| Головна » Українська література |
Мета: ознайомити учнів з біографією Тараса Шевченка (дитячі роки); формувати здатність перейматися думками, помислами іншої людини; розвивати вміння аналізувати вчинки й почуття людей, давати їм оцінку; виховувати доброту, милосердя, уміння співчувати. Учні повинні знати: події та обставини дитинства Тараса Шевченка, ознайомившись з художніми та документальними джерелами. Учні повинні вміти: самостійно визначати проблеми, які розв'язуватимуться протягом вивчення теми; розповідати про дитячі роки поета, його родину; виразно читати поетичні рядки, виконувати рольові дії. Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Форма уроку: урок з елементами рольової гри Обладнання: портрет Тараса Шевченка, автопортрет, ілюстрації відомих художників до творів поета про дітей. (Урок допомагають проводити учні, які готували повідомлення про Тараса Шевченка – літературознавці та виконавці ролей з творів – актори). Перебіг уроку Визначення емоційної готовності учнів до уроку. Обмін побажаннями в парах («Побажай мені успіху!»). 1. Слово вчителя Є місця, до яких ніколи не заростає народна стежка, - там живе пам'ять. Є люди, про яких завжди згадують добрим словом, - їх шанує увесь світ. Тарас Григорович Шевченко – незабутній. Йому судилося пережити найболючіші людські біди, витримати найважчі випробування й стати великим Поетом українського народу. Сьогодні ми перегорнемо сторінки життя Тараса Шевченка в дитячі роки, дізнаємося про печалі й радості малого хлопчика, розділимо їх навпіл. Епіграфом до уроку будуть слова М. Рильського: Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас… Учень-літературознавець. Року 1814, з 26 на 27 лютого, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях на Звенигородщині, у хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта та кріпачки Катерини Бойко, блиснув у вікні єдиний на все село огник – народився хлопчик Тарасик. Катерина. Я найстарша в сім'ї, веду господарство, хоча мені лише 10 років. У хаті поночі. Я засвітила каганця, потім погасила його й заснула поряд з братиком Микитою. Удень знову до роботи. А тут і батько прийшов та сказав, що в мене є братик Тарасик, якому я теж буду за няньку. Учитель. Народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її новий співець – Т.Шевченко. Діти, а яким ви уявляєте маленького Тарасика? (Малювання словесного портрета малого Шевченка). Літературознавець. Батько й мати кожного дня на панщині. Катерина, сама ще не доросла, зв'язана з малим Тарасом, як ланцюгами. Сповивала, колихала, пісень співала, запихала дитячий плач куклою, по кутку носилася з ним, як із цяцькою. Підріс Тарас, часто слухав розповіді діда Івана про залізні стовпи, які згодом пішов шукати. Батько. Сердився я й на матір, і на Катерину, що недогледіли хлопця. А він пішов шукати ті стовпи, що небо підпирають. І в кого воно таке вдалося? Тарас. А я любив мандрувати. Ішов полем, думав побачу ті залізні стовпи та й заблудився. Стрінувся з чумаками. Посадили вони мене на віз та й підвезли додому. (Інсценізація уривка з життя малого Тараса) Мати. Я раділа за свого синочка. Такий же розумний хлопчик! До книжки тягнеться, як листя до сонця. І пише, і малює. Що з нього буде? Учитель. Та не судилося матері знати про важку, стражденну, але величну долю своєї дитини. Тарас. Занедужала мама. Лежала вона на печі, а ми круг неї – я, Марія, Ярина, Йосип, Микита. Та не встерегли. Померла мама – найдорожча у світі людина. Літературознавець. Батько одружився вдруге, узявши вдову теж із дітьми. У хаті почалися сварки, бійки, докори, плач – пекло… Найбільше перепадало Тарасові, як старшому. Часто, пасучи ягнят, хлопець, сховавшись у бур'янах, плакав. І ніхто не міг утішити його, окрім сусідської кучерявої Оксанки. Тарас. Я добре знав, що нікому не потрібний на світі. А чомусь радів і сонцю, і небу синьому, і хатам біленьким. Але що в тих хатах? Скрізь там сльози, злидні, прокльони. Єдиною розрадою була для мене Оксана, дівчинка, яка говорила, що я краще від усіх читаю, краще від усіх співаю, що я обов'язково буду малярем. Оксана. Ми дружили з Тарасиком. Часто пасли чужих ягнят, бігали по зелених луках, веселилися. Не помічали, що наші ягнята порозбігалися хто куди. І тоді, узявшись за руки, ми спішили їх назад загнати, напоїти. Дуже хотіла я, щоб Тарас вивчився на маляра та розмалював нашу хату. (Інсценізація уривка з життя Тараса-пастуха) Батько. Жаль мені моїх дітей, яких я ніби посиротив удруге, узявши господинею в дім чужу холодну людину. Смерть Катерини підточила мене. Передчуваю, що не жилець я на цьому світі. Як житимуть діти без мене? Катря вийшла заміж за кріпака, Микита візьметься за господарство, інші діти ще малі. Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою: з нього вийде або щось дуже путнє, або велике ледащо. Для нього спадщина по мені або нічого не значитиме, або нічого не поможе… Учитель. То був по-справжньому віщий батьківський заповіт. Невдовзі Тарас став круглим сиротою. У пошуках долі блукав він світом, шукав притулку й захисту, сподівався й поневірявся. Літературознавець 1. Пішов Тарас до дяка Богорського в науку. Цей непросипущий п'яниця тримав Тараса в себе не як учня, а як наймита, який мусив носити йому воду, рубати дрова. А коли хлопець вивчився добре читати, посилав його по покійниках із Псалтирем. Тарас читав голосно й гарно, куди краще, ніж вічно п'яний дяк. Люди хлопцеві платили, а дяк забирав гроші, залишаючи тільки якусь копійчину. За неї Тарас купував собі папір, робив «книжку», обводив хрестиками й квітками та вписував у неї всякі вірші. Прожив так два роки, а потім покинув рідне село. Літературознавець 2. Тарас попрямував у Лисянку. Тамтешній дяк залишив його в себе на господарстві. І тут довелося тяжко працювати: годувати худобу, напувати її, носити воду з річки під гору та цілими днями розтирати фарбу на залізних листах. Минали дні, а диякон і гадки не мав, щоб учити Тараса малювати. Помандрував хлопець далі. Літературознавець 3. Дістався до села Тарасівки. Зустрівся з дяком-малярем. Той подивився на долоні хлопця і сказав, що доля його коротка, як заячий хвіст, і нічого путнього з нього не вийде, бо він не придатний ні до малювання, ні до бондарства, ні до шевства. Тяжко стало Тарасові на серці, повернув він у Кирилівку, раз у раз дивлячись на свої долоні. Учитель. Так скінчилися Тарасові пошуки добрих людей і науки. Зажурений, прийшов він у село та став за громадського пастуха. Тарас. Мені тринадцятий минало, Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Та недовго це тривало. Чув я за хлипнівського дяка, що добре малював, вирішив піти до нього. Дяк попросив мене намалювати те, що очі бачать. Я накидав контури хати, призьби, ґанок і грушу з молодим листям. Ще й півня й курей теж намалював. Дяк сказав, що рука в мене малярська й що візьме мене в науку, але від пана треба принести дозвіл. Учитель. Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою. Радісний, щасливий, тільки сніг рипів під ногами щось веселе. Слухає, а воно: «Маляр і маляр…». Захеканий, убіг Тарас до панського двору, зустрівся з управителем. Тарас. Я прийшов до управителя, щоб дали відпускну. А пан сказав, що таких, як я, саме йому й треба. Козачки називаються. Так я залишився прислужувати панові. Саме тоді зрозумів, що означає бути панщанним, що таке панщина. Учитель. Так закінчилися мандри юного Тараса Шевченка та його дитинство. Попереду – ціле життя. Він прожив його чесно, без облуди й лукавства, з чистим серцем. Він випив добрий ківш лиха, але навіки залишився жити в серцях і пам'яті вдячних нащадків. Рефлексія та оцінювання: а) аналіз записаного на початку уроку речення «Для мене Тарас Шевченко – це…», повторний запис, зумовлений результатами роботи на уроці. б) взаємооцінювання. 5. Домашнє завдання: скласти кросворд, ребус, чайнворд за біографією Тараса Шевченка, відповідати на запитання підручника.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |