Головна » Молодші класи » Виховні заходи

Дослідницько-пошуковий виховний проект "Стрітення"

Даний проект

за домінуючою діяльністю:          
дослідницько-пошуковий, творчо-рольовий;

за предметно-змістовною галуззю:         
інтегрований (міжпредметний);

за характером координації:          
із безпосередньою координацією;

за характером контактів: 
внутрішній (серед дітей класу);

за формою представлення:          
творчі звіти-презентації, театралізовані міні-вистави;

за тривалістю:         
середньої тривалості (близько місяця).

Перебіг презентації

Учитель. Вітаю вас, любі друзі!

Як нестримно летить час, ще зовсім недавно ми тішилися новорічними святами. А вже почався відлік останнього місяця зими — лютого. Хоча він за своїм характером найпримхливіший, або, як кажуть у народі, найконозистий, та все ж сонечко вже повертає на весну — поступово день збільшується. Мудро відмічено у народному прислів’ї: «Лютневий сніг весною пахне».

— Діти, як ви гадаєте, чому цей місяць носить таку назву? (Відповіді дітей.) Так, ваші думки слушні. А хотіли б ви більше дізнатися про походження та значення лютого? Тож давайте послухаємо звіт учня —етимолога.

Етимолог. У багатьох народів, зокрема і в нас ще до прийняття християнства, останній місяць зими завершував річний цикл. Це ж стосувалося і давніх римлян, у яких назва останнього місяця року означала «очищення» (латинською — «фебруаріс»). Нею і сьогодні користується більшість європейців. Серед слов’янських народів мають «власні» назви поляки — люти, а також серби і хорвати — веляча (щоправда, тут користуються і латинською назвою). В Україні, як і в Білорусі, офіційно закріпилось слово «Лютий». Його етимологічне коріння пов’язане з конкретним життям. Як стверджує відоме прислів’я, це пора надмірних контрастів — вітрів, морозів, снігів, відлиг та переметів. Проте в давнішній час в Україні так називали січень. І лише наприкінці XIX століття остаточна назва «Лютий» закріпилася за другим місяцем року. Поруч з офіційною в багатьох регіонах України користувалися (почасти вони існують і нині) також діалектними накличками. Переважна їх більшість характеризує сувору і конозисту вдачу місяця — сніжень, лютень, зимобор, бокогрій, криводоріг, межень (тобто календарна межа між зимою і весною). Яків Головацький зафіксував серед західноукраїнських говірок і такі назви: казибрід, казидорога — від лексичного «казитися», тобто впадати в лють, скаженіти; саме це визначення, мабуть, найповніше відтворює природний характер лютого.

Учитель. З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційний зимовий відпочинок. Селяни починали готуватися до нового хліборобського сезону: вивозили гній на поля, перевіряли зерно, лагодили сільськогосподарський реманент. Саме тому з лютим міцно пов’язані і природні передбачення погоди — якими будуть весна і літо, чи щедрим буде врожай. Звернення до народних прикмет у лютому — явище закономірне, адже не за горами весна-красна. І хоча зараз внаслідок різних причин не всі прикмети виявляються правильними, і передбачати погоду ми можемо за допомогою сучасних знань і приладів, та все ж ніколи не зашкодить прислухатися до тисячолітньої народної мудрості. Нашому народному синоптикові вдалося відшукати такі народні прикмети лютого.

Народний синоптик

·         якщо погода на Макара (1 лютого) ясна, то й весна красна;

·         якщо на Юхима (10 лютого) вітряно, то літо буде мокрим;

·         прийшов Хома (21 лютого) — вважай, що й зими нема;

·         прийшов Влас (24 лютого), з печі злазь;

·         на Власа весна до пастухів заглядає в покутнє віконце;

·         якщо на Прохора (22 лютого) баба охала: «Ой, холодно!», то як прийшов Влас, скрикнула: «Уже весна в нас!»;

·         який Макар (1 лютого), такий і товар;

·         коли на Оксани-напівзимниці (6 лютого) день тихий і ясний, весна буде гожою, якщо в обід сонце, то рання весна; коли хурделиця — цілий тиждень буде негода;

·         якщо на Трохима (14 лютого) вночі зоряно — на пізню весну; Микола студений (17 лютого) рідко обходився без снігу та морозу;

·         якщо на Власа (24 лютого) відлига, то морозів більше не буде.

 

Учитель. На останній зимовий місяць припадає багато свят. Розкажуть нам про них народознавці.

Народознавці

1 лютого — Макара

6 лютого — Оксани-напівзимниці, або Дороти.

10 лютого — Юхима. У народі казали: «Юхим приніс вітер на сире літо». За цим днем передбачали літо. Тому намагалися відповідно і профілювати рід занять. Народне прислів’я радило: «Якщо мокре літо, то тримай корівку, а як сухе — купуй бджілку».

12 лютого — трьох святих;

14 лютого — Трохима;

15 лютого — Стрітення;

17 лютого — Миколи Студеного;

20 лютого — Парфенія. На це свято припадають перші (а їх було чотири) так звані зимові діди.

Здебільшого вони починаються на другому тижні перед Великим постом. Переважно їх святкували в п’ятницю, яку називали поминальною, або дідовою. Це давній обряд поклоніння предкам. До цього дня готували спеціальну обрядову страву і залишали на ніч для померлих, «щоб діди повечеряли», деінде їство — коливо — відносили і на могилки. Були ще «весняні діди» (другий тиждень після Великодня), «літні» (у п’ятницю на останньому тижні перед Зеленими святами), «осінні» (в останню п’ятницю та суботу перед Пилипівським постом). У ці дні не брали шлюбів і не влаштовували розваг.

21 лютого — Хоми-весногрія;

22 лютого — Прохора;

24 лютого — Власа. Влас вважався покровителем домашніх тварин. Із ним пов’язують закінчення зими.

28 лютого — Ониса Зимобора. У цей день святкували Масляну, котрою проводжали зиму і зустрічали весну. 29 лютого — Касяна. Він припадає один раз на 4 роки, тобто на високосний, і вважався нещасливим.

І все ж серед усіх цих свят найголовніше і найшановніше в народі — це Стрітення. Його найдавніша, ще дайбозька назва — Зимобор, або Громовиця, а згодом цей день прибрав остаточне ймення — Стрітення.

Учитель. А чи знаєте ви, звідки така незвичайна назва у цього свята ? Ви вже частково знайомі з біблійними легендами, оповіданнями та притчами. Дати відповідь на запитання вам допоможуть релігієзнавці. Тож пропоную вам послухати результати їхнього дослідження.

Релігієзнавці. За законом Мойсея, усі єврейські батьки повинні були своїх первістків — синів на сороковий день після народження приносити у храм для посвяти Богу, при цьому треба було на знак вдячності Богу принести жертву.

На виконання цього закону Мати Божа з Йосифом принесли немовля Ісуса Христа в храм Єрусалимський, а для жертви — голубиних пташенят.

У цей час в Єрусалимі жив старець Симеон. Він був благочестивим праведником, чекав пришестя Спасителя, бо йому було передбачено Святим Духом, що він не помре до тих пір, поки не побачить Христа Господня. Довго він чекав цього, бо жив, за переказами, 
300 років. І ось у цей день він також прийшов у храм. Коли Марія з Йосифом принесли немовля Ісуса (стрітення значить зустріч), Симеон зустрів його, взяв на руки і, славлячи Бога, сказав: «Тепер, Ти, Владико, відпускаєш мене, раба твого, тому що очі мої побачили те спасіння, яке Ти приготував для всіх людей». Господа, який народився, Симеон назвав «світлом одкровення для просвіщення язичників», тобто всіх племен 
і народів.

Йосиф і Марія дивувалися словам старця, який благословив їх і, звернувшись до Божої Матері, передрік їй про немовля: «Ось через нього будуть сперечатися в народі: одні врятуються, а інші загинуть. А тобі самій оружжя пройме душу». Це означало, що вона сама переживатиме велике горе за сина свого, коли він буде страждати». Тут же у храмі, знаходилася благочестива вдова Анна — пророчиця вісімдесяти чотирьох років, яка служила Богові постом і молитвою день і ніч. І вона впізнала Спасителя і, підійшовши, славила його і говорила про нього всім у Єрусалимі, який чекав пришестя на землю Христа Спасителя. Отже, ця подія, коли святі Симеон і Анна зустріли в храмі принесеного батьками Ісуса і прославили його, і називається святом Стрітення Господнього і святкується православною церквою як одне з найбільших свят. Учитель. За народним повір’ям, саме 15 лютого зима начебто зустрічається з весною, а раніше, коли такої пори року ще не було, то — з літом. Тобто зима, кажуть люди, йде туди де літо, а літо — де була зима.

А хочете знати, як це відбувається? А ось як. Зустрічається літо з зимою саме на Стрітення 15 лютого.

Розігрується сценка.

Ведучий. Ось ідуть вони по дорозі назустріч одна одній. Зима — стара баба, а веде її під руки Дід Мороз. Вона зігнулася, трясеться, ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці — дірки (миші погризли), і з тих дірок стирчить сиве волосся. У руках вона несе надщерблений горщик із льодом, а через плече у неї — порожнісінька торба.

А ось і Літо — гарна молода дівчина, у неї вінок на голові, сорочка квітами мережана, зелена плахта, у руках несе серп і сніп жита, пшениці та всякої пашниці.

Літо. Боже поможи тобі, Зимо.

Зима. Дай, Боже здоров’я.

Літо. Бач, Зимо, все, що я наробило, напрацювало, ти поїла і попила.

Зима. То кому ж із нас іти далі, а кому вертатися?

Літо. Мені!

Зима. Ні, мені!

Дід Мороз. Давайте я вас розсуджу. Зробимо так: якщо до вечора стане тепліше — Літо переспорило і перемогло, а якщо холодніше — то Зима.

Учитель. Зі Стрітенням пов’язано чимало різноманітних прислів’їв та прикмет. Люди щиро вірили в те, що яка погода у цей день, такою й буде весна.

Групі фольклористів було завдання: розпитати у старожилів і записати прислів’я і прикмети, пов’язані із цим святом. Просимо їх до слова.

Фольклористи. Ми звернулися за допомогою до наших бабусь і дідусів, і ось які результати отримали:

·         Прийшла Громовиця — скидай рукавиці, бо близько весна.

·         На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга.

·         Яка погода цього дня, такою виявиться й весна. Якщо на Стрітення відлига, то весна має бути ранньою і теплою, падає сніг — дощовою і тривалою, хурделило — пізньою та холодною, а коли день похмурий, без сонця — ще дошкулятимуть суворі морози.

·         Якщо цього дня бурульки короткі — до весни снігу випаде небагато, а якщо довгі — то треба сподіватися на рясні заметілі.

·         Як капатиме зі стріх водичка, так прибуватиме і мед до вуликів.

Етнографи. А ми, етнографи, досліджували, як відзначили українці це свято, які обрядові дії характерні для цього дня.

1-й учень. На Стрітення люди в церквах святять воду і свічки, які називали «громичними», бо запалювали їх і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви та для полегшення передсмертних мук. По приході з церкви запалювали таку свічку, щоб весняна повінь не пошкодила посіви і щоб мороз дерева не побив. Саме від громичної свічки і свято мало другу назву — Громиця.

2-й учень. Коли святили воду в церкві, селяни набирали її в нову, ще не вживану посудину, приносили додому і пильно берегли, бо цій воді приписувалася магічна сила. За народними уявленнями, це цілюща вода, нею натирали хворі місця, вірили, що вона допомагає від пристріту — хвороби, що її спричинює «погане око». Цією ж водою кропили худобу, давали пити її. А пасічники берегли цю свячену водицю весь рік. Нею кропили вулики кожну «першу» неділю — першу на молодого місяця. А ще як були чумаки, то коли вони вирушали у дорогу, господар давав їм хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самих чумаків, промовляючи: «Боже тобі поможи!»

3-й учень. А коли син ішов у військо чи на війну, батько благословляв, кроплячи стрітенською водою і казав: «Боже тебе збережи!». Віра в силу цієї води в багатьох людей зберігається і досі. А ще старенькі бабусі розказували, що напередодні свята жінки випікали обрядове печиво, яке називали «жайворонками». Це такі чудернацькі коржики у вигляді весняних пташок. Їх давали дітям, щоб ті винесли їх у садок і закликали весну в гості. Ось такі (показує печиво).

Вибігає кілька дітей з «жайворонками» в руках.

Діти

Гупа, гупа, вибігаймо з хати,

Літо здибати!

Гей, зимо, зимо, ми тебе не боїмося. Тебе запхаєм у кучу з гноєм,

На купі з гноєм собі сконаєш,

Бо від сьогодні ти права не маєш!

 

Ведучий. У одного хлопчика — опудало Зими. Усі діти босоніж танцюють, співаючи ці слова, на морозяному снігу, потім запихають у промерзлий гній за стайнею змотане з ганчірок опудало, яке уособлює царицю холоду. А ще всі одягнені у довгих сорочечках, без свитин, бо інакше «Літо їх не побачить і до двору не пристане».

Аж тут і батько підходив (з’являється хлопчик у ролі батька), теж у самій сорочці, спущеній поверх штанів, з непокритою головою, із причепленою бородою, 
бо він виконував роль старця Симеона.

Батько. Що це у вас, діточки?

Літо. Зла відтепер нема, бо сьогодні Дух Святий послав мене до храму, де я бачило маленьке Дитя у сповиточку в батьків своїх, вони принесли його для посвячення Господові і назвали Ісус, що значить —спаситель. Я зустрілося з ними! А тепер, діти, паліть опудало! Відтепер усе зле у вогні потопає, Христос наступає, розтопляє льоди — і зацвітають сади, стане тепло пташині і дитині, і нам, грішним!

Батько попіл з опудала збирає, скрізь по господі розвіває.

Батько. Хай свята землиця Зими вже не боїться, сіється прах, щоб відгонив страх!

Ведучий. А потім і мамина черга в хати вибігати (виходить дівчинка в ролі матері) зі своїм вінчальним рушником криницю накривати — щоб від води не було біди, щоб дитина не втопилася, щоб повінь не забрала, бо вогонь — цар, а вода — цариця.

Мати

На тобі моє покривало —

Літо з Зимою пострічалось,

Вогонь Зиму забрав, час Літові настав.

Літо тебе вмиває, а я тебе втираю.

Пам’ятай за мене, як я тебе не забуваю.

Ведучий. Це покривало мало знаходитися на криниці до самого заходу сонця, а потім забиралося, ховалося у скриню як знак згоди між господинею і водою. А оскільки вогонь нічого не боїться, він і добрий слуга, але не добрий господар, то на Стрітення треба було укласти і з ним також угоду. Її укладали хлопці, бо їх кров молода, як сам вогонь, отож він їх швидко послухає. Хлопці опівдні розкладали багаття.

Хлопці

Хай цей святий вогонь долізе до Божих долонь,

Як Бог нас зігріває, так і цей вогонь хай палає,

Хай буде не для шкоди, а для погоди,

Хай нас гріє та землю не кам’яніє,

Щоб він собі жив та дощика не глушив.

 

Ведучий. Із такими словами стрибали через полум’я, тобто робили запоруку єднання з вогнем.

Поле має вуха, а земля — очі, а весна дівкою наступає, всю землю вбирає. А тому дівчата у вінках поверх хусток із саморобними квітами та стрічками на палицях під вечір виходять на толоку стрічати весну.

Дівчата

Ку-ку, ку-ку,— чути в ліску,

ходім та співаймо,

Божу весну радо вітаймо.

Ку-ку, ку-ку, — чуєм усе,

дівка красная йде,

весна рясная йде,

радість всім несе.

Ку-ку, ку-ку, — пташка мала,

ти нам співала, правду казала —
щезла зима!

 

Учитель. Ось таким цікавим, незвичайним, своєрідним було стрічання весни на Стрітення, як і дотримання давніх звичаїв і традицій, неповторних за своїм переплетенням язичницьких і християнських поглядів.

Рефлексія (Прийом «Мікрофон»)

Учитель. Мені хотілося б, щоб ви зараз подякували усім дослідникам, пошуковцям, акторам (чи комусь конкретно) за плідну роботу (у вигляді компліментів).

·         Дайте відповідь на запитання: Чи задоволені ви своєю роботою?

·         Чи досягли поставленої перед вами мети?

·         У чому відчували труднощі?

·         Чи до вподоби вам такий вид роботи?

 

Продовжіть, будь ласка, речення:

·         Під час сьогоднішнього заходу мене найбільше вразило (мені найбільше запам’яталося, сподобалося) ...

Раніше я не знав(ла), а тепер знаю ...


Переглядів: 131 | Теги: Стрітення

Схожі уроки:
Всього коментарів: 0
avatar