Головна » Філософія

Німецька класична філософія

Німецька класична філософія 1.Феномен німецької класичної філософії. 2. Іммануіл Кант :межі розуму. 3. Йоган Готліб Фіхте: «Я» як діяльне начало 4. Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності. 5. Абсолютний ідеалізм Гегеля.

Німецька класична філософія це філософська культура Німеччини кінця XVIII – початку XIX ст., яка підняла на високий рівень теоретичний спосіб мислення. Це філософія представників філософської класики: Канта, Фіхте, Шелінга і Гегеля.

загальні риси класичної німецької філософії: Вона вирішує проблему загальних пізнавальних можливостей людини, що в процесі вирішення стає проблемою тотожності мислення і буття. Знайдено єдине вирішення цієї проблеми – принцип діяльності – активності суб’єкта пізнання. Суб’єкт розглядається як носій активності, об’єкт як та частина реальності, на яку спрямовано увагу суб’єкта, його активність. Принцип активності і пізнавальної самостійності суб’єкта витікає з ідеї саморозвитку як результату такого розв’язання суперечностей в середині суб’єкта чи об’єкта. Абсолют у вченнях мислителів німецької класичної філософії розуміється як розгортання якогось логічного процесу у світі, що можна побачити за зовнішньою реальністю.

Ідеї протестантизму, які ввійшли до класичної філософії: Ідея раціонального трактування релігійних понять, необхідності їх розуміння. Ідея інтимного спілкування людини з Богом, ідея суверенності і свободи людини.

Іммануіл Кант (1724-1804 рр.) родоначальник німецької класичної філософії. Дві речі на його думку наповнюють душу людини неперевершеним захопленням – «зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас». Головним його захопленням була астрономія. Йому належить ідея розширення Всесвіту. На основне питання на яке повинна відповісти філософія: «Що таке людина?».

За Кантом вчення поділяється на три питання: 1.Що я можу знати? 2. Що я повинен робити? 3. На що я можу сподіватися?

Праці Канта «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження».

Основними формами діяльності за Кантом є: Пізнання; Практика; Пізнання + Практика = Творчість

антиномії розуму – суперечності мислення, які виникають за необхідністю. Коли раціональне мислення намагається охопити увесь світ, воно впадає в антиномії – розтягнуте між тезисом і антитезисом.

Приклад кантівських антиномій: Тезис Світ має початок в часі і просторі. Все у світі складається з простого. У світі існує не тільки природна причинність, а й свобода. Причиною світу є якась Абсолютна Істота. Антитезис Світ у часі і просторі безмежний. Немає нічого простого, все складне. Ніякої свободи немає, все здійснюється за природними законами. Немає Абсолютної Істоти ні в світі ні поза ним.

Йоган Готліб Фіхте (1762 – 1814) відкинув «річ у собі». Його вчення змальовані у праці «Ясне як сонце повідомлення широкому загалу про сутність новітньої філософії. Спроба примусити читача до розуміння».

Три принципи філософії Фіхте: Я є Я (Я=Я); Я є не-Я (Я = не-Я); Я = Я + не-Я. Я у це абсолютне конкретне начало. Мета – створити вчення про принципи побудови будь-якої науки. Головна риса знання – систематична форма.

Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775 – 1854 рр.) ставив завдання з'ясувати як співвідносяться Мислення і Буття. Буття і Мислення тотожні – у цьому гарантія адекватності нашого сприйняття світу і можливості продуктивно діяти у ньому. В людині і через людину світ приходить до самоосмислення. «У карлика на ім'я людина прокидається дух велетня і не впізнає самого себе»

творчість ділить на періоди: Рух від Буття до Мислення змальовує натурфілософія; Виведення Буття з Духу присвячена система трансцендентального ідеалізму. «Хоч філософія досягла найбільших висот, але ще більших висот вона б досягла, якщо б залучила мистецтво. Мистецтво дає змогу досягти цих висот цілісній людині». Тому головним завданням є утворення філософії мистецтва.

розбіжності між мистецтвом і природою: Організм народжується цілісним, художник бачить ціле, але творити може лише частинами. Природа починається із несвідомості і лише в кінці приходить до свідомості – мистецтво йде протилежним шляхом: свідоме начало і несвідоме завершення непочатого твору. Головною рисою генія є збіг свідомої і несвідомої діяльності.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831 рр.) мислитель, філософія досягла найвищого буття. У центрі його філософії вчення про Абсолютну Ідею – вічну логіку світу. Абсолютна ідея існує до матерії і до людини. Лише на певному етапі свого розвитку вона відчужує себе в матерію, породжуючи в природу. Так виникає еволюція природного світу, що приводить до появи мислячого духу.

Головним у гегелівській філософії є: принцип розвитку принцип конкретного


Теги: німецька філософія
Навчальний предмет: Філософія
Переглядів/завантажень: 589/202


Схожі навчальні матеріали:
Всього коментарів: 0
avatar