| Головна » Всесвітня історія |
«Індія в другій половині XX- на початку XXI ст.» Виконала: учениця 11 класу Чорнобаєва О. Зміст Боротьба за незалежність після Другої світової війни. Становлення індійської держави. Уряди: Дж.Неру; І.Ганді; Р.Ганді ; Н.Рао; А.Б.Ваджпаї. Індія на початку XXI ст. Після закінчення Другої світової війни Індія поєднувала в собі різні раси, мови та релігії. Найбільшими релігійними групами були індуїсти і мусульмани. Боротьба за незалежність У національно-визвольній війні провідну роль відігравали дві партії – Індійський Національний конгрес на чолі з Джавахарлалом Неру і Мусульманська ліга ,очолювана Мухаммед Алі Джинною. Джавахарлал Неру Мухаммед Алі Джинна Непримиренні позиції стосовно майбутнього країни призвели у 1947 р. до збройного зіткнення між індуїстами і мусульманами. 15 серпня 1947 р. набрав сили “ Акт про незалежність Індії”, що передбачав розділ колишньої колонії на два домініони – Індійський Союз і Пакистан. Кордони між двома новими державами були проведені без урахування національних та історичних особливостей, що призвело до тривалого індо-пакистанського конфлікту. Конфлікти призвели до збройних зіткнень у Пенджабі та Кашмірі. Лише 1 січня 1949 року за посередництва ООН Індія і Пакистан уклали угоду про припинення вогню. Становлення індійської держави 26 січня 1950 року набрала чинності конституція, за якої Індія проголошувалася “ суверенною демократичною республікою ”. У конституції закріплювалися демократичні свободи. Перший уряд незалежної Індії очолив Джавахарлал Неру. (1889-1964) Курс Дж. Неру у внутрішній політиці Метою Дж.Неру була побудова “ суспільства соціалістичного зв’язку” на основі концепції “індійського соціалізму”. Він будувався на принципах соціального компромісу і запобігання конфліктам. Аграрна реформа земля від посередників – заміндарів переходила до тих, хто її обробляв; упроваджувалися передові агротехнічні методи ведення господарства; розвиток кооперації. Розвиток промисловості створення державного сектору; розвиток приватного капіталу; створення сучасних галузей промисловості. Адміністративна реформа реорганізація територій штатів з мовно-національним принципом; ліквідація князівств. Зовнішньополітичний курс Боротьба за мир; Протидія : агресії, колоніалізму, расизму. У 1954 р. Індія і Китай уклали угоду про торгівлю. У ній було зафіксовано 5 принципів мирних відносин. 5 принципів мирних відносин: рівність і взаємна вигода; мирне співіснування; взаємна повага територіальної цілісності і суверенітету; взаємний ненапад; взаємне невтручання у внутрішні справи один одного. Дж.Неру і його країна стояли у витоків Руху неприєднання. Рух неприєднання-міжнародне об’єднання країн світу, що визнають неприєднання до воєнних союзів великих держав одним з основних принципів своєї зовнішньої політики. У 1966 р. прем’єр- міністром стала Індіра Ганді- дочка Дж.Неру. Соціально-економічні реформи уряду І.Ганді: націоналізація банків; передача в руки держави експортної та імпортної торгівлі; організація кооперативної торгівлі товарами широкого вжитку в місті та сільській місцевості; встановлення обмежень на міське землеволодіння; скасування пенсій і привілеїв князів. Перемога Індія у черговій війні з Пакистаном у 1971 р. призвела до утворення нової держави в регіоні – Народної Республіки Бангладеш. У 1980-ті роки в Індії набула особливої гостроти проблема сепаратизму. Сепаратизм - прагнення окремих груп населення чи організації до відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення й створення нової держави. У 1984 р. прем’єр- міністром став син І.Ганді Раджив Ганді. Основні завдання уряду Р.Ганді: Зміцнення єдності країни; Боротьба із сепаратизмом; боротьба із “давніми ворогами” суспільства : бідністю, безробіттям, неграмотністю, хворобами. 1991 р. був сформований уряд на чолі з Н.Рао. Політика уряду Н.Рао: лібералізація економіки; скасування обмеження різного роду регламентацій; стабілізація внутрішньополітичної обстановки. На виборах у травні 1996 р.А.Б. Ваджпаї став новим прем’єром – міністром країни. Виникнення в Індії нових партій сприяло активізації політичного життя. Проте становище в країні стало менш стабільним. На початку XXI ст. Індія посідає 6-те місце у світі за сумою головних макроекономічних показників і входить у десятку країн світу, що найбільш динамічно розвиваються.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |