| Головна » Біологія |
Автор: Кондрашова С.О., вчитель хімії та біології ЗОШ №17 м.Миколаєва Анотація: в даному уроці використовуються методи ІКТ і активізації пізнавальної діяльності,проблемно-пошуковий підхід, пропедевтичні та тестові завдання, що сприяє створенню чітких уявлень учнів про віруси як неклітинні форми життя. Мета уроку: - поглибити знання учнів про ознаки життя; - дайте поняття неклітинних форм життя; - ознайомити учнів з будовою і життєвим циклом вірусів; - розвивати вміння застосовувати знання про процеси життєдіяльності вірусів для профілактики вірусних хвороб людини, тварин і рослин; - виховувати вміння дотримання правил поведінки в місцях, де можливе зараження вірусами. Проблемне питання: -Чи можна вважати віруси живими організмами? Основні терміни: - вірусологія; - віріон; - вакцинація; - віруси; - бактеріофаги; - прості віруси; - складні віруси; - вірус імунодефіциту людини; - синдром набутого імунодефіциту людини; - епідемія; -пандемія. Концепція уроку - Спираючись на вже вивчений матеріал, показати особливості будови і життєдіяльності вірусів, їх положення в системі органічного світу; показати роль вірусів в природі і житті людини. Обладнання і матеріали: - картки-завдання; - презентація «Віруси»; - навчальні таблиці з теми « Віруси». Домашнє завдання: Вивчити 30-32 параграфи підручника. Хронометраж уроку: Організаційний етап – 1 хв. Хід уроку: Організаційний етап. Бесіда. - Що спільного та відмінного між живою та неживою природою? - Які характерні ознаки життя? - Що ви знаєте про віруси? (Повідомлення учнів). 3. Мотивація навчальної діяльності. - Ми бачимо, що віруси дуже впливають на життя і здоров я людини. Тому сьогодні ми вивчаємо тему…( Повідомлення теми і мети уроку). Вивчення нового матеріалу: Розповідь учителя з використанням презентації «Віруси». Під час розповіді учні заповнюють таблиці, які їм були роздані на початку уроку. Віруси Питання для аналізу Характеристика Методи дослідження Форми існування Клітинна, неклітинна (правильне підкреслити) Розміри Будова і форма Життєвий цикл Вірусні хвороби Способи запобігання вірусним захворюванням Значення вірусів у природі й житті людини Відкриття Первинне застосування знань Тестовий контроль 1 варіант Віруси відкрив в 1892 році: а) Прузінер; б) Івановський; в) Мечніков; г) Вернадський. Віруси були відкриті під час вивчення хвороби: а) СНІДу; б) листкової мозаїки тютюну; в) віспи; г) туберкульозу. 3. Віруси – це організми: а) одноклітинні; б) багатоклітинні; в) колоніальні; г) неклітинні. 4. Віруси – це системи, що містять: а) ядро; б) нуклеїнову кислоту; в) плазматичну мембрану; г) цитоплазму. 5. Віруси небезпечні: а) тільки для людини і тварин; б) для людини, тварин і рослин, бактерій; в) тільки для рослин; г) тільки для бактерій. 6. Вірусами визивається захворювання: а) ангіна; б) грип; в) дифтерія; г) туберкульоз. 2 варіант Вірус, зараження яким відбувається через кров: а) віспи; б) ВІЧ; в) грипу; г) сказу. 2. Бактеріофаг – це вірус, який уражує: а) бактерій; б) людину; в) рослини; г) тварин. 3. Віруси – це: а) сімбіонти; б) гетеротрофи; в) автотрофи; г) паразити. 4. Віруси: а) дихають; б) ростуть; в) не проявляють ознак життя поза клітини-хазяїна; г) живляться. 5. Клітини, що захищають від вірусів: а) тромбоцити; б) еритроцити; в) лімфоцити; г) макрофаги. 6. Вірусами визивається захворювання: а) СНІДом; б) туберкульозом; в) дизентерією; в) дисбактеріозом. Підбиття підсумків уроку Самоконтроль учнів: а) правильність заповнення таблиці; б) відповіді на тестові завдання (відповіді на екрані). 1 варіант 2 варіант 1(б) 1(в) 2(б) 2(б) 3(г) 3(в) 4(г) 4(а) 5(г) 5(в) 6(б) 6(а) 2. Відповідь на проблемне питання. 3. Оцінювання. 4. Домашнє завдання. 5. Вправа «Мікрофон»: - Що мене найбільше вразило з цієї теми? Інформація до уроку: -Віспа, або натуральна віспа, чорна віспа, Variola або Variolavera (лат.), Smaillpox (англ..), Pocken або Blatern (нім.), Variole (фр.) –смертельно небезпечна вірусна хвороба, що відноситься до карантинних інфекцій. Характерними ознаками віспи є загальна інтоксикація, висока температура, своєрідні бульбашкові висипання на шкірі та слизових оболонках, після зникнення яких залишаються втягнуті рубці – віспини. Віспа в історії Віспа відома з найдавніших часів, і описи її симптомів збереглися в письмових пам’ ятках Індії, Китаю та Єгипту. Можливо, саме віспа погубила третину населення давніх Афін у період Пелопоннеської війни (430 рік до н.е.), і була тією спустошливою моровою пошестю, яка поширилась по Римській імперії після парфянських війн при Марке Аврелії у 165 -180 роках. Хоча вперше термін «віспа» -Variola (лат.) – вжив у своїй «Хрониці» єпископ Авенча Марій (570), а через 10 років його повторив Григорій Турський, автор «Історії франків», до VIII століття середньовічна Європа не знала масових епідемій віспи, яка почалася тільки з приходом до Іспанії арабів. Іншим джерелом віспи в Європі стали хрестові походи XI-XIII століть. Нв початку XVI століття віспа була занесена до Англії а потім поширилася в її американських колоніях. Іспанські кораблі принесли віспу в Центральну і Південну Америку, де в результаті епідемій загинуло до 90% місцевого індіанського населення. У XVII-XVIII століттях у Європі віспа щорічно призводила до загибелі 400 тис. осіб. Кілька європейських монархів стали жертвами віспи: королева Англії Марія IIв 1694, імператор Петро IIу 1730, король Франції Людовик XVу 1774, курфюрст Баварії Максиміліан IIIЙосип в 1777. До південної Африки віспа потрапила з Індії в 1713, в Австралію в 1768, хоча в Новій Зеландії з’явилася тільки в 1913, поширившись за посередництвом американських місіонерів з Юти, на Гавайських островах в кінці XIXстоліття. Навіть після відкриття вакцини проти віспи Дженнером багато європейців, не вірячи в дієвість вакцини. Продовжували страждати від епідемій віспи: під час Франко-Пруської війни в 1870-1871 у французькій армії від віспи померло 23400 солдатів, тоді як німецька армія втратила від хвороби тільки 278 чол. В кінці XVII століття багато європейських лікарів вже знали про практику щеплення віспи на Сході – на Кавказі, в Китаї, Індії та Африці. Праці англійського Королівського суспільства, підтримка практики інокуляції («щеплення») на особистому прикладі Мері Уорлі Монтагю, дружини британського посла в Туреччині, хоча і не привели до широкоо впровадження щеплень в англійському суспільстві, вплинули на вивчення хвороби. У 1721 році інокуляції піддалася англійська королівська сім’я, в 1768 на цю ж процедуру погодилася імператриця Катерина II та її син Павло. Практика інокуляції поширювалась в Європі та в США, але сам метод був далеко не досконалий, тому що лише зменшував кількість смертних випадків, але не запобігав нового виникнення епідемії.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |