| Головна » Українська література |
Мета заняття: підвести студентів до розуміння суті і значення молитви у людському житті; ознайомити їх із жанром літературної молитви і розвитком цього жанру у творчому доробку письменників рідного краю; презентувати збірку Тетяни Яков’юк «Молитва»; виховувати моральні якості. Тип заняття: урок-презентація. Обладнання: презентація ( портрети українських письменників, збірки віршів, план заняття, слайди з визначенням релігійного терміну «молитва» тощо). Епіграфи заняття: Мені ж, мій Боже, на землі Подай любов, сердечний рай! Тарас Шевченко, «Молитва». Молитвами рятуюсь сам-на-сам. Шепоче Ангел їх мені на вухо. Бо, дякувати Богу й Небесам, Я складена із волі, сили й духу! Тетяна Яков’юк. Перебіг заняття І. Організаційний момент: 1. Звіт старости групи про присутність студентів на занятті. 2. Усі стоять, студентка співає «Отче наш…». ІІ. Мотивація заняття. (На слайді – тема та план заняття: 1.Молитва як філософсько – релігійний жанр. 2.Літературна молитва. 3.Молитва у творчості Тетяни Яков’юк.) Слово викладача: Очевидно, вас зацікавило: чому саме цю тему я обрала для нашого заняття, адже молитва – це найсокровенніше, найособистіше, що сховане у найпотаємніших куточках нашої душі. Та й жанр літературної молитви не є наскрізним у творах української літератури, зокрема у творах письменників рідного краю. І все-таки ця тема, я гадаю, не може не вразити і не схвилювати кожного. Отож, перед вами була поставлена мета – знайти поезії українських авторів, які можна назвати літературними молитвами, пригадати молитви, які вам запам’яталися з дитинства; з’ясувати, що ж таке молитва, хто є автором молитов, які є молитви; спробувати самостійно скласти молитву; підготувати усні повідомлення. Моїм же завданням було презентувати вам збірку поета рідного краю, у творчому доробку якого звернення до Бога не є випадковим. Я своє завдання виконала: умовно запросила до нас на заняття волинську поетесу Тетяну Яков’юк, у котрої навіть збірка віршів є під назвою «Молитва», а значить жанр молитви їй не чужий. А чи ви справилися зі своїми завданнями? Мені важливо це знати вже зараз, щоб спроектувати нашу подальшу роботу. Хотілося б також, щоб це заняття допомогло нам усім піднятися хоча б на сходинку ближче до Бога, а також – очиститися від житейського бруду і суєти. ІІІ. Виклад основного матеріалу. 1.Бесіда зі студентами про молитву у житті людини: - Отже, давайте поміркуємо, що ж таке молитва? На домашнє завдання ви мали відшукати і виписати визначення релігійного терміну «молитва». Давайте перевіримо, як ви справилися з цим завданням. ( Студенти зачитують визначення, потім на слайдах з’являються вислови: «Молитва – це розмова з Богом» ( Святий Августин). «Молитва – це піднесення духа до Бога» ( Святий Іван Дамаскин). «Молитва – це перебування з Богом» ( Святий Григорій Ніський).) - Тож, для чого людині потрібна молитва? Як ви гадаєте? ( Щоб поспілкуватися з Богом) -А про що можна говорити з Богом? ( Відповіді студентів). -Які молитви вам запам’яталися з дитинства? Прочитайте свою найпершу молитву. До кого вона звернена? ( Студент читає молитву ) -З’ясуємо, хто є автором молитов і які є види молитов? ( Багато молитов склали святі, апостоли, учні Ісуса Христа. Молитви є такі: молитва подяки, молитва покаяння, молитва прохання, молитва прослави Бога). -А ми, прості смертні, можемо самі скласти молитву? Давайте послухаємо молитви, які склали студенти з інших груп. ( Студенти читають власні молитви-прохання, молитви-подяки). -Кажуть, що молитва – це стан душі. Як ви розумієте ці слова? І чи справді це так? Хотілося б почути думки про це тих, хто спробував складати молитву. (Студенти, які склали вдома власні молитви, діляться своїми думками). -Поміркуймо над таким питанням: хто у Всесвіті, крім людини, звертається до Господа? (Роздуми студентів). -А ось який міні-твір написала одна школярка. ХТО МОЛИТЬСЯ ДО БОГА? Ви бачили, як у спекотну днину тягнуться до неба і рослини, і дерева? «Боженьку, дай хоч краплинку дощу»,- шепочуть спраглі губи-листочки. А лелечиха теж молиться до неба, розпростерши крила над своїми дітками у гнізді. І ромашка у лузі дякує Богові за свою красу, кланяючись аж до самої землі. І я щоденно складаю подяку Господові, що дав мені найбільшу радість – жити на білому світі. 2.Опрацювання визначення молитви як літературного жанру. - Український поет Левко Крупа написав «Молитву саду». (Викладач читає вірш, а на слайді – портрет автора): Уклякли яблуні у храмі просто неба, листків долоньки склали – моляться вони… За що молитись їм, німим, потреба – Не допитаються ніяк, нізащо в них. За нас? За себе? Тихий шемріт в кронах… Стікають яблука, як сльози, як жалі. Дерева моляться від імені народу, Кладуть хрести на чистому чолі. -Як бачите, ми вже перейшли до розуміння молитви як літературного жанру. Адже немає, мабуть, поета, у творчості якого не було б отого творчого начала, що живило його розум і його поетичний рядок. Російський літературознавець Е.Афанасьєва стверджує, що «молитва – це звернення до Вищого Божественного начала з проханням про запобігання зла і дарування добра. А українські дослідники В.Антофійчук та Т.Салига пишуть, що молитва – «особистісне, інтимне, таємне спілкування людини з Богом; щире й відверте висловлення своїх піднесених почуттів перед найвищою у світі істотою; очищення думки від усього другорядного й стороннього; благоговійне розчинення свого «Я» в об’єкті поклоніння». Визначення ж молитви як літературного жанру я віднайшла лише в монографії Даниленко І.І. «Молитва як літературний жанр: ґенеза та еволюція».- Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. Воно звучить так (на слайді проектується): Молитва – це метажанр (або синкретичний жанр), зазвичай віршовий, котрий, імітуючи сакральний діалог з ідеальним адресатом, здатний втілюватися в різні жанрово-видові форми (сонет, лірична медитація, елегія, духовна епіграма доби Середньовіччя, плач, гімн, ода, псальма, канта, «фігурна» поезія, акровірші, сатирична епіграма, пародія тощо) та жанрово-тематичні різновиди (молитва-сповідь, молитва за інших - за кохану людину, країну, мову і ін., молитва-боріння тощо), характерні для певної національної жанрової системи та підпорядковані різноплановим авторським інтенціям (намір, задум). І хоча літературний жанр молитви дуже давній, кажуть, що в українській літературі саме від Шевченкової Музи, що витала в небесах і Господа просила талану для Кобзаря, бере початок літературна молитва. Для кого ж просив Т.Шевченко кращої долі у Бога? Послухаємо усне повідомлення студента. (Студент виголошує результати свого дослідження «Для кого просив Шевченко кращої долі у Бога?» - звучать рядки з «Давидових псалмів», «Молитви», поеми «Марія», «Музи» та ін.). -Українські поети у різні часи: і в часи лихоліть, і в роки «радянщини» -вголос і крадькома творили молитви. Мабуть, у всіх оцих молитвах і воскресла наша Україна. Давайте послухаємо кілька таких поезій-молитов. (Студенти читають вірші-молитви, а на слайдах – портрети їхніх авторів: К.Мотрич «Молитва до мови», Анатолія Матвійчука «Молитва покаянна», Дмитра Павличка «Молись, дитино, за Україну…», Ігоря Ольшевського «Молитва актора»). - Як бачимо, літературні молитви різноманітні за своєю тематикою. Це – благання за людство, за Україну, за просвіту народу, за блага земні й небесні, за коханих, за дітей тощо. Щодо форми цих поезій – то вона теж різноманітна: від рубаїв до верлібру й сонета. Мова цих творів художньо довершена. Молитовна поезія відзначається глибокою символікою й використанням біблійної фразеології та цитування. Вона має ознаки художнього й конфесійного стилів і створює окремий стиль української мови – урочистий. 3. Знайомство зі збіркою волинської поетеси Тетяни Яков’юк «Молитва». Групова робота. -До слова запрошую групи студентів, завданням яких було дослідити життєвий і творчий шлях, поезії збірки «Молитва» волинської поетеси Тетяни Яков’юк, яка і в житті, і у слові славить ім’я Бога: І група – «Біографи»: Розповідь про життєвий і творчий шлях поетеси (на слайді – портрет поетеси). Тетяна Володимирівна Яков’юк народилася 10 квітня 1973 року в селі Окорську Локачинського району на Волині. Там зустрілася з красою мальовничого волинського озера, звідки, очевидно, брала натхнення для своїх перших ліричних віршів. А 29 серпня 1987 року Луцька районна газета «Слава праці» в «Літературній сторінці» надрукувала її перший вірш. Потім друкувалася в республіканській газеті «Зірка». Закінчила Торчинську середню школу, працювала кореспондентом Луцької районної газети «Слава праці», завідувала бібліотекою в селі Усичі Луцького району, була заввідділом обласної бібліотеки для юнацтва, працювала на студії «Олекса», у Волинській обласній друкарні. Нині – редактор редакційно – видавничого відділу Волинського національного університету ім. Лесі Українки. На початку літературного шляху відвідувала літературне об’єднання «Зорі над Стиром» та обласну літстудію «Лесин кадуб». Творча палітра поетеси стала значно багатшою, розмаїтішою, в її віршах стала відчуватися майстерність і глибина почуттів. Закінчила Волинський державний університет імені Лесі Українки, кілька років була стипендіаткою видавництва «Смолоскип», брала участь у поетичних конкурсах та фестивалях, займала в них призові місця. На її слова виконують пісні молоді естрадні виконавці, барди, зокрема Сергій Мороз. Твори друкувалися в колективних обласних та всеукраїнських збірниках, часописах. Член Національної спілки письменників України з 2004 року. Автор книг «Який же присмак Доля має?» (1992); «Пришестя у світ» (1999); «Затемнення» (2003); «Молитва» (2005); «Це святіше навіть за любов» (2006); «Катрени» (2009). ІІ група – «Літературознавці»: 1.Слово про письменницю. Тетяна Яков’юк – «дівчинка з поглядом вічності» (так називається один з розділів її книжки), котра прагне збагнути крутизну земного буття. І її слово знайде відгук в душі читача. Олена Логвиненко Діткливість душі Т. Яков’юк видно фактично в кожному з віршів – хоч би на якій сторінці книжку розгорнути. Можна погоджуватись чи не погоджуватись із авторською позицією, але не можливо лишитися байдужим… Поетеса й невіддільна від неї лірична героїня вистраждали право на те, щоб сказати про Любов відверто, не боячись ані чужого осуду, ані чужої зловтіхи. Максим Кириленко Кожен справжній (від Бога і для людей) поет живе трьома світами: коханням, космосом і батьківщиною… Про кохання пишуть усі, про космос – більшість, а от до справжньої громадянської гідності, що завжди межує з мужністю, серед талановитих доростають лише одиниці… Вірші Тані кличуть до свободи, нервують і очищують, учать жити між Богом і людьми, яких вона не завжди поважає, але завжди любить. Ігор Павлюк 2. Аналіз збірки «Молитва» (на слайді – фото титулки збірки). «Молитва» - четверта збірка волинської поетеси, члена Національної спілки письменників України Тетяни Яков’юк. Епіграфом до неї авторка взяла рядки однієї зі своїх поезій: Молитвами рятуюсь сам-на-сам. Шепоче Ангел їх мені на вухо. Бо, дякувати Богу й Небесам, Я складена із волі, сили й духу! До збірки ввійшли твори, які неможливо було видати до помаранчевої революції. Це – вірші-молитви, вірші-роздуми, сповнені любові до ближніх, до України. Любов, тривога, біль, прагнення віднайти істину, своє бачення майбутнього України – ось чим живе лірична героїня віршів і молиться «Словом могутнім і гордим». ІІІ група – «Читці»: Читання напам’ять віршів ( див. додаток). Бесіда зі студентами за змістом почутих поезій: -Про що пише у своїх віршах - молитвах Тетяна Яков’юк? -Чого і для кого просить авторка у Господа? -Чи можна сказати, що пані Тетяна продовжує Шевченкові традиції в віршах – молитвах? ІV. Підсумок заняття. Слово викладача: Дорогі діти, шановні гості! Наше сьогоднішнє заняття закінчується. Воно незвичайне, хвилююче і, думаю, сприйняте не тільки розумом, але й серцем. Дякую вам усім за підготовку до нього, за приємні хвилини спілкування. І на закінчення, хочу звернутися до вас словами Івана Золотоуста (проектуються на слайді): «Молитва – це світло для душі, посередниця між Богом і людьми, лік на болі, мир для душі, небесна провідниця в дорозі…, вона прикрашає людину всяким добром і покриває душу різними чеснотами…» Пам’ятайте про це! І, вирушаючи у життєву дорогу, візьміть із собою молитву, будь-яку справу починайте з молитви. (У виконанні студентів звучить молитва «Боже, вислухай наше благання») V. Домашнє завдання. Вивчити напам’ять вірш-молитву улюбленого письменника.
Додаток Катерина Мотрич МОЛИТВА ДО МОВИ Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення. Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог". Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана! Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна. Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми! Твоїм сім'ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, і сяє небо, як Божий престол. А із того зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам'ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг, і вічний плугар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур'ян, чи, може, станеться диво... Прости ж їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп'янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять і косять наші молоді трави... Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев'ять днів до воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд її многогрішний, покарай за Тебе, Матір нашу скорботну. Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із дерева роду нашого впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти. Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де "чорніше чорної землі блукають люди". То чорнобильські лика Чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство. Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем я ж самоспалюючою любов'ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!
Анатолій Матвійчук
Молитва покаянна
Господь, прости зухвалість нашу, За божевілля не карай, Гірка наповнилася чаша, Не дай политись через край! Прости за ріки сліз і жовчі, За роки зречень і проклять, Прости нам, Боже, очі вовчі, Що позвикали до розп’ять. Прости за богохульство сите Пригрітих долею базік І тих, у кім Надія вбита І не воскресне вже повік. Прости лукавих і дволиких, Прости незрячих і німих, Звелич по-справжньому великих, Зігрій убогих і малих. Дай сили нам в Твоєму Слові Знайти Надію і Любов, Молю, не треба більше крові, Свята це, а чи грішна кров! І якщо нам судилась нині Не зірка, а Зоря Полин, Дай сили нашій Україні, Щоб їй піднятися з колін!
Дмитро Павличко *** Молись, дитино, за Україну, Що нам безсмертне життя дає, А по молитві ставай до чину, Ставай до праці, дитя моє. Молитва небо здіймає вгору, Заводить сонце в душі алмаз, А праця творить землі опору Та від скорботи рятує нас. Молись, дитино, щоб не вернуло Московське рабство, як темна лжа, А по молитві пильнуй, щоб дуло Твоєї зброї не жерла ржа. Молитва щира – то з Богом згода, То криця духу, а не руки, А чиста зброя – твоя свобода, Твоя будучність на всі віки.
Ігор Ольшевський Молитва актора Судилося іншому у казці Героя – принца грати… Моє ж лице в черговій масці: Акторам не звикати. Виставу змінює вистава, Але у Деміурга Щодня вимолюю: «Дай право Побути драматургом. Хай буду автором не п’єси – Лишень своєї ролі. Прости, якщо в мольбах словесних Ти вчуєш гріх сваволі. Прости, мій Боже, за гординю, Прости за мрій химери – На рік дозволь хоча б годину Побути й режисером, Щоб до щасливого фіналу Довести роль і долю, Почути схвальний гомін зали І оплески некволі. Якщо ж довіку моя справа – Актором буть на сцені – На «відсебеньки» хоч би права Не забирай од мене»…
Вірші Тетяни Яков’юк зі збірки «Молитва»: *** Господи, дай мені сили ніч пережити… А ще впасти лиш там, де ходила, в пальцях затиснувши щем.
Блискавко, шрамик небесний! В нас же однаковий біль… Плачуться долі – як весни, в серці лишаючи сіль.
Хай не тривожить прожите – ми вже його не вернем. Мовчки боюсь ворожити, сонце ж над нами – одне.
Хай воно світить – як світить! …Дике роздолля ловлю. Згадка спекотного літа. Але ж я осінь люблю.
Всім я за себе простила. Час мій у вічність забіг… Господи, дай мені сили, щоб помолитись за всіх! *** Всіяна доля і крапками, й комами наших історій, фрагментів… Можем лишитись, на жаль, невідомими, просто відбутись в моментах.
Ти мені вибач за ці передбачення і за фатальні пророцтва… Що за життя я розп’ята і страчена, мов без людського свідоцтва.
Але, напевно, із Божого промислу я не трава і не камінь. Кинуті в спину образи і домисли стали стіною між нами.
А доторкнусь – ти жаринням спалахуєш… (Як я все це відчуваю!) Потім, колись з перелітними птахами буду летіти у зграї.
Ну а сьогодні живу ще і дихаю, Бачиш – я з плоті і крові! Навіть складаю молитвою тихою казку своєї Любові!
*** Ну й що? Спіткнулась на очах у всіх. А з ким, скажи, такого не буває? Позаду чула недоречний сміх… Ти ж не спитав: а що я відчуваю?
Ну й що? Упала. Вмилася слізьми. На душу вкотре гіркота осіла. З ким не буває? Падаєм всі ми… Ти ж не спитав: а чи мені боліло?
Відкрила душу аж на цілий світ. Летіла в небо на могутніх крилах. На жаль, невдалим був мій переліт… Ти ж не спитав: чому я заніміла?
Молитвами рятуюсь сам-на-сам. Шепоче Ангел їх мені на вухо. Бо, дякувати Богу й Небесам, я складена із волі, сили й духу!
*** За всіх молюсь: і рідних, і нерідних – хай пропече моя гірка сльоза! Хай сором вдарить тих, кому не «стидно», що правду в очі вперше не сказав! За всіх молюсь Молитвою Поета, щоб янголи цей Всесвіт берегли, щоб геній завтра не лишився стертим й на радощах зустрітись ми змогли. За всіх молюсь – за безнадійно хворих, за тих, кого спасе єдиний Бог! Щоб вижив той, хто помирав учора, для того, щоб добро творить за двох! За всіх молюсь… Якби Ви знали, мамо, що сон про Вас – передвісником біди… Та чисту душу я несу до Храму, за всіх молюсь – і прісно, й назавжди!
*** Ми з дитинства німбом короновані, просто згодом – кожному своє… Через те й хворобами травмовані, пекло в душах зло тяжке снує.
Через те і дихаєм зневірою, милості чекаєм, грішимо. Із очима чорними та сірими рівні перед Богом стоїмо.
Вчора повний місяць у вікно сіяв І казав, напевно, неспроста: бо така ось, бачиш, філософія ультранебезпечного життя.
Криється в людині кожній Істина, тільки треба зрозуміти це. Щоб, прозрівши, помислами чистими вмити серце, розум і лице.
Посвятіть у Дніпрі Україну! І Посвятіть Україну в Дніпрі, мов народжену щойно дитину… І життя їй нове сотворіть. Посвятіть у Дніпрі Україну!
Покалічене тіло її, закривавлене, зранене серце… На колінах і далі стоїть, а сама вона не підійметься.
Рабські пута одвічно на ній, від копита ординського шрами. Проклинаючи власних синів, Україна вмирає віками.
Ось вам – зганьблена слава усім! Хто з нас матір прийде боронити? Шаровари зостались й пісні, і горілкою воля пропита.
Воскресіння ось-ось на порі. Не кладіть ще її в домовину! Не топіть Україну в Дніпрі! Посвятіть у Дніпрі Україну!
ІІ Україно, прости… Ти для мене не Мати, як «хохлів» ти народжуєш впертих, коли чую у хаті «москальського» мата, аж від сорому хочеться вмерти.
Україно, прости… Чужина ти для мене, коли кличуть тебе Малороссю, й замість крові тече сукровиця у венах, якщо милості в інших ти просиш!
Виростаєм, живемо, старієм, вмираєм… Так і є: жебраки жебраками! Мені душу цей біль на шматки розриває, коли плачу й молюся у Храмі.
І коли я стою на колінах в Соборі і в тривозі запалюю свічі, розумію, що ми Україною хворі і ганьба нам шмагає в обличчя.
Хай живуть всі малі і великі народи! І хай кров нічия не проллється! Тільки, Господи, дай нам, нарешті, Свободу, щоби вільно забилося серце!
ІІІ Ну хіба мені мало українського сонця? Ну хіба мені мало українського неба? Все живе й неживе важко дихає стронцієм, та озера всихають, як плачуть в них верби.
Ну хіба мені мало в Україні роздолля? Ну хіба мені мало української пісні? Скільки часу п’ємо-наливаєм: «За волю!» й за кордони втікаєм, бо в хаті нам тісно.
Ну хіба мені мало українського Слова? Ну хіба мені мало зірок над калиною? А яка ж тоді рабського серця будова? І по чім продається в нас труд селянина?
Мовчимо – емігранти, вигнанці і найманці, як Вкраїною ходить біда і розруха… Мовчимо – вже без честі, без права, без Нації, без бунтарського запалу і козацького духу!
VI За волю наливали нам по вінця… Хоч незалежні, - все одно раби. По закордонах більше українців з торбами в світі тяжко гнуть горби.
Вже й у кишенях не рублі, а гривні. Та все ж на чужину везе біда. О Господи, воздай моїй Вкраїні, за муки і терпіння їй воздай!
Невже забуто всі козацькі рани, спів солов’їний і вишневий цвіт, що булава лишилась – від Богдана, а від Тараса – мудрий «Заповіт»?
Перевертнів пустили в рідну хату і слухаєм, віддавши все своє, як править президент «расєйським матом», то щось продасть, а то когось проп’є.
В державі нищать та вбивають правду, і на живих закопують хрести. Повсюди зло повзе повзучим гадом. О Господи, хоч в душу не впусти!
У чому ж той народ нещасний винен? О Боже, хоч загинути не дай! Воздай моїй знедоленій країні, за муки і терпіння їй воздай!
Розмова з Тарасом Прости нас, Батьку, як своїх дітей, що й досі Україна в небезпеці… Народжуємось в рабстві і ростем, чужинцям віддаючи власне серце.
Прости, Тарасе… Бо вже скільки літ живе з нас кожен в «хаті, яка скраю»… Не виконали мудрий «Заповіт». Чи не тому Всевишній нас карає?..
Бунтують хвилі гордого Дніпра, народ несе скорботу до майдану. Твоїм пророцтвам збутися пора, пора, нарешті, розірвать кайдани!
Вже й запах тут давно чужих держав, а дзвони б’ють і б’ють… І все на сполох… Чи ж є терпінню рабському межа? Чи волі нам й не бачити ніколи?
Багато хто продався і забув, що є ще Суд Господній та від Неба… Пробач нас, Батьку, за таку ганьбу! Якби ти встав, то ще не раз помер би!
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.Антофійчук В. Молитва, як сонце, вічна…(Жанр молитви в українській літературі).// Святі чуття, закладені в молитву…: Антологія української молитви. - К.І. - Чернівці: Рута, 1996. 2.Волинь літературна: наші сучасники. Збірник матеріалів про письменників Волині, членів Національної спілки письменників України. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2010. - 340 с. 3.Гуртовий Г. Торчин: передзвін віків. / Г. Гуртовий. - Луцьк, 2003. – С.297-298. 4.Даниленко І.І. Молитва як літературний жанр: ґенеза та еволюція. / І. І. Даниленко. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. 5.Логвиненко О. Любов’ю сподіваюсь і молюсь / О. Логвиненко // Літературна Україна. – 2003. – 10 липня. 6.Павлюк І. Тетяна Яков’юк – Поет в законі: Передмова до збірки // Т. Яков’юк. Затемнення. – Луцьк, 2003. – С. 5-8. 7.Строківський В. Молитва поета / В. Строківський // Філологічні студії. № 3-4. - Луцьк, 2005. – С.369-373. 8. Яков’юк Т. В. Молитва. Поезії / Т. В. Яков’юк. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 48с. 9. Якубюк А. Про тебе часом розмовляю з Богом / А. Якубюк // Терен: Літературно – мистецький журнал. – Ч.І. – С.22-23.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |