| Головна » Історія України |
Мета: Навчальна. Ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення Голодомору, з політикою більшовиків проти українського народу, охарактеризувати наслідки Голодомору. Довести злочинний характер сталінізму. Простежити висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі. Розвиваюча. Залучити учнів до самостійної пошуково-дослідницької роботи з вивчення Голодомору. Працювати з додатковим матеріалом (історичними документами, краєзнавчим матеріалом, творами української літератури та фольклору). Розвивати в учнів вміння аналізувати події, порівнювати історичні явища та процеси, робити висновки. Формувати навички критичного мислення. Висловлювати свої думки чітко і аргументовано. Виховна. Виховувати почуття патріотизму, розуміння історичної епохи та власної причетності до долі українського народу. Виховувати почуття доброти, мудрості, співчуття; бачення зв’язку між історичним минулим та сьогоденням.
О, миттєвосте, стій! Дай хвилину… На спокуту до Пам’яті йду, По хрестах я вивчаю родину Й колосок на надгріб’я кладу. О.Забарний
Час говорити і час мовчати. Час розкидати і час збирати каміння. Біблія. Книга Еклезіаста
Страшне число у нелюдській напрузі, Пропалює світи до глибини, У тридцять три розіп’яли Ісуса, У тридцять третім на земному крузі Розіп’ято мільйони без вини. Б.Олійник
Обладнання: книжкова виставка з теми, магнітофон та запис «Реквієму» В.А.Моцарта, комп’ютерна презентація учнів, виставка творчих робіт ( ілюстрації до творів У.Самчука «Марія» та В.Барки «Жовтий князь», українських поетів), буклети «Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу», Книга Скорботи «Голодомор 1932-1933 рр.», на столі – український рушник, розламана хлібина, китиці калини, барвінок, колоски з чорною стрічкою, свічка.
ХІД УРОКУ: I. Оргмомент II. Мотивація навчальної діяльності Кожна людина, як і все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самої поверхні, належить вичерпати багато солоної від горя води. Це наше громадянське завдання скликати живих до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, де скидали виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, братів і сестер. Їх понад 10 млн. …
Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками. Я зітхну… Запалю обгорілу свічу. Помічаю: не замки – твердині, не храми – Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу. Піднялись, озиваються в десятиліттях З далини, аж немов з кам’яної гори надійшли. Придивлюсь: «Вкраїна. 20-те століття» І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».
Багатовікова історія українського народу – це, насамперед, літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було багато лиха. Жахливим злочином проти власного народу став штучний голод 1932-1933 рр. За механізмом творення і страхітливими наслідками його слід занести до трагічних дат в історії.
III. Оголошення теми уроку, завдань та очікуваних результатів
Отже, темою нашого уроку є «Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу». Учитель читає епіграф. Сьогодні наш урок пройде незвичайно – ми будемо з вами презентувати Книгу Скорботи «Голодомор 1932-1933 рр.». Ця книга – результат пошуково-дослідницької роботи з питання вивчення теми Голодомору. Ви всі плідно працювали в пошукових групах досліджуючи конкретні питання: працювали з історичними документами, краєзнавчим матеріалом, спогадами свідків трагічних подій, творами українських письменників та зразками українського фольклору. Тож прийшов час репрезентувати результати своєї діяльності.
• Що ви очікуєте від уроку?
1. Познайомитися з історичними передумовами виникнення Голодомору. 2. Познайомитися з політикою комуністичної партії більшовиків спрямованої проти українського народу. 3. Охарактеризувати наслідки Голодомору. 4. Простежити, як висвітлено питання Голодомору в українській літературі та фольклорі. 5. Довідатися про свідків Голодомору на Шосткинщині, їхні спогади. 6. З’ясувати як вшановують пам'ять загиблих від голоду в 1932-1933 рр. 7. Поспілкуватися зі своїми однокласниками, а також розвивати навички виступу перед аудиторією. 8. Зрозуміти, що саме ми можемо зробити сьогодні, щоб в майбутньому такі події не повторювалися.
IV. Основна частина уроку
Послухаємо повідомлення юних істориків-пошуковців про причини Голодомору.
Причини голоду (1 група) Підґрунтя голодомору було закладено 1927 року. Саме тоді радянське керівництво знову повернулось до практики примусових заготовок с/г продукції. Так, хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. долалась екстраординарними засобами: шляхом обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель, депортації найнепокірніших у віддалені регіони країни. Усі ці акції з арсеналу «воєнного комунізму» проводилися місцевими органами влади під суворим наглядом ДПУ. Лише на Дніпропетровщині під час хлібозаготівель 1928 року було віддано під суд 1200 громадян, а понад 32 тис. сімей виселено. Тільки впродовж 1928 року було заарештовано 33 тис. куркулів. Влада в червні 1929 року фактично відновила продрозкладку, а з липня РНК УСРР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів» За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи до 5-разового розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи. Причиною хлібозаготівельної 1927-1928 рр. кризи була форсована індустріалізація, на яку взяв курс Сталін. Все більше він переконувався, що потреби індустріалізації можна гарантовано задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Тому відбулася кардинальна зміна поглядів: не держава має залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусять перебувати у залежності від держави. Листопадовий пленум ЦК ВКП 1929 року прийняв резолюцію про початок колективізації рішучими методами. На пленумі було підкреслено: «Україна повинна протягом дуже короткого періоду показати приклад організації великомасштабного колективного сільського господарства». Колективізація, яка перетворювалась на комунікацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликала опір. На селі з січня по червень 1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади. Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Усього у 1928-1932 рр. в Україні поголів’я худоби зменшилось наполовину. Із спогадів письменника радянської доби О.Волкова: «Чим ширше та рішуче проводили колективізацію, тим більше вона наштовхувалася на вагання, невпевненість, страх і опір». Із звіту працівника місцевого парткому: «Демонстрації мали характер відкритого бунту… Люди озброювалися вилами, сокирами, палицями, дробовиками, мисливськими рушницями… Часто виникали «жіночі бунти». Покарання – арешти, частіше розстріли». Американський журналіст Ісак Дойгер записав із вуст високопоставленого чиновника ОДПУ: «Я – старий більшовик. Я працював у підпіллі проти царя, а пізніше брав участь у громадянській війні. Чи я все це робив для того, щоб тепер оточити села кулеметами й наказати своїм підлеглим, не розбираючись стріляти в натовпи селян? Ні, ні й ще раз ні!» Більшовицька влада шукала різні способи змусити стати на коліна українського селянин. Одним із них було розкуркулення. У постанові ЦК ВКП(б) від 30.01. 30 р. «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» йшлося вже не про вибіркове «розкуркулення», а про «ліквідацію куркульства як класу». Постанова визначала «куркульські сім’ї», які підлягали ліквідації. Поділялися вони на 3 категорії: перша – активні «вороги радянської влади» (міра покарання – розстріл або ізоляція в тюрмах чи таборах); друга – ті, хто виявив менш активний опір (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни); третя – «куркульські сім’ї», які не чинили опору (розселялись у спец поселеннях за місцем проживання). Перша хвиля репресій прокотилася Україною з січня до початку березня 1930 р. Вона охопила райони, де нараховувалося 2 млн. 524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено 2,5%, депортовано 100 тис. Під час другої хвилі (весна – літо 1931 р.) депортовано ще 150 тис. чол. Голодні 1932 – 1933 рр. не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3 млн. т. Це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було його й у 1936 р., коли врожай був значно меншим (на 15-20%), ніж у 1932 чи 1933 рр.
► Чому виник страшний голод? ► Чи не можна було його уникнути? Адже в деякі роки врожаї були ще меншими, до того ж, набагато, ніж у 1932-1933 рр.?
Я думаю, що відповіді на поставлені питання жорстокі, але прості. Наша група з упевненістю стверджує: голод був заздалегідь спланований державою в особі Й.Сталіна та його вірних «однодумців». Це був акт геноциду українського народу, і він мав ряд етапів: 1) впровадження продовольчої розкладки; 2) примусова суцільна колективізація; 3) штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.
Висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі (2 група)
Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоровя, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару. Вкрай знекровлений, стероризований, він уже не міг у ті роки збройно піднятися, як за Коліївщини, супроти своїх мучителів. Але не змирився, не схилив голови. Зброєю для нього стало слово. Можливо, декому з вас, фольклорні твори, зібрані нами, про які говоритимемо, видаються не надто вишуканими. Не кваптеся розчаровуватися. Щасливі ми, що ми не можемо зараз навіть уявити, в якому пеклі вони народжувалися. Адже створювали їх люди, чиїх батьків, дітей, близьких мертвими, а то й напівживими присипали у довжелезних кагатах десь на пустирі або вже з’їли сусіди, люди, що мали вигляд живих кістяків або розпухлі від голоду. Навіть прошепотіти комусь на вухо, не те, що вказати вголос таку «крамолу» часто означало каторгу або розстріл. Та, незважаючи на страшний терор, фольклор протесту творився, жив і блискавично поширився між людьми.
Нема хліба, нема кики – Тільки кіно й музики. Ми голодні і сумні, З нами Сталін на стіні.
Сидить Ленін на горі, А Сталін в болоті. Що зробили куркулеві, Те буде й голоті.
Батько в СОЗі, мати в СОЗі, Діти плачуть на порозі. Мишей мелють і товчуть, Макорженики печуть.
Тато в СОЗі, мама в СОЗі, У нас хата сто.ть з лоззя, А на хаті один куль, - Та всі кричать, що куркуль.
У той страшний час наш народ не втратив притаманні йому гумор, іронію, сарказм; він сміявся над більшовицькими мерзотниками, над новітнім Чингізханом – Сталіним.
Батьку Сталін, подивися, Як ми в СОЗі розжилися: Хата раком, клуня боком, Три коняки з одним оком, А на хаті серп і молот, А у хаті смерть і голод.
Ціле літечко робила, Кіло гречки заробила, Кіло гречки, два ячменю Та й журюся, де я змелю.
Не шукайте домовину, Батько з’їв свою дитину. З бичем ходить бригадир, Заганяє у Сибір.
Пийте воду, їжте січку, Виконуйте п’ятирічку.
Я не бульба, я картопля, Бо для мене рано топлять. Мене печуть, мене варять. Мене люблять, мене хвалять. Я діжду тієї ласки, Що напечуть з мене паски.
В 31 году вже пізнали ми біду, В 32 году іли люди лободу, В 33 году помирають на ходу.
Як пішла я у колгосп, Чоботи рипіли, Як ішла я із колгоспу Зуби цокотіли.
Висить Сталін на сіні, Посміхається мені, Ще й показує рукою, Куди їхати за лукою: Чи в Ромни, чи в Сенчу? Краще в ступі потовчу!
Прислів’я та приказки:
• Ти хоч плач, хоч ридай, а заяву в СОЗ подай. • Всюди плачі, всюди крики, селян учать, як їм жити. • Селянин без землі – як птаха без крил. • Сталін хліба захотів, та й придумав куркулів. • Ріж та їж, бо у СОЗі не дадуть. • Сталін землю відібрав, наче руки відірвав. • Буксир ходить попід хати. щоб у людей хліб забрати. • Голод, голод в нашій хаті – ніщо їсти, ніде спати. • Як стали робить на трудодні, то настали чорні дні. • Врахувала 300 день – дайте хліба хоч на день. • Ой за тії колоски відбула я в Соловки. • А у СОЗі добре жить: один робить – сто лежить. • Наша більшовицька весна і голодна, і пісна.
Із усіх жанрів усної народної творчості років голодомору більшу популярність мали прислів’я, приказки, співанки, думи. Фольклор про голод створювався по гарячих слідах трагічних подій, в умовах глибокої конспірації і був виявом протесту проти тотального терору. Це визначило гостру публіцистичність, лаконізм форми. Отож, найчастіше зявлялися прислів’я. Надзвичайно поширеним був також жанр співомовки, яка відзначається різноманітністю форми. Найчастіше віршований рядок співомовки складався із 6-8 складів, римування суміжне (аа бб), зрідка перехресне (абаб), у строфі від 2 до 12 рядків. Окрім співомовок, у фольклорі тих часів зустрічаються й інші жанри, наприклад, анекдоти, дитячі примовки. Незважаючи на жахливі умови творення, фольклор голодомору відзначається образністю, багатством тропів. Найчастіше з-поміж інших використовувалися два художні прийоми – їдка іронія й гротеск: Їде Сталін на тарані, Дві сі льодки у кармані, Цибулиной поганяє – Америку догоняє. Вражає також, як майстерно добиралися художні прийоми: Нема хліба, нема моні, Я ми плескаєм в долоні. А на хаті серп і молот, А у хаті смерть і голод. Усе це свідчить про те, що навіть у пеклі 30-х років не замулилось народне джерело мудрості й краси.
П.ТИЧИНА
НАЙПЕРШИЙ ЛЮДОЇД
Загупало в двері прикладом. Заграло у шибку: - Ану одчини, молодице! Чого ти там криєшся в хаті? Застукало в серці, різнуло: «Ой, горе, це ж гості до мене. Та чим же я буду вітати – Іще ж синок не вварився…»
О.ОЛЕСЬ
ГОЛОД
Проклятий, збуджений громами Підвівся, встав з землі І зарипів голодними зубами В гнилій кривавій мглі.
І він пішов, нестриманий, полями До міст, до сіл, до хуторів. Він нападав на все без тями – І все, без тями, гріз і їв…
Все з’їв. Тікали – не спасалися; Догнав у горах, у лісах. А тих, що в луках розп’ялися, Він з’їв, голодний, на хрестах.
І враз самий лишився в пустелі, Всміхнув, зітхнув, на гору зліз. І написав огнем на скелі: «Хліб, мир і воля – наш девіз».
А.ЛИСТОПАД
НАВМИСНИЙ ГОЛОД
… То був страшний навмисний злочин, Такого ще земля не знала, Закрили Україні очі І душу міцно зав’язали. Сліпу пустили старцювати… Луна ще досі в оболонях Здичавіла вкраїнська хата, На березі своїх агоній. Глуху заставили мовчати. А то би світ втопивсь в Славуті! Як божевільна їла мати свою дитиноньку майбутню Замліли навіть поторочі І відвернулись голіафи. То був такий державний злочин – Здригнулась навіть мертва Кафа. Мерцями всіялося поле, Ні хрестика і ні могили, То був такий навмисний голод… Чи, Боже, й ти вже був безсилий.
Д.БІЛОУС
Ти скажеш, не було голодомору? І не було годного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерна винесли дотла? Як навіть марево впіймали з печі І забирали прямо із горшків, Окрайці виривали з рук малечі, Із торбинок нужденних стариків? Ти скажеш, не було голодомору? Чого ж тоді, як був і урожай, Усе суціль викачували з двору, - Греби, нічого людям не лишай! Я бачив сам у ту зловісну пору І пухлих, і померлих на шляхах. І досі ще стоїть мені в очах… А кажеш – не було голодомору?
Розгортання голоду (3 група)
Узимку 1931-1932 рр. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію й безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість в ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. Врожай 1932 р. лише на 12 % був менший від середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення Украйни мінімумом продовольства. 7 серпня 1932 р. вийшла власноручно написана Генсеком постанова ВЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності». Згідно з нею, передбачалася смертна кара за розкрадання соціалістичної власності, а за пом’якшуючих обставин – позбавлення волі на строк не менше 10 років. Рішенням уряду УРСР від 20.10.1932 р. за невиконання плану заготівель накладалися натуральні штрафи. На початку грудня того ж року влада запроваджує у містах систему внутрішніх паспортів; селянам вони не видавалися, що робило їх безвиїзними, закабаленими до землі. Тоді ж, у грудні 1932 р., починає швидко практикуватися ганебний захід пропагандистського терору – занесення на чорну дошку «сіл, що саботували хлібозаготівлю» ( наслідком для них була повна ізоляція від контактів із зовнішнім світом ). У 1932 р. в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області. Частина партійно-державних керівників на власні очі бачила трагізм ситуації і закликала зменшити розміри хлібозаготівель. У відповідь, як кваліфікувалося – «за опір», було знято до кінця року з посад 20% голів колгоспів. У листопаді 1932 р. в Україну приїхала надзвичайна комісія, очолювана В. Молотовим, яка до лютого 1933 р. додатково «викачала» з України 104, 6 млн. пудів хліба, з республіки було вивезено майже все зерно. Із слухання на комісії Конгресу США щодо голоду в Україні 1932-1933 рр. Свідчення Галини Б. №34 Український хліб споживали російські загарбники, які виривали його з рота бідного українського селянина. У такий спосіб Москва готувала смертельний голод 1933 року… Люди вмирали… родина, що ще залишалася живою, сама копала могили, обгортала тіло простирадлами і кидала його до ями. Тих, хто ще був здоровий, московські посіпаки гнали на роботу і верещали, що ми повинні виконувати план: «Здохніть, але врятуйте Росію!». Українське село гинуло мовчки, навіть випадки спонтанного протесту спостерігалися дуже мало. Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили і скидали у ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їхз у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небезпечних розмірів набув на півдні, сході та центрі України. Не оминув голод і Шосткинщину. Шевцова Тетяна Корніївна, народилася 26.05.1924 р. у селі Прокопівна. Пам’ятаю голод 1932-1933 рр. добре. Причиною голоду були податки і засуха. У людей відбирали все вирощене на городі. Цих людей звали «комнезами». Ще тоді була така пісня: «Подивися Ленін сам, Як гуляє комнезам…» Вони забирали все. За те, що вони забирали у людей продукти їх нагороджували. Так ці комнезами застосовували побиття, складали заяву на ту людину, яка не віддавала харчі, незадовго вивозили кудись. Були такі, які ходили із залізними палицями, нишпорили у хатах, хлівах, льохах. Їх звали «десятники». До хати їх приходило чоловік 5-6. Записували в колгосп. Хто з села йшов збирати колоски пшениці у полі, то їм не дозволяли і били. Тоді всі поля охоронялися сторожами. Людей силою заставляли йти в колгосп до них менше приходили до хати, а ті, хто не записався могли прийти по-декілька раз на день, навіть уночі. Пам’ятаю, що вже в 1933 р. люди почали вмирати від голоду. Почали варити юшку з лободи, збирали гриби, щавель, ягоди і їли. У річці збирали черепашки. Тих людей, які помирали від голоду, хоронили на кладовищі. Я розповідаю своїм дітям, онукам про це, та ніхто вірити в таке не хоче. А винних у загибелі багатьох людей рахую місцеву владу. Зараз проживає у м. Шостка на вул. Купецька, 12. Старцева Анна Дмитрівна Народилася в 1926 р. Мешкає за адресою: м. Шостка, вул. Красна буд. 1 кв. 83. 1932 рік був неврожайний. Все зерно держава забрала до зернини. Хліб, який пекли зимою 1933 р., пекли з шалу пайок і гречаної полови. Він був чорний як земля. Весною, коли полову з’їли, почався страшний голод. У травні місяці на луках почав рости кінський щавель, з якого варили борщ. Багато людей повмирало наївшись молодого зерна. Нагорна Марія Яківна народилася в 1927 році в с. Богданівна Шосткинського району. Наша сім’я була великою, п’ятеро дітей. Батько працював на залізниці. Він отримував продовольчі пайки, але навіть у нас вдома не було вдосталь їсти. Найважче було тим, у кого не було годувальників, які працювали на заводі або залізниці, бо з власного господарства потрібно було віддати великий податок і зерном, і м’ясом, і молоком. В моїй пам’яті залишилася жахлива картина: граючи з однолітками ми побігли до сусідського току і злякалися, там лежали два дорослих чоловіка, вони були мертвими. Потім батько говорив, що ті люди шукали роботу в селі і померли від голоду. Савосько Ніна Федосіївна народилася в 1915 році. Мешкає за адресою м. Шостка, вул. Лісна, буд. 3. Була страшна засуха і поганий врожай зернових. При школі, де вона навчалася був город, де сіяли картоплю, буряк, моркву, тому годували їх у їдальні школи. Батьки її у той час працювали на заводі. Жінка згадує, що найтяжче було тим людям, у кого було багато дітей. Були випадки смерті. У заможних людей забирали геть усе зерно – основний продукт харчування. Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села. Згідно з установкою Сталіна, до голоду ставилися, як до неіснуючого явища. Селян особливо розлючувало і викликало в них бунтівливі настрої те, що зерна, яким вони могли прогодуватися, було вдосталь. Американський кореспондент, який в цей час побував на Україні, розповідав, що з вікна вагона він бачив величезні піраміди зерна, навалені просто неба, з яких йшла пара від внутрішнього згорання.
► Наведіть докази, що підтверджують голод 1932-1933 рр. актом геноциду українського народу.
Наша група може стверджувати, що масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало впродовж 22 місяців. Про жахливий стан українського села свідчать факти масового людоїдства. Люди гинули від фізичного виснаження, отруєнь, вбивств, самогубств. Усі ці жахливі картини голодомору, яких досить багато, зайвий раз підтверджують акт геноциду проти власного народу.
Інсценування Звучить «Реквієм» Моцарта 1 голос. «Неврожай від Бога, а голод від людей». Народна приказка. 2 голос. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього ідуть люди: «О, цей вже вмер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не вмер». Я ще не вмер… Ще промінь в оці грає… В четвер мені пішов десятий рік. Хіба в такому віці помирають?! Ви тільки поверніть мене на бік До вишеньки В колиску ясночолу… Я чую запах квітів. Я не вмер… А небо стрімко падає додолу. Тримайте хтось! Хоча б за коси верб… Куди ви, люди, людоньки, куди? Окраєць ласки Чи хоч з печі диму! В клітинці кожній – озеро води. Я ще не вмер … Усі проходять мимо. … А житечко моє таке густе. … А мамина рука іще гаряча. Вам стане соромно колись за те. Та я вже цього не побачу.
Учень. Не сьогодні сказано: «Час народжуватися і час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час говорити». Учениця. Літа 1933 від Різдва Христового був в Україні великий Голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ні моравиці. А була лише зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могили – старих, молодих, дітей і ще не народжених, у лонах матерів. Учень. Бозю! Що там у тебе в руці! Дай мені, бозю, хоч соломинку, Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка, Тож підрости хоч би трохи, бодай Світу не бачив ще білого, Бозю. Я – пташенятко, прибите в дорозі, Хоч би одненьку пір’їночку дай. Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось! Холодно, Бозю, Сніг дуже білий. Бозю, що там у тебе в руці!.. Учениця. Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було. Тож пом’янемо хоч сьогодні, з непростим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої трудової історії. Пом’янемо і знайдімо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга. Не сьогодні сказано «Час говорити!». Настав час говорити після десятиліть мовчання.
Наслідки голоду (4 група)
Уряд свідомо маскував голод, переселяючи у спустошені села Украйни селян з інших регіонів СРСР. Тільки з листопада по грудень 1933р. в Україну з Білорусії було відправлено 40ешелонів з колгоспниками, з центральної чорноземної області – 43 ешелони, з Іванівської – 24. І в це неможливо повірити, але навесні 1933р., коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. чол., щогодини – 1тис. Інформація про демографічні втрати населення в Україні надходила до іноземних дипломатів, що працювали в СРСР. Зокрема, у червні 1933р. італійський консул С.Граденіго, який був у Харкові та інших містах України, писав до свого дипломатичного представництва у Москві про те, що від голоду загинуло від 10 до 15 млн. чол. Дехто з дослідників вважає її цілком реальною. Німецький агрокультурний аташе у Москві Отто Міллер теж писав тоді, що від голоду загинуло 7,5 млн. чол. Майже у кожному зарубіжному повідомленні, яке стосується кількості жертв голодомору в Україні, цитується книга У. Черчілля – «Друга світова війна». Автор згадує розмову зі Сталіним, яка відбулася між ними 15.08.1942р. Англійський лідер запитав тоді Й.Сталіна: « Чи можете ви порівняти втрати у війні з втратами від голоду, пов’язаного з колективізацією 1932 – 1933рр.?» Сталін нібито відповів: « Це був дійсно жах. Він продовжувався роками. Але це було абсолютно необхідно для того, щоб у наших фабриках з’явились нові машини, а на полях – трактори». Згодом у Ялті Сталін нібито зізнався, що від голоду і репресій загинуло понад 10млн. чоловік. До нас дійшло чимало повідомлень, у тому числі невеличких розповідей, уцілілих під назвами: « Гурське втрачає 44 % свого населення», « Голод спустошує село Плешкани», « 430 смертей від голоду в Жорнокволому», « Спустошення голодом с. Стрижівка». У серпні 1933р., після скасування заборони для іноземних журналістів, кореспондент газети « Крісчен саєнс монітор» побував на Полтавщині та Київщині. Так, в одному із сіл з 2072осіб померло634; у 1932р. лише одна пара взяла шлюб; у селі народилося шестеро малюків, з яких вижила лише одна дитина. Слухаючи повідомлення істориків, на думку спадають сумні рядки Кобзаревого плачу із поезії «Чума», в якій автор показав страшні картини людомору під час епідемії чуми. Чи не нагадують нам вони українське село періоду штучного голодомору?
…І люди біднії в селі; Неначе злякані ягнята, Позамикались у хатах Та й помруть… Сумують комини без диму, А за городами, за тином, Могили чорнії ростуть. …Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину і засипають Без домовини; дні минають, Минають місяці, - село Навік замовкло, оніміло І кропивою поросло…
Якщо вдаватися до цифр, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5млн. – між четвертою і п’ятою частинами при загальній кількості у 20 – 25 млн. селянського населення. Відсоток смертності дійсно коливався – від 10 до 100%. Найвищого рівня смертності сягнула в областях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба, - Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській. Мінімальний відсоток становив 20 – 25 %. У Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській та Київській областях смертність була нижчою – 15 – 20%. Глибокі дослідження голодомору в Україні розпочалися наприкінці 80 – х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться, - від 3 до 4,5 млн. чол.. Наслідки голодомору не обмежуються демографічними втратами населення. Дослідники намагаються з’ясувати економічні, політичні, морально – етичні й соціально – психологічні наслідки жахливої трагедії XX ст. Вона має також і національний аспект, який торкається не лише кількості жертв, а насамперед антиукраїнської спрямованості штучного голоду. Саме з 1933р. розпочалися масові гоніння на українську інтелігенцію. Внаслідок масової колективізації, розкуркулення, голоду і відвертого терору утвердилися соціально – економічні підвалини тоталітарного режиму. Колективна ( державна ) власність економічно підживлювала однопартійну систему. Економічна одноманітність, яку юридично затвердила Конституція 1936р., обумовлювала і соціальну однорідність – радянський народ, якому прищеплювали фанатичну відданість червоному вождю. Це теж наслідки соціально– економічних експериментів над людьми. Террор голодом виховував у них сліпе поклоніння владі, терпимість: « Аби не було війни і голоду, а все інше переживемо». Очевидці голодомору, їх діти успадкували генетичне почуття страху. Малодослідженим залишається морально – етичний аспект голоду. Досі важко встановити мотиви свавілля, яке чинили над односельчанами так звані активісти. Що спонукало масовий бандитизм? Чому селяни не повстали, а лише чинили пасивний опір? Опору не відбувалося тому, що селяни штучно поділили на бідняків і куркулів, зіткнули їх між собою на «класовому фронті». Всеукраїнського виступу селян проти тоталітарного режиму не сталося, позаяк люди масово гинули від голоду. Необхідно зважити на те, що режим жорстоко придушив будь – які спроби протесту. Голод як безкровна війна зламав їхній опір, спустошив українські села, виморив найпрацездатніших хліборобів. Колективізація і голод започаткували « розселювання» України. Цей процес має не лише кількісні, тобто соціально – демографічні показники, а й соціально – побутові. Розселювання – це страта селянина – універсала, який правив за господаря, агронома, носія духовної культури. Від голоду загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки повмирали батьки, що не встигли передати досвіду свого діда – прадіда.
► Які демографічні втрати понесла Україна в роки Голодомору?
За спільною заявою делегації 65 держав – членів ООН від 7 листопада 2003 року вказано «Великий голодомор 1932-1933 рр. в Україні забрав життя від 7 до 10 млн. невинних жертв». Для порівняння сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії – 8 млн., Болгарії – 8,5 млн., Бельгії – 10 млн. Тобто під час Голодомору зникла ціла європейська країна. А взагалі, то є страшні цифри: в Україні від Голодомору вмирало 17 людей щохвилини, тисяча – щогодини, майже 25 тис. – щодня. Найтяжче постраждали від Голодомору Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області.
► Як вшановують пам'ять жертв Голодомору в Україні?
28 листопада 2006 року за пропозицією Президента України В.Ющенка Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, в якому заявлено: «Стаття 1. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу. Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору в 1932-1933 рр. в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним».
У 1988 році Конгрес США, а у 1989 році Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932 – 1933рр. Актом геноциду проти української нації. На сьогоднішній день 13 країн на державному рівні визнали Голодомор 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду українського народу. Щорічно в Дні пам’яті жертв Голодомору в Україні відбувається всеукраїнська акція «Запали свічку» та Поминальні панахиди. У 2008 році проводився Всеукраїнський просвітницько-патріотичний конкурс «вчинених дій» щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років «Голодомор 1932-1933 рр. Пам'ять народу», в якому брала участь наша школа і клас.
IV. Підбиття підсумків уроку
• Чи відбулись ваші очікування?
V. Заключне слово вчителя Тепер після того, як минуло вже багато років, ми можемо відповісти на запитання: чого хотіли досягти організатори голодомору? Кому було вигідно підрубати нашу хліборобську націю під корінь? Комуністичний режим не міг боротися з існуванням вільних, не залежних від нього людей. Цих людей слід було знищити. Удари завдавались методично і цілеспрямовано. З українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації. А тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто не долюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Я закликаю вас сьогодні згадати у своїх думках усіх тих, хто страждав і помер під час Голодомору. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |