| Головна » Всесвітня історія |
Мета (навчальна): ознайомити учнів з основними теоретичними засадами епохи Відродження, навчитися виділяти основну думку, формувати уявлення про історичну добу, конкретно-історичні та загальнолюдські цінності, навчити учнів працювати з довідковою літературою, формувати навички пошукової роботи, систематизувати зібрану інформацію, готувати виступ, логічно викладаючи думки та аргументуючи їх. Мета (розвиваюча): розвивати навички ділової гри, мовленнєві навички, мислення, увагу, пам’ять. Мета(виховна): виховувати повагу і зацікавленність мовними і літературними текстами, виховувати естетичні смаки любов до творів мистецтва. Вид проекту: творчо-інформативний, дослідницький. Форма роботи: 6 груп. Вхідні знання та навички: навички дослідницької робот из пропонованими джерелами в Інтернеті, за робочим столом. Диференціація навчання: обдаровані діти створюють учнівську веб-стороінку; презентацію по опрацьованій темі. Група І «Історики» «Історичні передумови переходу до Нового часу в країнах Західної Європи ХІІІ – ХІV ст.» Група ІІ « Географи та винахідники» «Великі географічні відкриття та наукові винаходи епохи Ренесансу» Група ІІІ «Філософи» «Світоглядні засади гуманізму та його втілення митцями доби Відродження» Група ІV «Мистецтвознавці» «Основні тенденції розвитку мистецтва Ренесансу» Група V « Педагоги –гуманісти" «Гуманістичні теорії навчання та втілення мрії про щасливе майбутнє у творах представників епохи» Група VІ «Літературознавці та декламатори" «Людські почуття та пристрасті у творах найвидатніших представників епохи Відродження « Завдання: 2. Вибрати інформацію, потрібну для підготовки виступу. 3. 3.Систематизувати зібрану інформацію, дібрати аргументи для підтвердження думок. об 4.Обговорити зібрані матеріали у групі. 5. Підготувати виступ, дотримуючись змістовності, логічності викладу, намагатися зацікавити слухача. 6.Виступити із запропонованої теми на відкритому уроці-презентації проекту. 7.Зробити відповідні висновки, до яких дійшли під час дослідження. 8. Виготовити презентацію за опрацьованою темою, створити веб-сторінку в 9. Інтернеті, використовуючи дані матеріали. Епіграф: Це була епоха, якій були потрібні титани і котра пордила титанів за силою думки, пристрасті і характеру, за багатосторонністю і вченістю… Ф.Енгельс «Діалектика природи» Хід уроку: І. Вступне слово вчителя Епоха великого Відродження. Більш ніж чотири століття відмежовують її від сьогодення, але ні на мить вони не дають права забувати нам, що така епоха була, що це вона дала нам Сікстинську Мадонну і Мону Лізу, Рафаеля і Мікеланджело, Тіціана і Леонардо да Вінчі, Лауру і Беатріче, Ромео і Джульєтту. ІІ. Етап визначення мети уроку-проекту 1. Ознайомлення зі структурою уроку. Занурившись у різні галузі науки, літератури та мистецтва нам необхідно дослідити, якою вона була - людина епохи Відродження, що відрізняло її від представників попередніх епох. Чому саме цей час подарував стільки геніїв та світових шедеврів? Що об’єднує наш час з епохою Ренесансу? Але сьогоднішній наш урок – це не просто урок, а урок-проект. Запропоновані питання ми спробуємо розв’язати шляхом використання програми «Intel – навчання для майбутнього». Кілька слів про цю програму. Це навчання з використанням методу проекту, що дає можливість якнайкраще розкрити свої знання, навчатись працювати в групах, вміти самостійно знаходити інформацію, оформляти свої думки та висновки. 2. Представлення учасників проекту Представник кожної групи виголошує девіз, за яким працюють члени групи: Група І - «Правда і тільки правда!» Група ІІ - « Вперед і ні кроку назад!» Група ІІІ - « Краса врятує світ!» Група ІV - «Людина – це звучить гордо» Група V - «Виховуй у собі людину!» Група VІ - «Кохання звеличує людину» ІІІ. Етап проектування Ключове запитання: -Яка вона – людина епохи Відродження, що відрізняло її від представників інших епох? - Чому Ренесанс називають «лебединою піснею людства»? Тематичні запитання: - Що стоїть за назвою епохи Відродження? - У чому відмінність середньовічного та ренесансного світоглядів? -Розкрийте гуманістичну програму європейського Відродження. Яка суперечливість притаманна їй? -Які тенденції визначили розвиток мистецтва Відродження? -З’ясуйте культурне значення творчості видатних представників літератури Відродження. А) Презентація проекту групи «істориків» Епіграф: « Кожна епоха, набуваючи нових ідей, дивиться на світ по-новому» Г.ГЕЙНЕ Назва проекту: Історичні передумови переходу до Нового часу країн Західної Європи ХІІІ - ХІV ст.. Мета проекту: Дослідити які історичні умови склалися в більшості країн Західної Європи для переходу до Нового часу, скласти схему, за допомогою якої виразити основні передумови цього великого перевороту. Запитання: - Які історичні події стали поштовхом до суспільних змін у Європі? - Чому саме Італія стала першою країною ренесансного світогляду? Виступи учнів. Учень 1. В середині 2-го тисячоліття Європа переживає бурхливе піднесення промисловості і культури, розквіт мистецтв і наук. Цей період і прийнято називати Відродженням або Ренесансом. Саме тоді складаються нові уявлення про світ, людину, її місце на землі та смисл життя. Починають формуватись риси неповторної європейської цивілізації та культури. Давайте ж розглянемо, чим був викликаний корінний переворот у різних галузях людської діяльності, в усіх галузях людського життя. Учень 2. Після хрестових походів ХІ-ХІІІ ст.. на півдні Європи складається новий суспільний лад – бюргерство(від «бург» - місто). Із зародженням промисловості в середньовічних містах виникає новий стан бюргерів – вільних, повноправних жителів (ремісників і купців) середньовічних міст Західної Європи. До кінця ХV – поч. ХVІ ст. вже більшість країн Західної Європи вступає на шлях капіталістичного розвитку. Саме в бюргерському середовищі формується нове розуміння життя, в основі якого – бажання людини самій розпоряджатися своєю долею, прагнення до накопичення грошей і до матеріального достатку, ділова завзятість, замилування радощами буття. Думка про потойбічне існування відходить на 2-й план. А земне життя стає радісним, повнокровним, сповненим світлих надій. Учень 3. Довго залишалася дискусійною думка про те, чим є Відродження: суто італійським або ширше – західноєвропейським явищем. Однак сучасна наука бачить у ньому світовий феномен, пов’язаний із загальними тенденціями людського становлення. Італія раніше за інші країни Європи вступила у ренесансну добу; її античне минуле, давня і сильна світська налаштованість сприяли найбільш послідовному розгортанню нових культурних процесів. Це і стало причиеною італоцентризму в аналізі європейського Відродження. Окрім цього, до початку ХІV ст.. торгівля з країнами Сходу дозволила зосередити перш за все в містах Італії величезні багатства. Успішні купці, промисловці й банкіри, які нагромадили за короткий час великі статки, здобули і впевненість у своїх силах, і почуття власної значущості. Вони побачили, що людина може багато досягти власними силами. Звідси взяла початок віра в людину, в силу її розуму, в силу її розуму, творчі можливості, а слідом за цим виник і інтерес до всього земного – людину, її побуту, навколишньої природи. Учень 4. З ХV ст. кардинальні зміни охопили всі сфери державного і громадського життя. Тому історичний період, про який ми говоримо, правильно називати етапом переходу до Нового часу, або раннім Новим часом, тому що вже тоді закладалися основи сучасної західноєвропейської цивілізації, капіталістичного виробництва. Це не означає, що середньовіччя повністю відступило перед новими віяннями: у масовій свідомості традиційні уявлення зберігалися. Протистояла новим ідеям і церква, використовуючи середньовічний засіб-інквізицію. Ідея свободи людської особистості продовжувала існувати в суспільстві, розділеному на класи. Не зникала до кінця феодальна форма залежності селян, а в деяких країнах (Німеччина, Центральна Європа) відбулося повернення до кріпосництва. Феодальна система виявила достатньо велику життєздатність. Кожна європейська країна переживала її по-своєму й у своїх хронологічних рамках. Капіталізм довгий час існував як устій, охоплюючи лише частину виробництва у місті і в селі. Проте патріархальна середньовічна млявість стала відступати в минуле. Висновок до проекту: опорна схема № 1. Б)Презентація проекту групи «географів та винахідників» Епіграф: «Це був величезний прогресивний переворот, з усіх пережитих до цього часу людством…» Ф. Енгельс «Діалектика природи» Назва проекту: Великі географічні відкриття та винаходи Ренесансу Мета проекту: Назвати основні наукові винаходи епохи Відродження та виявити їх вплив на подальшу долю людської цивілізації, розкрити позитивні та негативні риси географічних відкриттів цієї доби. Запитання: - Як людина епохи Відродження вивчає навколишній світ? - Яка роль розвитку наукової думки Європи в руйнації середньовічного світу? - Хто з наших краян вніс свою лепту в розвиток наукової думки світу ренесансної доби? Учень 1. Відродження – це доба вражаючих географічних та астрономічних відкриттів. Основні з них: у 1456 р. португальські кораблі досягли Зеленого мису, а в 1486 р. експедиція Б. Діаша обігнула Африканський континент з півдня, минувши Мис Доброї Надії. Освоюючи узбережжя Африки, португальці одночасно посилали кораблі у відкритий океан, на захід і південний захід. У результаті на карті з’явилися невідомі раніше Азорські острови та острів Мадйера. У 1492 р. здійснилася велика подія – Х. Колумб, італієць, що переїхав в Іспанію, у пошуках шляху в Індію перетнув Атлантичний океан і відкрив новий континент – Америку. У 1498 р. іспанський мандрівник Васко да Гама обігнув Африку і успішно провів свої кораблі до берегів Індії. З ХVІ ст.. європейці проникають у Китай і Японію, країни, про які раніше в Європі мали дуже туманне уявлення. З 1510 р. починається завоювання Америки. У ХVІІ ст.. була відкрита Австралія. Змінилося уявлення про форму землі: кругосвітня подорож португальця Ф. Магеллана підтвердила здогади про те, що вона має форму кулі. Учень 2. Межі світу ніби розсунулися. Торгові шляхи тепер пролягли через океани, зв’язуючи між собою континенти. Так завдяки Великим географічним відкриттям почалася перша фаза створення глобальної цівілізації. Для Європи усе це мало вкрай важливі наслідки. Змістилися торгрві центри: Середземномор'я стало втрачати своє старее значення, поступаючись місцем Голландії, а пізніше – Англії. Найважливішим наслідком відкриття і колонізації нових земель стала «революція цін», їхнє різке підвищення на товари в зв’язку з ростом видобутку золота й інших благородних металів і зниження їхньої вартості. Вона знизила реальну заробітню плату робітників. Прискорила первісне нагромадження капіталу в Європі, примушуючи багатьох, позбавлених засобів для існування, людей дешево продавати свою робочу силу. Нові ринки збуту дали потужний імпульс розвитку промисловості і торгівлі. Водночас, важливо зрозуміти, що соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів далеко не однозначні. Племена майя, ацтеків і інків, що жили в Америці, уже мали свою державність, але за рівнем цивілізованості незмірно відставали від Європи. У процесі колонізації, що продовжувалася приблизно до середини ХVІІ ст.., ці древні цивілізації загинули. Через нестачу робочих рук в Америку почали завозити негрів. Португалія, Голландія, Англія, Франція реанімували, здавалося б, вже давно відмерле явище работоргівлю. Чисельність населення Африки різко скоротилося. Особливо в західних його районах, розпалися сформовані усередині континенту торгові зв’язки, сповільнювався соціально-економічний і політичний розвиток. Учень 3.Серед численних відкриттів, якими була так багата ця епоха, одне займає особливе місце по своєму впливові на розум людини. Це геліоцентрична теорія польського вченого Н. Коперніка, що дала нове бачення Всесвіту і нове розуміння місця в ній Землі і людини. Раніше центром світу вважалася нерухома Земля зі світилами, що оберталися навколо неї. Тепер точка відліку змістилась. Земля перетворилася в незначну порошину в Космосі. Картина світу стала набагато складнішою. Ідею Коперніка підтвердили його послідовники – італійський мислитель Дж. Бруно і астроном Г. Галілей. (Учні називають інші винаходи, названі в інформаційній картці) Наш земляк, уродженець міста Дрогобича, Юрій Дрогобич (1450 -1494) прославив своє рідне місто і всю Україну в ренесансній Європі. З 1481 р. він був ректором Болонського університету, опікувався життям студентства, отримав ступінь бакалавра мистецтв. Відомо також, що він був астрономом та астрологом і навіть писав астрологічні прогнози для Папи Римського. За деякими даними, Ю.Дрогобич вчив М. Коперніка у Краківському університеті, коли повернувся в Польщу. Учень 4. Прорив, зроблений наукою, поглибив її розрив з церквою. Конфлікти з нею часто закінчувалися для вчених трагічно: пригадаємо долю Дж. Бруно, якого спалили як єретика, Г.Галілея, якого змісили зректися своїх поглядів. Твори. У яких висловлювалися нові ідеї, вносили в списки заборонених Книг. Галілео Галілей Печаль мерця в обличчі Галілея: Або зректися істини й ума, Або — автодафе! Душа німа Згортається в темнотах, як лілея. Кат з чотками, немов з петлею рея, Стоїть над ним — і виходу нема. Там жах вогню, тут подлості страма, Там смерть, а тут прислужницька ліврея. Він каявся й хрестив своє чоло, А потім жартома сказав: "Синьйори, Все ж крутиться земля, що б не було!" Те слово чути крізь віки і гори, -Що десь на дні облудної покори Кипить, як правди вічне джерело. Д. Павличко Висновок: Наукові винаходи та географічні відкриття збагатили європейську цивілізацію, розширили межі світу. Прорив, зроблений наукою, поглибив її розрив з церквою і суперечки між різними точками зору на релігійні вчення. В) Презентація проекту групи «філософів» Епіграф: « Тобі дана можливість впасти до рівня тварини, однак водночас ти маєш можливість піднестися до рівня Бога лише завдяки своїй внутрішній волі…» Піко делла Мірандола «Про гідність людини» Назва проекту: Світоглядні засади гуманізму та їх втілення у творах митців епохи Ренесансу Мета проекту: Встановити світоглядні засади гуманізму, його зв’язок з античністю, дослідити місце людини в культурі епохи Відродження. Запитання: - Що стало ідейною основою ренесансної культури? - Чому саме античність стала зразком для наслідування в епоху Відродження? - Як пов’язаний гуманізм з релігією? Учень 1.Ідейною основою ренесансної культури був гуманізм, світсько-раціоналістичний по своїй спрямованості світогляд. З’являється ціла плеяда вчених, які розшукують та видають античні рукописи. Ці вчені називаються гуманістами – від слова «гуманус» - «земний, людський, людяний». Незабаром гуманістами почали називати тих митців Відродження, які, на противагу церковним ідеалам, прославляли людину та ідеал земного щастя. Гуманістичні ідеали стали панівними в цю добу. Для них характерне сприйняття навколишнього світу не як вмістилища печалі, а як прекрасної дійсності! Людина ж згідно з цими ідеалами не грішна і низька істота, а прекрасне і досконале створіння. У епоху Відродження поняття «гуманізм» мало дещо інший зміст, ніж ми включаємо у нього сьогодні. Для людини того часу гуманізм – це все те, що допомагає вивчити і зрозуміти людину. Гуманістами називали тих, кого цікавили не сенс божественного, а призначення, доля, природа людини і людського. Гуманісти Відродження були переконані, що традиційні середньовічні науки безсилі у пізнанні людського. Науками, які б змогли ясно і всебічно виявити людські істини, мали стати гуманітарні науки, зокрема такі як латинська і грецька мови, література, поезія, античне ораторське мистецтво, моральна філософія. Крім цього вчені – гуманісти займалися богослов’ям, медициною, науками про природу. Але будь-що вони залишались мислителями, які прагнули розібратися у людському, а не у Божественному. Учень 2. Нова філософія, що з'явилася в епоху Ренесансу, стверджує право право людини на щастя уже тут, на землі. Після загибелі Візантії – Схід Римської імперії - та захоплення її турками (1453) до Італії виїхали візантійські вчені, хранителі античної мудрості. Це стимулювало спочатку в Італії, а потім і в усій Європі інтерес до спадщини античних філософів, вчених, письменників, художників. Нове бюргерство відкрило в античній людині багато рис, подібних до свого світовідчуття. Це життєва активність, закоханість у життя, почуття внутрішніьої незалежності і гідності. Саме за ці риси митці епохи Відродження наслідують античні зразки. Архітектори застосовують у своїх спорудах елементи розкішного римського декору і технічні досягнення стародавнього Риму - колони, арки, бані. Скульптори і живописці показують своїх персонажів в ефектних позах грецьких богів та богинь. Художники наслідують психологізм римського мармурового портрета. Поети вводять у свої твори античні сюжети, наслідують зразки античної трагедії. Учень 3. Зразком для наслідування для гуманістів стала античність, бо інтерес до неї ніколи не згасав у Європі, але право тлумачити античність належала церкві. Духівництво намагалося затушувати всі життєлюбні, радісні сторонни античної культури. В епоху Відродження її діячі прагнули Давню Грецію і Рим протиставити феодально-церковному середньовіччю з його засиллям релігії в духовному і суспільному житті, а творами греків і римлян надихалися для боротьби з похмурою сучасністю. Тобто, діячі Відродження особливо цінували античну культуру за її світський характер, за життєствердність, оптимізм її найкращих класичних зразків. Учень 4.Переворот у світогляді зумовив нове ставлення до католицької церкви. Бюргерство виступало за власну, «дешеву» церкву. Почався рух за оновлення церкви, який дістав назву Реформації. В кількох країнах Європи було створено нову – протестанську церкву (Німеччина, Швейцарія, Англія та ін.) Головні постулати протестантської церкви такі: людина має право спілкуватися з Богом не тільки через церкву, а й безпосередньо сама. Єдиним джерелом віри є Біблія, а не її тлумачення Богословами. Людина несе моральну відповідальність не лише перед Богом, а й перед іншими людьми. Величезною заслугою протестантського руху перед європейською культурою був переклад Біблії національними мовами. Віруючі могли самостійно її читати. Старозавітна давнина надихала художників, поетів, композиторів. За мотивами Старого Завіту створено живописні полотна Рембрандта(«Жертвопринесення Авраама»), А.Дюрера(«Адам і Єва»), Джорджоне(«Юдіф»), скульптури Мікеланджело(«Давид», «Мойсей») Учень 5. Один із діячів доби Відродження – Дж.Піко дела Мірандола – писав у своєму філософському трактаті: « Не даємо ми толбі, Адаме, ні певного місця, ні власного образу, ні особливих обов'язків, аби і місце, і лице, і обов'язки ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею, твоїм рішенням… Я ставлю тебе у центр всесвіту. Щоби звідти тобі було зручніше оглядати все, що є у світі». Г) Презентація проекту групи «мистецтвознавців» Епіграф: « Мистецтво не має меж…» «Повчальне слово Птахотепа» «Живопис – це німа поезія, а поезія – це живопис, який промовляє» Давньогрецький філософ Сімонід Назва проекту: Основні тенденції розвитку мистецтва Ренесансу Мета проекту: Дослідити як в Архітектурі, скульптурі та живописі втілено основні положення гуманістичного світогляду, встановити які риси епохи знайшли своє втілення у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаєля, спираючись на найкращі зразки їх шедеврів. Запитання: Чим відрізняються творіння митців епохи Відродження від середньовічних творів мистецтва? Зміна у ставленні до життя і до людини викликало потребу в новому мистецтві. В Італії збереглося багато пам’яток мистецтва Стародавнього Риму, і з часом саме це мистецтво стали вважати зразком для наслідування, бо виявилось, що його ідеали багато в чому були співзвучні ідеалам нової доби. Але, по суті, нове мистецтво не обмежувалось сліпим копіюванням античних зразків, а лише запозичило їх окремі елементи. Зародившись в Італії мистецтво Відродження поступово поширилось і в інших країнах Європи, в тому числі і в Україні. Це мистецтво прийнято поділяти на 4 етапи. Які ж особливості архітектури та скульптури епохи Відродження? В архітектурі митці епохи Відродження відмовились від всього, що нагадувало готику. Під впливом римської спадщини, Зокрема Пантеону, найбільш досконалими стали вважати споруди, увінчані куполом. Найбільшою і найвідомішою купольною спорудою вказаної епохи став Собор Святого Петра в Римі, який будувався понад 100 років десятком відомих архітекторів, найвідомішими з яких були автор первісного проекту Браманте, а також Рафаель і творець гігантського купола собору Мікеланджело. Цей купол підносився на висоту 132 м, лише трохи поступившись піраміді Хеопса. Споруди епохи Відродження прикрашали й інші елементи, запозичені з античної спадщини: колони, пілястри, трикутні фронтони, напівкруглі арки, левові голови та оголені немовлята, вінки з плодів і квітів, листя аканта тощо. В Парижі в цей час зводиться королівський палац Лувр, в Італії – чудові палаццо римської знаті. Палаццо – це новий тип житлового будинку, що мав, як правило 3 поверхи. Облямований аркадами внутрішній дворик і суворий, викладений тесаним каменем фасад(палаццо Строцці у Флоренції). До речі, цей тип палаццо можна побачити і в Україні – на площі Ринок у Львові, де збереглося кілька палаццо (Чорна кам’яниця, палац Корнякта зі знаменитим Італійським двориком та ін.), збудованих у ХVІ ст.. заїжджими з Італії майстрами. Навіть українське слово «палац» походить від італійського «палаццо». Учень 2. Одним із перших імен, які спливають в уяві цивілізованої людини при слові Ренесанс, є ім’я Леонардо да Вінчі(1452 – 1519) геніального художника, мислителя, винахідника. Ім’я да Вінчі давно стало символом всебічної обдарованості, і це блискуче було доведено у наш час, коли були знайдені записники Леонардо із кресленнями машин, що значно випередили свою епоху і були подібні до танка, гелікоптера, планера, парашута та ін.. винаходів сучасності. Італійський геній був також добрим атлетом. Він певною мірою втілював у собі античний і ренесансний ідеал людини – всебічно й гармонійно обдарованої, розвиненої, сильної фізично й духовно непересічної особистості. Так перш за все Леонардо да Вінчі був неабиякої сили та таланту художником. У своїх творах він досяг тієї геніальної простоти, ясності та гармонії, які й знаменували початок нового, високого етапу в мистецтві епохи Відродження. Глибокий психологізм притаманний «Таємній вечері» написаній для одного з міланських монастирів. Це один із найпопулярніших сюжетів, зображуваних сотнями художників, сюжет, в якому особливо складно знайти нове, нестандартне рішення. Однак і тему «Таємної вечері» Леонардо розкрив по-своєму, виявивши свою надзвичайну творчу індивідуальність. Якщо раніше в композиції «Таємної вечері» художники звичайно зображали ряд не пов’язаних між собою фігур, що сидять за столом в одноманітних позах, а Юду виділяли, поміщаючи в інший бік столу, то Леонардо розгорнув драматичну розповідь про людей, які вражені звісткою про зраду одного з них. Увага зосереджена на характеристиках персонажів у найдраматичніший момент, коли Христос сказав: «Один із вас зрадить мене», - і замовк, а його слова викликали бурхливу реакцію Апостолів, причому кожен із них виражає свої почуття відповідно до свого характеру і темпераменту (і це зумів тонко передати художник!). Юду Леонардо помістив серед улюблених учнів Христа як втілення зради, що часто ховається в колі найближчих людей. Виділено Юду грубим хижим профілем обличчя (для якого художник дуже довго шукав модель), тінню, що спадає на нього у той час як інші Апостоли осяяні рівним денним світлом, жестом руки, що нервово стисла гаманець і видає розгубленість зрадника, який очікує, що зараз Христос виголосить його ім’я. Композиція картини дуже вдало вписана в простір трапезної – здається, ніби картина розширює її, а Ісус присутній на трапезі ченців. На жаль, картина фреска ушкоджена. Звичайна техніка фрески, яка вимагала швидкого, без поправок, виконання малюнка, не влаштовувала Леонардо, що любив працювати повільно, постійно експериментуючи й шукаючи єдиного правильного рішення. Тому художник вирішив спеціально для написання «Таємної вечері» винайти новий склад фарб і грунтівок. Але цей експериментальний склад виявився нестійким, і фарби почали осипатися вже за життя Леонардо. Пізніше монахи пробили двері із кухні в трапезну прямо під центром картини. Цим була знищена її нижня частина, а гупання дверей і кухонна пара прискорили обсипання фарби. Спроби реставрації, зроблені невмілими художниками, лише зіпсували картину. А в 1943р на подвір’я монастиря впала авіабомба, вибухова хвиля зруйнувала трапезну, від якої дивом збереглася лише стіна з «Таємною вечерею». Але картина теж постраждала. І лише у 1954р шедевр Леонардо був дуже вдало реставровані і тепер його можна побачити у відбудованій трапезній монастиря Санта Марія дела Грація у Мілані. Учень 3.У 1503р у Флоренції художник створив свій головний шедевр – знамениту «Мону Лізу» або «Джоконду» ( нині зберігається в паризькому Луврі) – перший в історії мистецтва психологічний портрет. Композиція картини максимально проста й лаконічна – ясний жіночий портрет на фоні чудового пейзажу. Але ця простота оманлива. Насправді художник поставив перед собою дуже складне завдання – при повній зовнішній нерухомості моделі передати рухи її душі, її внутрішній світ. Спокій, поза і скромний одяг Джоконди фіксують увагу глядача на її обличчі. Зображення настільки правдивее і живее, що, уважно придивившись, в ньому можна побачити і биття пульсу на шиї Джоконди, і тремтіння губ, що створює її знамениту загадкову посмішку. Додаткової характеристики Моні Лізі дають і надзвичайно виразно написані руки, що, виділяючись світлою плямою на фоні темного одягу, теж неминуче привертає увагу (задля них Леонардо створив не погрудний, а поясний портрет). І, нарешті, позаду Джоконди можна побачити незвичайне для середньовічного мистецтва абстрактнее тло, а величний і гармонійний пейзаж. Що потопає у невловимому серпанку сфумато, яке теж було геніальним винаходом Леонардо, що спеціально вивчав оптику і навчався по-новому використовувати світлотінь у своїх творах. Мабудь, жодна картина у світі не має такої кількості підробок, не зазнала стількох нападів маньяків і вандалів, як «Джоконда». ЇЇ заливали фарбою, намагалися пошматувати. Старанно замальовували куточки вуст, щоби вбити незбагненну посмішку, таємницю якої ось уже кілька століть даремно намагаються розгадати мистецтвознавці. Навіть проводилися конкурси «двійників» Мони Лізи. До цього часу картина є предметом сенсацій. То хтось із дослідників «відкрив», що це нібито автопортрет художника, то хтось побачив, що посмішка стала схожою на оголенного мужчину, коли приклали до шедевра люстерко. А нещодавно один із криміналістів запевняв, що посмішка джоконди нагадує йому посмішку людини з вибитими зубами. Образ посмішки Мони Лізи зустрічається в різних контекстах розмаїття людського бутя – від художніх творів до дійсності. Так, наприклад, у відомого американського письменника-фантаста Рея Бредбері є невеличка новелле «Усмішка». Тут автор піднімає важливу проблему – духовності людини, відношення до нетлінних цінностей мистецтва. Уже віки ви дивитесь на мене, Всі дивитесь на усмішку мою. Я ж перед вами стільки літ стою – І мила, і проста, і незбагненна. Не думайте, що дуже легко – Між поглядів захоплених і хтивих, І ніжних, і скорботних, і вразливих Ховати тільки душу, не лице. В.Даник Учень 4. Мікеланджело Буонаротті (1475 -1564), як і Леонардо да Вінчі, був всебічно обдарованою особистістю – геніальним скульптором, художником, архітектором. Військовим інженером, поетом та щей полум'яним патріотом – борцем за свободу батьківщини. Титанічний розмах його творчої думки диктував Мікеланджело такі грандіозні задуми, які він не встиг завершити за 60 років своєї творчої діяльності. Єдина його закінчена велика робота – це розпис Сікстинської капели у Ватікані. Над фресками стелі загальною площею майже 600 кв. м. Мікеланджело самотужки працював понад 4 роки(тр. 1508 – вер. 1512), нажив через незручну позу остеохондроз шиї, але створив неперевершений шедевр. Йому вдалося гармонійно розмістити на нерівній, розчленованій поверхні стелі і верхній частині стіни капели цілий ряд довершених кожна по собі, але пов’язаних єдиним задумом композицій, що разом відтворили основні сцени і головних персонажів Біблії від сотворіння світу до Всесвітнього потопу. Здолавши таку титанічну працю і створивши таку натхненну художню модель світобудови, митець в очах сучасників і потомків сам наблизився до ролі творця Всесвіту, став на один щабель із Всевишнім. Це відчуття масштабності Мікеланджело – творця в художній формі добре висловив український поет Борис Олійник. Сутулий чоловік, з мішками під очима, У фарбі й глині вимоклий до брів, Востаннє пензлем лінію провів І зморено припав до Всесвіту плечима. І грішна мисль прийшла, як пізній гість: «Ачей, наплутав в Біблії біограф, Коли шість день позичив Саваофу На сотворіння світу. Стократ шість Ночей і днів спливала потом стеля, Аж поки я змоделював цей світ У присмерку Сікстинської капели!» …Він падав й до всього перший між нікчем. Погрязлий в марнолюбстві Юлій Другий Над ним висів з оголеним мечем. Здавалось впертий маляр фарби свої мне. Кричав. Що з риштувань його турне, Коли він, врешті, не послуха Бога. Похмурий майстер клав за ниттю нить, Позиркуючи скоса на підлогу. І думав: перше, ніж лякати Богом, Його, владико, треба ще створить, А день згасав, і гасла в пальцях сила, І, вже налитий втомою ущерть, Він раптом вчув з далеких перехресть Пророчий скрик дельфійської Сивілли: Звершилось! Відділилися вода і твердь! Та світ ще спав, хоч був уже во плоті, Він лиш тоді почав одвічний рух, Коли маестро взяв стило до рук І вивів стомлено: «Buonarroti». Сутулий чоловік з мішками під очима Повільно опустивсь з риштовань, як з рамен, І тільки-но припав до Всесвіту плечима – Заснув, як Бог, на семисотий день. Коли в капелу папа вдерсь сердито, Щоб, врешті, давні наміри здійснить. – Вже стелі не було: Кружляв сферично світ, А на підлозі спав сутулий Вседержитель. Борис Олійник Першим загальновизнаним скульптурним шедевром Мікеланджело стала «П’єта» («Оплакування», «Скорбота») Відносно «П’єти” Вазарі писав, що жоден скульптор, яким би блискучим майстром він не був, не зможе досягти такої досконалості та витонченості в малюнку, такої чистоти й майстерності в обробці мармуру. Якого досяг мікеланджело, бо явлена тут уся сила та могутність мистецтва. Мікеланьйоло ( так ласкаво називали майстра друзі) так любив цей твір, що зробив те, чого не робив ніколи, — на перев'язі, що оперізує груди Богоматері, написав своє ім'я, а ще він зробив це тому, що захоплені та здивовані сучасники не могли повірити, що то творіння його рук... Мати — уособлення ніжності, відданої синові, такому прекрасному, талановитому, що, як ніхто, відрізнявся душевним теплом і чуйністю, нібито був найзвичайнішою людиною! Їй ні на кого більше сподіватися, ні на кого спертися; вона далека від помсти, бо що може вона, бідна та слабка жінка, проти розлюченого народу? В неї немає більше сина... Вона побачила страдницьку смерть його, а тепер на її колінінах його бездиханне тіло... Ось, без сумніву, найвища скорбота, яку може відчути материнське серце. Своє враження від цього твору французький письменник Стендаль передав так: Гідність і краса, І скорбота... А ось враження від зустрічі з шедевром видатного українського поета Миколи Бажана. Перед статуями Мікеланджело І раптом тут, у напівтемній ніші, Ледь-ледь осяяне м’яким мигтінням свіч, Велике чудо нам явилося увіч… Ламке й пласке, мов гілка пальми, тіло Лежить скінчено. Він витягся безсило. І вже ніколи не зведеться він. І мати дивиться в його пустинні очі, В камінність уст, в покірність рук тонких… Вона все знає, і вона не хоче Ні обіцянь, ні умовлянь, ні втіх… М. Бажан А найвищим досягненням Мікеланджело – скульптора став Давид – мабуть, найпрекрасніша й найбільш відома зі статуй будь-коли створених людством. Новаторство Мікеланджело полягає в тому, що він не зобразив Давида як слабкого юнака, що лише з допомогою Божого промислу переміг Голіафа й описово – в момент, коли перемога вже здобута. Мікеланджело зобразив Давида ще перед боєм, в момент, коли той помітив ворога і приготувався завдати удару. Давид максимально зібраний, і саме на цій вольовій зібраності та напруженні всіх сил героя акцентує увагу Мікеланджело. Особливий талант скульптора проявився і в тому, що він зумів витесати величезну, більше ніж 5-ти метрову статую з брили мармуру, яка, як здавалось, вже була безнадійно зіпсована. «У кожній брилі мармуру ховається скульптура – її лише треба вміти вивільнити», - говорив Мікеланджело. «Давид» став символом волелюбної Флоренції, закликом до мужності й громадянського подвигу її жителів. Став він і символом творчості Мікеланджело, провідною темою якої була ідея боротьби, а головними героями – Людина-Титан і людина-Борець. Учень 5 Рафаель Санті (1483 – 1520) не відзначався ні різносторонністю Леонардо да Вінчі. Ні силою таланту Мікеланджело. Однак саме він, синтезуючи досягнення попередників, з найбільшою повнотою втілив у своїх творах ідеями Високого Відродження. Він зобразив чудових, гармонійних людей за мирних звичних обставин на тлі красивих пейзажів чи величної архітектури. Особливості стилю Рафаеля найкраще виявилися в численних зображеннях мадонн. Більшість з них є варіаціями однієї вдало віднайденої композиції, що складається з фігур Мадонн і немовлят Ісуса та Іоанна Хрестителя. А фоном для цієї групи служить чудовий, теж спокійний і гармонійний пейзаж. Більш складною є композиція найбільш відомої з мадонн Рафаеля «Сікстинської Мадонни». Цей образ був створений в 1515-1519 рр для церкви Святого Сікста одного з монастирів у П'яченці. Він розпровідає про одне з чудес церковної історії – явлення Богородиці з Ісусом папі Сіксту ІІ. Раптово розсунулась завіса і відкрила Діву Марію, що йде по хмарах з Ісусом на руках. Постать Богоматері чітко вимальовується на фоні сяючого світлого неба. Вона крокує легкою, але рішучою ходою, зустрічний вітер розвіває складки її одягу, а біля її ніг, потопаючи в пухнастих хмарах, розташувалися Папа Сикст ІІ і Свята Варвара. Папа намагається лівою рукою вгамувати схвильоване биття серця, а правою рукою вказує на землю, куди прямує Мадонна. По-світськи вишукана Свята варвара застигла в благоговійному мовчанні. А внизу два ангелики –путті, зацікавлено дивлячись вгору, ніби повертають наш погляд до фігури Марії та її сина. У прекрасному обличчі молодої жінки – дитяча чистота й віра, і водночас величезна внутрішня сила. У ньому і материнська любов, і тривога за долю сина, і непорушна твердість та усвідомлення того подвигу, який вона повинна здійснити, перенісши в жертву єдину дитину заради спасіння людства. Рафаелю вдалося досягти дивовижного ефекту, - на полотні не помітно жодного руху, але, чим більше дивишся на марію, тим більше здається, що вона наближається. Саме через цю особливість картини російський поет В. Жуковський назвав «сикстинську мадонну» «небесною мимоплинною дівою». Величний образ, повний невичерпного ідейного змісту, головний шедевр Рафаеля – так коротко иможна охарактеризувати «Сикстинську мадонну» Іван Франко «Сикстинська Мадонна» Хто смів сказати, що не богиня ти? Де той безбожник, що без сеця дрожі В твоє лице небесне глянуть може, Не розуміючи твоєї красоти? Так, ти богине! Мати, райська роже, Поглянь на мене з воєї висоти! Бач, я, що в небесах не міг найти Богів, перед тобою клонюсь тоже. О Бозі, духах мож ся сумнівати І небо й пекло казкою вважати, Та ти й краса твоя – не казка, ні. І час прийде, коли весь світ покине, Богів і духів, лиш тебе, богине, Чтить буде вічно – тут, на полотні. «Сикстинська Мадонна» стала окрасою королівського палацу у Дрездені, а потім і відомої на весь світ Дрезденської картинної галереї. Але в роки ІІ-ї світової війни, вона ледь не загинула. Коли в 1942р. фашистську Німеччину почали бомбардувати літаки антигітлерівської коаліції і найбільше потерпіли великі міста країни, шедеври Дрезденської галереї були розосереджені по навколишніх панських маєтках і замках. А в 1945р у переддень падіння нацистського режиму, ці твори були заховані у в покинутих підземних штатах Саксонії. Тутїх, заплісневілих від сирості віднайшли радянські солдати в результаті тривалої пошукової операції. Безцінні шедеври. В тому числі «Сикстинська Мадонна», були врятовані. Їх вивезли до москви на реставрацію. А в 1956р. Повернули німецькому народові. І сьогодні «Сикстинська мадонна» продовжує радувати. Хвилювати й надихати відвідувачів Дрезденської картинної галереї. Випереджаюче завдання(учні зачитують свої твори-роздуми «Мої враження від зустрічі з шедевром») Висновок: інтерес до людської індивідуальності зламав усталені канони в мистецтві. Ренесансні твори, навіть релігійної тематикм, мають зовсім інший зміст. Мадонни Рафаеля – це твори про людину. Хоча й піднесені до рівня Бога, але індивідуальність, наділену неповторними людськими рисами (за легендою Рафаель написав «Сикстинську мадонну» зі своєї коханої дівчини, римської простолюдинки Форнаріни) Необхідність передати індивідуальність людини, світ. Що її оточує. Змісила художника працювати з натури, глибоко вивчати її. У мистецтві утверджується реалізм, який протягом століть був визначальною рисою європейської художньої творчості. І сааме перехід до реалізму суттєво вплинув на подальший розвиток світового мистецтва
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |