Головна » Зарубіжна література

Бароко (варіант 2)

Бароко 8 клас Підготувала Хитрій Олена Миколаївна, вчитель світової літератури Монастирищенського НВК “ Ліцей – ЗОШ I-III ступенів “Ерудит”, Черкаської області

Луїс де Гонгора-і-Арготе Луїс де Гонгора (1561—1627) — іспанський поет. Луїс де Гонгора-і-Арготе народився та більшу частину життя прожив у Кордові. Його батьки походили із старовинних шляхетських родин. Початкову освіту поет здобув в будинку свого батька в Андалусії. У 1568 році народився молодший брат Гонгори - Хуан. У сім'ї було вирішено, що Хуан успадкує родинне майно, а Луїс церковну ренту свого дядька.Склавши заповіт, дядько Дон Франциско залишає велику частину свого майна знову ж таки племінникові Хуану, відсовуючи Луїса на другий план. Крім того, за розпорядженням заступника, обидва племінники були зобов'язані носити на першому місці материнське прізвище, а не прізвище батька, як це було прийнято.

П'ятнадцятирічним майбутній поет відправився у Саламанкський університет, де вивчав право та вдосконалювався у танцях і фехтуванні. Перед прийняттям у 1585 р. духовного сану він зазнав чимало любовних пригод, дрібних і значних життєвих конфліктів. Певний час Ґонґора-і-Арґоте перебував на посаді ключника собору в Кордові, що не заважало його веселому та безтурботному життю. Через два роки його звинуватили перед єпископом Пачеко в тому, що він абияк ставиться до церковних справ, відвідує бої биків, запрошує додому комедіантів і пише легковажні вірші. Ставши священиком, Ґонґора-і-Арґоте також не проявив особливої релігійності, очевидно, вважаючи свій сан лише засобом до існування.

А в грудні 1617 року він став почесним капеланом (духівником) короля Філіппа III. Це була показна, але малоприбуткова посада. Живучи при дворі в Мадриді, Ґонґора-і-Арґоте не міг зробити кар'єру і постійно бідував. Щоби сплатити борги, йому доводилося навіть продавати речі. У 1626 році у нього трапляється інсульт, він практично втрачає розум. Королева посилає до нього своїх лікарів, але 23 травня 1627 року у Кордові Гонгора вмирає в убогості.

Луїс де Го нгора «Галерник» На галері, на турецькій I до лави там прикутий, Руки на весло поклавши, Очі втупивши додолу, Він, драгутівський невільник, Біля узбереж Марбельї Нарікав під звук суворий Ланцюга й весла своїх: "О святе іспанське море, Славний береже і чистий, Коне, де незмірна безліч Сталася нещасть наморських! Ти ж бо є те саме море, Що прибоями цілує Краю батьківського мури, Короновані і горді.

Про дружину принеси ти Вістку і скажи, чи щирі Плач її і всі зітхання, Що мені і тут лунають. Бо якщо полон мій справді Ще оплакує, як легко Ти могло б південні води Перлами перевершити! Дай же, о криваве море, Відповідь; тобі не тяжко Це вчинити, якщо правда, Що і води мають мову. Але ти німуй, о море, Якщо смерть її забрала; Хоч цього не сміє статись, Бо живу я поза нею, Бо прожив я десять років Без свободи і без неї В вічній каторзі при веслах Не вбиває сум нікого". Враз потужно розгорнулось Шестеро вітрил галерних, I звелів йому наглядач Всю свою ужити силу.

Франсіско де Кеведо-і-Вільєгас КЕВЕДО-І-ВІЛЬЄҐАС, Франціско Ґомес де (26.09.1580, Мадрид - 08.09. 1645, Вільянуева де лос Інфантес) — іспанський поет і прозаїк золотого століття. Його твори належать до загальновизнаних вершин іспанської літератури.

Кеведо походив зі старовинного дворянського роду. Батько його був королівським секретарем, мати — фрейліною. Початкову освіту здобув у єзуїтському коледжі в Мадриді. Потім з 1596 по 1605 pp. навчався в університетах До цього періоду належать його перші літературні спроби: сатиричні памфлети. Памятник Кеведо в Мадриді

Багато років служив секретарем неаполітанського віце-короля, герцога Осуна. Після падіння герцога Лерма в 1620 році опалу спіткала і герцога Осуна. Кеведо також зачинився в своєму маєтку. Повернувся до двору в 1623 році, став секретарем короля Філіпа IV. Будинок, де Кеведо жив у вигнанні

У 1639 році за сатиричні вірші був арештований і поміщений у в'язницю. Чотирирічне ув'язнення цілковито підірвало здоров'я Кеведо-і-Вільєґаса. 1645 р. він переїхав у Вільянуева де лос Інфантес, де й помер 8 вересня 1645 p. Монастир, в якому був ув’язнений Кеведо

У крутійському романі “Історія життя пройдисвіта Пабло, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв” , циклі фантасмагоричних гротескових памфлетів “Сновидіння” , збірці новел “Час відплати, або Розумна фортуна” та низці інших творів, насичених концептивною образністю, Кеведо створив сатиричну панораму життя Іспанії, показав зародження буржуазних відносин, правдиві картини деморалізації й соціальної корупції.

Мрії Кеведо про “народну монархію” відбилися у трактаті “Політика Бога, правління Христа і тиранія сатани”. Кеведо писав також талановиті сатиричні памфлети, листи у віршах, інтимні сонети і романси.

Джон Донн Джон Донн ( 12 лютого 1572, Лондон — 31 березня 1631) — англійський поет, найбільший представник метафізичного напряму. Автор низки любовних віршів, елегій, сонетів, епіграм, а також релігійних проповідей.

Народився Джон в католицькій сім'ї. Вчився в Оксфордському і Кембриджському університетах, але ані там, ані там не отримав диплома: в протестантській Англії діяли обмеження, введені для католиків. У 1596—1597 Джон Донн подорожував на європейському континенті. Вже тоді він писав успішно вірші, що розходились у рукописах. Потім повернувся в Англію, де влаштувався на роботу секретарем.

Закохавшись в племінницю патрона, 17-річну Анну Мор, таємно і без дозволу родини узяв з нею шлюб. Коли Еджертон дізнався про це, то вигнав Донна і сприяв його арешту і ув'язненню. Звільнившись з в'язниці, Донн разом з Анною поселяється в маєтку її родичів. В цей же час поет, прагнучи поправити свій матеріальний стан, створює антикатолицький твір "Ignatius his Conclave". Джон Донн на 10 років зазнав безгрошів'я і злиднів. Лише у 1609 році багатий батько дружини Донна визнав законним їх шлюб. Будинок Донна в Перфорді

Джон багато займався богослов'ям. І його полемічні здібності проти католиків забажав використати сам Яків І (король Англії) . Джон підкорився волі монарха і погодився на перехід в англіканство. Його проповіді збирались послухати усі поціновувачі літератури і записували їх. Збережено близько 160 проповідей Джона Донна. Їх передав до друку син Джона. Джон Донн не друкував свої вірші за життя. Перше друковане їх видання побачило світ лише через 2 роки по смерті творця.

У 1611 Донн створює «Анатомію світу», в 1612 — «Розвиток душі». Двічі (у 1601 і 1614) Донн стає депутатом парламенту. Його сім'я швидко росте — протягом ряду років у Анни практично щорічно народжується по дитині. Джон Донн мав 12 дітей. У 1617 Анна помирає після чергових пологів, і з того часу тон творів Донна хмурніє. У 1621 Донн стає настоятелем собору св. Павла в Лондоні. Донн помер 31 березня 1631. Безпосередньо перед смертю він прочитав власну похоронну проповідь і заповівв створити власний портрет-надгробок в савані.

Джон Донн “ Мету я втратив. Жити без мети” Мету я втратив. Жити без мети, Коли ти боягуз,- не зможеш ти. За кожний хибний крок, за день в борні На нас чекають муки престрашні, Нам доля заздрісна готує кари, А ми не відведем її удари. Чи нам про вітер на морях благати? Чи ще снігів на полюси додати? Який нещасний нині чоловік! А ким він був у попередній вік? Він був ніщо! Та й ми - на що ми годні? Хіба здолать нам злигодні природні! Переклад В. Коптілова


Теги: Хитрій О.М., бароко
Навчальний предмет: Зарубіжна література
Переглядів/завантажень: 418/32


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar