Головна » Зарубіжна література

Еміль Едуард Шарль Антуан Золя

Еміль Едуард Шарль Антуан Золя Виконали учениці 10-А класу Загоруй Вікторія, Коломієць Ірина, Маковей Аліна

Істина і справедливість понад усе, тому що тільки від них залежить велич націй. Е.Золя

Еміль Едуард Шарль Антуан Золя народився 2 квітня 1840 р. в Парижі в італо-французькій родині. Еміль Золя був напівфранцузом. Його батько, напівгрек- напівіталієць, керував будівництвом водопровідних мереж містечка Екс-ан-Прованс. Мати, жінка трудолюбива і дисциплінована, була родом з північної Франції (Бургундії). Вона не могла пристосуватися до веселого і життєрадісного Провансу . Дитячі та юнацькі роки Еміля пройшли в Провансі, у невеликому містечку Екс.З 1852 р. навчався у колежі.

Батько Золі настільки захоплювався роботою, що під час здійснення свого сміливого проекту щодо забезпечення водою вклав у роботу свої власні кошти і несподівано помер, залишивши родину в скруті. Емілю було тоді неповних сім років.

Золя був надзвичайно нервовою і чутливою людиною з "тонкими, рухливими, дивно виразними руками" і настільки ж виразним великим носом. Золя був короткозорий і шепелявив, але у нього був прекрасний тенор. Золя був солідним бородатим чоловіком середнього зросту, на обличчі якого начебто б навічно застигло меланхолійний вираз. Золя знав толк в їжі і в 40-річному віці важив більше 100 кілограмів, але в 1887 році став дотримуватися суворої дієти, повністю відмовившись від вживання вина, і зумів схуднути.

У 1858 р., розраховуючи на допомогу друзів покійного чоловіка, пані Золя зі своїм сином переїхали до Парижа. Жили вони в столиці сутужно.Попри те, що Золя закінчив ліцей Святого Луїса в Парижі, він двічі не склав іспит на ступінь бакалавра, що було передумовою для подальшої освіти, і в 1859 р. почав шукати прибуткове заняття.

Більшу частину наступних двох років Золя був безробітний і жив у великій бідності. Він жив, віддаючи в заставу свої речі і, згідно з легендою, їв горобців, яких ловив через вікно на своєму горищі.

Зрештою, в 1862 р. Золя найнявся на роботу клерком. Щоб доповнити свій прибуток, Золя почав писати статті для різних періодичних видань. У 1865 р. Золя написав свій перший автобіографічний роман «Сповідь Клода». Отримавши достатню репутацію як письменник, щоб утримувати себе й свою матір, він покинув роботу в видавництві, аби мати час займатися письменництвом.

На початку 1862 р. Еміль отримав місце в солідному паризькому видавництві «Ашетт». Попри надзвичайну втому (спочатку він працював вантажником, а потім зайняв посаду завідувача бюро реклами), юнак жадібно читав, уважно стежив за книжковими новинками й рецензував їх у газетах і журналах, познайомився з відомими письменниками, а головне — багато писав, пробуючи сили як у поезії, так і в прозі.

У юності Золя закохався в Луїзу Солярій, сестру свого друга. Їхні стосунки, поза всяким сумнівом, були романтичними і чисто платонічними, оскільки Луїзі ледь виповнилося 12 років, коли 18-річний Золя вже виїхав до Парижа.

Спочатку кумирами Золя були романтики Віктор Гюго й Альфред де Мюссе, але в 1863-1864 рр. його літературні вподобання змінилися, Золя стає прибічником реалістів — школи Оноре де Бальзака. Цікаво, що наприкінці того ж десятиліття він став прибічником концепції натуралізму.

Пропрацювавши у видавництві майже чотири роки, Золя вирішив стати професійним письменником. У 1864 р. він видав першу книжку «Казки Нінон», що об'єднала оповідання раннього періоду творчості письменника (1864-1868), позначеного впливом романтизму.

У романах «Сповідь Клода» (1865), «Заповіт померлої» (1866), «Марсельські таємниці» (1867) автор традиційно для романтизму протиставляє мрії та дійсність, історію піднесеного кохання, ідеального героя, стилістичні прийоми, що нагадують твори Віктора Гюго, Жорж Санд або Ежена Сю. Однак його чимдалі більше вабить реальне життя з його невигаданими сюжетами й конфліктами.

Приблизно в 1868 р. у Золя виник задум написати серію романів, присвячених одній родині (Ругон-Маккарів), доля якої досліджується протягом чотирьох-п’яти поколінь.

Золя просліджує долю дітей і внуків Ругон-Маккарів. Ругони виявляються більш пристосованішими в житті, наслідувавши енергію і ощадливість свого предка-селянина Ругона. Однак “Ругони –Маккари” – це передусім художнє відображення життя Франції в період Другої імперії. Золя показує положення різних класів і соціальних груп. Золя відобразив життя народних мас з більшою широтою ніж його попередники. Долі і характери героїв пояснюються не біологічними, а соціальними факторами.

В 1870 р. Золя одружився з Габріеллою Олександріною Меле, яка була його супутником майже п'ять років. У них з Александріною так ніколи і не було дітей, хоча вони обидва пристрасно бажали мати справжню родину, яку не уявляли собі без дітей. Відсутність дітей, природно, теж позначилося на тому, що у відносинах між подружжям з часом з'явилася холодність і відчуженість.

Після 18 років подружнього життя, в якому було мало любові, Золя був товстим, старим і нещасним. Починаючи з 1887 року, його життя змінилося самим неймовірним чином. Він почав худнути, а через рік познайомився з Жанною Розр. Їй було 20 років, вона була висока і темноока. Жанна злегка здивувалася, що Золя взагалі звернув на неї увагу. Письменник незабаром по-справжньому закохався в неї і поселив її в гарному будинку. У Жанни від нього народилося двоє дітей, яких щасливі батьки назвали Деніз і Жак. Золя дуже любив і обох дітей, і їх матір, яка принесла йому невідоме раніше щастя.

Жанна Розеро і Еміль Золя, 1893 Деніз і Жак з батьками

Протягом двох років Золя успішно підтримував любовний зв'язок з Жанною і доглядав за дітьми, приховуючи цей факт від Александріни. Потім Александріна отримала анонімний лист, який розповів їй всю правду про другу сім'ю її чоловіка. Александріна прийшла в лють і навіть збиралася розлучитися з Золя, але потім її злість вляглася. Вона познайомилася з дітьми, а після смерті Жанни зайнялася їх вихованням, офіційно дала їм прізвище свого чоловіка і оголосила їх законними спадкоємцями.

Перші книжки Золі не викликали великого інтересу, зате сьомий том (роман «Пастка», 1877) приніс автору славу і статок. Він придбав будинок поблизу Парижа й зібрав навколо себе молодих письменників (серед них були Ж. К. Гюїсманс і Гі де Мопассан), які створили так звану «натуралістичну школу».

Наступні романи про Ругон-Маккарів викликали величезний інтерес — їх з однаковим ентузіазмом і звеличували, і паплюжили. Двадцять томів циклу — це головне літературне досягнення Золя.

Однак важливе значення мав і написаний раніше роман «Тереза Ракен» (1867) — глибоке дослідження почуття каяття, що мучить убивцю та його спільницю. На час завершення написання циклу (1893) Золя вже користувався всесвітньою популярністю. Тому коли письменник з'ясував, що Альфред Дрейфус, офіцер французького генерального штабу, єврей за національністю, у 1894 р. був несправедливо засуджений нібито за продаж військових секретів Німеччини, і втрутився в цю справу, де стало справжньою сенсацією.

1 січня 1898 р. він опублікував відкритий лист президентові Французької республіки Феліксові Фору «Я звинувачую», у якому безстрашно захищав «правду й справедливість»На судовому процесі, що відбувся після цього виступу, Золя визнали винним в образі влади й засудили на рік ув'язнення й великий грошовий штраф; його позбавили ордена Почесного легіону; продажні журналісти обливали брудом ім'я письменника на сторінках газет; фанатична юрба жбурляла каміння у вікна його будинку й вимагала фізичної розправи.

За порадою друзів Золя терміново покинув Францію й під чужим прізвищем оселився в Англії. А в Європі він став символом письменника-громадянина, письменника-борця.

В 1888 році Е.Золя захопився мистецтвом фотографії. Він фотографує своїх рідних, близьких, друзів. Знімає околиці Медана, де проводить до восьми місяців на рік, види Парижа, не оминаючи дрібних деталей життя міста, Лондон, де майже рік був у вигнанні за свою мужню позицію по відношенні до “справи Дрейфуса”. 1900 року у Франції проходить Всесвітня виставка. Письменник знаходиться там годинами, намагаючись якомога ширше висвітлити це феєричне свято, що знаменувало зорю нового століття. Його фотоархів налічував 7000 знімків. Частина з них увійшла в альбом “Золя-художник”, виданий у Франції. Фотографії письменника мають ще й велику історичну цінність як документальні свідки епохи.

Після перегляду справи Дрейфуса Золя повернувся до Франції. 28 вересня 1902 р. Еміль Золя раптово помер через отруєння чадним газом — «нещасний випадок», імовірно влаштований його політичними ворогами. На похорони улюбленого письменника зібралося понад 50 тисяч чоловік.

Анатоль Франс виголошує промову на похороні Еміля Золя.

Пантеон - місце поховання Еміля Золя

Надгробок Золя в Пантеоні

Могильний камінь Золя на кладовищі Монмартр, пізніше переміщений в Пантеон

Творчість Золі справила величезний вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Золя започаткував у літературі філософську концептуальність і публіцистичність, він розробив прийом монтажу в романі натомість традиційного для класичного реалістичного роману драматичного розвитку дії. Золя створив новий тип роману, в центрі якого нерідко опиняється «економічний організм» (шахта в «Жерміналі», ринок в «Череві Парижа»).

Письменник бачив протиріччя дійсності, розумів необхідність змін становища людської праці, оновлення світу, але незнаючи законів супільного розвитку, боявся революції і надіявся на мирне врегулювання протиріч між трудом і капіталом. Романом “Жерміналь” Золя надіявся привернути увагу суспільства до тяжкого становища робочих, переконати буржуазію піти на поступки і полекшити життя народу.

В Україні Золя відомий з 1870-х pp. Уперше його переклав І. Франко (новела «Повінь», опублікована в альманасі «Дністрянка», 1876); він же є автором вступного слова до видання повісті Золя «Довбня», перекладеної О. Рошкевич (1879).

Згодом І. Франко ще не раз писав про Золя і перекладав його твори {«Напад на млин», вид. 1885 та ін.). І. Франко та М. Павлик надіслали вдові Золя телеграму з приводу смерті письменника («Вічна честь пам'яті найліпшого француза»), яку підписали також М. Грушевський, Н. Кобринська, В. Гнатюк, О. Кобилянська, В. Стефаник та ін.

У дорадянський період вийшло понад 10 книжок Золя українською мовою, в тім числі «Жерміналь» (пер. О. Пашкевич). У 1929 р. з'явився повний переклад цього роману В. Черняхівської (вперше видано під назвою «Прорість»).


Теги: Золя, Загоруй Вікторія, Коломієць Ірина, Маковей Аліна
Навчальний предмет: Зарубіжна література
Переглядів/завантажень: 109/22


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar