Головна » Українська література

Я красу веселки вам приношу, люди (лірика О. Чорнобеля)

Мета: зацікавити учнів особою письменника-земляка та його творчістю; схарактеризувати лірику О.І. Чорнобеля, її особливості; розвивати естетичні та художні смаки учнів; виробляти вміння вирізняти й цінувати справжню поезію; виховувати любов до рідного краю, почуття гордості за славних земляків.

Тип уроку: урок-огляд творчості.

Обладнання: виставка  збірок поезій О.І. Чорнобеля, роздруківки текстів віршів, що розглядаються на уроці.

Випереджувальне завдання для творчої групи: під керівництвом учителя підготувати короткі характеристики окремих збірок поезій О.І. Чорнобеля, дібрати для читання твори, які найбільше сподобалися.

 

Хід уроку

                                            Епіграф:

Я виріс із пісень твоїх, Тарасе,

І зараз вже на сконі своїх днів

Я дуже вдячний Богові і Часу,

Що у житті слова твої зустрів.

 

Слово вчителя.  Полісся. Житомирщина – древлянська земля жита і лісів, яка згадується в „Повісті временних літ”, „Слова о полку Ігоревім” та в творчості багатьох художників слова.

Ця прадавня земля і сьогодні дає силу і наснагу майстрам слова. Серед них Олексій Іванович Чорнобель, який прийшов до нас у Станіслав із Житомирщини, учитель за фахом, бо педагогіка - його стихія, а вірші – один із способів виразити її. Несамохіть народжується думка: те, що він недоказав як учитель, зважився відповісти поетичними рядками.

Сьогоднішній урок – зустріч з Олексієм Івановичем, його чудовою поезією. Ми з’ясуємо, що є джерелом творчого натхнення поета, де витоки його таланту, літературного вміння, що живить гаряче синівське почуття відданості рідній землі.

Сподіваюся, познайомившись із роздумами поета про минуле й майбутнє рідного краю, ви глибше відчуєте любов до Станіслава, Херсонщини, її славних людей.

- А тепер до слова запрошуємо Олексія Івановича Чорнобеля.

Розповідь поета.

Які будуть запитання до Олексія Івановича? ( учні ставлять питання).

Учитель. Урок готувала творча група, яка й відкриє світ поезії нашого земляка. Запрошую всіх прилучитися до слова поезій Олексія  Івановича.

Учениця 1. О. І.Чорнобель прожив у селі Станіславі більше 20- ти років, став маленьким гвинтиком сільського механізму. Зрозумів, що селянин відпочиває місяць чи два тільки взимку. Решту - при ділі: скопати город, посадити, доглянути, зібрати,  довести  „ до ума” вирощене, бо це - основа життя на селі. А ще зовсім непогано, коли на подвір’ї щось мукає, кувікає, кудкудакає...

Пірнувши у вир сільського буття, починає розуміти і його переваги: де ще можна знайти чисте повітря, а люди - не тільки сусіди, більш згуртовані, сповнені співчуття і взаємодопомоги. Отож, проживши в селі більше 20- ти років, з упевненістю сказав Олексій Іванович: „ Я не можу без села”.

Саме таку назву і одержала лірична збірка. А народилася так: задум був ще з початку 90-х років. І вже у 1994 році вона визрілою, готовою до друку. У збірці різні теми: відгомін подій Великої Вітчизняної, нелегкі долі селян, любов до великої і малої Батьківщини. Тому книжка розділена на 2 частини: „ Відлуння ” і „Я красу веселки вам приношу, люди”.

Замість передмови ” Мій шлях Чумацький”:

 Моє село на березі Лиману

 Розкинулось і мріє на жарі.

В його уяві степові булані

          Все мчать і мчать ранкової зорі.

                Вони живуть в легендах мого краю,

  Вони живі у думах і піснях,

  Через пісні про степ,

Що я співаю,

      Проліг і мій Чумацький шлях.

У „ Відлуння ” ввійшли вірші - спогади про лихоліття війни, яка залишила рубці в кожній українській сім’ї.

Олексій Іванович – „ дитина війни”, хоча народився, коли війна була позаду. Та попереду був 47-й. Про це у „ Маминих сивинах” (виразне читання).

Олексій Іванович вірить, що світ, нарешті, схаменеться і перестане брязкати зброєю  наввипередки. Про це в поезії „ Вірю” (напам'ять).

З вірою в майбутнє своєї держави, своїх дітей живуть ветерани війни. Вони віддали все, якби краще жилося сьогодні, все перебороли, та не змогли подолати самотність. На сумні спогади спонукає поезія „Дідове літо” (виразне читання).

А тема чорнобильської трагедії. Вона теж у цій збірці. Саме про всенародну біду, осуд її в „Баладі про плач”, „Поліські антонівки”, „Відлуння” (виразне читання).

 

Учениця 2.

Я продовжу розповідь про збірку „ Я не можу без села”. Другий розділ

„ Я красу веселки вам приношу, люди”. Тут інша тематика: поезії про природу, її красу в різні пори року, протягом доби, про життєву і трудову естафету, рол трудові будні селян, їх палку любов до землі - матінки, до коханої, яка полонила  юнака своєю вродою.

 

Чи може хто прожити без села,

Без тої хати в вербах кучерявих,

Якщо дитинство пив із джерела,

Що загубилися в шовкових травах?

Не зраджу я повік своє село,

Хоч ти втекло далеко в автостради,

Хоч не одне запрошення було

Мені у місті жить - та Бога ради!

Зманити доля так і не змогла

Своїм комфортом гамору і свисту...

Чи зможе син прожити без села,

Якщо його колись покличе місто?

 

Далі учні читають напам'ять вірші, які їм сподобались („Синові,” „ Дорога до мами”, „ Коли важко на серці бува”.)

Учень 3. Олексій Іванович появі на світ ліричної збірки „Акварелі” завдячує відомому  українському письменнику - прозаїку, члену національної спілки письменників України, земляку Юрію Костянтиновичу Голобородьку, нашому односельчанину, сину колишнього директора Станіславської школи Костянтина Йосиповича, який працював у нас у 60-х роках. Він був заслуженим учителем, письменником. Про нього й досі згадують у школі, в селі, про нього ходять легенди.

На 100- річчя з дня народження педагога з великої літери приїхав у нашу школу Юрій Костянтинович. Олексій Іванович знайомиться з ним, а згодом надсилає рукопис збірки „Акварелі” А в ній властивістю акварельних фарб - тонких, яскравих, прозорих, повідати різні перипетії життя: радість і розчарування, місце поезії в нашому такому контрастному сьогоденні, філософське тлумачення людського життя.

Люблю я ці фарби за їх поетичність

За їхню прозорість, за їх простоту

Я ними малюю життя прозаїчне -

                                                 Шляхи і дороги, якими іду.

„ Акварелі” відкривається віршем „Барви веселкові”, де йдеться про палітру кольорів у природі, їх сприйняття як уособлення з народними традиціями, повір'ями (виразне читання вірша)

Збуджує хвилююче   почуття  вірш – малюнок „ Ходить березень по саду„ (виразне читання).

Деякі вірші О. І. Чорнобеля розповідають про природу  спостережено, через сприйняття майстра пензля - художника, котрий прагне в акварелях, живописних полотнах показати її чарівну неповторність, зберегти для вічності момент швидкоплинного часу „А ранок який он струмить за рікою” (читання напам'ять).

Кольори палітри творить не лише природа, до причетні і талановиті люди. Такою була наша односельчанка Нелля Леонідівна  Глущенко - чудова майстриня. В її руках оживало і відроджувалося українське мистецтво вишиванки. ”Вишиванки” (виразне читання).

Так, дякуючи прекрасній людині Юрію Голобородьку, збірка вийшла друком в 2001 році, презентація її відбулася в рідному селі Станіславі.

А в 2001 році - році України в Росії на декаді української книги в Москві були і „ Акварелі”. Олексій Іванович тоді написав: „ Акварелі” - книжечка тоненька, „як лезо”, лежала поруч із творами об`ємними українських письменників. Я думаю, що не все в житті вимірюється сухим практицизмом: ця книжечка наче презентувала маленький духовний оазис, частинку України у багатому і бурхливому книжковому океані”.

 

Учениця 3.

Мою увагу привернула збірка „Совість”. У ній автор розширює і поглиблює морально - етичну тематику, що характеризує його поезії. Тонким і гострим скальпелем робить „ розтин” людської душі, а за цим бачиться  її віра, чесноти, надії і страждання. Совість - найвищий юридичний кодекс людському життю, сумлінню. На мою думку, вона є окремим образом - персонажем у книжці. Бо вона, совість, і є живою істотою, дієвою особою. Ось вона совість - суддя, що йде за труною вбитого нелюдською жорстокістю сільського хлопчика, який посмів зірвати яблуко в чужому саду. Засудила вона і вбивцю - відвернулись односельці в найтрагічніший момент (виразне читання вірша „Совість”).

У поезії „ Баба Марія” совість карає і тих дітей, які відвернулися від одиноких старих батьків, що так і не дочекалися їх до останньої миті життя  (виразне читання вірша „ Баба Марія”).

Болем кричить душа  Олексія Івановича, бо втрата людського в людині не обіцяє їй самій добра, в якому б достатку вона не жила.

А ось вона, совість, в понятті громадському і державному. Це доля скаліченої Чорнобилем дитини: „ Відлуння 86-го” (виразне читання).

Це і доля Василя Симоненка - одного з кращих синів України, чиє життя -„то мордування долі” (напам'ять „ До Василя Симоненка”), і долі Катерини Білокур, твори якої так і не дочекалися цінителі за  життя („На Батьківщині” виразне читання).

Читаючи поезії збірки „ Совість”, неодмінно приходиш до висновку - треба любити людину – безцінний скарб, якому „ нема у Всесвіті ціни”. Людина, вчитель, митець О. І. Чорнобиль стверджує істини: „ Доти в душах ми - раби, то будуть і работоргівці”. Як хочеться, щоб було інакше, але для  цього  потрібна її величність - совість.

Учениця 4.

У творчості Олексія Івановича Чорнобеля є ще одна цікава сторінка. Це збірка пісень „ Краю мій”. Це мрія не одного року життя. Зібрати  пісні про Таврійський край, його працелюбів, їх  турботи. Місцеві наші, Станіславські, автори музики Михайло Баєв, Аркадій Сігарьов, Олександр Бевз на той час створили достатню кількість мелодій для пісенного збірника, причому хороших мелодій.

У піснях цієї збірки звучить любов до Херсонщини, минуле і сучасне рідного краю.

Відкривається збірник піснею – гімном „ Ми – українці” композитора, викладача Станіславської музичної школи Олександра Самелюка  ( учні співають).

Не один чужинець топтав своїми кованими чобітьми таврійське перекотиполе. „ Сліди війни ще є на кожнім кроці”, - стверджує друга пісня, створена в співдружності з Аркадієм Сігарьовим. Воно виконується і сольно і хором.

„ Мій рідний край на березі лиману”, - пісня, мелодію якої написав харківський композитор Ведмеденя, торкається славного минулого і сьогодення таврійського сонячного краю.

Вчитель. А тепер прослухаємо декілька пісень на слова Чорнобеля, музику до яких написали місцеві композитори у виконанні колективу художньої самодіяльності Станіславського Будинку культури (учні слухають).

Життєстверджуючими настроями сповнений цикл поезій „Мить вічності”. У ньому роздуми над збіглими роками, їх швидкоплинність, здобутки і невдачі, а ще вдумливий, своєрідний лірик, вчитель із Станіслава.

То не життя – людині плазувати,

Будь хробаком – то не великий хист.

Я народивсь, щоб гордо простувати

Землею рідною на весь свій зріст!

На цьому урок закінчено. Бажаємо творчих успіхів, знахідок у царині красно письменства. Нехай не вгасає ваш поетичний талант.

Аналіз і оцінювання роботи учнів.

Домашнє завдання.

Вивчити один із віршів О. Чорнобеля напам'ять.

    Написати твір – роздум „ А для людини найсвятіша суть – Спішить туди, де іншим дуже важко”.


Теги: Кавуньова А.А., Чорнобель
Навчальний предмет: Українська література
Переглядів/завантажень: 127/13


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar