Головна » 6 клас » Українська література

Виразне читання. Байки Л. Глібова
Мета: вдосконалити вміння учнів виразно читати, передаючи настрій змісту байок та застосовуючи знання з теорії літератури; осмислено сприймати ідейно-художнє спрямування твору; сконцентрувати увагу на виразності читання у ролях; розвивати творчі здібності школярів, культуру зв’язного мовлення, артистизм, пам’ять, увагу, емоційність сприйняття художнього слова, спостережливість; виховувати почуття любові до творів художньої літератури, її героїв; пошани до творчості Л. Глібова, його надбань; прищеплювати естетичні смаки, інтерес до наслідків власної праці.
Тип уроку: застосування знань і формування вмінь.
Обладнання: портрет Л. Глібова, бібліотечка його творів.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності
ІІІ. Основний зміст уроку
1. Читання байки
Байка — невеликий алегоричний (здебільшого написаний віршами) твір з яскраво підкресленою дидактичною тенденцією.
Це стисла розповідь про якусь одну подію, що використана поетом для повчання. Воно може передувати зображеній події або йти вслід за нею, або логічно з неї випливати.
Вміння правильно розподілити байку на її складові частини забезпечує композиційну чіткість її виконання.
Байка виконується в оповідній манері. Виконавець байки безпосередньо звертається до слухачів, але уже не від імені автора, а від власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання «зіграти» роль простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про характер якого читець може скласти уяву з критичної літератури.
Виконавець байки буде банальним, коли силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку персонажів збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець — не байдужий спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця елементів імітації, тону чи копіювання
міміки і жестів уявного персонажа. І саме такою мірою, якою цього вимагає стримана побутова імітація, реалізується вимога дотримуватися «звукових масок».
Ритміка байки також вимагає пильної уваги. І треба запам’ятати, що у тих випадках, де наголос у слові, визначений розміром вірша, не збігається з граматичним, граматика має поступатися перед ритмікою художнього твору.
Рима в байці буває дуже виразною, і її також треба зберігати, а не змазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разі простота вироджується у спрощенство.
Готуючись до виразного читання будь-якого тексту в класі, вчитель розбиває його на частини, періоди, «шматки» (у віршах це можуть бути строфи), визначає характер інтонації кожної, обмірковує, які питання він запропонує учням під час бесіди — усе це має допомогти дітям з’ясувати як ідейну спрямованість твору, так і характер звучання кожної складової частини його.
Кожна з таких частин відокремлюється від наступної горизонтальною рискою; нею підкреслюємо останній рядок «шматка», протягуючи її далі — на поле книги. Є сенс у тому, щоб таку чорнову роботу перед читанням проробляли на уроці учні під керівництвом учителя. Іноді буває потреба пронумерувати ці періоди.
2. Повторення про партитурні знаки.
Ось реєстр партитурних знаків, які ставляться над рядками (помічені зірочкою), у рядках і під рядками.
1. * — знак акценту над наголошеними голосними для позначення наголосу.
2. Паузи: а) І — коротка; б) ІІ — середня; в) ІІІ — довга.
3. Лейми: а) V — односкладова; б) VV — двоскладова.
4. ____ — пряма лінія під словом для визначення наголосу при посиленні звука;
5.* → — підвищення тону;
6.* → — зниження тону;
7.* — інтонаційний перелом;
8. ----- — риски розтягнуті, уповільнити вимову;
9. → — стрілка означає: пришвидшити вимову;
10. — ліга означає (знак легато) — зв’язати слова, вимовляючи їх на одному диханні;
11.* — «зачин»; для позначення інтонаційної незавершеності;
12. — тупокутні дужки; в них беруться слова, які треба відмітити особливим тоном;
13. — квадратні дужки, вписуються слова, що вимагають необхідного тону;
14. — фігурні дужки, що вказують на зміну адресата;
15. * «» — лапки, служать для позначення іронічного відтінку.
3. Робота над виразністю читання байки Л. Глібова «Лисиця-жалібниця»
3.1. Методичний коментар.
Під час підготовки класу до виразного читання визначається головна думка байки (підступність — страшний ворог) і головна мета читання: засудити підступність, лицемірство.
Насолода Лисиці
У тихому гаю Лисичка щастя мала,
Як у своїм добрі жила, гуляла:
Ніхто її там не лякав,
І вдень, і ввечері там соловей співав,
І пташки пурхали, зозуленька кувала;
Скрізь зеленіло, все цвіло;
Так гарно, любо там було.
Викликати у слухачів насолоду від сприйняття краси затишного куточка.
Лицемірка
Лисиця так собі казала:
«От де по правді можна жить
І доленьку хвалить,
В добрі кохаться, всіх любити,
Ніколи зла і кривди не чинити!»
Відверто посміятися над
лицемірством Лисиці.
Попередження
Якби ж то правдонька щербата не була,
То може й справді б так жила.
Раз на калині недалеко,
Угледіла вона гніздечко,—
Сиділи пташки там.
Застерегти довірливих
від брехні Лисиці.
Співчуття
«Ох, — каже, — як не гріх котам
таких малесеньких, безвинних не жаліти!
І їм же хочеться на світі жити…
Ну, вже коти! Десь на лихо вони
Вродились, вражії сини:
Не тільки вдень, вночі поживу бачать,
Не бачуть тільки, як горюють в світі, плачуть…»
Зажерливих пройдисвітів таких
Я перевішала б усіх…
Ще більше засудити
відверту підступність
Лисиці
Справжнє обличчя Лисиці
І жалібниця щось сказати ще хотіла!
Аж пташки із гнізда додолу якось ляп —
Лисичка зараз хап та хап:
Прехорошенько всіх поїла.
Як жалібно співати почала,
А он на що звела!
Зірвати маску лицемірства, звинуватити, засудити
3.2. Перша частина байки.
«Щире» обурення Лисиці Л. Глібов розкриває у словах: «Якби ж то правдонька щербата не була, то може, й справді б так жила». Мова Лисиці надзвичайно фальшива, емоційна, активна. Адже ця хитрюга хоче всіх переконати, яка вона сердечна, чуйна. І автор добирає для неї такі слова: «доленьку хвалить», «в добрі кохаться», «таких малесеньких», «безвинних» тощо.
3.3. Остання частина.
Лунає інтонація глибокого обурення проти лицемірства Лисиці, яка любить поживитися з чужого лиха. І вже ні солодкий монолог, ні «охи» не перекривають її справжньої суті. Читець ніби примушує всіх слухачів по-новому придивитися до Лисиці. Простота і безпосередність читця з його відверто вираженим негативним ставленням до Лисиці є підтвердженням думок байкаря.
4. Опрацювання виразного читання байки Л. Глібова «Щука»
Завдання. Учням пропонується попрацювати над виразністю читання вже відомої їм байки Л. Глібова «Щука», визначити і пояснити всі партитурні знаки, звертаючи увагу на інтонацію, ритм, риму, дикцію, дихання…тощо. Робота над текстом твору. Л. Глібов починає байку сенсаційною новиною, від якої читець дістав задоволення, одночасно обурюючись діями Щуки:
На Щуку хтось бумагу в суд подав,
Що буцімто вона такеє виробляла,
Що у ставу ніхто життя не мав,
Того заїла в смерть, другого обідрала.
І нарешті головне, що хотілося повідомити слухачам з радістю:
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча й чуби мокренькі стали.
Оповідач разом з іншими ніби поспішає до місця події, спостерігає за всім і передає слухачам, як же розгорталася далі подія. Але, повідомляючи це, він тонко іронізує над ситуацією, суддями. До речі, вже самими назвами дійових осіб автор викликає сміх:
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, —
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
Такі судді неспроможні були щось придумати.
Учні міркують про це так: судді спочатку навіть розгубилися від того, що їм треба вирішувати серйозну справу. Але тут автор недаремно вводить нову дійову особу — Лисицю («За стряпчою, як завсігди годиться, була приставлена Лисиця…»), і ми відчуваємо, що всі чекають розв’язки. Оповідач на хвилинку відривається від спостереження за подією і тут же ділиться новою чуткою, яка щойно пройшла між присутніми:
А чутка у гаю була така
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких.
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!) —
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Читець все-таки радіє разом з усіма, що злодюга не викрутилася і їй «буде по заслузі». Та ось увагу знову привертає суд, і оповідач примушує аудиторію повернутися до події. Говорячи про суддів, учні зрозуміють, що, говорячи про суддів, мають виразити відверту, злу іронію їхнім «даманням».
Адже вони думали не про те, як би суворіше покарати Щуку, а як цю справу розв’язати швидше.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти,
Кінців не можна поховать…
В останніх двох рядках юні читці передають торжество, радість: адже справедливість перемогла, оскільки судді прийняли суворе рішення, бо не могли нічого придумати, таким уже явним було грабіжництво Щуки.
Не довго думали — рішили
І Щуку на вербі повісити звеліли.
Та ось у справу втручається Лисиця. Що її примушує? Очевидно, чутки, що вона брала хабарі від Щуки, справедливі. Байкар показує нам її як «поборника правди», прихильницю найсуворішого покарання. Оскільки читець був свідком, він говорить про це з деякою хитрістю (мовляв, прислухайтесь, чим все це закінчилося), але не грає Лисицю, а передає лише її інтонації:
— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —
Тут обізвалася Лисиця. —
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити,
У річці вражу Щуку утопити!
На хвилинку настає пауза, це дає можливість слухачам вдуматися в суть пропозиції хитрої Лисиці і чекати, що ж буде далі, а суддям обмислити «геніальну» ідею стряпчого. Вони з радістю прийняли її:
«Розумна річ!» — всі зачали гукать.
Знову пауза. Оповідач ніби хоче зафіксувати увагу на тому, як же все скінчилось. Одночасно він передає злий докір, сміх в останніх фразах, в яких, по суті, міститься мораль:
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
У байці поволі розповідається про події, які насправді відбулися. Але інтонація в тій частині, де вступає в розмову Лисиця, набирає динамічності.
Це пояснюється і «пристрасністю» виступу Лисиці, і напруженням ситуації, несподіваною пропозицією.
Останній етап роботи над байкою — тренування з виразного читання відповідно до визначеної мети, яке проводиться під контролем учителя, однокласників.
ІV. Підсумок уроку
Скласти «Доміно»: «Виразність під час читання потрібна, щоб…».
V. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
VI. Домашнє завдання
Скласти власну байку.

Переглядів: 221 | Теги: Глібов

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar