Мета: удосконалювати вміння й навички читати мовчки й розуміти незнайомі тексти різних типів, стилів і жанрів мовлення з відповідною швидкістю, користуватися різними видами читання; робити записи, складати конспект у процесі читання; розвивати комунікативно-мовленнєві вміння, мислення; виховувати у школярів за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу моральні якості.

Обладнання: схеми-опори, роздавальні матеріали, тлумачний словник.

Внутрішньопредметні зв’язки: синтаксис (текст), лексикологія (терміни).

Міжпредметні зв’язки: література, історія.

Тип уроку: урок розвитку мовленнєвої компетенції (урок читання).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організація класу

ІІ. Ознайомлення учнів із темою, завданнями та метою уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань і мотиваційних резервів учнів

Фронтальна робота зі схемою-опорою

Пригадайте, що вам відомо про способи читання? Що впливає на вибір того чи іншого різновиду сприйняття друкованого тексту? Правильність міркувань перевірте за схемою-опоро

Робота в парах із пам’яткою

 Пригадайте, як ви працюєте над засвоєнням змісту статті, розділу книги.

Звірте свої міркування і дії з поданою нижче пам’яткою.

Пам’ятка «Як працювати з книгою»

1. Для ознайомлення в загальних рисах зі змістом книги необхідно:

 прочитати титульну сторінку — прізвище автора, заголовок, рік видання;

прочитати анотацію (коротку інформацію про цю книгу), вміщену на зворотному боці титульної сторінки;

уважно ознайомитися зі змістом, вміщеним або в кінці книги, або після титульної сторінки; прочитати передмову або вступ.

2. Під час читання звернути увагу на:

вдумливо ставитися до слів і словосполучень, виділених різними шрифтами (розрядкою, курсивом, напівжирним та ін.);

назви окремих розділів, частин, параграфів і т. ін.;

з’ясувати значення незрозумілих слів за допомогою словників та енциклопедій;

звернути увагу на посилання (позначаються зірочкою або цифрою) і зразу ж уважно прочитати пояснення (внизу сторінки).

3. Для засвоєння змісту прочитаного необхідно:

поділити прочитаний матеріал на частини, виділити в них найголовніше;

скласти план (простий, складний), тематичні виписки, тези або конспект.

Бесіда

Пригадайте, що називається конспектом (конспект — це різновид стислого письмового переказу, тобто коротко записаний виклад змісту певного тексту).

Які різновиди конспектів ви знаєте? У чому особливість кожного?

У яких ситуаціях людині потрібне вміння складати конспект?

Якими видами запису прочитаного вам доводилося користуватися під час підготовки до уроків?

Які труднощі виникали у вас під час опрацювання змісту наукової, науково-популярної, художньої літератури?

ІV. Процесуально-діяльнісний етап

Творче списування

Дайте відповідь на запитання: «У чому відмінність понять: фактографічне конспектування, вільне конспектування, оцінювальне конспектування, творче конспектування, лекторське конспектування?»

Встановіть відповідність.

1 творче конспектування

2 лекторське конспектування

3 вільне конспектування

4 фактографічне конспектування

5 оцінювальне конспектування

 1 передання слово в слово змісту постанов, рекламної інформації

2 передання змісту тексту своїми словами

3 наявність поруч із критично оцінюваним змістом особистих суджень

4 доповнення, розвиток і узагальнення думок автора

5 подання матеріалу на аркушах так, як він лунатиме в аудиторії, для чого письмове мовлення треба передати через усне

Пошукове завдання

Прочитайте текст і знайдіть у ньому відповідь на питання: «Які вміння потрібні людині для оволодіння культурою читання?»

Все більше зростаючий потік інформації, інтерес широкого кола людей до науки, техніки, мистецтва вимагають вміння читати, робити записи почутого і прочитаного, зіставляти прочитаний матеріал із раніше відомим, систематизувати його. Вміти читати і занотовувати прочитане — необхідна риса й ознака інтелектуальної праці. Записи роблять роботу з книгою раціональнішою, ефективнішою.

Щоб правильно, з максимальною повнотою використати книжку, людина повинна оволодіти певними навичками роботи з нею. Потрібно навчитися самостійно робити спостереження й висновки з прочитаного, точно цитувати, знаходити в книжці певні положення для підтвердження чи заперечення висунутого теоретичного положення. Складання, оформлення записів залежить від особливостей мислення, особливостей запам’ятовування та осмислення.

Записи допомагають швидко відновити в пам’яті прочитане і навіть через певний проміжок часу служать довідковим матеріалом. Видів запису існує багато. Вибір того чи іншого з них визначається конкретною метою. Якщо зміст книжки нескладний, легко засвоюється — можна обмежитися складанням плану тексту. Якщо вас цікавлять лише окремі місця, то потрібно виписати саме їх (зробити виписки), а за ними скласти тези. Якщо книжка містить нову, цікаву, але важку для засвоєння інформацію, доцільно її законспектувати.

Найважливіші місця з прочитаних книжок можна записати дослівно, а іноді своїми словами, якщо точне посилання на статтю, посібник, брошуру не потрібне. Найчастіше виписки оформлюються у вигляді цитат.

Робота з текстом

Прочитайте текст, конспектуючи його. Визначте стиль тексту, свою думку обґрунтуйте. Подумайте, який різновид конспекту краще використати.

Лексичне значення виділених слів з’ясуйте за тлумачним словничком.

МАГІЯ СЛОВА

Наші одвічні недружелюбці, котрі всіляко намагаються вкоротити вік українській історії, виводячи її «зі спільної колиски трьох братніх народів» та датуючи «формування етносу» лише середньовіччям, твердять, буцімто національна писемність виникла досить пізно. Свідомо чи підсвідомо їм підспівують і ті, хто заперечує культурний розвій дохристиянської доби, вважаючи, що тільки із впровадженням православ’я почався справжній розквіт науки

і мистецтва, зокрема писемності, залишаючи поза увагою те, що ні «Слово о полку Ігоревім», ні «Повість врем’яних літ» не могли з’явитися без раніше створених міцних підмурівків — пісень, легенд, переказів, прислів’їв та приказок, інших фольклорних пам’яток.

Якщо про вищенаведені духовні набутки час од часу ще згадують, то один із пластів нашої національної культури взагалі не береться до уваги. Йдеться про чи не найдавніші словесні тексти-шедеври — молитви та шептання, їх призначення досить чітке й конкретне: за допомогою словесної магії порятувати людину від насланих вроків, тобто прокльонів, заклинань та інших наворотів.

Наші пращури вельми прискіпливо ставилися до словесних ритуалів: «Слово може зцілити, а може й убити людину». Відтак у його магічну силу свято вірили. Звідси ще один афоризм: «У недобру годину помовчати, а в добру сказати». Вважалося, що є періоди, коли мовлене прокляття набуває сили магізму, і тоді все сказане здійсниться. Але оскільки ніхто не знає, коли слова збуваються, то в побуті намагались обходитися без злослів’я. Тим, хто нехтував засторогою, бажали: «Тіпун тобі на язик!» Це вже пізніше ми розгубили шляхетні традиції словесної культури, призабули її високу місію. Для нас не є за обтяжливим зронити будь-яке, за будь-якої нагоди, лихослів’я, знічев’я забожитися чи кинути мимохідь прокльон, не надаючи цьому значення. Нині ми майже повністю осквернили високе поняття клятви як непорушного слова; присягаючи, тут же порушуємо слово або забуваємо; для нас більше важать писемні циркуляри, які є «речовим доказом», нічого не вартує мовлене з вуст «слово честі». Поза тим, саме воно — сказане при свідках — було колись найвищим доказом непорушності висловленої обіцянки. Скріплюючи ту чи ту угоду, в давнину люди не користувалися жодними писемними дорученнями чи зобов’язаннями. Досить було засвідчитись у присутності будь-якої людини словесними формулами («даю слово», «слово честі», «клянуся життям», «клянуся дитиною» тощо), — і мовлене набирало сили закону. Давніші джерела донесли нам одну з найшляхетніших клятв, яка мала особливе значення. Йдеться про вельми популярну обітницю княжої доби. Скріплюючи будь-яку важливу угоду (продаж, позичку, обіцянку), придолонювали до грудей руку й казали: «Клянусь конем!» Оскільки в ті часи кінь вважався символом шляхетності й рицарства (згадаймо «Руську Правду», де за знищення або крадіжку цієї тварини належала найсуворіша кара — «сім гривен продажа»), то відповідно ним і скріплювали обопільні угоди. Ці слова мали силу найвищого закону, «бо слово — не горобець».

Щоправда, в побутових взаєминах раніше, а може й пізніше, з’явилися інші різновиди клятв: власним здоров’ям або життям — «щоб я з місця цього не встав», «щоб мене грім убив», присягання своїми дітьми чи батьками, а також господарськими набутками — «щоб моя хата згоріла» тощо. Але до таких словесних ритуалів було неоднозначне ставлення. Старші люди остерігали від подібних клятв, уважаючи, що сказане в напливі емоцій слово може бути нещирим, а отже, людина ставить під загрозу інших, не причетних до цієї оказії осіб. Це ж саме стосувалось і божіння — «оскільки ім’ям Господа грішно клястися». Одне слово, традицією культивувалися високість і непорушність слова. Відтак це змушувало людей не тільки дотримуватись усталених звичаїв, але й бути обачливими у спілкуванні; особлива увага зверталася на лаконічну, чітку, аргументовану і, нарешті, поетичну форму висловлювань. На жаль, літературознавці, як і мовознавці, чомусь обходять цей важливий аспект, який зберігає в собі багатющий матеріал для історичної морфології й поетичної образності. Передовсім це стосується, як уже мовилося, замовлянь і ритуальних молитов.

Якщо «Слово» — витвір, безперечно, обдарованого й освіченого книжника — творилося на староруській писемній мові, то замовляння донесли нам оригінал побутового спілкування, мова якого значно більше наближена до сучасної. Оскільки ці та інші замовляння сягають дохристиянської доби, а відтак можуть бути первіснішими од літописних творів, то ми маємо повне mправо вважати, що українська народна мова ще в ті часи стояла на високому щаблі розвитку. Ми ж бо знаємо, молитви-замовляння, як і пісні, не зазнавали жодних змін та редакторських вправ (винятком може бути заміна імен давніх богів на християнських святих) — це суперечило народній традиції; не випадково давній афоризм рече: «З пісні слів не викинеш»; до молитов-замовлянь — як до своєрідних пісень — це визначення стосується повною мірою, оскільки вони також належать до пісенного жанру і тим паче виконували ще й лікувальні функції.

Будь-які зміни в тексті вважалися неприпустимими.

Отже, в давніші часи слово відігравало магічну роль, виконувало важливу суспільну місію у повсякденних взаєминах. Тому й ставлення до нього було, можна сказати, побожне: йому вірили, ним дорожили, перед ним благоговіли, вважаючи найвищим природним даром. Одначе залежно від того, у чиї вуста укладена магічна сила слова, відповідну роль воно й виконуватиме: у лукавих устах стане чорнолжою, здатною приносити муки й страждання, а в благородних — зцілення й очищення від гріховності.

Сила замовленого слова, вважав відомий дослідник слов’янської міфології О. Афанасьєв, безмежна: воно може керувати стихіями, викликати грім, жувати багатство, збільшувати череди і знищувати їх чумою, дарувати людині щастя, здоров’я, удачі в роботі чи завдавати страждань, відгонити хвороби й насилати їх на здорового, запалювати в серцях хлопця й дівчини любов або ж охолоджувати їхні почуття, провокувати в суддів та начальників почуття милосердя й співчуття або жорстокості й злобливості, робити зброю прицільною, а вояка не вразливим до куль, стріл, мечів, заживляти рани, зупиняти кров, перетворювати людей на тварин, дерев, каміння. Коротше кажучи, слово може творити дива.

Люди, котрі володіли даром слова, у давніші часи сприймалися як божі речники, посланці вищих сил. «От чому поети, — писав митрополит Іларіон, — співці в давнину виконували й роль жерців. Вони вважалися людьми, близькими до богів, як співець Боян, що згадується в «Слові о полку Ігоревім», або співець Митуса Ходина. Поетичне натхнення подають боги. У старовину поети вважалися ще й «пророками», від «ректи» — належно говорити; хто не розумів віщого голосу, той був «невіглас», темний».

Ритуальне слово, отже, виконувало духовну роль самоочищення і самолікування. Як мудро сказав Т. Шевченко, цінність слова — коли мовлене воно правдивими, неложними вустами. Великий поет так визначив свою історичну місію: «І на сторожі коло них поставлю слово» (За В. Скуратівським; 957 слів).

VІ. Домашнє завдання (на вибір)

Доберіть цікавий текст для читання мовчки і скласти тестові завдання до нього.

Законспектувати енциклопедичну статтю про відому історичну постать.

Визначити, яким різновидом конспекту скористувалися.

Підготувати тематичний конспект «Магія слова».