| Головна » Зарубіжна література |
Постмодернізм – одне з найяскравіших літературних явищ другої половини ХХ століття Підготувала: Кошова В.М., вчитель світової літератури Решетилівської гімназії імені І. Л.Олійника Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 році в роботі німецького філософа Рудольфа Панвінца «Криза європейської культури», але поширився він лише наприкінці 1960-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а пізніше – у літературі, малярстві та музиці. Представники постмодернізму Письменники: Умберто Еко Крістоф Рансмайр Патрік Зюскінд Милорад Павич Йосип Бродський Архітектура Танцюючий будинок Музей Гуггенгайма в Більбао В архітектурі стиль спрямований проти безликої стандартизації та програмового техніцизму Малярство. Поп - арт Пітер Блек, Джо Тілсон і Річард Сміт – виконали перші роботи в стилі арту Карта 1961року Джаспер Джонс Зебра 1983р. Енді Уорхол Оп – арт (оптичне мистецтво) – художня течія другої половини ХХ століття, використовується різними оптичними іллюзіями, заснованих на особливостях сприйняття плоских і просторових фігур «Новий реалізм» - об’єднання художників у Парижі в першій половині 1960 – х рр., які орієнтувалися в своїй творчості на основні складові “нової реальності” «Симуляція чогось, що ніколи у дійсності не існувало", – коріння гіперреалізму можна простежити у філософії Жана Бодрійяра. Гіперреалісти створюють хибну реальність, переконливу ілюзію. Вони відображають світ сучасного міста: вітрини магазинів і ресторанів, станції метро, світлофори, перехожих на вулиці; грають відображеннями на блискучих поверхнях, створюючи враження взаємопроникнення просторів; їхньою метою стає відбити світ не просто достовірно, а надреально. Інша назва гіперреалізму – фотореалізм. Фіксуючи й оголюючи сучасність, фотореалізм у своїх програмних роботах опинився на межі образотворчого мистецтва і трохи її не переступив у своєму змаганні з самим життям. Гіперреалізм (фотореалізм) Натюрморт. На початку весни. Прайор Скотт Геппенінг - найпоширеніший різновид мистецтва дії, спрямований на заміну традиційного художнього твору простим жестом, розіграною виставою чи спровокованою подією безпосередньо на вулиці. Існує багато підходів у тлумаченні постмодернізму, є чимала кількість досліджень з теорії постмодернізму ( І. Ільїн, І. Скоропанова, Н. Маньковська, Д. Задонський, У. Еко, В. Страда, Т. Денисова та інші). Постмодернізм – це явище, що означає «певний стан душі», який характеризується критично – іронічним поглядом на життя. Постмодернізм заявляє про нетривалість і тимчасовість існування будь яких ідей, істини, способів пояснення світу, про ілюзорність існування самої людини. Він виступає проти насильства над людиною як духовного, так і фізичного, прагне до розмивання кордонів між елітарним та масовим, спрямований на інтерактивні форми спілкування з людиною. Найважливішою рисою постмодернізму є сумнів. Постмодернізм – світоглядно – мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття, змінив модернізм. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно – філософських, економічних, політичних. Філософські засади Особливості постмодернізму Хаосмос – нестабільність, невизначеність. Поняття постмодерністської філософії , яке фіксує особливий стан середовища, що не ідентифікується однозначно ні в системі опозицій хаос – космос, ні в системі відліку сенс – нонсенс, але характеризується іманентним і безмежним потенціалом упорядкування – за відсутності оприявленого порядку. Це своєрідна модель світу, що накладається як матриця на будь – який рівень життя сучасного суспільства: соціум, економіку, політику, культуру, літературу: світ як тотожність хаосу, осмосу, та космосу; світ як множинне, рухливе, нелінійне, неієрархічне, безкінечне, неструктуроване, несистемне явище, в якому немає єдиної істини: є все відносне. Ризома (фр. - кореневище)- 1) специфічна форма кореня, що не має стрижневого стебла; 2) метафора “ризома” – антипод “структури” (чіткої ієрархічної системи) – поняття філософії постмодернізму, що фіксує принципово позаструктурний і нелінійний спосіб організації певного цілого. Симулякр (фр. симуляція)- у контексті філософії постмодернізму тлумачиться як “точна копія, оригінал який ніколи не існував”; копія копії, пустий знак, псевдоріч; образ, знак, не співвіднесений із реальністю; нереальний синтетичний продукт, комбінаторна модель у безповітряному просторі. Скриптор – той, хто пише. Протилежний категорії “автор”. Вважається, що автор епохи постмодернізму просто неспроможний створити щось нове. Художній текст літератури постмодернізму вирізняється яскраво вираженою інтертекстуальністю та іронічним пафосом. Інтертекстуальність (лат. Inter – між і textum – тканина, зв’язок, будова) – поняття постмодерної текстології, що тлумачить процес взаємодії тексту із широким культурним контекстом і є провідною художньою ознакою літератури постмодернізму. Риси постмодернізму Використані джерела: Н.Головченко “Філософського –естетичні засади літератури постмодернізму”// ж. “Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”.- №1, 2011.- с.62 – 64 2. Тлумачення терміну “постмодернізм” у довідковій літературі // ж. “Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”.- №5, 2002.- с.13 – 15 3. Паращич В.В. Світова література.11 клас (акад. рівень).- Х.: Вид. група “Основа”, 2011. – 144с.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |