Мета: охарактеризувати особливості розвитку культури України в період національно-визвольних змагань, з’ясувати нові тенденції та чинники розвитку культури в 1917–1920 рр., суперечливе ставлення населення до культурних цінностей, подвижництво творців та діячів культури, культурно-освітню діяльність громадських організацій в цей період; розвивати в учнів уміння аналізувати та систематизувати матеріал, робити висновки, здійснювати порівняння історичних явищ та подій, удосконалювати навички роботи з історичними джерелами, давати історичну характеристику діячам культури; сприяти патріотичному вихованню учнів, а також виховувати в них естетичні смаки та уподобання.

Основні поняття: «культура», «освіта», «наука», «мистецтво».

Обладнання: документи, ілюстрації, портрети діячів культури,

мультимедійний проектор.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати

Після цих уроків учні зможуть:

• визначати хронологічну послідовність явищ культурного життя;

• характеризувати особливості розвитку культури України в 1917–1921 рр.;

• показувати на карті основні місця і території, пов’язані з розвитком освіти, науки та мистецтва;

• на основі різних джерел інформації:

а) визначати й характеризувати основні чинники, явища, процеси та пам’ятки культури цього періоду;

б) порівнювати ідеї та цінності, що були характерні для тогочасної культури з сучасними державотворчими ідеями та культурними цінностями українців;

в) оцінювати внесок окремих діячів у вітчизняну та світову культуру.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ . Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда

1. Яким був стан освіти в Україні на початку ХХ ст.?

2. Назвіть відомих діячів української культури на початку ХХ ст. Який внесок вони зробили в розвиток культури?

3. Що вам відомо про діяльність громадських організацій на початку ХХ ст.? Яку роль вони відігравали в українському національному русі?

4. Які процеси відбувались в Україні в 1917–1921 рр.?

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь.

 На початку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції ХIХ ст., а з іншого — відбувався активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Складні й неоднозначні соціальні, економічні та політичні процеси, пов’язані з поваленням царизму, більшовицьким переворотом, розгортанням

українських визвольних змагань, справили значний вплив на культурне життя тогочасного суспільства.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

У ч и т е л ь. Процес національного державотворення і політичного відродження нації, який почав домінувати в Україні після розвалу російського самодержавства, природним чином стимулював розвиток української культури.

Культурні процеси тривалий час вимушено мали маргінальний характер і легалізувалися, лише зазнавши впливу низки суб’єктивних і об’єктивних чинників на зламі століть, тепер же вони набували нового змісту.

Вперше за майже півтори сотні років виникли умови, за яких про розвиток української культури заговорили на державному рівні. До складу національного органу влади — Центральної Ради — увійшли відомі діячі української культури: письменник і драматург В. Винниченко, поети М. Сріблянський (Шаповал), М. Вороний, В. Павленко (С. Шелухін), I. Стешенко, літературознавці С. Єфремов, П. Зайцев, мистецтвознавці Д. Антонович,

М. Біляшівський, письменники В. Бойко, В. Леонтович, О. Лотоцький, Г. Михайличенко, А. Заливчий, М. Загірня, В. О. Коннор-Вілінська, Л. Старицька-Черняхівська та ін. Вони прагнули зробити все, щоб українська нація якнайшвидше утвердила себе політично й культурно.

Так,

В. Винниченко в одному з листів до Є. Чикаленка писав: «…Поки я почуваю в собі сили, я постараюсь зробити все, щоб прислужитись нашій національній справі. Всякими путями, всякими способами, а ми мусимо стати на рівні з передовими націями. Це мета, для якої варто жити й працювати».

Робота з документами

І. Огієнко «Українська культура»

«Тепер, коли ми творимо самі своє вільне життя, коли питання про нашу автономію поставлено руба, коли це питання набуло собі такої гострої форми, якраз дочасно буде спинитись, озирнутися назад, кинути оком на той довгий шлях, що його ми перейшли. Чи ми ж справді маємо право на вільне життя, чи ми маємо право на ту автономію, якої так настирливо домагаємось ось уже більше двох віків? Чи народ наш — окремий народ, чи він же має свою культуру, — культуру оригінальну, своєрідну? Чи в минулому єсть у його своя історія, своє життя? Чи справді нам потрібні окремі школи з нашою мовою, окремі університети, чи, може, це тільки наші вигадки, як про все це тепер кажуть несвідомі люде?»

Завдання

• Прочитайте текст документу і скажіть як ви розумієте ці слова.

У ч и т е л ь. Розпочався складний і суперечливий доленосний етап суспільно-політичного й духовного розвитку України. Метою і змістом його було відродження або українізація, за термінологією того часу, причому українізація комплексна, всіх сфер життя — економічного, культурного, політичного. Вочевидь, найбільш визначним показником і чи не найбільш дієвим чинником цього процесу був перехід до вживання української мови в усіх галузях державного і суспільного життя.

Саме за цієї ситуації

I. Огієнко зауважив: «Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, ступінь нашої свідомості… і поки живе мова — житиме і народ як національність. Не стане мови — не стане й національності: вона геть розрушиться поміж дужчим народом».

У червні 1918 р. до Ради Міністрів Української Держави звернулася група наукових і культурних діячів з приводу утворення Головного управління мистецтв та національної культури. У документі наголошувалось на необхідності «…негайно широко поставити справу реєстрації, охорони та збору пам’яток української культури в різних її формах і користування цим для виховання народних мас у дусі розвитку поваги до минулого своєї батьківщини, на підвалинах якого, за умови правильно поставленої національної школи, у народу виховувалась би істинна, здорова любов до батьківщини, яка породжувала б творчу діяльність, а не руйнування культурних багатств країни, як це ми спостерігаємо зараз».

Завдання учням

• Опрацювавши текст, назвіть фактори, що впливали на українізацію.

I Педагогічний з’їзд (квітень 1917 р.) закликав учених-українців, які працювали в Росії, переїхати в Україну. Професорам, які достатньою мірою знали мову, пропонувалося перейти до викладання українською мовою або, принаймні, вести нею паралельні курси. Ухвалили пропозиції щодо стимулювання ведення наукової роботи українською мовою, реорганізації бібліотек, створення в них відділів україніки, перенесення до України і надалі концентрації тут архівних матеріалів, пов’язаних з країною.

На II Педагогічному з’їзді (серпень 1917 р.) шляхами утворення національної вищої школи було визначено як українізацію існуючих вищих шкіл, так і відкриття нових українських вузів.

Спочатку було реалізовано багаторічні напрацювання Українського наукового товариства (УНТ). У березні 1917 р. Українське наукове товариство (УНТ) спільно із Центральним кооперативним комітетом взялися до заснування першого українського народного університету із завданням — «дати загальну наукову освіту і такі наукові відомості, які дає університет державний, … поставивши в центр викладання українознавство».

Його було офіційно відкрито в Києві 5 жовтня 1917 р. А вже через рік — з 27 липня 1918 р. — народний університет було перетворено на Київський державний український університет. Професура в ньому майже вся складалася з українських науковців, багато з них — видатні вчені: М. Кравчук, Ф. Міщенко, А. Кримський, С. Тимошенко, Б. Кістяківський, I. Огієнко, А. Лобода, М. Туган-Барановський, О. Корчак-Чепурківський та ін.

Поширенню українізації сприяла діяльність Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. Петра Могили у Львові та львівського Ставропігійського братства при греко-католицькій церкві Успіння Пречистої Пресвятої Богородиці. У той час українські студенти гуртувалися навколо «Академічної громади».

Повернулися до життя передвоєнні студентські товариства — Український студентський союз (УСС), медична громада, гурток правників, товариство студентів-політехніків «Основа». Студенти-українці, які навчалися в університетах із російською мовою викладання, організовувалися в товариства, що сприяли поширенню українознавчих дисциплін. Таке товариство, наприклад, було створене в Університеті св. Володимира у вересні 1918 р.

У статуті наукового товариства студентів-українців зазначалося: «Метою є з’єднання українського студентства для піднесення його наукового знання в усіх галузях науки і української культури.

Діяльність товариства полягає в улаштуванні викладів, читанні докладів та рефератів, виданні журналів, праць, утворенні власної книгозбірні, організації екскурсій, подорожей тощо. Товариство поділяється на секції: історичну, літературну, природничу, математичну, медичну, права тощо.

Справами товариства керує Рада». Проведення українізації було особливою ділянкою діяльності товариств «Просвіта». Так, рада товариства в Миколаєві допомагала в українізації Миколаївського учительського інституту, серед

студентів якого понад 70 % становили українці.

В організації і проведенні копіткої праці з дошкільного та позашкільного виховання величезну роль відігравали «Просвіти». Мережа цих товариств, до роботи яких було залучено всі верстви населення, невдовзі по революції знову вкрила Україну. 20–23 вересня 1917 р. відбувся I Всеукраїнський з’їзд «Просвіти».

У ньому взяли участь понад 4000 делегатів не тільки з України, а й з Кубані, Бессарабії, Дону. На з’їзді виступили М. Грушевський, С. Петлюра, I. Стешенко, С. Русова, Л. Старицька-Черняхівська та ін. Делегати прийняли програму позашкільної освіти, побудовану на національному ґрунті та погоджену з урядовою концепцією.

Складання таблиці

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Назвіть нові тенденції та чинники розвитку культури в 1917–1921 рр.

2. Охарактеризуйте подвижництво творців та діячів культури в цей період.

3. Як би ви оцінили культурно-освітню діяльність громадських організацій?

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.