| Головна » Українська література |
Мета: ознайомити учнів з творчістю Д.Іванова, зокрема його віршем «Заздрість», розвивати в учнів чуття слова, спостережливість, уміння сприймати поезію в історичному контексті; розвивати навички аналізу ліричного твору; виховувати патріотизм, пам’ять про тяжкі роки війни. Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу Обладнання: фото Д.Іванова (додаток до уроку № 1), збірка «Стремено», тексти поезії «Заздрість»( додаток до уроку № 2).
Хід уроку І. Організаційний момент. ІІ. Оголошення теми, мети уроку. ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу. 1.Розповідь учителя про життєпис Д.Іванова. (демонстрація фото Д.Іванова - додаток до уроку № 1) Іванов Дмитро Йосипович народився 22 жовтня 1946 року в селі Тарасівці Новгородківського району на Кіровоградщині. Закінчивши середню школу імені Дем'яна Бєдного, працював причіплювачем. Трудовий гарт, здобутий у рідному селі, допоміг поетові і в житті і у творчості. Перші вірші Дмитро надрукував у районній газеті. Служив у залізничному полку м. Чернігова і відвідував засідання обласної літературної студії при редакції газети "Деснянська правда". Справжній літературний успіх прийшов до нього 1976 р. на Ірпінському семінарі молодих літераторів. Робітник теплиці з радгоспу імені Фрунзе Чернігівського району вразив присутніх новизною тематики і своєрідністю її художнього втілення. У журналі "Вітчизна" з післямовою Івана Драча з'являється широка добірка його творів. Це був переконливий дебют. А незабаром у видавництві "Молодь" побачила світ книга поезій Дмитра Іванова "Зерно і любов". Услід за нею у "Веселці" виходить збірка для дітей "Грай, сопілонько моя". Дмитро Іванов стає лауреатом обласної літературної премії імені Олекси Десняка. За книгу "Заповіти мого роду" його удостоєно Республіканської літературної премії ім. М. Островського. Добірки Дмитра Іванова з'являються на сторінках всесоюзної преси. Згодом вони увійшли до збірки "Красный корень", що побачила світ у московському видавництві "Молодая гвардия". Дмитро Іванов бере активну участь у громадському житті. Він - учасник численних семінарів, декад, форумів, фестивалів літератури, які проводяться в країні і за рубежем. Невдовзі вийшли з друку його нові книги "Стремено" та "Маминих слів чорнобривці". Плідно орючи та засіваючи поетичну ниву, Іванов закінчує філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, працює в обласному Будинку народної творчості, а потім переходить на роботу до редакції газети "Гарт", яку очолює з 1991 року. За цей час він стає заслуженим журналістом України, лауреатом престижних літературних премій - державної імені Івана Нечуя-Левицького (1997) та міжнародної української імені Григорія Сковороди. 2. Розповідь про збірку «Стремено». У 1986 р. вийшла збірка «Стремено». На відміну від перших тріумфальних збірок, зазнає як схвальної оцінки, так і низки зауважень, до яких поет ставиться з розумінням. Його звинувачують в надмірній експлуатації жанру ліро-епічної поезії, обмеженості тематики. Критика лише гартує характер, змушуючи Дмитра Йосиповича вимогливіше ставитися до своїх творінь, самоудосконалюватись, але водночас він не зраджує свою пам’ять, що живить його натхнення. Мені сказали друзі вірні, Ті, без яких не проживеш: - Ти пишеш начебто й на рівні, Та все ж позиції здаєш. Трагічних тем твоїх упертість Нагадує старий терпуг. - Спасибі, друзі, за відвертість, За правду вчасну… і терпку. Від неї нікуди податься. Давно я перейшов біду, Сирітство, злидні, підлість, щастя, А пам’яті – не перейду. 3. Виразне читання підготовленим учнем вірша «Заздрість» ( додаток до уроку № 2). 4. Бесіда з елементами аналізу. 1) Розкажіть про свої враження від поезії. 2) Якої форми надає опису зображуваних подій автор і чому саме до такої форми звертається? 3) Які художні засоби використовує автор для розкриття сили духу, мужності ліричного героя? 4) Зверніть увагу на деталі, що якнайкраще характеризують ліричного героя. Відповідь доповніть цитатами з тексту. 5) Заздрість – негативне людське почуття. Якою є заздрість оповідача до побратима Степана? 6) Сформулюйте головну думку твору. 7) Знайдіть елементи гротеску у творі. 5. Коментар учителя. Тема війни присутня в багатьох поезіях Д.Іванова. Сам поет війни не бачив, але наслідки її відчув на собі. Сумував за батьком, який хоч і повернувся з війни, але невдовзі помер від ран. Сюжетний вірш «Заздрість» представляє нам образ, сповнений людських чеснот. Двоє месників наразилися на фашистську засідку. Молоді партизани були закохані в одну дівчину. Оповідач «заздрить» побратимові, який «зазнав любощів», ще й «легко й весело» помер. Але у заздрості він підносить образ друга. Герой мужньо переносить катування. Монолог пройнятий сарказмом, іронією. Сарказм і іронія – то прояв моральної вищості над ворогом, сили духу, незламності. А ще ліричний герой переповнений нерозтраченою ніжністю до коханої, яка десь глибоко в прихована в душі 6. Проблемне питання. - Чи буває заздрість білою? IV. Підсумки уроку. Вправа «Незакінчене речення». · Я зробив (зробила) для себе висновок, що… · На мою думку, поезія Д.Іванова… · На мій погляд, тема війни в літературі… V. Домашнє завдання. Прочитати та проаналізувати поезії Д.Іванова зі збірки «Стремено» ( на власний вибір).
Додаток до уроку № 1 Додаток до уроку № 2 ЗАЗДРІСТЬ Оце і все, герою паперовий. Хмелій в калюжі власної крові. Огненні рани тіло попороли, Як вогку стеліо тріщини криві. То я ще бачу? В камері один я. Зап'ястя вміло скручено вузлом. Степан — мудрець. Відмучивсь за годину. І тут йому, як завжди, повезло. Лежить в рову, сховавши в серці кулю. А як же легко й весело помер! Скрутив під носа коменданту дулю, Аж той сахнувсь — і вдарив револьвер. Ой жарко стало металевій палиці, Якою гріли мій хребет. Затим Дверима порозчавлювали пальці, Щоб я із них нічого не скрутив. Порядок фріци змалечку шанують, Негайно виправляють помилки. Тепер лежу колодою і чую, Як бігають по грудях пацюки. Вкрай знахабніли ці бршікі тварюки. Обнюхають — вечеряти почнуть. Хай одгризають вуха, ноги, руки, Але, збав боже, носа одгризуть. Ну як же я висітиму без нього У зашморзі, потворний, мов мана? А прийдуть наші — упізнай такого, І головне — злякається вона, Та, що мого кохання не впізнала І не впізнає вже його повік. Вона Степана жадібно кохала. От сказано, везучий чоловік! І в той проклятий вечір полохливий, Що згодом нас у засідку завів, Вона сама покірно і щасливо Вела Степана в схови лісові. Шептала, а гуло, мов грім: «Степунчик!» ...Півночі я на муку перевів, Вартуючи їх любощі пекучі, Аби не знявсь в загоні поговір. Стояв, дививсь, як місяць над кущами Полотна світла вишукані тче... І знов йому, Степанові, кричали Дві сині птиці люблячих очей, Як, попрощавшись, йшов німим узліссям, І я за ним розтерзано ступав. А він од щастя тихого світився. Ну сказано, везучим був Степан. Коли зайшли у пастки круг залізний, Де куль шалений посвист листя стриг, Він трьох поганців чергою прорізав, А я... нікого вгробити не встиг. Й тоді, як допит правили катюги, Мов над розбитим колесом візник, Він так преславно, влучно їх матюжив, Ая... мовчу, бо вирвали язик. Але, Степане, є всьому кончина. Тебе везучість зрадила твоя. Бо все ж таки, хоч мертвими очима, її останнім бачитиму я. Одного жаль: як, втративши надію Тебе знайти, впаде вона в шпориш, Я вже ніяк, Степане, не зумію їй показати місце, де лежиш...
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |