г. С. Сковороди, на ній є меморіальна дошка. Але найцінніше — це пам’ять народна, яка зберігає легенди про письменника-просвітителя, його мудрі афоризми та висловлювання.

 А тепер ми в Бабаях. Це селище міського типу, за 9 кілометрів від Харкова.

Сковорода жив у товарища Якова Правицького, переписував і доопрацьовував свої твори. Відомо, що там він написав дві байки «Нетопирь и два птенца — горлици и голубиний», «Верблюд і Олень».

Варта уваги і така картина. Це будинок Квіток на хуторі Основа, де бував Г. С. Сковорода.

Згодом із цього дому вийде відомий український письменник Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко і вславить українську літературу своїми творами. Дійсно, «благословенні сліди» Григорія Савича.

 І нарешті, наша заочна мандрівка закінчується там, де знайшов свій вічний спочинок Григорій Савич Сковорода. Це Пан-Іванівка (тепер с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області).Ось могила поета, куди приходять щороку вклонитися тисячі людей. Ось його пам’ятник, ось надмогильний камінь, де написано: «Світ ловив мене, але не спіймав»

Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області.

Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода. «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!» — «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий.

VIІ. Підбиття підсумків уроку

Піти, піти без цілі і мети...

Вбирати в себе вітер і простори,

І ліс, і лан, і небо неозоре.

Душі лише співають: «Цвіти, цвілим»!

Аж власний цвіт у ній почне рости,

В якому будуть теж сонця і зорі,

І тихі води, чисті і прозорі

 Прекрасний шлях ясної самоти.

 Іти у сніг і вітер, в дощ і в хугу

 І мудрості вином розвести тугу.

Бо, може, це нам вічний заповіт,

Оці мандрівки дальні і безкраї,

І, може, іншого шляху немає,

 Щоб з хаосу душі створити світ.

(Ю. Клен)

VIIІ. Домашнє завданняВиразно читати й аналізувати вірші Г. С. Сковороди; вивчити напам’ять поезію «Всякому місту — звичай і права»

 

 ВСТУПНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБРОНРАВНОСТІ

Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним.

Немає солодшого для людини, і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за це. Хвала ж блаженному Богові!

Царство Боже в середині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же — в законі вічного.

Тепер чи ж бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй планетами, не тягайся палацами, не плазуй земною кулею.За золото можеш придбати село, річ важку, але обхідну, а щастя, як річ найнеобхідніша з необхідного, завжди і всюди дається дурно.

Повітря і сонце завжди з тобою, завжди і дурно, а все, що біжить од тебе геть, знай — чуже й не вважай його за своє, все те чудне і зайве.

Нащо воно тобі? Тим-то воно й важке. Ніколи б воно не пішло від тебе, коли б було необхідне.

Хвала ж блаженному Богові!

Що ж для тебе потрібне? Те, що найлегше. А що найлегше? О друже мій, усе трудне, і важке, і гірке, і лихе, і брехливе. Але що є легке? Те, друже мій, що потрібне А що потрібне? Потрібне тільки одне. "Одне є на потребу".

Одне тільки тобі потрібне, одне тільки й благе, і легке, а все інше труд та хвороба. Що ж це таке єдине? Бог. Все живе є трухлявина, суміш, сволота. А те, що любе й потрібне, єдине скрізь і завжди. Хвала блаженному Богові за те, що все нас покидає і все для нас важке, окрім того, що потрібне, і любе, й єдине.

Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя — недалеко воно. Близько воно. У серці і в душі твоїй.

Цього й бажає Григорій, син Сави Сковорода.

ПРО БОГА

Весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима.

Видима натура зветься твар, а невидима — Бог.

Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде.

Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно.Через це у стародавніх [людей] Бог звався розум всесвітній.

Йому в них були різні імена - вічність, час, доля, фортуна та інше.

А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина.

ПРО ВІРУ [ВСЕЛЕНСЬКУ]

Оскільки й тепер мало хто розуміє Бога.

Однак у те всі віки й народи завжди погідно вірили: є деяка таємниця і сила, що по всьому розливається і що всім володіє.

Через те для його честі й пам'яті про нього по всій земній кулі завжди були загальнонародно присвячені йому доми, та й тепер скрізь те ж таки є. Така віра є загальна й проста.

 

ДЕСЯТИСЛІВ'Я (10 заповідей)

 

ПРО ІСТИННУ ВІРУ

Коли б людина могла швидко зрозуміти неоціненну ціну великої тієї Божої ради, могла б відразу ж її прийняти й любити.

Але оскільки тілесний, грубий розмисел тут кладе перепону, для того потрібна людині віра.

Вона, заховане всім радам блаженство, ніби здаля проглядає у підзорну грубу, з якою і зображується.

При ній необхідно має бути надія. Вона сліпо й насильно притримує людське серце при цій єдинородній. істині, не допускаючи хвилюватися

Ці добродійності приводять нарешті людське серце, начебто надійний вітер корабля, у гавань любові, і їй доручає.

БЛАГОЧЕСТЯ Й ЦЕРЕМОНІЇ - РЕЧІ РІЗНІ

Уся сила десятислів'я вміщується в одному цьому імені — любов. Вона є вічним союзом поміж Богом та людиною. Вона вогонь є невидимий, яким серце розпалюється до Божого слова чи волі, а тому вона сама є Бог.

Ця божественна любов має на собі зовнішні види чи значки; вони звуться церемонія, обряд. Отже, церемонія біля благочестя є те, що біля плодів лист, що на зерні луска, що при доброзичливості компліменти. Коли ж маска позбавлена своєї сили, у той час залишається одна лицемірна облудність, а людина — гробом розфарбованим.

Церемонія — це все те, що може справляти й найнещасніший нероба.

Глава 8-ма

ПРО ПРИСТРАСТІ ЧИ ГРІХИ

Пристрасть є морове в душі повітря. Вона — безпутне бажання видимостей, а зветься нечистий чи мучительний дух. Найголовніша з усіх — заздрість, мати інших пристрастей та беззаконь. Вона є головним центром цієї прірви, де душа мучиться. Ніщо її не прикрашає і не робить корисною Не милий їй світ, не люба доброчинність, а шкода така солодка, що сама себе десятком з'їдає.

Жалом пекельного цього дракона є весь рід гріхів, а от прізвище його: ненависть, злопам'ятність, гордість, улещення, скука, нудьга, смуток та інший черв, що не засинає у душі.

Глава 10-та

ПРО ЛЮБОВ АБО ЧИСТОСЕРДЕЧНІСТЬ

Противиться цій прірві чистосердечність. Вона є спокійне в душі дихання і віяння Святого Духа.

Вона подібна до чудового сада. А ось плоди її: доброзичливість, незлобність, схильність, покірність, нелицемір'я, добронадійність, безпечність, задоволення, бадьорість.Хто таку душу має, мир на ньому, і милість, і веселість вічна над головою такого істинного християнина!

Амінь.

 

АФОРИЗМИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

• Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестане ВЧИТИСЯ, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

• Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух

• Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

• Не все те отрута, що неприємне на смак.

• Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.

• Чи знаєш ти, яких ліків вживають ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану.

• Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.

• Бери вершину і матимеш середину.

• 3 усіх утрат втрата часу найтяжча.

• Коли ти не озброїшся проти нудьги, то стережись, аби ця тварюка не спихнула тебе не з мосту, як то кажуть, а з чесноти в моральне зло.

• Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.

• Більше думай і тоді вирішуй.

• Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

• Розум завжди любить де чогось братися, і коли він не матиме доброго, то звертатиметься до поганого.

• Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.

• Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.

• Мудрець мусить і з гною вибирати золото.

• Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?

• Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею.

• Кому душа болить, тому весь світ плаче.

• Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.

• Не за обличчя судіть, а за серце.

• Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

• Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих.

 Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва — відхили лише вхід у свою душу.


Теги: сковорода, Шаманіна Н.В.
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 990/16


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar