| Головна » Українська література |
МЕТА: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Г.Сковороди, його філософськими трактатами; виховувати високі моральні якості на прикладі життя і творчості філософа; сприяти усвідомленню високої людської місії на Землі, розвивати логічне мислення, культуру мовлення. ТИП УРОКУ: вивчення нового матеріалу. ОБЛАДНАННЯ: портрет, презентація, книжкова виставка, схема «Сутність людини».
Епіграф: Доля дарувала Україні Сковороду, а ми морально зобов’язані вслухатися в його заповіти і жити сьогодні за його величавим посланням «Знайдімо нове серце. Одягнімося в одежу нових нетлінних надій, в нутро братолюб’я. Тоді нам все живе просвітлиться, весь мир заграє і заскаче. Буде нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж наречемося народом святим, людьми оновлення». М.Жулинський
ХІД УРОКУ: Вступне слово учителя. Був серпень 1944 року. Залишалося ще вісім місяців до завершення кровопролитної війни, яка безжально знищила десятки мільйонів людей. Ще стрясали Європу вибухи снарядів і гуркіт літаків із смертоносним вантажем, а в Західній Монголії лютувала страшна хвороба – чума. Один за одним помирали члени родини старого чабана Бавуу. Безжалісна хвороба не шкодувала ні старих, ні дітей. На допомогу монголам відправляється експедиція на чолі з лікарем-вірусологом Любов’ю Сергіївною Соболєвою. Щоб запобігти поширенню хвороби, треба спалити все стійбище. Люди вже покинули його. Та Любов Сергіївна раптом чує кволий дитячий плач. Гарячково шукає дитину серед померлих і знаходить. Це хлопчик трьох років. Живий! Але ж навкруг лютує чума, і він не міг не захворіти? Хтось із членів експедиції висловлює думку залишити дитину, адже взяти її із собою – означає піддати небезпеці всіх учасників експедиції. Та ж хіба можна кинути безпомічне хлоп’я на вірну загибель? А що, коли хвороба не зачипила його? Любов Сергіївна дає наказ поставити далі від табору два намети для себе і для хлопчика. Нелегко було лікарці доглядати малого. Він лякався протичумної маски і плакав, не брав їжі. Тоді жінка іде на ризик – знімає маску. Хлопчик бачить її привітне і добре обличчя, швидко звикає і вже на п’ятий день починає одужувати. Раптом десятого дня знеможена Любов Сергіївна, тримаючи на руках хлоп’ятко, підійшли до протичумного табору. На неї чекав великий гурт чабанів. Їм вона передала здорову дитину. Тоді трапилося надзвичайне: старі чабани стали на коліна перед радянською жінкою, що врятувала монгольського хлопчика. Запитання дітям: що ж спільного між жінкою-лікарем і Сковородою, який жив за 200 років тому?
Вчитель: Любов Сергіївна Соболєва-Сковорода – нащадок Григорія Савича по лінії брата Степана. Так через сотні років відсвітився в нащадках гуманізм Сковородинівського роду. Те, чому присвятив своє життя Сковорода, чого вчив людей, не розгубилося серед віків. Доброта, чуйність, любов Сковороди до людей передавалася з покоління в покоління. Успадкувала це від своїх славних предків і Любов Сергіївна. Життя Сковороди було взірцем не тільки для його сучасників. Багато чого можемо в нього повчитися і ми. Бо ж такі його риси, як сміливість думки, несхитність ідеалів, вірність інтересам простих людей, душевна щедрість, жадоба знань завжди спонукають людину до самовдосконалення. 2.Презентація учня щодо біографічної довідки Г.Сковороди (Учню було дане випереджаюче завдання: підготувати біографію Г.Сковороди у формі презентації. Завдання: заслухати учня та занотувати у зошитах основні віхи життя філософа). 3. Вчитель закінчує виступ учня читанням зворушливих рядків про смерть філософа. День 28 жовтня був сонячним та погожим. У Ковалевського зібралося багато гостей на обід. Сковорода був веселий і говіркий, як ніколи. Довго розповідав про себе, про свої мандрівки. Потім вийшов у сад. Він відцвів, відшумів, як оці дерева, що журно губили листя. Ось-ось, можливо, завтра він відійде в природу, перетвориться в землю, в соки і крони дерев. Станеться страшна і буденна справа. Його час перейде у вічність. Він жив просто і гарно, і вмирав так само… В час плачу він учив людей сміятися. Бо голова і хвіст змія вічності – це одне, і все починається з початку. Він зберіг до останньої хвилини ясний розум і зробив це для людей. Господар пішов шукати гостя надвечір і застав під липою, коли Сковорода викопав досить глибоку могилу. Що це, друже Григорію? Чим ти зайнятий? … Він пішов у свою кімнату, надів чисту білизну і востаннє поговорив з вічністю, долею, істиною, розумом. Поклав під голову свитку і свої рукописи. Ліг і заснув. І не прокинувся. Поховали його під липою, а на могилі написали те, що він заповів: «Світ ловив мене, та не спіймав». Проблемне запитання: як розуміти цей загадковий напис? Подумайте над цим запитанням і відповідь дайте наприкінці уроку.
4. Слово вчителя: головне джерело всієї творчості Г.Сковороди – Біблія; на ній ґрунтується його філософська система.
Словник. Філософ - любомудр, шукач істини, мислитель. У вузькому сенсі це спеціаліст з філософії, що займається філософією, розробляє питання світогляду й методології. На побутовому рівні так називають людину, яка має певний досвід життя, розумно, помірковано і спокійно ставиться до всіх явищ у житті, до всіх життєвих труднощів та випробувань.
Філософський – той, що містить глибоку ідею, світоглядну концепцію.
Послухаймо самого Сковороду: «Головна мета життя людського, голова діл людських є дух людини, думки, серце. Кожен має свою мету в житті; але не кожен – головну мету, себто не кожен піклується про голову життя. Один піклується про черево життя, себто усі діла свої скеровує, щоб дати життя череву; інший – очам, інший – волоссю, інший – ногам та іншим частинам тіла; інший – одягам і подібним бездушним речам; філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому,благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія».
Вчитель: Сковорода називав себе сам, підписуючи листи: «учитель Закона Божія», тобто він – християнський богослов. Відтак за сенс існування обрав наслідувати Ісуса Христа і трактувати, пояснювати Біблію – учити Закону Божому.
ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ перемагай згубні пристрасті, приборкуй інстинкти – і будеш щасливий, а пізнання людського серця і наповнення його людяністю – єдиний шлях до загального щастя.
ФІЛОСОФІЯ РОЗУМУ «сродна праця», гармонія з собою та світом, тобто реалізація закладеного в тобі божественного замислу, приведе тебе до щастя.
Коло думок: як ви гадаєте, філософія розуму чи серця приведе до щастя?
Вчитель: як філософія розуму та серця простежується у творах Сковороди ми дізнаємося прочитавши трактат «Вступні двері до християнської добронравності». Словничок: трактат (лат. розглядати, досліджувати) – це науково-теоретична праця, у якій аналізується складна проблема, всебічно аргументується нова концепція автора. Трактати Сковороди: «Вступні двері до християнської добронравності», «Убогий жайворонок», «Вдячний Еродій», «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу». Жанрові форми трактату: диспути, повчання, послання, притчі. Стильові особливості його трактатів: переважно діалогічна форма; яскрава образність, символічність мови; чітка постановка конфлікту і його розгортання в інтелектуальному сюжеті (з чітко окресленими етапами).
Учень читає трактат «Вступні двері до християнської добронравності».
Бесіда за твором: - Чому, на думку Сковороди, немає нічого легшого на світі за щастя? У чому, на його переконання, суть щастя? Чи згодні ви з таким поглядом? Чому філософ іменує Всевишнього «геометром» і «гончарем»? Який найголовніший скарб дарує людині Бог? Як той дар змінює нашу природу?
Вчитель: проблема щастя завжди перебувала в центрі уваги філософа. Вона пов’язувалася в нього із «сродною працею», яка на тверде переконання філософа, є необхідною передумовою щастя. Показовий з приводу цього переказ про один випадок, який трапився із Сковородою. Один пан звернувся до нього за порадою. «Тяжко мені без радості жити,- скаржився він філософу. - Ні влада, ні золото не зробили мене щасливим. Моє серце слухали кращі лікарі світу, моє тіло купалося у всіх цілющих водах Європи, я тисячі карбованців щомісяця по монастирях розсилаю, але спокою не знає моя душа». Вислухавши цю скаргу, Сковорода приніс косу, граблі, вила, сокиру, поклав до ніг пана і каже: «Це єдине джерело людської радості. Працюй, працюй, працюй. Зароблений у поті кусок хліба житнього вилікує усі хвороби, і душевні, і тілесні».
5.Осмислення учнями схеми «Сутність людини»
Ідея про два начала
внутрішнє зовнішнє
Наркіс. Розмова про те: пізнай себе
У розмові з М.Ковалинським Г.Сковорода ділив людину на дві частини – внутрішню та зовнішню, першу називав одвічною, другу – тимчасовою, небесною та земною, творцем і сотворінням. Отже, людина складається з двох начал: духовного та матеріального. Фізичне тіло (зовнішнє начало) розвивається, змінюється. Та головне не в цьому. Начало – не плоть, а думка. Вона є з нами.
6. Питання до учнів класу: - Чи можна виміряти людське життя одиницями виміру, які ми знаємо? - Від кого залежить зміст життя? - Що треба для того, щоб тебе помітили в житті? - Чи має вплив спосіб життя на формування світогляду? - Яке позачергове завдання, відповідно до філософії Г.С.Сковороди, повинна поставити перед собою кожна людина?
7. Учні тезисно записують головні думки в зошит: У контексті «сродної» праці – теза «пізнай себе». Але ця теза в даному випадку поповнюється новим змістом.
Підсумок уроку. Отже, як ви розумієте напис на могилі Сковороди: «Світ ловив мене, та не спіймав»? (Світ у розумінні Сковороди – це спосіб життя тогочасного суспільства, принцип стосунків між людьми, зокрема паразитизм пануючих класів, глибока соціальна нерівність, поневолення купкою багатіїв бідного люду. Світ – це і здирство чиновників, їхня підступність, несправедливість судочинства, безправність народу. Однак поняття «світ» у Сковороди пов’язане із його релігійними поглядами, розумінням Бога в самій людині, в її праведності. Тому досить часто письменник звертається до Бога як до ідеальної людини. Він добре знав релігійні книги, догми про спокуси, що підстерігають людину, затягують у світі гріхів, і можливі відхилення від заповідей сприймав, як ловлю світу, гнівно картав розпусне і сите життя, ченців, духовних осіб, з гіркотою та обуренням сприймав слова монаха про те, що його монастир володіє кількома тисячами кріпаків.) Хочу завершити наш урок словами Миколи Жулинського, саме вони є епіграфом уроку: «Доля дарувала Україні Сковороду, а ми морально зобов’язані вслухатися в його заповіти і жити сьогодні за його величавим посланням «Знайдімо нове серце. Одягнімося в одежу нових нетлінних надій, в нутро братолюб’я. Тоді нам все живе просвітлиться, весь мир заграє і заскаче. Буде нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж наречемося народом святим, людьми оновлення». Оцінювання. Домашнє завдання: 1. Прочитайте, проаналізуйте та вивчіть напам’ять вірш Г.Сковороди «Всякому місту – звичай і права». Придумайте 5 запитань до змісту вірша (достатній ріень).
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |