Головна » Українська література

Весільна обрядовість. Урок з українознавства для 8 класу

Мета: підсумувати  та  узагальнити  знання  учнів з теми: "Родинна обрядовість"; розвивати акторські здібності; виховувати повагу до   українських традицій.

Тип   уроку: узагальнення   та  систематизація   вивченого.

Обладнання: магнітофон, плакати з проектами учнів, рушники, посуд, ікона, коровай, шиш­ки, намисто, кожух, гребінець, червона стрічка, подушка, костюми.

Хід уроку: І. Мотивація   навчання школярів.

Організаційний   момент
Оголошення теми та мети уроку Слово вчителя

Ми вивчили  тему: «Родинна  обрядовість»,  провели народознавче дослідження і приготували такий проект:  «Найважливіші атрибути весілля».

Після проведеної роботи, які асоціації у вас викликає слово весілля?

Чи не змінилися вони після вивчення теми: «Родинна обрядовість»?

Що нового ви дізналися про традиції українського народу?

(Діти об'єдналися у малі групи, і кожна група підготувала невелику розповідь за своєю темою, використовуючи фотоматеріал, ілюстрації власні та знайдені в Інтернеті.

ІІ. Народознавче дослідження (презентація учнями міні-проектів)

Оздоблення оселі українців. 

Переступивши поріг старої селянської хати, можна побачити домашній посуд, який стоїть на полиці: глечики, горщики, миски, дерев'яні ложки. Біля печі - рогачі, чаплія. Ла­ви, столи, скриню застеляли домотканим полотном. У скрині зберігали посаг дочки і святковий одяг. До сволока на стелі вішали жердки для буденного одягу, ряден. Над поли­ком прикріплювали колиску. У народі був звичай: колиску не викидали доти, доки люди не покидали хату. Робили колиску з клена, ясеня, щоб діти були дужими і співучими. Як тільки в родинах підростали дівчата, бабусі й матері готували їм посаг - вишиті сорочки та рушники, ткали полотно.

Виготовлення полотна для рушників.

Ткати полотно було дуже важко. Спочатку сіяли коноплі. Коли вони достигали, вибирали їх, мочили, сушили, тіпали, терли на терниці; отримане волокно м'яли, микали мички. Готові мички закріплювали на гребінь і пряли на прядці нитки. З цих ниток на спеціальних верстатах ткали полотно. А з полотна шили сорочки, рушники.

Різновиди рушників.

Рушники на стіні... Давній наш звичай. Не було, здається, на Україні оселі, котрої не прикрашали б рушники." Хата без рушників - що родина без дітей," - говорить народна мудрість. Рушники не тільки вишивали, а й ткали. Кожна майстриня з любов'ю творила свій візерунок. Є різні рушники:  утирач - для рук та обличчя; стирок - для посуду та стола; обрядовий - ним пов'язували коровай на весіллі.

Традиційний український одяг.

У жителів села зберігся давній одяг. Жіночий одяг складався з корсетки, облита плисом, рясної спідниці, сорочки з вишитими рукавами і подолками, фартуха. Прикрасою було „ добре" намисто, бурштин, срібні ланцюжки. За теплий одяг служила юбка. Шили хромові чоботи. На голові носили очіпок та чушку, дівчата - віночок. Чоловіки носили вишиті сорочки, полотняні штани, безрукавний одяг - корсетку. Український народний одяг зверху оперізувався поясом. Найкращий одяг берегли для обряду весілля.

Час проведення весілля.

Українське весілля найчастіше відбувалося в осінні місяці, з приходом свята Покрови Пресвятої Богородиці. У побуті села Покрова - це був сезон для сватання, а тому дівчата, яким уже надокучило дівувати молилися:

„ Свята мати Покровонько,

накрий мою головоньку,

хоч ганчіркою, аби не

лишилася дівкою"

Роль хліба на весіллі.

Найважливішим атрибутом весілля був хліб. Із хлібом ходили старости, хлібом благословляють молодих на подружнє життя, зустрічали й проводжали наречених, ходили до сватів. Виготовляли  спеціальний хліб - коровай. Значення короваю в українському весіллі було настільки великим, що молодий, якому за певних причин (через бідність, сирітство) не випікали короваю, одержував прізвисько „ Безкоровайний". Коровай мав символічний зміст: єднання молодих у сім'ю, єднання двох родин, продовження роду. Коровайницями не мали права бути вдовиці або розведені - лише особа щасливої подружньої долі допускалася до діжі. Коровайну діжу й піч величали піснями, водою з під политих коровайницею рук умивали всіх присутніх на коровайному обряді, потім урочисто вливали цю воду під плодюче дерево.

Характерним весільним печивом були також шишки, якими обдаровували коровайниць, гостей, молодь, весільну челядь, яку не частували короваєм. Іноді  замість шишок використовували зозульки, гуски, качки.

 

А як відбувалася підготовка до весілля зараз покажуть наші актори.

ІІІ. Інсценізація весілля.

Виходить молода.

Якось  у бабусиній скриньці мою увагу привернули два разки - червоний і білий. Я ніколи не бачила, щоб бабуся носила якісь прикраси, тому особливо цікаво було дізнатися, що то за намисто і чому воно так шанобливо зберігається.

Бабуся взяла ці разки, приміряла мені і розповіла дуже цікаву історію. Ще на початку нашого століття в українському селі не було жодної, навіть найбіднішої дівчини, яка б не мала хоч одного разка коралів, або як їх ще називали, „ доброго намиста".

Дівчата одержували цю прикрасу в спадщину від матерів та бабусь. З давніх - давен вірили, що намисто захищає від зурочення. Цікаво те, що такі улюблені і поширені на Україні корали добували дуже далеко від нашої землі.

Крім червоних шляхетних коралів є ще коралі білі, червоні та сині. Ростуть вони в Середземному морі на глибині від 3 до 300 метрів, а обробляють їх в Італії. У давні часи коралі потрапляли в Україну через різних купців. Це були дорогі селянські „коштовності". Коралове намисто народ наділяв особливими лікувальними властивостями.

Я дивлюся на два разки коралів і розумію, що цінними вони були не тому, що дорого коштували, а тому, що нагадували їй матір, батька, молодість. Ще дівчиною вона отримала їх у спадок від матері, а та в свою чергу -  від своєї матері. Ось чому так шанобливо ставляться до цих прикрас у нашій сім'ї - адже це реліквія, яка і надалі буде передаватися від одного покоління до наступного.

( Виходять троє дружок, сідають за стіл і в'яжуть весільні букетики, грає тиха музика.) Виходить молода і 2 дружки, звертається до залу.

Молода (вклоняється) Добрий день, вам, добрі люди!

Дружки  (вклоняються) Хай добро все з вами буде! ( Одна із дружок дістає калачі і подає в руки гостям)

дружка (роздає калачі, вказує на молоду) Цей калач від нашої панни молодої.
дружка. Просимо вас встати, панна молода буде щось казати.

Молода (вклоняється) Просили вас мама й тато. І я вас прошу: приходьте до мене на весілля.

1,2 дружки (разом). Приходьте, обов'язково приходьте! (Молода і дружки ідуть зі сцени.)

3-тя дружка. Щось наша коровайниця з короваєм припізнюється.

4-та дружка, Покажіть нам коровайницю, котра коровай місила, котра мед - горілку пила. Молоді будуть коровай той їсти, старі будуть мед - горілку пити.

(Заходить жінка - коровайниця з короваєм у руках).

Жінка - коровайниця. Дай же, Боже, в добрий час,

Як у людей, так і в нас,

В щасливу годину звеселить родину.

Звеселимо увесь рід, звеселимо княгиню (ставить коровай на стіл)

Дівчатонька, а де ж це наша молода?

Чому не вбирається, адже ж скоро молодий прийде?

5-та дружка. Мабуть, передумала заміж виходити, раз не квапиться.

(Виходить молода, обіймає дружок).

Молода. Ой, дівчатонька мої,

Жаль мені з вами розлучатися,

Вже останній раз сиджу

Я, дівчата, з вами.

(молода тужить, схиляє  голову до плеча однієї із дружок).

Жінка - коровайниця.  Ганусю,  не сумуй, серденько, якось воно буде. Як не сьогодні, так завтра, все рівно коли, але заміж треба виходити. Прийшла твоя пора, голубонько, нічого не вдієш.

3-тя дружка (згадує щось). Ой, дівчата, що ми тут сумуємо, час молоду заплітати.

Просимо брата й сестру косу сестрі зачесати.

(виходять брат і сестра. Брат тримає в руках червону стрічку, сестра - гребінець.)

Брат і сестра. Ой, ідіть, мамо, ой, ідіть, тату.

Нашу сестричку час заплітати.

(Виходять мати й батько, несуть стілець,кожух)

Мати.   Нашу Ганусю, нашу дитину Востаннє, діти, будемо чесати.

Батько. Подай, мати, стільця,

Золотого гребінця, білого кожуха,

Щоб сіла молода. Лунає музика.

(Батько ставить стілець, стелить кожуха. Молода сідає. Мати, батько беруть в руки гребінець і по черзі розчісують коси своєї дочки. Сестра вплітає молодій в косу червону стрічку.)

Сваха. (заходить). Молодий іде. Ми зі сватом бачили, як ішли сюди. Ганусю, скоренько сідай за стіл, опускай голову.

Сват. (помахуючи пальцем на дівчат).А ви, дівчата, глядіть мені, аби добрий викуп просили за молоду.

Сваха. Та ж дивіться, не прогадайте.

(брат і сестра сідають біля молодої, дружечки стають біля.)

Жінка - коровайниця. Цю красуню - голубоньку за сто, та ні, за тисячу гривень пропонуйте.

(Виходять молодий з дружками, вклоняються)

1-й дружок. На добрий день, тому, Хто є в цьому дому: Старому й малому, Ще й Богові Святому!

На добрий день, люди,

Вам хлопця привели.

Чи приймете нас гостинно,

Чи підемо без зупину?

Дружки      Здорові були, люди, (дівчата)      Добре вам тут буде

Будете їсти й пити,

Веселенько ходити.

2-й дружок. Добрий день, вам, дружечки-паночки,

Як живеться в вашій хаті,

Що у вас чувати?

Бо в нас зелені весельки сходять,

А молоді дівчата заміж виходять.

4-та дружка (весело) Добрий день, вам, хлопці!

Привели вам пана молодого,

Щоб віддали Ганнусю за нього.

Сват.           До шлюбу їх поведемо

І весілля розпочнемо!

5-та дружка. Щоб до шлюбу цю молоду взяти, Треба гарний викуп дати!

1 – ий  дружок. Ох...Ох...ох... злякали

Даємо, дівчата, вам, гривню

Й потанцюємо  гарно на весіллі.

Дружки (дівчата). Ой ви, хлопці, не скупіться,

Ідіть краще запасіться.

Раз прийшли молоду брати,

Треба гроші гарні дати. (Дружки - хлопці перешіптуються)

2-й дружок. Ми дещо поспілкувались,

Сотню гривень, так і буде,

Вже, дівчата, вам добавимо!

(Витягує сотню з      кишені, з прихлопом кладе їх на стіл).

Дружки (дівчата). Ой ви, хлопці, не мудруйте,

Не на тих попали.

Щоб за сотню гривеників

Ви дівчину взяли!

Сват.(від молодого) Ось, дівчата, вам півлітра в добавок дається.

Сваха. І закуску у макітрі

Сват. Де ж вона, ота макітра?

Сваха. На возі здається...(вихоплює півлітра в свого свата, дає йому ляпаса по потилиці,

ставить на стіл.) погоджуйтесь,дівчата. Ціла сотня та ще й півлітра.

5-та дружка. Цей номер не пройде... Тисяча гривень у вас є?

Молодий. (звертається до хлопців)

Годі вам вже сперечатись... Гоніть тисячу дівчатам.

1-й дружок. Раз молодий приказав, так і буде, по руках.

(кладе на стіл 1000 гривень. Дружечки прикріплюють гостям букетики,дружкам стрічки)

Молодий (до молодої)

Прошу, панно  молода,

Голівку підняти,

І зібратись   до вінця,

Корону вдягати. (мати   кладе вишиту подушку, молодий допомагає молодій стати на коліна на подушці. Лунає   пісня)

2-й дружок     Прошу вас, добрі люди, до хати,

Бо я буду Акт корони читати.

(брат і сестра беруть   корону, тримають її  над головою  молодої)

Добрий день,дівчино з ясними очима.

Розкажи, рибчино, що ж то за причина,

Що до тебе в хату із цілого світу

Бог прислав до хати молодого   цвіту,

Що твоя корона така величава.

Слава тій короні і Богові слава!

Ну що ж, панно   молода, дозволь  твою красиву косу розплітати,бо вже час ко­рону  і фату одягати.

(розплітає косу)

Не плач,панно молода,

Нехай дружечки плачуть,

Бо вони заміж хочуть,

Аж їм серця скачуть.

(кидає стрічку через плече, одна із дівчат - дружечок має її піймати.)

Сваха. Котра стрічку цю піймала, Заміж вийде незабаром.

(Молодий подає руку молодій, допомагає їй піднятися, виходять мати, батько, стають перед молодими. Мати тримає в руках ікону, батько - зерно. Молоді вклоняються батькам і промовляють:

Молоді. Просимо благословення! (батько обсіває молодих зерном.)

Батько, мати. На щастя, на здоров'я,

На щасливе подружнє життя.

Хай Бог благословить.

( молоді ідуть з хати разом з гостями)

Сваха. Лишенько... Куди ж це мій сват запропастився! (шукає). Усі до церкви пішли, а його ніде немає. А... осьдечки де він... Я за сватом, а він у коморі, гризе  костомашки. Я за сватом, а він кудись подівся. Заглядаю я під стіл, а він сиром заївся.

( сваха витягує свата з-під столу, бере його за чуба, гладить)

Наш сваточок, як паночок,

Кучерявий чубочок,

А він чубом потрясе,

нам горілки принесе.

Сват. Яка горілка, яка горілка? Молоді ще не повінчалися, а тобі вже наливай. Почали за

здравіє, а закінчили за упокой.

Сваха. Та годі, годі, втихомирся. Що верзеш, телепню? Ходімо швиденько. Веселитись потім будемо.

Сват. Зачекай, лишень заховаю (пішов ховати півлітра під стіл, сваха тим часом пішла.) От вража баба, і тут побачила. Тьху на тебе, щоб ти скисла. Ой, що це я? Свашко... о...о, агов... зачекай, я іду...

Усі виходять, співають весільних пісень.

Використана література:

Воропай  О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – К.: «Оберіг», 1993.


Теги: весілля, Риженко О.О., обряди
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 203/55


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar