Головна » Молодші класи » Виховні заходи

Моя Україно, колиско-калино, пізнати тебе мені щастя дано!

Мета уроку:

§  формувати у школярів ціннісне ставлення до Батьківщини;

§  розвивати в учнів почуття гордості за славне минуле рідного народу, національної самосвідомості та громадянської активності;

§  виховувати прагнення примножувати своєю працею здобутки українського народу.

Очікувані результати:

§  формування ціннісного ставлення до держави, українського народу, його мови, звичаїв і традицій;

§  розширення знань учнів про історичне минуле України;

§  усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.

Форма заняття:

§  полемічна бесіда.

Обладнання до уроку:

§  Державні символи України;

§  плакат із висловами відомих людей про Україну;

§  хліб, сіль, український рушник, колосся пшениці.

 

Хід уроку

 

Епіграф

У всіх людей одна святиня.

Куди не глянь, де не спитай,

Їм красить все їх рідний край…

Нема без кореня рослини,

А нас, людей , без Батьківщини.

 

 

Вступне слово вчителя

         Моя велична Україна… Скільки спогадів зринає у нашій уяві при одному цьому слові. Золота і чарівна сторона. Земля рясно уквітчана зеленню. Це  земля мужнього народу, що віками боровся за свою волю, віру і щастя.

         Сьогодні на уроці я пропоную нам створити візитну картку нашої Батьківщини. Тема нашої візитівки записана на дошці. Отже, за справу.

 Інформаційна довідка для вчителя

Обов’язковий атрибут будь-якого знайомства, а особливо ділового – це візитна картка. Здавалося б дрібниця, але саме після обміну такими картками, за неписаними правилами міжнародного бізнес-етикету, прийнято починати ділову зустріч чи бесіду. Церемонія зовсім не складна: привіталися, потиснули один одному руки, обмінялися візитками. Однак-таки існують деякі правила і рекомендації щодо візиток, їх застосування, вручення тощо.

Перші візитні картки з’явилися в Китаї в епоху розквіту Сунської культури. Вони широко поширилися у Франції під час правління Людовика XІ. У XVІІІ столітті кожен французький дворянин мав по кілька різних видів візиток.

Форма, колір, формат візитної картки повинні були відповідати визначеним правилам. Так, параметри візитки строго відбивали соціальний стан хазяїна. Кожна нова візитка ставала усе більшою і розкішнішою від попередньої.

Праобраз сучасної візитної картки з’явився ще у XVI столітті в університеті Подуі: деякі студенти, коли від’їжджали на канікули, залишали своїм професорам кольорову мініатюру із зображенням фамільного гербу, підписуючи під ним своє ім’я і дату. Це було як знак дружньої поваги. Дещо схоже на візитку, якою ми користуємося сьогодні, було виявлено у Флоренції і датувалося 1731 роком. Пізніше в моду ввійшли гравіровані картки, рельєфні – з тисненням імен чи монограм, літографічні і, нарешті, на початку XX століття – звичні для нас, тобто виготовлені в друкарні.

Візитка вертикального формату з’явилася наприкінці XIX століття, горизонтальна – трохи раніше.

Головна властивість візитки – її показність, що не утратила своєї значущості протягом століть. Вона стала ошатнішою, декоративною, «промовистою», іноді навіть занадто «балакучою». Візитка стала привілеєм дизайнерів: незвичайні прийоми, дорогий друк, об’ємне тиснення тощо. Тексти розміщуються як з лицьового, так і зі зворотного боку. Слідом за багатьма європейськими країнами й у нас з’явилися «подвійні» і навіть «потрійні» картки-розкладачки  зі згинами...

Крок 1

         Учитель пропонує експрес-ситуацію: за півхвилини розповісти про Україну.

Наприклад, Україна – держава у Східній Європі. Нашими сусідами є на  заході – Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія і Молдова, на півночі – Білорусь, на сході – Росія. Столицею нашої Батьківщини є місто Київ.

Серед річок, які перетинають Україну, найбільшими є Дніпро-Славутич і Дунай. А на півдні вона омивається Чорним та Азовським морями.

         Наша країна згідно з чинним законодавством є унітарною парламентсько-президентською республікою.

         Україна – це держава із багатовіковою історією, звичаями та традиціями. Державною мовою є українська.

 

Отже, як не дивно, але учні зможуть переконатися, що півхвилини – це занадто мало часу, щоб розповісти про нашу Батьківщину. Тому наша візитівка складатиметься із кількох сторінок.

Крок 2

Народи світу різняться між собою одягом, звичаями, традиціями. У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть.

 

Запитання до учнів

– які національні символи українців ви могли б назвати?

Це – батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги.

         Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам’ять, волелюбність.

Яке це диво – українська народна пісня! Кого тільки не полонила її вічна краса. Українська пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу й натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з колисанки, у якій навіки сплелися материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.

 

Учні можуть пригадати, які народні пісні вони знають.

 

Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати з радістю відпочинок, тамувати душевний біль. Земля наша українська дуже співуча, а пісня жива, поки живий народ.

 

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка,

Вигойдують мрії на теплих вітрах,

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Крок 3

         Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію Вітчизни, її мову і культуру. На думку видатного російського письменника М. Чернишевського «…можна не знати тисячі наук і бути освіченою людиною, але не знати історію свого народу може лише людина, нерозвинена розумово».

Запитання до учнів:

–  Які етапи становлення української держави ви можете назвати?

–  Хто із українців, на вашу думку, заслуговує імені «Великий»? Чому?

–  Чи обов’язково для громадянина України знати свою історію і мову?

                     –  Як ви ставилися до такого порядку в країнах Західної Європи, що кожний бажаючий отримати громадянство визначеної країни, має скласти іспит із національної історії та державної мови. Свою відповідь обґрунтуйте.

 

Нашої заслуги в тім не бачу,

Нашої не знаю в тім вини,

Що козацьку бунтівливу вдачу

Нам лишили предки з давнини.

Нам і те не добавляє слави,

Що вони від чужоземних сил

Заступили землю кучеряву

Горами високими могил.

Бо коли, закохані в минуле,

Прогуляєм свій великий час,

Наша лінь нікого не розчулить,

Слава ж та відмовиться від нас.

Спогади, докучливі, як нежить,

Що тій славі принесуть вони?

Тільки тим історія належить,

Хто сьогодні бореться й живе!

В. Симоненко

 

Нам треба жити, як говорив Олександр Архипенко, «в приявності образів наших безсмертних геніїв, бо це допоможе… удержувати наш український дух, піднести нашу національну свідомість та наші культурні ідеали, допоможе нам скріпити фундамент нашої нації».

Пам’ять народу формує його історію. Історія Української Держави пишеться на базі різних джерел пам’яті. Національна пам’ять повинна мати у суспільстві ефективного носія пам’яті і національної ідентичності. Носія свідомого, розумного, творчого, сповненого гідності. Осмислення минулого має мобілізувати українську націю на створення квітучої, заможної Української Держави.

 

Крок 4

         Українська вдача, духовність і характер давно вже цікавили визначних дослідників. Відомий дослідник 
М. Костомаров характерними рисами українського народу називає чуттєвість, глибоку релігійність, індивідуалізм тощо.

А сучасний дослідник Б. Цимбалістий переконаний, що «саме родинна атмосфера, якого роду взаємостосунки батьків і дітей оточували дитину, – все це залишає свої сліди в її душі на все життя і стає прообразом пізнішого ставлення в дорослому віці до нового оточення». «Родина – це основне мікросередовище, що формує характер, вдачу людини. Національний характер випливає прямо зі способу і роду виховання, яке отримує людина з перших своїх років», – підкреслює науковець.

Стверджуючи такий вплив родинного виховання на формування характеру людини (і нації), цікаво придивитись, як же стоїть справа родинного виховання у нас, українців. Історики кажуть, що в свій час у родинному й суспільному житті праукраїнських племен був наявним матріархат, мамина любов і ласка, переживання і турбота. Хоча роль батька не можна назвати меншовартісною. Батьківські поради завжди були оберегами у дорослому житті, як для сина, так і для дочки. 

 Запитання до учнів:

–  Чи погоджуєтеся ви із твердженням: «Щаслива родина – багата країна»?

–  Які риси характеру ви вважаєте позитивними, а які – ні? Чому?

 

Німецький письменник Йоганн Ґотфрід Ґердер писав: «Україна стане колись новітньою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля – колись прокинуться: ... і повстане велика, культурна нація – й її межі простягнуться до  Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ».

Отже, мусимо прагнути до гармонійного розвитку таких складників нашого характеру, як чуття, волі й розумових здібностей.

 

Крок 5Держава починається з людини. Від кожного з нас залежить, яким буде його майбутнє, а від так, і майбутнє Батьківщини. Україна завжди славилася хазяйновитими господарями, старанними трудівниками. І лише чесна і самовіддана праця може зробити кожного з нас щасливим.

Запитання до учнів:

–  Чи вірите ви, що Україна стане процвітаючою державою? Що, на вашу думку, для цього необхідно?

–  Як ви розумієте вислів: «Держава будується не в майбутньому, а сьогодні»?

  Поміркуйте, а яким може бути ваш внесок у зміцнення                     держави сьогодні.

Так, Людина приходить у світ для добра і любові. Не завжди легко зробити правильний вибір у житті, але треба пам’ятати, що від твого вибору залежить життя багатьох людей, які тебе оточують. Вибір цей мусить бути таким, щоб зміг ти прожити своє життя гідно, залишити гарний слід після себе.

Для чого народжується людина? Звичайно, для того, щоб просто жити на цій землі: любити життя, свою країну, свою родину, працювати, творити добро, примножувати красу життя, кохати, тобто жити по-людськи. У чому сенс існування людини? Гадаю в створенні доброчинності, порядності, людяності, милосердя. 

«Людина – це звучить гордо!» І не забариться той час, що ми будемо гордитися своєю Батьківщиною, пам’ятаючи про те, що кожний сам творить себе, своє майбутнє, розбудовуючи державу для нащадків.

Наша візитівка складається із кількох сторінок.

Запитання до учнів:

–  На вашу думку, можливо якась із сторінок зайва?

І на завершення

         Життя іде… Ось і пройшов Перший у цьому навчальному році урок. Дорослішають діти, сивіють батьки – такий закон життя, але не старішає наша квітуча українська земля. Вона є рідною для мільйонів українців і для нас з вами також. Це наша доля, яка випадає раз на віку, це наша мати, яку не обирають, це наша радість і пісня, які вічні на цій землі.

Любіть рідну землю, плекайте і примножуйте її багатства, будьте гідними своєї Батьківщини!


Переглядів: 56 | Теги: україна

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar