| Головна » Українська література |
Мета: ознайомити учнів з фрагментами із біографічної повісті С.Васильченка «Широкий шлях», поглибити знання дітей про Україну часів Т.Шевченка, розглянути дитинство як період формування «легендарного поета» та «великого борця за волю свого краю»; розвивати критичне мислення, зв’язне мовлення, вміння опрацьовувати тексти біографічних творів; виховувати любов до України, шанобливе ставлення до життя та творчості Т.Г.Шевченка. Епіграф до уроку: Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде, – промовив сусід… С.Васильченко. Обладнання: портрети Т.Г.Шевченка та С.В.Васильченка, книжкова виставка, книга С.Васильченка «Широкий шлях», роздруковані тексти окремих фрагментів повісті.
Хід уроку І. Актуалізація опорних знань Учитель. Ім’я Т.Г.Шевченка відоме кожному українцеві з раннього дитинства. Мабуть, немає родини, в якій би не шанували поетичний спадок видатного сина українського народу, не ставилися з глибокою повагою до його життя і творчості. Вступна бесіда Пригадайте, що ви знаєте про життя Т.Г.Шевченка? Де пройшло і яким було дитинство поета? Чи відвідували ви пам’ятні місця Черкащини, пов’язані з дитинством Тараса Шевченка? Поділіться своїми враженнями. Учениця До мене сьогодні всміхнувся Шевченко Як вівці він пас – ще малий був хлопчина, Як книгу святу берегли ми завзято, Буду й я любити Вкраїну рідненьку, Учитель. Давайте разом перегорнемо окремі сторінки «Кобзаря» та пригадаємо відомі уже вам вірші видатного поета. Поетична хвилинка (на фоні української ліричної мелодії) Учні декламують ті поезії, які вони вивчали напам’ять у початковій школі. «Коло вражень» Які почуття у вас викликають вірші Т.Г.Шевченка? Чому? ІІ. Оголошення теми та мети уроку Учитель. Сьогодні ми поглибимо наші знання про Україну часів Т.Г.Шевченка, продовжимо знайомство з дитячими роками великого поета. Багато нового і цікавого дізнаємося про життя Тараса Шевченка з біографічної повісті С.Васильченка «Широкий шлях». ІІІ. Вивчення нового матеріалу Учитель (біля виставки книг; кожну книгу, про яку йдеться, вчитель бере до рук, гортає сторінки та демонструє учням). Давайте нашу розмову про великого українського поета розпочнемо біля цієї книжкової виставки. На найпочеснішому місці ми розмістили «Кобзар» Т.Г.Шевченка. У цій книзі зібрані найвідоміші твори поета. Поряд знаходяться книги-альбоми з репродукціями картин художника Тараса Шевченка. А ось на цій полиці ми бачимо книги про Т.Г.Шевченка, його життєвий та творчий шлях. Про великого сина українського народу написано багато біографічних оповідань, повістей, романів, у яких художньо відтворені різні періоди життя поета. Ось у цій книзі С.Васильченка «Широкий шлях» розповідається про дитячі роки Тараса Шевченка. Презентація книги С.Васильченка «Широкий шлях» Учитель (біля портрета С.Васильченка). Степан Васильович Васильченко – відомий український письменник кінця ХІХ – початку ХХ століття. Його перу належать такі твори, як: «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та багато інших, пройнятих любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості. В останні роки життя у С.В. Васильченка виник грандіозний задум створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка «Широкий шлях». Але, на жаль, з п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу – «В бур'янах», яка побачила світ уже після смерті автора – в 1938 році. Читаючи цю книгу, ми уявляємо страшні картини життя простого народу в поневоленій панами Україні, усім серцем сприймаємо горе і страждання, через які довелося пройти маленькому кріпаку, майбутньому видатному сину свого народу – всесвітньо відомому поету Т.Г.Шевченко. Тож перегорнемо окремі сторінки біографічної повісті С.Васильченка «Широкий шлях», прочитаємо та обговоримо деякі фрагменти книги, щоб уявити, якою була Україна в першій половині ХІХ століття за життя Т.Г.Шевченка. А допоможе нам краще познайомитися з книгою творча група учнів. Робота з першим фрагментом тексту повісті Учень із творчої групи читає виразно текст, усі слідкують. І учень. «Україна... В одному вже тільки цьому слові і для нашого уха і навіть для уха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої – велетенське кладовище: високі в степу могили, руїна та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня... Тяжкий сон, подвійна неволя і темна ніч, як ворон. Тільки Дніпро з очеретами, тільки вітер з степовими могилами шепотіли ночами: гай-гай... умер прекрасний край... Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки... Україна – це марні, обшарпані, голодні люди... Ідуть на панщину чорні і німі. Ідуть, дітей ведуть... Україна – це царське та панське безмежне свавілля... Праця до сьомого поту... Світяться злидні. Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі...» Обговорення «Україна – країна смутку і краси», – так характеризує Україну С.Васильченко. Доведіть, використовуючи текст фрагменту повісті та власні спостереження, що Україна – дійсно прекрасна країна. «Довідкове бюро». Попередньо підготовлені учні пояснюють, що таке кріпосне право, коротко характеризують кріпосне право в Україні. Робота з другим фрагментом тексту повісті Читання фрагменту учнем із творчої групи ІІ учень. «Поема жалю і смутку... краси і недолі... А одна з найсмутніших сторінок у цій поемі належить невиданому у всі часи по всьому світі її огненному поетові. Легендарному поетові казкового краю... Великому борцеві за волю свого краю, свого люду, за безмежно широку волю на всьому світі поневолених народів. За всіх поневолених, близьких і далеких...» Обговорення Автор не називає ім’я поета. Про кого він пише? Завдання. Уважно прослухайте текст повісті, який вам прочитають члени творчої групи. Будьте готові дати відповідь на запитання: як у дитячі роки формувався «легендарний поет» та «великий борець за волю свого краю, свого люду» Т.Г.Шевченко. Читання фрагментів повісті ІІІ учень. «Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село огник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Шевченко». Бабка-повитуха таємниче розповіла матері, що побачила незвичайну долю новонародженого хлопчика. ІV учень. «Виросте твій син неабияка людина – буде змагатись з панами та з царями... А за що – сама догадайся. Кажуть же, що народиться такий, що волю в панів одніме... Хто знає – може, це й він». V учень. «Минає рік, і два, і п'ять років... Росте Тарас Шевченко. Тільки зіп'явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки – на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш – скрізь тобі шляхи одкриті: на леваду, до ставу, за село до млина, у той сад густий та темний, за сад на могилу... А бур'яни несходимі! Залізе – до вечора не вибереться... І мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається. Вийде із бур'янів на поле, як Кармелюк із лісу, дивиться, як сонце заходить, як легенька хмарка з золотими крайками закриває його своїми червоними полами. І здається малому, що там – край світу. Там сонце спати лягає. Як мати вечорами у свято: скидає з шиї дороге намисто, у скриню ховає червону хустку, плахту...» І учень. « Раз було так. …Сад темний, густий, бур'янами зарослий. За садом ховалось сонце. Після першого жаркого квітневого дня плинув теплий, тихий вечір. Над хатою зійшла вечірня зоря, заграла золотом в яблуневому цвіті, тихим, рожевим, у білій на стіні глині. Вперше по весні білоголова Шевченкова родина розташувалась вечеряти під яблунею надворі. Чуби в усіх, як обілений льон, очі, як квітки льону, – сині. Тільки мати чорнява, з карими очима. Невесела вечеря – морений батько свариться, мати, заклопотана, зажурена, марна, їсть, як не їсть. Дочка Катерина стоїть, спиною спершись на яблуню, задумана, заплакана, ложки в руки не брала. Заходить звичаєм погомоніти перед сном сусід і дивується: – Це тільки вечеряєте? Що так пізно? – Та нам це такий оце клопіт, що й вечеря не в вечерю; хлопець десь дівся, –мати розповідає. – Зранку як пішло, то оце і досі немає: бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшукали – як упав у воду. – Догляділи! – сердито буркнув батько. Катерина враз опустила униз сині винуваті очі. Аж ось Катря підняла вгору голову і крикнула радісно і сердито: ІІ учень. ІІІ учень. « – Як мотає! Наче три дні не їв. – Розмова між дорослими пожвавішала. По вечері мати послала дітям на горбку коло сіней. Полягали. Тарас в середину, з одного боку Катря, з другого – Микита. Мати сіла коло їх. Сусіди посідали на призьбі, запалили люльки, вернулись до своєї розмови. Тарас тим часом почав розповідати тихим таємничим голосом. Брат і сестра аж голови попідіймали. Крадькома прислухається мати. Далі, сміючись, до чоловіків: – Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує: старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів. Розповіда, ніби справді сам теє бачив. Ой Тарасе, що з тебе буде? – Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде, – промовив сусід…» ІV учень. «І знову минає рік... Не любив хлопець сидіти в темній хаті, не любив сумних розмов про злидні, про горе. Все, було, тікає з хати до сонця, на просторе. Одначе минути того не можна. Зберуться часом куткові молодиці та баби, посідають на призьбі, почнуть гомоніти. Сяде тута ж, коло матері, бігаючи натомившись, хлопчик, притулиться, слухає. Чого-чого тільки він не наслухається - все про тих же панів та їх економів: і як людей били – кого різками, кого канчуками, і як продавали людей, за собак міняли, засилали в Сибір, в москалі голили. А як почнуть про тяжку роботу, про неволю, про злидні... Ясний надворі день. Ясно сонце світить, небо безкрайнє та синє, кує зозуля в лузі, а як усього того наслухається, – то й день йому стемніє, отьмариться сонце, і дерево зажуриться – осмутніє...» V учень. «А святами – до діда… У старого Івана Шевченка, Тарасового діда, святами завжди повно людей у хаті: дід Іван грамотний, і в нього є велика книжка про святих мучеників. Дід Іван надіває олив'яні окуляри і починає повагом вичитувати про великі муки святої Варвари. Хто з бабів слухає, хто куняє, чоловіки дмуть люльки… – Діду Іване, а розкажіть про Коліївщину! – Еге, про Залізняка та Гонту! – Про гайдамаків, ви ж, кажуть, теж були в гайдамаках. Дід замріяно: – Еге ж! Гайдамаки! То були люди! – одсунувся далі од книжки, тряхнув чубом… І святе письмо лежить забуте, дід починає розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили, як ножі святили, як вирізували Умань. Слухали сусіди, німіли од жаху, чуб здіймався вгору. А то чиї там оченята горять у кутку на припічку, як іскри? І не дише. Тарас крутить головою: "Не хочу!" Дід: – Хай слухає, виросте – своїм розкаже дітям та онукам». І учень. «І не виходить до самого вечора. А вночі не спить, ворочається. – Чого не спиш, Тарасе? Мамо, гляньте: ніби щось горить у панських будинках? Мати злякано до вікна: Де? Вигадуєш, нічого там не горить. То місяць... що це тобі в голову зайшло? Спи! Перегодя знову: – Мамо, а де тепер живуть гайдамаки? Які там гайдамаки? Наслухався, що старі говорять, а тоді щось йому увижається, не спить! Це, мабуть, ходив сьогодні до діда? Еге ж – ходив? ІІ учень. «А на ранок в хлопця з насоняшничини рушниця за плечима, в руках загнута з лозини шабля. Ходить у бур'яні, рубає панам мечем голови з плечей. Підійде до коров'яка: "Ти пан Дашкевич?", – "Я! Прости! Не буду!" Летить голова з пліч. До другого: "Ти пан Висоцький?.." – летить голова. Стоїть будяк, чорний, аж світ отьмарює. "А це буде їх цар". До нього: "Проси! Не хочеш?" – і царева злетіла з пліч голова, як галка. Біжить Оксана, умита, чепурненька. Тарасе, що, ти робиш? В бур'яні закипіла війна – тихий відгук далекої гайдамаччини». «Довідкове бюро». Попередньо підготовлені учні дають довідку про гайдамаччину, Коліївщину, Залізняка, Гонту; повідомляють, що Т. Г. Шевченко гайдамакам присвятив поему «Гайдамаки». Обговорення у читацькому колі Який вплив на розвиток мистецьких здібностей та творчої уяви маленького Тараса мала його пристрасть до мандрівок – «дитячого бурлакування»? Робота з епіграфом «Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде, – промовив сусід…» Як ви гадаєте, чому сусіди виділяли Тараса з-поміж інших дітей і пророкували йому особливу долю? ІV. Підсумок уроку Рефлексія Чи сподобався вам наш урок? V. Домашнє завдання. Колективне: завершити читання повісті С.Васильченка; групове: підготувати театралізацію уривків із повісті; індивідуальне: намалювати ілюстрації до твору С.Васильченка.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |