Мета: дати визначення понять «господарство», «національний господарський комплекс», «спеціалізація», «кооперування», «територіальний поділ праці»; охарактеризувати типи підпри­ємств за формами власності; розвивати навички аналізу (зміни в господарському комплексі України за період незалежності); аналізувати динаміку зміни ВВП, співвідносити навчальний матеріал з реаліями сьогодення; виховувати географічну та еко­номічну культуру та логічність мислення.

Тип уроку: урок вивчення й первинного закріплення знань.

Структура уроку

I. Актуалізація опорних понять

II. Вивчення нового матеріалу

III. Первинна перевірка засвоєних знань

IV. Контроль та самоперевірка знань

V. Домашнє завдання

Матеріали до етапів уроку

I. Актуалізація опорних понять

Що вивчає економічна та соціальна географія України? На­звіть синонім до слова «господарство».

II. Вивчення нового матеріалу

1. Поняття про господарство і національний господарський комплекс

Кожна країна має своє господарство (економіку).

Економіка — це сукупність усіх видів господарської діяль­ності людини на певній території. Вона охоплює виробництво товарів і послуг, обмін ними, розподіл і споживання створених у суспільстві благ.

Господарство складається з окремих підприємств: заводів, фабрик, навчальних, наукових та адміністративних закладів тощо. Господарство кожної країни формується впродовж століть і з часом перетворюється на господарський комплекс.

Господарський комплекс — територіальне утворення, у якому всі складові економічного життя (підприємства, установи) пра­цюють у тісному взаємозв’язку, щоб забезпечити матеріальні та духовні потреби суспільства.

Господарство перетворюється на «єдиний організм», тобто кожна галузь і виробництво функціонують не окремо, а в тісному взаємозв’язку з іншими галузями і виробництвами.

Головною умовою створення господарського комплексує наявність територіального поділу праці. Різні регіони країни виробляють різні види товарів та послуг й обмінюються ними. Це явище визначається як територіальний поділ праці (ТПП).

Метою поділу праці є послідовне зростання продуктивності й результативності праці. Поділ праці — це нескінченний про­цес, рушієм якого стає невпинний пошук економічної вигоди. Ця вигода утворюється за рахунок того, що витрати на виробни­цтво одиниці продукції стають меншими і відповідно продукція дешевшою.

Поняття «територіальний поділ праці» є одним із визначаль­них для економічної географії. ТПП почав складатися в давнину з розвитком торгівлі між окремими землями. У той час в основу ТПП було покладено відмінності в природних умовах, ресурсах, забезпеченості трудовими ресурсами та їх навичками. На сьогод­ні провідне місце в ТПП займають науково-технічний прогрес (розвиток освіти, науки) та рівень розвитку продуктивних сил (сучасні технології виробництва, ділова інфраструктура, ефек­тивність управління тощо).

Територіальний поділ праці

Продуктивні сили — сукупність зайнятих працівників і засо­бів виробництва (машин, обладнання тощо), що використовуються під час створення матеріальних благ.

Безперечно, країни або окремі регіони не мають можливості створити самодостатнє господарство (те, в якому виробляють усі товари та послуги, потрібні для життя людей), тому вони свідомо обирають декілька напрямів спеціалізації економіки.

Спеціалізація визначається зосередженими в регіоні вироб­ництвами певної продукції або видів послуг.

Кооперування характеризується обміном продукцією, науково-технічними розробками, послугами тощо.

Кооперування та спеціалізація тісно пов’язані між собою та в ТПП утворюють єдність протилежностей.

Розвиток ТПП в історичному аспекті умовно можна поділи­ти на два етапи. Перший (до 50-х рр. ХХ ст.) характеризується тим, що в обміні переважали готові товари й традиційні послуги. Для другого етапу ефективнішою є спеціалізація не за готовими виробами (кінцевою продукцією), а комплектуючими деталями й вузлами. Тому з поглибленням спеціалізації кооперація стано­виться більш інтенсивною.

За останні півтора десятка років в Україні йде формування національного господарського комплексу незалежної країни.

Господарство окремої країни називають національною економікою.

Національна економіка як цілісний організм має такі обов’язкові ознаки:

• наявність тісних економічних зв’язків між підприємствами на основі поділу праці;

• загальне економічне середовище (єдине економічне законодав­ство, загальна грошова одиниця, загальна грошово-кредитна та фінансова система);

• наявність загального економічного центру, який виконує регу­люючу і координуючу роль засобами економічної політики;

• система економічного суверенітету та захисту (кордони, митна система тощо).

У сучасному світі господарський комплекс будь-якої країни, у тому числі й України, є складовою частиною світового гос­подарства, пов’язаного з ним міжнародними ринками товарів, фінансів, інформації і робочої сили. Цей зв’язок виявляється у формуванні економічних співдружностей та інтеграції. (Інтеграцію слід розуміти як «зростання» економік окремих країн до рівня економічних об’єднань. Прикладом такої інтеграції є Європейський Союз.)

Відомо, що країни ЄС належать до світових лідерів економі­ки, а відтак мають значний вплив на світ як у політичному, так і в економічному значенні. Саме інтеграція допомагає кожній з країн ЄС посісти гідне місце в економічному житті співдружності європейських держав. Вступ до ЄС гарантовано забезпечує більш високі темпи розвитку країни, великі можливості та перспективи. Саме тому одним зі стратегічних напрямів розвитку України є її приєднання до країн ЄС.

III. Первинна перевірка засвоєних знань (1)

Завдання 47. Складіть логічну схему, що демонструє зв’язок між поняттями «господарство», «господарський комплекс», «національний господарський комплекс».

Доведіть на прикладі, що «спеціалізація» та «кооперуван­ня» — єдність протилежностей.

II. Вивчення нового матеріалу

2. Сучасні зміни в господарському комплексі країни

Здобувши державну незалежність, Україна вирішує надзви­чайно важливе завдання — створення економіки, здатної забезпе­чити народу гідне життя. З цією метою країна здійснила перехід від командної економічної системи до ринкової. Економічні системи групуються за такими головними ознаками: 1) фор­ми власності на засоби виробництва; 2) методи узгодження й управління економічною діяльністю.

Наведені в таблиці економічні системи протилежні за вказа­ними ознаками.

За останні півтора десятка років українській економіці дове­лося фактично повністю змінити свій напрям розвитку. Упродовж 70 років Україна була частиною СРСР і її економіка підкорювалася законам планового господарства. Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. економіці довелось перебудовуватися на абсолютно протилежний напрям. Природно, що такі кардинальні зміни не могли не позначи­тися на рівні економічного розвитку молодої незалежної держави.

До того ж, надзвичайно болюче вдарив по економіці України розрив господарських зв’язків між республіками колишнього СРСР. Указані чинники призвели до значного падіння економіки України у 90-х рр. минулого століття. І тільки починаючи з 2000 р. економіка України, яка пережила гіперінфляцію (знецінювання грошей), безробіття, банкрутство підприємств, соціальне зубожіння та розпач людей, які були розгублені та невдоволені змінами, починає нарощувати темпи. З кожним роком економіка України ставала більш упевненою у виборі власної економічної системи, тому що, як засвідчує світовий досвід, наймогутніші держави розвиваються саме за законами ринкових відносин.

Динаміка зміни ВВП (у %) відносно 1990 року

Перевагою ринкової економіки є те, що вона забезпечує для більшості членів суспільства постійний і відносно високий рівень життя, ліквідує дефіцит усіх товарів і послуг, дає велику економічну та особисту свободу. До недоліків ринкової економіки належать такі риси: ринок гірше реагує на деякі потреби, на­приклад у галузі освіти, культури, у фундаментальних наукових дослідженнях, охороні довкілля. Механізм ринкової конкуренції може стати причиною таких явищ, як масове банкрутство, безробіття, соціальне розшарування суспільства. Україна впевнено дивиться в своє майбутнє. Але потрібно розуміти, що не можливо досягти значних результатів менш ніж за 20 років існування ринкових відносин (європейським країнам, США, Японії знадобилось десятки, а комусь сотні років кропіткої праці для підйому на світовий економічний олімп).

Складовими успіху української економіки є час, наполеглива праця та знання, яких потрібно набувати і в керуванні держа­вою, і в будівництві взаємовідносин між сусідами, у розв’язанні соціальних проблем суспільства.

3. Типи підприємств за формами власності

Сучасні підприємства розрізняються не лише за сферами ді­яльності, але й за формами власності, що проявляється в різних організаційних формах підприємств. Розрізняють державні, комунальні, колективні та приватні підприємства.

Приватні підприємства (ПП)

• Одноосібне володіння — така форма організації бізнесу, за якої все майно фірми належить одному власнику; він самостійно управляє фірмою, отримує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями фірми.

• Природною формою розвитку одноосібного володіння є парт­нерство, або товариство (ТОВ — товариство з обмеженою відповідальністю). Це така форма організації бізнесу, за якої двоє або кілька осіб ведуть справи як співвласники на основі укладеного договору.

• Корпорація — провідна форма сучасного підприємництва. Власниками корпорації є численні акціонери, між якими роз­ділено всю власність фірми. Акціонери є власниками цінних паперів — акцій. Корпорація, що протягом року працювала успішно, отримує прибуток, частина якого вкладається в по­дальший розвиток виробництва, а решта — дивіденди — роз­поділяється між власниками акцій. У цьому випадку вартість кожної акції зростає, акціонер одержує щорічні відрахування залежно від кількості акцій. (Розрізняють ВАТ — відкрите, ЗАТ — закрите акціонерні товариства).

Колективні (кооперативні) підприємства

Кооператив — добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської та іншої діяльності на основі власного або орендованого майна.

Державні й комунальні підприємства

Власником таких підприємств є держава або комунальна громада (міська або сільська). Державні органи влади розробля­ють для своїх підприємств плани-замовлення, забезпечують їх фінансами й засобами виробництва (устаткуванням, сировиною), призначають директорів, регулюють зарплату, розподіляють до­ходи. Найчастіше державні підприємства існують у галузях, які не є привабливими для приватного бізнесу.

III. Первинна перевірка засвоєних знань (2)

Завдання 48. Як розрізняють підприємства за формою влас­ності? У чому відмінності між ПП і ТОВ? Наведіть приклади державних підприємств, які працюють у вашому краї. На під­приємствах якої форми власності працюють ваші батьки? До якої форми власності належить школа, у якій ви навчаєтеся? Чому приватних магазинів більше, ніж приватних шкіл?

ІV. Контроль та самоперевірка знань

Завдання 49. Прочитайте газетну інформацію й визначте, у яких сферах економіки працюють ці підприємства та про які форми власності йдеться?

1. ВАТ «Турбоатом» запрошує на роботу: токарів, електрозвар­ників, фрезерувальників.

2. Південна залізниця — єдине управління серед державних за­лізниць України, яке працювало минулого року з прибутком.

3. Державне підприємство «Харківкомунпромвод» — природний монополіст (немає підприємств, що є конкурентами).

4. Приватна школа «Лідер» запрошує дітей у 1–2 класи, дитячий садок, студію підготовки до школи.

5. ВАТ «Укртелеком» надає нові види послуг — підключення до мережі Інтернет.

6. У Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний інститут» проведено презентацію прискорювача електронів.

7. Магазин ПП «Іванов» пропонує новітні засоби захисту рос­лин від шкідників, бур’янів, стимулятори росту, добрива, насіння.

8. Визнаний лідер серед підприємств району — сільськогоспо­дарське товариство «Колос».

V. Домашнє завдання

Читати відповідний матеріал підручника.

Завдання 50. Припустіть, яку форму власності можуть мати такі підприємства:

• вугільна шахта;

• перукарня;

• невеликий продуктовий магазин;

• машинобудівний завод;

• районна поліклініка;

• фермерське господарство;

• маршрутне таксі.

Дайте учням випереджальне завдання (до уроку 13) за темою «Характеристика природних, науково-технічних та трудових ре­сурсів України». Невеликі за обсягом, але змістовні повідомлення будуть дуже доречними. Ідеальним варіантом буде комп’ютерна презентація.