Головна » Молодші класи » Сценарії свят

Свято української мови "Батьки мої і прадіди мої ніколи не цурадись свого роду"

Лунає грамзапис пісні «Родина» у виконанні народ­ного артиста України Василя Зінкевича.

Читець: Олександр Олесь. «О слово рідне! Орле скутий!»

О слово рідне! Орле скутий! ,.

Чужинцям кинуте на сміх

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятна забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

Читець: «Рідна мова — то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції...

Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у; квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок бар­ви,— а цих відтінків кожна барва має тисячі» (Василь Сухомлинський).

Читець: «Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом... Вона з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в борозні, рокоту комбайна — вся з колосся, осмаленого війнами і торкнутого «мирною» радіацією. Вона з блис­ку козацької шаблі і весла невольницького човна, як напнуті паруси волі,— вся змочена удовиною сльозою, повита дівочою тугою на ясирних та окупантських тор­гах,. Вона з першого радісного щебету немовлят і тихих похоронних плачів... з потаємного шепоту і зітхань закоханих... Вона вся з тучі й грому, як з води й роси,— така українська мова. Ніжна й тендітна, а міцніша броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі — непорочність, цнота і чистота» (Борис Харчук, із праці «Слово і народ»).

(Грамзапис пісні «Мово рідна» із репертуару народ­ної артистки України Раїси Кириченко).

Читець: «Нещаслива, неправдива людина, що доб­ровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, пра­ведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що поро­джує своїх захисників і оборонців» (Борис Харчук).

Читець: Дмитро Павличко. «Між горами в доли­нах — білі юрти».

Моголи! Моголи! Золотого

Тамерлана Онучата голі.

(Т. Шевченко),

Між горами в долинах — білі юрти,

червоних коней ходять табуни.

Монголи там живуть, а не манкурти,

і рідне слово бережуть вони.

Якби сказав їм Бог: — Беріть півсвіту,

я вам Європу й Азію даю,

а ви мені віддайте дзвонковиту,

пісенну мову прадідну, свою,

вони сказали б: — Схаменися, Боже,

не треба нам ні Азій, ні Європі

Де інструмент, що передати може

дощу шептання й туменів галоп?

То — наше слово, то — щоденне чудо,

То — сонця зір крізь каменя більмо,

то — дух народу — о всесильний Буддо! —

Все в нас бери, лиш мови не дамо!.. ...

А ви, мої освічені «моголи»,

нагі внучата княжої землі, все віддали —

і рідну мову, й школу —

За знак манкурта на низькім чолі.

(Учні виконують пісню на слова І. Малковича — «Мова наша солов'їна»),

Читець: «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщи­ни, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто до­рожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мо­ви рідної матері, якій нічого не промовляє рідне сло­во,— це людина без роду й племені» (Василь Сухомлинський).

Читець: Ганна Чубач. «Я долі дякую»,

Я долі дякую, що виросла в селі

Та ще в сім'ї подільських хліборобів.

Батьки, мої і прадіди мої

Ніколи не цурались

Свого роду.

Я людям дякую, що чесними були,

Коли по правді жити научали.

Узявши з серця їхньої снаги,

Я добре знаю,

Де мої причали.

Мабуть, тому, що бавили мене

Робочими і щирими руками,

Моє життя небесне і земне,

Як, журавлина пісня

Над полями.

Читець: Віктор Баранов. «До батьківської хати».

Завжди буду носити в собі

цю з дитинства знайому картину:

рідний простір полів,

гори, доли, моря, зелен-ліс

і село над Дніпром,

а у ньому — велику і світлу хатину,

де пісень мені мама співала,

щоб із тими піснями я ріс

Там — найперший мій крок,

цей початок теперішніх кроків,

там — найпершого слова биття,

із якого зросли найсвятіші, найвищі слова,

найчистіші джерела,

що вилились в дужі потоки,

од яких у хвилини бентеги

снаги мені знов прибува.

Час звіряє мене,

всі чуття мої, звагу і змогу,

час рентгеном стає,

що просвічує совість мою аж до дна.

Від батьківської хати

ведуть навсібіч незліченні стежки і дороги,

до батьківської хати

веде звідусіль, де б не був я, дорога одна.

(Учні виконують пісню «Душі криниця» О. Морозо­ва на сл. А. Демиденка).

Ч й т е щу Микола Ткач. «Слова, слова...»

Слова, слова... Вони в собі всі різні:

тривожні й тихі, радісні й сумні;

є терпеливі, є жорстокі й грізні,

лукаві й чесні, мудрі І смішні...

Не грайся словом. Є святі слова,

що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива.

Допоки розум і допоки сила.

Знайди те слово — вічне і земне.

За часом час нам світ перестилає.

Минуще все. Лиш слово не мине

і та любов, що смертю смерть долає.

Читець: Українська література має свою могутню класику, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинсько­го, Василя Стефаника. Золоту скарбницю рідної мови збагатили відомі майстри художнього слова — сучасні українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, Іван Драч. Прислухаймося до чарівних зву­ків, животворного трепету й вогню, материнської лагід­ності ї доброти, мудрості земної, втілених у поетичне слово.

Читець: Василь Симоненко. «Світ який».

Світ який — мереживо казкове!..

Світ який — ні краю ні кінця!

Зорі й трави, мрево світанкове,

Магія коханого ,лиця.

Світе мій гучний, мільйонноокий,

Пристрасний, збурунений, німий,

Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,

Дай мені свій простір і неспокій,

Сонцем душу жадібну налий!

Дай мені у думку динаміту,

Дай мені любові, дай добра,

Гуркочи у долю мою, світе,

Хвилями прадавнього Дніпра.

Тіе шкодуй добра мені, людині,

Щастя не жалій моїм літам —

Все одно ті скарби по краплині

Я тобі закохано віддам.

(Учні виконують пісню «Виростеш ти, сину» на сл. В. Симоненка).

Читець: Микола Дмитренко. «І знов село».

я згадав своє село.

І. Ф р а н ко

І знов село — душа моя, розрада,

Пракорінь мій, колиска й джерело,

Журлива пісня і колюча правда,

Мій хліб і сіль, добро моє і зло. ,

В тобі, село, поєднане все суще —

Лише б зумів збагнути хоч на мить,

Ввійти у тебе — таємничу пущу,

1 винести на крилах спрагу жить.

Село моє, обшарпане вітрами,

З усіх боків розп'яте на хресті,

Ти всім прощаєш, наче дітям мама,

Хоча вони далеко не святі.

Ти пригортаєш з Криму і Сибіру,

З Камчатки, Грузії, Прибалтики й Карпат

Дітей своїх... Та хто з них знає міру,

Вивозячи любов із рідних хат?

Тебе розсмикують по слову, по жарині,

Аби в далеких мандрах розтрясти,

А ти пісні ховаєш в домовиш

Й танцюєш брейк.

І пусткою хати..

А я, село моє, везу усе до тебе —

Любов і жар, і пісню, що зберіг,

Бо ти мені дало таку потребу:

Вертатися з усіх своїх доріг.

Не соромно упасти вдома ниць

Перед святою хлібною землею:

Я воду пив із багатьох криниць,

Любов черпав із неї однієї!

О. Білаша на сл.

(Виконується пісня «Два кольори Д. Павличка)


Переглядів: 183 | Теги: Родина

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar