| Головна » Українська література |
Мета: розкрити трагічну долю письменника-емігранта, дати учням уявлення про велику популярність творів І.Багряного за кордоном; поглибити вивчене про літературу української діаспори; виховувати старшокласників сильними особистостями на прикладі життя письменника та його літературних героїв. Обладнання: портрет письменника, підручники, презентація
Хід уроку І. Актуалізація опорних знань. - Сьогодні ми познайомимось із біографією цікавої людини - Івана Багряного. У 8 класі ви вже вивчали його творчість. Хто може пригадати?
ІІ. Повідомлення теми, мети уроку.
Епіграф: «Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами.» Іван Багряний «Мечоносці» Ці слова з поеми І.Багряного можна вважати життєвим кредо письменника. Записати в зошитах тему Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін) 1906-1963 ІІІ. Вивчення нового матеріалу. Розповідь вчителя та одночасний перегляд проекту. Виступи учнів. Народився майбутній письменник у містечку Охтирка на Полтавщині 2 жовтня 1906 року (теперішня Сумщина) у бідній сім’ї муляра. Пішов до школи шестирічним і, оскільки розмовляв українською мовою (з діда-прадіда були українцями Лозов’ягами, поки писар не змінив діду прізвище на Лозов’ягін), отримав тавро «мазепинець». 1920 р. - навчався у Краснопільській художньо-керамічній школі. 1922 – 1926 рр. - викладав малювання, працював на шахтах Донбасу. 1926 – вперше виринає псевдонім «Іван Багряний». Так підписався автор під добіркою віршів у київському журналі «Глобус». Пориває з «Плугом» і вступає в «Марс». 1926 – 1930 рр. - учився в Київському художньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадійним». 1926 р. - з’явилися перші твори в журналах «Глобус», «Життя і революція». 1927 р. - виходить поема «Монголія». 1929 р. - виходить збірка поезій «До меж заказаних», поема «Аве Марія». 1930 р. - пише віршований роман «Скелька». 1932 р. - був заарештований, звинувачено у тому, що хотів працювати для української культури, критикував політику СРСР. Був засуджений на 5 років концтаборів Баклагу.
Учень 1: 1932 року Івана Багряного заарештовують за «політичний самостійницький український ухил в літературі» і засуджують на заслання у Сибір. Все, що трапилося з ним пізніше, письменник частково описав у романах «Тигролови» та «Сад Гетсиманський» — втечу із заслання, два роки блукань серед українського люду в Зеленому Клину на Далекому Сході. Там він зустрів свою першу дружину — Антоніну Дмитрівну Зосимову. 1936 року в подружжя народився первісток — Борис. А потім... Ось як розповідав сам Багряний про свої подальші випробування (запис зроблено його другом, літератором Григорієм Костюком): «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво. Але згодом охопила страшна туга за Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВД. Арешт, суд і вирок: за втечу із заслання — три роки вже ув'язнення в таборі. Так я потрапив у Баклаг (Байкало-Амурський лагер). Відгаратав три роки. Звільнившись, офіційно поїхав до Охтирки. Охтирка не була під забороною. Сяк-так крутився. Раптом — новий арешт. І року не був на волі». У харківській в'язниці у нього відкрився туберкульоз, хворого письменника 1940 року звільняють під нагляд.
1936 р. – тікає з табору. Переховувався на Далекому Сході. Там одружився. Після повернення додому - знову заарештовують. Сидів у Харківській в’язниці 2 роки 7 місяців. 1940 р. - з відбитими легенями і нирками був звільнений. Під час війни долучається до руху Опору, співпрацює з ОУН, виступає перед УПА. 1944 р. - пише роман «Звіролови», який згодом переробляє на «Тигролови» (1946р.). Після війни, не зійшовшись у поглядах із керівництвом УПА, емігрує до Словаччини, потім переїжджає до Німеччини. 1946 р. - переходить на легальне становище, живе у таборі для переміщених осіб, потім наймає приватне житло у м. Новий Ульм. Заснував газету «Українські вісті», став лідером УРДП (Українська Революційно-Демократична Партія). Пише памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?» (інший варіант – «на родіну»), який врятував життя багатьом «ді-пі», а світові пояснив, чому емігранти, не скоївши жодного злочину в рідному краю, не можуть туди повернутися.
Учень 2: Він пам'ятав усе: кривавий кошмар дитинства, коли на його очах більшовицький винищувальний загін замордував його 92-літнього діда-пасічника тільки за те, що «був заможний український селянин (мав 40 десятин землі) й був проти «комуни», друзів-літераторів, знищених у катівнях НКВД та в сталінських концтаборах, цензуру, яка вбивала не просто твори, а життя, і глумливу, лицемірну пропаганду, яка стверджувала, що в СРСР — людина над усе. Мабуть, підсумком цих спогадів і роздумів став опублікований 1946 року памфлет «Чому я не хочу вертатись в СРСР?», який був перекладений майже всіма європейськими мовами. У ньому є такі пророчі слова: «Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький... Коли нам, українському народові, буде повернене право на свободу і незалежність в ім'я християнської правди і справедливості».
1950 р. - роман «Сад Гетсиманський». 1953 р. - повість «Огненне коло». 1957 р. - роман «Буйний вітер». 1965 р. - роман «Людина біжить над прірвою» (побачив світ після смерті автора). Творчість Багряного була популярною за кордоном, хотіли присудити Нобелівську премію, але письменник помер – не встигли. 25 січня 1963 р. - серцевий напад перервав життя хворого письменника.
Учень 3: ОСОБИСТА ДРАМА 1956 року, якраз на десятиріччя памфлету «Чому я не хочу вертатися в СРСР?», радянська влада підготувала «подарунок» Івану Багряному. Спецрейсом до Москви доставили солдата строкової служби Бориса Зосимова. Після кількох репетицій перед мікрофоном, комсомолець, відмінник бойової і політичної підготовки, виголосив вирок батькові-ворогові народу. Відповідь не забарилася і вона теж була публічною: «Якщо ти — Остап, ми з тобою знайдемо спільну мову, а якщо Андрій, то нема чого говорити». Їм так і не судилося зустрітися, щоб дізнатися, хто кого зрадив у цьому житті. Борис Іванович Зосимов так і живе все життя в Охтирці. Він один із тих, хто разом з депутатами виступав проти відзначення 100-ліття Івана Багряного, а тим більше — перейменування однієї з вулиць Охтирки на його честь. Журналістам, які дошкуляють йому запитаннями, відповідає ввічливо, раз і назавжди завченими фразами: «Улюблених творів Івана Багряного у мене немає, бо я їх не читав. Поглядів його не поділяю, не розумію, чому з ним так носяться. Я — за національну Україну, а не за буржуазно-націоналістичну, яку проповідував Іван Багряний».
Багряного переслідували і за кордоном («совєтчик» - прихильник комунізму, агент КДБ).
Зачитати Указ Президента (показати). Учень 4: Здавалося, що буде гідно вшановано 100-ліття відомого письменника. За розпорядженням Президента України мали відбутися традиційні ювілейні урочистості у столиці, просвітницькі та культурно-мистецькі заходи у Сумській та Харківській областях, тематичні конференції, круглі столи, літературні читання, планувалося карбування та введення в обіг ювілейної монети, випуск поштової марки і конверта в серії «Видатні діячі України». Народні депутати Володимир Яворівський, Левко Лук'яненко та Лесь Танюк пішли ще далі, запропонувавши Верховній Раді назвати іменем Івана Багряного вулиці в Києві, Охтирці та Сумах, відкрити музей в родинній садибі письменника... Які там монети і марки, вулиці та музеї? Нардепи навіть літературні вечори заборонили проводити. Зачувши прізвище Багряного, комуністи, соціалісти та регіонали проявили нечувану солідарність. Більшістю голосів (за виключенням кількох соціалістів) проголосували проти святкування ювілею письменника, підтримавши думку комуніста В. Матвєєва, що Іван Багряний — «ворог народу». Першими відреагувала на це нечуване невігластво інтелігенція Львова. «Якщо Багряний — ворог народу, то й ми всі тепер знову ними є», — написали літератори Ірина та Ігор Калинець й інші колишні політв'язні у відкритому листі до Віктора Ющенка та громадськості.
Учні ознайомлюються з матеріалами підручника.
Складання хронологічної таблиці.
ІV. Підведення підсумків. Учень 5: Він залишив чималу літературну спадщину, ще за життя його твори друкувалися в перекладі на багато мов, він цілодобово працював, хоч було дуже тяжко через хворобу. Він, тим не менше, помер у злиднях. Він відчув, що таке зрада сина, його кляли всі, кому не ліньки, але він щиро любив Україну і не жадав взаємності. Він – той, чия постать має ставитися в приклад для сучасних поколінь, які кажуть, що їм нічого любити батьківщину, бо вона нічого для них не зробила.
V. Домашнє завдання. Вивчити біографію письменника.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |