| Головна » Культура |
Культура Японії у 2 половині XIX століття (період названий у історії як період Мейдзі ) Японці іноді порівнюють свою країну зі стовбуром бамбука,обкованим сталлю і загорнутим в пластик. Це точний образ. Туристичні визначні пам'ятки, які перш за все постають поглядам іноземців, і справді де в чому схожі з екзотичною обгорткою, крізь яку місцями проглядає сталь сучасної індустріальної Японії. Легко помітити нові риси на обличчі цієї країни. Важче зазирнути в її душу, доторкнутися до прихованого від сторонніх очей бамбукового стовбура, відчути його пружність. Японія розташована на островах Тихого океану. Японські острови знаходяться в зоні, схильній до частих землетрусів і тайфунів. Жителі островів звикли постійно бути насторожі, задовольнятися скромним побутом, швидко відновлювати житло і господарство після стихійних лих. Незважаючи на природні стихії, що постійно загрожують благополуччю людей, японська культура відображає прагнення до гармонії з навколишнім світом, уміння бачити красу природи у великому і малому. Японська культура є неповторним самобутнім явищем не тільки в контексті загальносвітової культури, а й у ряді інших східних культур. Вона безперервно розвивалася, починаючи з X - XI століть. C XVII і до середини XIX століття Японія була практично закрита для іноземців (зв'язки зберігалися тільки з Нідерландами і Китайем). У період цієї ізоляції в Японії отримала творчий розвиток національна своєрідність. І коли після декількох століть перед світом нарешті відкрилася багатюща традиційна культура Японії, вона вплинула на подальший розвиток європейського живопису, театру і літератури. Якщо говорити про мистецтво періоду Мейдзі, то почати слід, на мій погляд з Хокусая. Чому? Тому що, це так би мовити вершина гравюри токугавской Японії. Вершина, на яку японському мистецтву вже не судилося піднятися в період Мейдзі. У той час, коли самурайські сім'ї вбивали своїх дітей від голоду до кінця періоду Токугава, японське мистецтво досягло свого апогею. Принаймні це стосується гравюри і жанру Укійо-е - картин мінливого світу. Тема жінок і моря у творчості Хокусая розкрита в повній мірі. Роботи відомого японського художника Ватанабе Сейтей значно звичніше європейському оку, ніж роботи інших художників. Це пояснюється тим, що Сейтей навчався у Франції і засвоїв прийоми європейського живопису. У результаті його роботи "предметніші", "конкретніші". Іншими словами відразу зрозуміло, що автор намагався висловити. Принаймні так буде здаватися обивателям. Звичайно Сейтей був не єдиним художником, який навчався на заході. Японська архітектура періоду Мейдзі увібрала в себе всі сліди перехідного періоду. У такі періоди відмирають старі форми, звичаї, і засвоюються нові. Японія в епоху Мейдзі запозичила Західні архітектурні форми. Проте вони запозичили доповнюючи своїми неповторними японськими рисами. завод Національних залізниць (механічний цех) в районі Сімбасі, Токіо, побудований в 1868 році Культурна спадщина Японії: маяк на Сінагава в Токіо (1870 р.) Гейша перекладається з японської як" майстриня "або" актриса ". Основна мета гейш задоволення: моральних і духовних потреб чоловіків, як-то: приємна бесіда, танець, музика, чаювання. Історія Японії показала, що гейші - частина японських традицій. Однак у період Мейдзі гейші були вже не ті. Традиційно вважалося, що хороша гейша повинна бути розумною. красивою і культурної. Таке поєднання зустрічалося вкрай рідко. Решта якості доповнювалися тим що можна купити за гроші: розкішним кімоно, пудрою. Це можна пояснити тим, що в гейші пішли всі, кому не лінь. Адже раніше використання пудри або довге розкішне кімоно зневажалось гейшами, вони виступали за натуральну красу, а не штучну. Між чайними кварталами, в яких мешкали гейші, існувала жорстка конкуренція. У Токіо такими вічними суперниками були вдома Есівара і Янагібасі, до яких незабаром приєдналися багаті району Адзабу і Гіндза. Останні квартали розквітли завдяки торгівлі з іноземцями. Міста дуже пишалися своїми розважальними квартали і чайними будинками, ресторанами, в яких і працювали гейші. Жодне офіційний захід, жоден банкет не проходив без гейш. У діловому середовищі Японії цей звичай зберігається і сьогодні. Чайна церемонія проникла до Японії з Китаю, як власне і багато чого іншого "японське". Однак саме в Японії чайна церемонія отримала статус мистецтва, і не просто мистецтва, а чисто японського. У чому ж суть саме японської чайної церемонії? По-перше, чайна церемонія безпосередньо пов'язана з культом природи і, власне, чаю. Долучаючись до природи, людина відкидає все зайве, весь жах повсякденної рутини і долучається як до своєї природи, так і до навколишнього. По-друге, чайна церемонія невіддільна від дзен-буддизму, який взагалі оголошує війну інтеллекту. Адже інтелект здатний пояснювати природу, але насолоджуватися - на жаль. Тому чайна церемонія - це в певному сенсі "буйство плоті", чуттєвості. Адже саме плоть, її насичення, а також наші органи чуття здатні дарувати нам неповторні миті життя. По-третє, чайна церемонія пов'язана з ідеєю простоти, яка пронизує все японське мистецтво. Проведення чайної церемонії у відокремленій хатині під покровом соснових гілок є символічним втіленням ідеї простоти, яка з'являється, коли звільняєшся від усього зайвого. Ми звикли пити чай щодня. Однак тільки в Японії культ чаю безпосередньо пов'язаний з релігією - буддизмом. У християнстві - це вино, яким причащаються і що тільки не роблять. Тому чайна церемонія є релігійним дійством, і Ви повинні розуміти, беручи участь в ній, що це церемонія з іншої релігії. У японської чайної церемонії важливе дотримання чотирьох основних принципів, які є умовами її успіху - тобто відпочинку у відриві від реальності. Підготувала учениця 9-П класу Луцького НВК№9 Лінчук Вікторія
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |