| Головна » Українська література |
Мета. Ознайомити учнів зі спогадами та роздумами М.А. Касьяна; визначити джерела та витоки творчої наснаги; розвивати усне мовлення школярів, пам'ять,увагу, вміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; виховувати любов до рідного краю, вміння допомагати людям, співчувати, Девіз. Так хочеться ще лікувать, творити, Не знаючи ні втом, ні каяття. Я – за примноження добра у світі! За працю я! Я-за життя!
Обладнання. Портрет Миколи Касьяна; виставка його творів. Фотовиставка «Життя та творчість М.Касьяна»,літературна карта Кобеляччини.,фільм «Дорога до Храму». Вступне слово вчителя. Кобеляцький край… «Земля талантами багата», - так називають її чимало літераторів та науковців. Як сказав Костянтин Бобрищев, «з усіх щедрот життя вони обирали неспокій, труд душі, боління серця, вони висловлюють своє ставлення до світу…» з гордістю думаємо про свій край, бо важко назвати куточок землі, подібний до Кобеляк, на літературному небосхилі якого сіяло б стільки зірок різної величини. Ілля Дубинський і Семен Журахович, Валентин Бабич та Юрій Дольд-Михайлик, Андрій Головко та Володимир Кашин… Це на цій благословенній землі жив і творив Олесь Гончар. Тут набрала джерельної сили і снаги для мудрого поетичного слова Людмила Овдієнко. (Ці постаті показую на карті.) Слід нам,діти, пам’ятати, що благословенна земля ця дісталася нам у спадщину від батьків – ми взяли її в борг у нащадків. Тому святий обов’язок нашого покоління – зберегти літературні надбання нашого краю. Д. гринько так говорив про землю кобеляцьку: «Буваючи в краях кобеляцьких, - більше того, мені навіть випало там трохи пожити, - намагався я збагнути, що тут за грунт особливий такий, на якому виростають майстри слова? Земля як земля. Звичайне тихе містечко. Але є одна особливість: якась фантастична аура, в яку вривається свіжий вітер, будить думку, загострює фантазію, тривожить серце – може, з цим усе пов’язано?» таке духовне багатство нашої кобеляччини, бо люди, котрі вийшли на високу літературну орбіту з глибин кобеляцької землі, стали гордістю і честю рідного краю. Цих людей виплекала Кобеляччина – для Вічності…ми не маємо права забувати їхніх імен. Адже вони виросли в нашому краї, на оцій землі, поруч з нами, із нашими дідіми –прадідами.це на цій благословенній землі й народився М.А. Касьян. Письменників, як правило, прославляють створені ними полотна. Але цьому «інженеру людських душ» і самому вдалося прожити таке насичене подіями і драмами життя, до якого далеко навіть літературним героям. Біографію Миколи Касьяна читаємо, наче захоплюючу книгу. Звичайно ж, нам вона гріє серце вже з самого початку, де йдеться про місце народження Миколи Андрійовича. Так, він походить зі славної кобеляцької землі. Касьна вважають не тільки народним лікарем, ай народним поетом. Тому ми не могли обійти увагою нашого земляка. Це – людина унікального таланту та дару Божого.. він і прекрасний лікар, і батько, і чоловік, і поет. Миколу Андрійовича мало турбувала оцінка його особистості. Він не думав про це взагалі. Зараз ми з вами будемо подорожувати захоплюючими стежинами життя і творчості М.Касьяна, де зустрінемося із Миколою Андрійовичем, його родиною та друзями. І допоможуть нам у цьому літературознавці, психологи, біографи, дослідники. [Фото 2]
Біограф:10 квітня 1937 року в селі Бережнівка Кобеляцького району Полтавської області в селянській родині Андрія Івановича та Наталі Порфирівни Касьянів народився синочок, назвали його Миколою, що в перекладі з грецької мови означає «переможець». І все життя Микола Андрійович боровся та перемагав. Він дуже любив рідний край, свою Бережнівку. Микола Андрійович: не знаю, кому як, а от для мене ріднішого куточка, ніж ота хатинка край села Бережнівки, котра вже стільки десятиліть стоїть непорушно на одному і тому самому місці – найрідніша і наймиліша в світі. В ній, тій хатинці, я народився, в ній пройшло, пролетіло моє босоноге дитинство, і така ж, майже босонога, але неймовірно щаслива юність. З тої хатинки я зробив перші кроки до медицини –поступив навчатись до Харківського Державного медичного інституту… У цій хатинці, на цьому подвірї батьки вчили мене добру, прививали любов до ближнього. Тут зявилися перші проби пера. Ось як це було. Літературознавець 1: Батько у Миколи Андрійовича був строгий, але справедливий. Виховував сина по-особливому. Та, сам Микола Андрійович говорив, що заслуговував такого виховання, бо майже постійно замість того, щоб іти через хвіртку – перелазив через паркан, замість ласувати грушами чи яблуками в батьківському садку, проникав всілякими методами в садок батюшки Гриневича або сусіда Зацеркляного, а влітку до спальні заходив, як правило, не через двері, а через вікно. Довгенько він був для батька лобурякою, аж доки в школі не почав вивчати вірш Павла Тичини: Та нхай собі як знають, Божеволіють, конають… Нам своє робить!..» До душі припав цей вірш хлопцеві, і він, не довго думаючи, написав таким же стилем, але вже свій вірш і відіслав до Києва Павлу Тичині. Поет прислав Миколі лист і повністю вірш був надрукований у газеті. Літературознавець 2: «Вірш непоганий,- писав Тичина, - але ви повинні писати своїм стилем». Він порекомендував хлопцеві більше вивчати класиків і працювати, працювати над собою. Микола з радістю побіг читати вірша батькам, але батько слухати не захотів. Батько: Піду до Петра, позву його. При ньому і прочитаєш свого вірша. (Привів дядька Петра). - Ану, лобуряка. Читай, про що ти там написав. Микола (поспішно читає). Батько (зупинив): «Ей, ти – «Тичино»! Ану читай спокійніше, не квапся. Микола : Знов погрожують війною, Знов готуються до бою Палії війни. Геть! Війни ми не дозволим! Захистим ми щастя й волю1 Миру хочем ми! Батько: «Ну, як, друже, мій «Тичина»? здається мені – толково написано». Дядько Петро: «Толково, що й говорити! Це ж, напевне, і гонорар отримає?..» Літературознавець1: Гонорар надіслали з газети десь днів через 10 -15. Отримав його батько, разів зо три перерахував гроші при мені, а потім сказав: Батько: « Ну що ж, получається в тебе. Пиши. Може, дійсно станеш «Тичиною»? Микола Андрійович: З тих пір батько вже ніколи не називав мене «лобурякою», хоча «немакаренківські» методи виховання застосовував на мені аж до закінчення середньої школи і вступу до Харківського медичного інституту. Та воно й було за що. Характер у мене такий був, незвичайний якийсь, особливий… Літературознавець 2: Робити людям добро, бачити їх усміхненими, повертати їм радість повноцінного життя, дарувати їм щастя і віру у своє майбутнє - такий девіз життя Миколи Андрійовича. Психолог: І щаслива та людина , в яку повірили люди, довіряли їй, ділилися радістю та горем, просили допомоги. І він допомагав. І жив цим, і радів, мав багато друзів. Ні, недаремно він жив і працював. Микола Андрійович: згадую такий уже далекий, але рідний і близький серцю 1953 рік, коли після закінчення 10-го класу я написав невеликого вірша і відправив у районну газету «Переможець», де він був надрукований. Читець. О, школо рідна! Ні, не без жалю Тебе лишаю, не без хвилювання. А в серці – пристрасть, радість і бажання, Бо я життя люблю! Ступлю сміливо на життєвий шлях, Нехай він буде нелегким, тернистим, Та загориться він зерном іскристим В людських серцях! Не буду я лічити марно дні, Не буду нудьгувать, не буду скніти, Зумію так життя своє прожити, Щоб заздрили мені! І вчителів –наставників моїх Я доки жити буду –не забуду!.. …Переступаючи шкільний поріг, Іду до люду! Микола Андрійович: Своє слово, свої обіцянки я з честю виконав. … Я вас люблю, люди! І люблю я свої Кобеляки, мою Полтавщину! Дослідник: таким був маленький Коля, таким був юнак Микола – добрим чесним, простим, бо таким виховали його... Батьки, скільки він бачив, не соромилися свого походження, зберігаючи в родинному колі й релігійність, і традиційний лад, і мову. Цілком вірогідно, що мама в довгі й темні вечори змогла романтичному юнакові розповісти про рідну землю так, аби на все життя закласти в нього непереборне бажання відстоювати національну гідність, Він був гордий із того, що знає і говорить українською! Це свідоме бажання бути українцем, Саме рідна мова, кобеляцька земля зробила Касьяна щасливим, сильним, бо саме з джерел рідної мови він вбирав духовну енергію для свого єства. Він гордився, що українець. Психолог: Так із дитинства Микола Андрійович знав, що родина має бути міцна духом, розпросторена в україномовній атмосфері, вибудувана на принципах довіри, любові, взаємоповаги і взаєморозуміння, пошанування та збереження народних традицій, свят, звичаїв тощо. Ці самобутні ознаки української сім'ї проніс Касьян через все життя. Літературознавець 2 : Пощастило Миколі Андрійовичу і в коханні. Коли він працював на Західній Україні, то зустрів там свою половину – молоду гуцулку Андріану. Згодом у своїй книзі «Що було – те було…» він написав: «А я хочу розповісти про свою милу, хорошу Андріану. Про дружину мою, з якою прожив разом вже більше сорока років. Про наймилішу мені людину, з якою ділив навпіл і радість, і горе, і тривоги. З якою пізнав ціну брехні і правди. З якою ще так хочеться прожити хоча б років 10 -15!!! Спасибі тобі, люба Андріанко, за твою ніжність, любов, прямоту». Дослідник: Разом вони вже понад 43 роки. У родині Касьянів троє дочок: Людмила, Тетяна, Руслана та син Ян. Діти подарували їм п’ятеро онуків: Емілію, Миколу, Зінаїду, Андрія та Олексія. Підростають правнук Костянтин і правнучка Марта. [Фото1] Літературознавець: Через все життя Микола Андрійович проніс любов до дружини, дітей, внуків. Дружину Андріану можна сміливо назвати «берегинею роду Касьянів». Розгорніть сторінки книги «Що було –те було». Цілий цикл віршів присвятив Микола Андрійович своїй дружині. Читець: Горлицею ти мені наснилась В дні минулі і вночі сьогодні, Пролетіла мимо й загубилась Десь у небі, в голубій безодні. Горлицею… А чому і звідки? Не збагну цього я і не знаю… Чи тому, що в Галичі нерідко Горлиці над хатами літають? Чи тому, що горлиця – це пташка Трохи горда, часто –сумовита? Чи тому, що серцем дуже важко Горлицю-царівну полонити7 Сам не знаю, що зі мною сталось, Бо ж зовсім спокою вже не знаю. Недарма всі в Галичі дізнались, Що тебе я, горличко, кохаю. Хай про тебе думають, що хочуть, Хай говорять, що ти маєш крила. Я нічого в світі не захочу, Лиш би ти була зі мною, мила. Я нічого в світі не захочу, Твій би подих поруч відчувати, Цілувать твої глибокі очі І завжди тобою милуватись. То ж повір в моє кохання, люба, І послухай – серце як забило… Я тебе, хороша, приголублю, Щоб мені ти горлицею снилась. Критик. Скільки тепла і ласки ми чуємо в цих рядках. А порівняння коханої із горлицею?! Ця птаха береже вірність, символізує кохання., тож недаремно свою дружину Микола Андрійович називав горличкою. Вона любить пісню, закохана в музику, цю любов передала і чоловікові. Це вони разом слухали мелодію хвиль ріки Ворскли. Про що і написав автор у вірші « Там, де хвилями Ворскла хлюпоче» (Читець читає цей вірш). У родині Касьянів люблять музику, любив її і Микола Андрійович. Додаток № [Фото 10] У такій родинній теплій атмосфері зростали й діти Касьянів, виховуються онуки, їх вчили і вчать добру, справедливості. Щастя, кохання Микола Андрійович бажав своєму синові Яну та невістці Ользі у вірші «Синові Янику». Микола Андрійович: Вдвох живіть, не знаючи розлуки, Не кривіть душею аж ніяк. Будуть діти в вас, і будуть внуки, Лиш не виїжджайте з Кобеляк. Там, де Ворскла, у хатинці милій Хай зустріне старість вас обох, Тихо там. Там небо чисте, синє, Не росте бурян, чортополох. Там весною соловї співають, Коники с трибають поміж трав… …кращого містечка я не знаю, Кращого, напевне, і не знав. Тож щасти тобі, синочку любий, Та й батьків шануй, поки живуть, І завжди неси Добро між люди. Відпочинок поважай і труд. Лиш трудом здобудеш ти повагу, Добру славу знатимеш в труді… … ти батькам і щастя, і розвага, Й поруч тебе ми –ще молоді. (Пісня «Мої Кобеляки») Учитель.Все в житті починається з любові, а справжня Любов не має ні початку, ні кінця. Вона йде з нами у Вічність. І, можливо, через багато століть, хтось із потомків Миколи Андрійовича із захопленням прочитає його поетичні рядки і зрозуміє світ по-іншому, перегляне сторінки свого життя. Читець. Читає вірш «Я - за життя» Учитель: таким він був – Микола Андрійович Касья,лікар і поет з маленького села Бережнівки Кобеляцького району Полтавської області. Біограф: (розповідає, а на дощці –слайди життя.) Який мав багато нагород:відмінник охорони здоровя, лікар вищої категорії, «Заслужений лікар України», «Народний лікар СРСР». Урядові нагороди: Орден «Знак Пшани», орден князя Ярослава Мудрого. Церковні нагороди: «Орден Святого Нестора –літописця», «Орден Святого рівноапостольного князя Володимира». Нагороджений «Орденом Миколи Чудотворця» за примноження добра на землі… [Фото 4] Автор книг «Тернисті шляхи костоправа» (видавництво «Знання», Київ, 1990р.), «Думи мої,думи мої» (видавництво «Кобеляки», 1997р.), кількох нарисів , оповідань, поезій. Учитель. Так, багато нагород, але найвища була та, що його поважав простий люд і він залишався Людиною з великої літери. [Фото 9]
Ось і закінчилася подорож стежками життя М.А. Касьяна. Домашнє завдання .Написати твір-мініатюру «Людина починається з Добра» (За творами М.А. Касьяна».) Підсумок уроку.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |