| Головна » Українська література |
Мета: Висвітлити сторінки життя й творчого шляху В. Стефаника, як прозаїка-новеліста світового рівня; людини й громадянина; викликати читацький інтерес до творів письменника; виховувати гуманізм; прокоментувати зміст новели, як модерністичного твору; пояснити сюжетно-композиційні особливості; емоційно-напружений драматизм ситуації; охарактеризувати образ головного героя – Івана Дідуха; розкрити символічні образи; удосконалювати вміння досліджувати художню тканину тексту; формувати в учнів внутрішнє переконання в тому, що людина по-справжньому буває щасливою тільки на своїй землі; вчити учнів виразно читати; робити ідейно-художній аналіз твору; збагачувати ментальний досвід учнів новими об’єктивними оцінками й поглядами, виховувати в учнів любов до рідного слова та рідного краю. Обладнання: Ілюстративний матеріал життєвого і творчого шляху В. Стефаника (мультимедійна презентація, В.Стефаник фото, Камінний хрест, поставлений у Русові С. Дідухом; пісня Б.Лепкого «Чуєш, брате мій»; записи музики Соната №9 Бетховена). Тип уроку: Урок-дослідження.
Оголошення вчителем теми та мети уроку. Спробуємо прочитати кардіограму серця і кардіограму життя В. Стефаника – людини і митця. І це стане ключем до розуміння творчості майстра, психологічної експресіоністичної новели. Мелодекламація (художнє читання уривка з етюду М. Черемшини «Добрий вечір, пане-брате»)
1 учень Жайворонки злетілися і над дитиною збили крильцями та й заголосили, аж дядя і мати жахнулися… Дєдя казали, що укрутили би жайворонкам в’язи за того, що дитині ворожать жайворончину долю … Із криничок вилетів вітрець і обкрутився над дитиною, та й приклав хмари, і закрив сонце перед її оченятами. А відтак прилетіли чорні птахи та й все поле вкрили і закрякали. Розгримілися громи – і земля під пшеницями задрижала, заблискали блискавиці – і його долю над селом виписували, розіллялися води – і його щастя споліскували та й у ріку забирали… Збоялися за дитину жайворонки і хотіли її крильцями накрити.Але мама поклали її у пазуху та й тулили до свого серця і плакали, що небо із бурею на її дитину змовилося та її керваву дорогу призначило. А як заклекотів кований віз і дєдя везли у село і маму, і дитину, то жайворонки летіли мокріські за возом і так жалібно співали, що всі села на дорогу повиходили. Мужики прижмурювали свої глибокі очі і розпізнавали, що цю дитину птахи у неба випросили, аби ввесь смуток із сіл зібрала та й аби його буйним вітром вгору передала. Та й казали, що цей хлопець буде сонечком села гріти і землю дощиком росити. 2 учень Епіграф до уроку: Цей хлопець буде сонечком села гріти і землю дощиком росити. М. Черемшина
Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. В. Стефаник 3 учень В. Стефаник … Селянин з діда-прадіда. Мужик. В. Стефаник – інтелігентний сільський філософ, вразлива і сильна душа, величезне любляче серце. В.Стефаник – талант, яким би пишалася найбільш культурно розвинута європейська нація. В.Стефаник – новеліст світового рівня.
Робота в групах: 1група Дитячі роки навчання, формування світогляду письменника. 2група «Покутська трійця». Жанрова різноманітність, тематика творів, особливості двох періодів творчості. 3група Відносини між В.Стефаником батьком та матір’ю. Особисте життя. Літературознавці про В.Стефаника. 4група Вшанування пам’яті В.Стефаника (інтерв’ю із музею В.Стефаника). Пісня «Чуєш брате мій»
2учениця Коли почуєш, як в тиші нічній Залізним шляхом стукають вагони, А в них гуде, шумить, пищить мов рій, Дитячий плач, жіночі скорбні стони, Важке зітхання і гіркий проклін, Тужливий спів, дівочії дисканти, То не питай: Сей поїзд, звідки він? Кого везе? Куди? Кому вздогін? СЕ ЕМІГРАНТИ. 5група Однією із тем В.Стефаника є еміграція. Загальнонародне лихо (зв'язок з історією). З’ясування вчителем понять: Експресіонізм, його ознаки. Новела, її ознаки. 6група Сюжет твору, проблематика, композиція у співставленні із художнім фільмом «Камінний хрест». Учням вдома потрібно було виписати: діалектизми, художні засоби (з’ясування лексичного значення слів, художніх засобів). Перегляд фільму «Камінний хрест» (Основні напружені моменти) Характеристика образів, символічні образи (танець-символ тяжкої праці селянина, вимушена розлука з рідною землею).
Питання до класу: І. Дідух – Переломаний. Чому? Як про це говориться у тексті?
Паспорт твору Автор. З’ясувавши питання, зробити відповідні записи у зошити. Тести за творчістю В.Стефаника і новелою «Камінний хрест» (взаємоперевірка, оцінювання). На фоні музики Бетховена Коментування епіграфа Як учні розуміють значення вислову – нести свій хрест?
Я бажаю Вам ніколи не бути емігрантами, які змушені покидати рідну домівку через економічні, релігійні або політичні причини. Міцно стійте на рідній землі і пам’ятайте, хто Ви і звідки родом. Домашнє завдання: підготувати цитати - драматизм конфлікту, єдність І.Дідуха з полем, рідною землею; підготувати проект - Леся Українка. Життя і творчість. 1група Василь Стефаник - талановитий український письменник-реаліст, неперевершений до цього часу майстер стислої соціально-психологічної новели. Василь Семенович Стефаник народився у сім'ї заможного господаря 14 травня 1871 року в селі Русові поблизу старовинного міста Снятина на Станіславщині. Навчався у Русівській і Снятинській школах, у 1883р. поступив до польської класичної гімназії у м. Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем, який пізніше став письменником-сатириком. Великий вплив на Стефаника зробили твори Шевченка, Франка, Успенського. За участь у таємному гуртку та за агітаційно-освітню роботу серед селян Стефаника і групу його товаришів виключили з гімназії. Завершував він середню освіту в німецькій класичній гімназії в м. Дрогобичі. Формування світогляду майбутнього письменника проходило поза стінами гімназії,бо як згадує він в автобіографії, «гімназія,крім формального навчання і ворожого відношення до нас українців - студентів, нічого нам не давала» Діяльність таємного гуртка гімназистів не лишалася непоміченою. Стефаник,пише,що його разом з багатьма іншими прогнали з Коломийської гімназії, і він уже в 7-му класі в Дрогобичі. Тут у Дрогобичі Стефаник вперше побачив Івана Франка і вирішив з ним особисто познайомитися, завітав до нього у село Нагуєвичі. Після складання іспитів у Дрогобичі 1892 року на атестат зрілості Василь Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Перебування Стефаника в Кракові не було безплідним. Вивчення письменником медицини,особливо психіатрії,позначилось згодом на його творчості у повсякденній пильній увазі до пізнання найглибших таємниць психіки людини, з'ясування причин тих чи інших людських вчинків і дій, найтонших порухів людської душі.
2група Покутська трійця - умовне об’єднання трьох українських письменників Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє походили з Покуття. Усі вони навчались у Коломийській та Дрогобицькій гімназіях, разом зібрали бібліотеку української літератури та створили власну літературну групу. Творам «Покутської трійці» властиве поєднання гуцульських діалектизмів та літературної мови, виробленої наддніпрянськими письменниками. У творчості Стефаника було два періоди: перший припадає на 1897-1901, а другий на 1916-1933 рр. Головна тема його новел – важке життя західноукраїнської сільської бідноти, її остаточне зубожіння і пролетаризація. Під час першого періоду вийшло друком три збірки новел: «Синя книжечка» (1899р.), «Камінний хрест» (1900р.), «Дорога» (1901р.). У 1905р. побачила світ збірка «Моє слово». Тоді ж у Петербурзі, вийшла друком книжечка перекладів новел українського майстра. Ознайомившись з ними, дуже влучно охарактеризував стиль новеліста Максим Горький: «Як коротко, сильно і страшно пише цей чоловік». У другий період творчості Стефаника побачила світ збірка «Земля»(1926р.), а решта його доробку, друкованого по журналах, з'явилася в ювілейному виданні «Твори»(1933р.). Крім того, митець залишив величезне листування, яке має не менш духовне значення, аніж новели. «Моя література,- писав він у моїх листах ».
3група У 1895 році Василь приїхав до дуже хворої матері. Оксана обливала слізьми подушку: «Діти, діти, кілько вас маю, а так, як бих вас не мала! Ти десь світами отуда блукаєш, не знаю, чи би то за мої, чи за татові гріхи». Батько ж не міг і не хотів зрозуміти свого сина, і конфлікт вилився у велику сварку і взаємну неприязнь. Для матері Василева творчість була святинею, але похмурі тони його оповідань лякали селянку, вона вважала, що її син дуже нещасливий, якщо «люди плачуть над його писанням, а не сміються». Помирала мати, коли Василь уже був відомим у Західній Україні новелістом, смерть Оксани призвела до ще більшої ненависті між батьком та сином. Семен задумав оженитися, хоча небіжці, як говорили в селі, ще «ноги не застигли». Скоропостижне весілля батька з Василевою ровесницею боляче вдарило письменника. З розпачу він погрожував викопати мамину труну і покласти на порозі в церкві, щоб батько з нареченою переступали через домовину, ведучи нову жінку до вінця. Цього, звичайно, письменник не зробив, адже це було б оскверненням могили неньки, але з розпачу тяжко захворів. Особисте життя Стефаника теж виявилося невеселим. 5 грудня 1897 року померла перша любов Стефаника Євгенія Бачинська. Туберкульоз знищив її. Другою любов’ю Василя стала Ольга Кобилянська. Гостюючи в Белелуї в родичів, Ольга подарувала Стефаникові квітку білої лілії. Стефаник намагався якнайдовше зберегти її тендітний цвіт: «Ваша лілія тепер моя. Я її гірко ніс (з Белелуї до Русова – 3км.). Дорогою я боявся аби не спеклася в моїх руках. У лісі я її купав у керничці, як малу дитину ». Любов була взаємною і великою адже на схилі віку у новелі «Спомин» Ольга писала: «Ти посивів, я подалася. І не дуже – то і так далеко від себе живемо. Ти писав, і я кожну твою стрічку перечитувала. Я буду писати, доки очі не затулю, але і ти читай. Здалека подаю і щиро стискаю твою працьовиту руку.» З Ольгою Гаморак Василь Стефаник познайомився тоді, коли вперше побував у Стецеві в родинній хаті її батька Кирила. Дівчина з тонким інтелігентним, натхненним обличчям, розумними очима, що ніжно дивляться просто в душу, і ще якась наївна відвертість і доброта проглядає в рисах вродливого обличчя. З першої стрічі між Василем й Ольгою зародилось почуття приязні. Разом училися в Дрогобицькій гімназії, листувалися і знаходили одне в одному щирих приятелів. Атмосфера сердечности двох молодих людей сприяла переростанню дружніх почуттів у щось значне і велике. Але його, цього значного й великого, ще треба було дочекатись, виплекати й вистраждати. Стефаник їде на медичні студії до Кракова і продовжує підтримувати листовний зв'язок з Ольгою. Стефаник пізніше опублікував свій сердечний список: "Євгенія Калитовська — мій найвищий ідеал жінки. Євгенія Бачинська — моя перша любов. Моя жінка Ольга — найбільший мій приятель і мати трьох моїх синів". Перша в списку — заміжня, другу любив на відстані. Список завершено так: "Не ломи ребра, моє серце, я вже скінчив". Кобилянської в списку нема. А тим часом нікому він не писав таких пристрасних листів, як їй. їх притягувало — бо були різні: аристократка і мужик. Вона писала про його "залізну руку", а він — що хоче пізнати через неї Музику. Ось як запрошував її на концерт до Коломиї: "Ви б слухали, і я би через Вас слухав". В їхньому роду було багато самогубців Чому ж її нема в списку? Кажуть: бо то була літературна дружба. Чи так воно? У серпні 1898-го вони бачилися в селі Белелуї. Ольга дала йому білу лілію. Він ніс ту лілію до Русова, це три кілометри. Далі: "1.Х. 1898. Добра пані! Ваша лілія тепер моя. Я єї гірко ніс. Дорогою я боявся, аби не спеклася в моїх руках. У лісі я єї купав у черничці, як малу дитину... Я запутаю свої смагляві руки у Ваше чорне волося і приведу Вас до неї. Мої руки будуть як галузє дуба, а волосє Ваше буде, як шовк коло дуба. Мій товариш, вітер, буде зі мною гратися, а шовк буде плакати — тихонько, ніжно, — як шовк знає... Лілію Вашу я вбив. Я не люблю сего квіту — він такий біленький, що чоловік мусить єго сплямити. Най ангели тримають його, бо то їх квітка. 26 січня 1904 року В.Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, надзвичайно розумною, делікатною і мужньою дівчиною з прогресивної сім’ї. Її батько високо цінував творчість зятя і після прочитання «Синьої книжечки» сказав: «Не пиши так, бо вмреш». Сімейне щастя Стефаника тривало всього десять років. 4 лютого 1914 року Ольга померла, залишивши Василеві дрібних діток, яких він м’яко виховував, сам укладав їх до сну, як свідчить дружина марка черемшини, «як ніжна пістунка».
4група Коли почуєш, як в тиші нічній Залізним шляхом стугонять вагони, А в них гуде, пищить, шумить, мов рій, Дитячий плач, жіночі скорбні сто, Важке зітхання і гіркий проклін, Тужливий спів, дівочії дисканти, То не питай: сей поїзд – відки він? Кого везе? Куди? Кому вздогін? Се – емігранти.
Увічнення пам'яті Ім'я Василя Стефаника носять: • Премія в галузі літератури, мистецтва, архітектури та журналістики — найвища в Івано- Франківській області відзнака, яку присуджує Івано-Франківська обласна державна адміністрація місцевим авторам. • Прикарпатський національний університет • Національна бібліотека у Львові • Публічна бібліотека у Києві • Вулиця у Львові • Вулиця у Коломиї • Вулиця у Стрию • Снятинська ЗОНІ 1-111 ст. ім. В. Стефаника у м. Снятині в якій колись і навчався Василеві Стефанику споруджено: • пам'ятник у Львові на вулиці Стефаника перед входом у Національну бібліотеку імені Стефаника • пам'ятник в Івано-Франківську у подвір'ї Прикарпатського університету на вулиці Шевченка Про письменника знято фільм «Василь Стефаник» (1971, веде М. Костогриз).
5група Однією із тем у творчості Василя Стефаника була тема еміграції. Еміграція - це добровільна чи вимушена зміна місця проживання людей, переселення зі своєї батьківщини в інші країни з економічних, політичних чи релігійних причин. Причинами еміграції селян були: постійні війни, що велися на українських землях, існування кріпацтва та гноблення селян вищими верствами населення. Тема трудової еміграції займала надзвичайно важливе місце у творчості Стефаника. Він, навчаючись у Кракові, щодня бачив на вокзалі сотні нещасних втікачів з рідного краю, розмовляв із ними, вболівав за їх долю. Виїздило й багато сусідів з рідного села. Доля емігрантів дуже хвилювала письменника, з окремими з них він навіть листувався. Прощанню емігрантів із рідним краєм, він присвятив свій знаменитий твір «Камінний хрест», створений у експресіоністичній манері письма. "Камінний хрест — це єдиний твір Стефаника, присвячений темі еміграції, до теми еміграції звернувся також український художник Василь Касіян, який написав картину "На Краківському вокзалі". А Василь Стефаник точно відтворив цю картину у своєму творі. Нажаль, нам не вдалося відшукати цю картину. В основу новели покладено реальний факт: Штефан Дідух (у творі Іван), односелець Стефаника. Емігруючи до Канали, ставить на своїй нивці кам'яний хрест (який, до речі й досі стоїть у Русові). Не раз проводжаючи на Краківському вокзалі земляків у далеку Америку, він постійно бачив страждання емігрантів, які не хотіли залишати свою Батьківщину. Гонить їх голод з дому за світові води. Море сліз і ціле пекло муки!" В листах до Ольги Кобилянської Василь Стефаник писав:"Нині на двірці Краківськім було 800 душ емігрантів. Поїзд рушає, жінки й чоловіки чіпляються за нього, поліція і жандарми відпихають їх як галушки, а вікна в поїзді розпадаються і кавалками спадають на пероні. А на пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ламання рук і прокльони."
6група Василь Стефаник увійшов в українську літературу як майстер соціально-психологічної новели. Неможливо спокійно читати його твори, вони вражають гостротою проблем, хвилюють, як витончені ліричні вірші чи народні пісні, Іван має прізвисько «Переломаний». Життя Івана поступово зігнуло навпіл цю колись сильну і міцну людину: «Я зробок - ціле тіло мозоль, кості дрих-ляві, що заки їх рано зведеш докупи, то десять раз йойкнеш». Все своє життя Іван працював на землі, хоч і небагато її було, Йому залишено у спадщину «букатку горба щонайвищого і щонайгіршого над усе селянське поле». І Дідух працює, працює важко, до поту, обдираючи коліна. Кульмінаційним моментом твору є прощання Івана з односельцями та сповідь перед ними. Це дуже гарно розкривається в фільмі. Танець - у творі - символ трагізму та туги від прощання за рідною землею. Філософія буття жителів Коломиї - людина завжди повинна бути веселою. Певним символом,підсумком важкого життя Івана є хрест. А на тому горбі уже «собі... хресток камінний поклав», мов мерцю. Але ж так і є. Дідух від'їжджає, але залишає своє розбите, мертве серце тут, на Україні, на цьому рідному й проклятому горбі, під цим камінним хрестом, мов згадку про себе, про свою важку працю, про своє нещасливе життя. У фільмі вдало зображуються прив’язаність Івана до свого горба та хреста на ньому. І видається той хрест справжнім символом трагічного життя бідного селянства. Це хрест на житті, хрест на щасті, хрест на долі. Людина не змогла знайти щастя на Батьківщині і не вірить, що це вдасться на чужині. Іван Дідух, йдучи в далеку і незнайому дорогу, танцює. Його танок, відчайдушний та напівбожевільний - це біль, це крик душі: «Як би горе людське дунайську загату розірвало - такий був плач». Новела «Камінний хрест» показує, в яке безвихідне становище потрапляють селяни, які не можуть вже далі терпіти злидні на рідній землі і не чекають нічого на чужині. Так хочеться вірити, що хоч там, у Канаді, здійсняться мрії Івана Дідуха про краще життя, і тоді стане непотрібним камінний хрест... Селянська тема невичерпна. Наші шляхи знову ведуть у поля, знову ми бачимо тяжке життя селян. Що ж чекає Дідуха в Канаді? Можливо, казкові багатства, земний рай? Іван цього не знає. Він їде до Канади тільки із-за постійних вмовлянь дружини та дітей: «Два роки нічого в хаті не говорили, лише Канада та й Канада». А ніхто не подумав, як тяжко буде Івану залишати все, що знайоме з дитинства, все, до чого він доклав свої працьовиті руки! Адже на чужині немає знаного, до кожної крихточки горба, нема рідної хати, нема друзів, сусідів - всього, що стільки років зігрівало в тяжкі хвилини, давало снаги жити. Як болить серце у Івана Дідуха! Отже,фільм вдало доповнює твір яскравим зображенням та вдалою візуалізацією проблем,що мав на меті розкрити письменник. Новела «Камінний хрест» багата на символічні деталі й образи. Це стосується насамперед камінного хреста, що символізує нестерпні страждання і терпіння не тільки Івана Дідуха, а й усього народу, який хилиться під кам'яною вагою гніту. Викинутий на берег камінь, Канада - могила, камінний хрест виступають символами трагізму українського селянина - емігранта. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який все життя гірка працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати. Усі епізоди новели підпорядковані головному завданню — розкриттю теми народної недолі, людського горя і водночас сподівань трудівників на краще майбутнє. Іван Дідух — це втілення образу знівеченого тяжким життям селянина, який, проте, має безмежну любов до своєї землі, що виступає як зв'язок поколінь. Камінний хрест як символ титанічної праці й поховання людини заживо — це той художній засіб, що не тільки поглиблює драматизм розповіді — він спонукає читачів до власних роздумів. І тоді планетарного характеру набуває хрест на піщаному горбі в Русові, бо це трагічний символ похованого роду, вирваного з рідної землі й розсіяного по світах.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |