Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть: називати основні події релігійного життя в Україні в період незалежності; визначати основні чинники та особливості релігійного життя сучасної України; розвинути вміння висловлювати свою точку зору та аргументувати її; визначати власну позицію щодо питання про суперечливі процеси релігійного життя в незалежній Україні.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ . Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Охарактеризуйте стан і розвиток культури в Україні за добу незалежності.

Заповніть таблицю.

Культура незалежної України

2. Який вплив мали культурні процеси на відродження релігійного життя?

3. Пригадайте, у якому становищі перебувала українська церква за радянської доби.

4. Які зміни в релігійному житті відбулися в період перебудови?

5. Як ви вважаєте, які політичні процеси в незалежній Україні та як саме впливали та релігійне життя?

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Отже,

демократичні процеси в суспільстві, крах комуністичної ідеології сприяли відродженню релігійного життя, розширенню ролі церкви в формуванні духовності народу України.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років в Україні розпочався особливий період в духовному житті українців, що супроводжувався відродженням релігійного життя, виникненням значної кількості релігійних общин, реставрацією та відновленням функціонування давніх, спорудженням нових храмів, збільшенням набору абітурієнтів до духовних закладів освіти тощо. Це було зумовлено зняттям заборон на релігійне життя, забезпеченням державою реальних гарантій свободи совісті; загостренням суспільних проблем; частковою втратою старих ідеологічних орієнтирів та цінностей; різновекторними пошуками духовної опори в житті; поверненням

до споконвічних духовних цінностей.

Проблемне завдання

Учені називають період 90-х років в Україні «релігійним ренесансом». Спростуйте або підтвердьте фактами дану думку.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Особливості релігійних процесів в незалежній Україні

У ч и т е л ь. Ще на межі 80–90-х років за умов лібералізації державно-церковних взаємин в Україні стрімко зросла релігійна активність населення. Віруючими визнали себе понад половина громадян нашої держави.

Серед суспільних інституцій церква має найбільший авторитет і користується довірою наших співвітчизників. Упродовж 1988–1990 pp. число релігійних об’єднань щороку збільшувалося на третину і на початок 1991 р. становило 10,5 тис.

На нові реалії духовного життя народу, державно-церковних і міжконфесійних взаємин Верховна Рада України відреагувала ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Проте державну політику щодо релігії й церкви Україна змогла здійснювати лише після остаточного здобуття незалежності. Насамперед наша держава відмовилася від тоталітарних методів впливу на віруючих і церковні організації, стала на шлях розбудови цивілізованих і демократичних державно-церковних взаємин.

Робота з текстом Конституції України (ст. 35)

1. Яке право, що закріплено в цій статті, гарантує своїм громадянам Українська держава?

2. Як ви розумієте суть права на свободу і віросповідання?

3. Які відносини між церквою та державою закріплено в Конституції?

У ч и т е л ь. Таким чином, стаття 35 Конституції України гарантує громадянам право на свободу світогляду і віросповідання.

Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа — від церкви. Для громадян, чиї релігійні переконання суперечать службі у Збройних силах, передбачено альтернативну трудову службу. Законодавчо врегульовано питання власності, землекористування, підприємницької і благодійницької діяльності релігійних об’єднань.

Скасовано положення кримінального і цивільного кодексів радянських часів, що раніше застосовувалися для обмеження прав і навіть з метою переслідування віруючих і релігійних організацій.

Дістали можливість легалізувати свою діяльність раніше заборонені владою Українська греко-католицька (інша назва — Українська католицька) і Українська автокефальна православна церкви, численні протестантські течії. За роки незалежності вірянам повернули 3 400 храмів, відібраних у них свого часу радянською адміністрацією, збудовано 2 600 нових церков, костьолів, молитовних будинків. Церковну діяльність здійснюють нині 21,3 тис. священнослужителів, значна частина яких підготовлена у духовних навчальних закладах, відкритих в Україні протягом останнього десятиріччя.

Україна — багатоконфесійна держава. Згідно з чинним законодавством, усі конфесії та віряни рівні перед законом. Станом на 1 січня 2000 р. у нашій державі діяло понад 23,5 тис. релігійних організацій 90 конфесій, течій і напрямів.

Робота з терміном

К о н ф е с і я (від лат. confessio — сповідання) — особливість віросповідання

в межах певного релігійного вчення, а також об’єднання вірян, послідовників цього релігійного віросповідання.

У ч и т е л ь. Термін «конфесія» часто вживається для опису різних християнських церков, наприклад православ’я, католицизму і багатьох варіантів протестантизму.

Половина усіх вітчизняних релігійних громад належить до православ’я (Українська православна церква, що перебуває в юрисдикції Московського патріархату (діяльність підпорядкованої йому УПЦ далеко не завжди відповідає державним інтересам незалежної України), Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква).

За чисельністю громад і монастирів друге місце посідає Українська греко-католицька церква, яка на загал домінує у західному регіоні України.

Найбільше послідовників католицької церкви традиційно мешкає на Поділлі, Волині, у Галичині та Закарпатті.

Національні православні конфесії, а також Українська греко- католицька церква проводять Службу Божу державною мовою України. Відправи римо-католицької церкви в Україні відбуваються переважно українською, почасти польською і меншою мірою — російською мовами. Мовою богослужіння в УПЦ Московського патріархату є російська.

Протестантизм в Україні представлено 33 напрямами. Питома вага протестантських громад останніми роками динамічно зростає й становить вже понад чверть релігійної мережі країни.

Водночас збільшується число громад мусульман, іудеїв, а також новітніх, нетрадиційних релігійних течій (на жаль, досить часто згубних для душевного та фізичного здоров’я людини).

Релігійне життя України зазнає впливу політичних та економічних процесів, що відбуваються у нашій державі. Подальший позитивний розвиток державно-церковних і міжконфесійних взаємин можливий лише за умови дотримання усіма сторонами вимог чинного законодавства України, а також удосконалення правових механізмів розв’язання проблем, що виникають у сфері релігійного життя.

Проблеми української церкви сьогодні

У ч и т е л ь. Ще проголошення незалежності започаткувало в Україні рух за відокремлення православних від Московського патріархату. Вони обґрунтовували свою позицію тим, що християнство на Русі започатковано в Києві у X ст., а самостійна українська держава мусить мати незалежну від Москви церкву, як було це до кінця XVII ст. Керуючись цією думкою, частина духовенства УПЦ та УАПЦ доходить згоди щодо необхідності об’єднання двох православних церков. У червні 1992 р. відбувся об’єднавчий собор.

Патріархом Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП — так вона стала називатися після об’єднання) було обрано Мстислава (Скрипника), а його заступником — Філарета (Денисенка).

Утім, єдина православна церква в Україні не склалася. Чому?

На це було ряд причин:

• По-перше, об’єднавчий собор спричинив незадоволення Московського патріархату, який не хотів змиритися із втратою однієї з найвпливовіших і найбагатших церков. Московський патріархат зумів взяти під свій контроль більшість українських церков.

Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ-МП) очолив митрополит Володимир (мирське ім’я — В. Сабадан).

• По-друге, не визнав об’єднання, хоча номінально очолював й УПЦ-КП, 92-річний Мстислав, за яким пішла частина автокефальних парафій. Після смерті Мстислава 1993 р. розкол поглибився, а патріарший престол у жовтні 1993 р. посів Володимир (Романюк) — відомий богослов, видатний український правозахисник. Його заступником став митрополит Філарет (Денисенко).

Таким чином, українське православ’я виявилося розколотим на основні три гілки, що негативно впливало на міжконфесійні стосунки та духовне життя в цілому. Ця проблема залишається нерозв’язаною і до сьогодні.

Робота зі схемою

Завдання

Суперечки між УПЦ-МП та УПЦ-КП, що несуть подальший розкол в православ’я, тривають і донині. Поміркуйте і запропонуйте шляхи примирення цих двох сторін.

У ч и т е л ь. У західних областях залишається потужним вплив Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Активно діють громади римо-католицької церкви. Зростає вплив на релігійне життя сектантства: євангельських християн-баптистів, Свідків Єгови, адвентистів сьомого дня тощо. Поряд із християнською релігією в Україні існують іудаїзм та іслам. Громади вірян цих релігій активно діють у Києві, Одесі, Криму, Львові та інших містах.

Таким чином, релігійну ситуацію в країні на поч. XXІ ст. характеризувало зростання кількості релігійних громад, значне розширення спектра конфесій, напрямів. Так, якщо до 1985 р. в республіці існувало 5,5 тис. релігійних громад 18 конфесій та напрямів, то на початку 1995 р. в Україні діяло вже майже 16,5 тис. громад 67 конфесій, напрямів, на 1 січня 2000 р. функціонувало до 23,5 тис. громад 90 конфесій та напрямів.

Окрім розколу у православ’ї, у духовній сфері існують й інші проблеми.

• З одного боку, значна політизація релігійної сфери, про що свідчить поява Української християнсько-демократичної партії (1990), Української

християнської партії жінок (1991), з іншого — політика проникає в релігійну сферу. Вже звичною стала практика, коли окремі політики та партії спираються на релігійні організації з метою розширення електорату.

• Конфлікти між греко-католиками і православними та всередині православної конфесії. Приводом до міжконфесійних зіткнень найчастіше стають поділ сфер впливу, боротьба за лідерство, культові приміщення, майно.

Особливостями релігійного життя України є:

• по-перше, порівняно високий рівень релігійної активності населення: в Україні на кожну релігійну общину припадає в середньому 2 387 осіб, що в 4 рази більше, ніж у Росії, і вдвічі перевищує рівень Білорусі;

• по-друге, територіальна нерівномірність поширення релігії: тривала роз’єднаність українських земель, перебування у складі держав, що різняться за соціальним устроєм, культурою, особливостями духовного розвитку, позначилися не тільки на ареалі поширення релігії, її конфесійній палітрі, а й на інтенсивності релігійного життя;

• по-третє, активний перехід вірян із одних конфесій в інші: якщо на момент проголошення незалежності в Україні до православ’я належало 70 % загальної чисельності релігійних громад, протестантизму — 27 %, а кількість римо-католицьких не перевищувала 2 %, то нині православні віряни становлять лише 52 % від загальної кількості релігійного населення країни, прихильники протестантизму — 25, а прибічники двох гілок католицької церкви (УГКЦ та РКЦ) — 21 %;

• по-четверте, сучасна релігійна ситуація характеризується відродженням та активізацією діяльності церков національних меншин. Останнім часом виникло багато релігійних організацій та об’єднань, що належать до «нетрадиційних культів». Зокрема, набули поширення Корейська методистська церква, релігійні громади Товариства Свідомості Крішни, буддистів, віри Бахаї, даосистів, ведантистів та ін. Значна кількість релігійних угруповань перебуває в «окультному підпіллі». Так, за деякими даними, в одному лише Києві діє до 140 незареєстрованих об’єднань.

Розгортанню та пожвавленню релігійного життя в Україні значною мірою сприяв візит Папи Римського, який відбувся в червні 2001 року.

V. Узагальнення та систематизація знань

Розв’язання проблемного завдання уроку

Учені називають період 90-х років в Україні «релігійним ренесансом». Спростуйте або підтвердьте фактами дану думку.

VІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Г рупи учнів готують проекти з екологічних проблем в Україні:

• «Урбанізація»;

• «Забруднення Світового океану»;

• «Чорнобильська катастрофа»;

• «Ми з тобою однієї крові».