| Головна » Українська література |
Мета: Домогтися засвоєння учнями громадянської лірики Лесі Українки, познайомити з репродукціями картин художників-передвижників; розвивати творчу уяву, самостійність мислення, виробляти навички ідейно-художнього аналізу ліричних творів, вміння висловлювати власні думки і почуття, навіяні поезією; виховувати в учнів сприйняття краси і сили художнього слова, виховувати активну життєву позицію, патріотичні почуття. Тип уроку: інтегрований. Вид уроку: урок — дослідження Випереджувальне завдання. Попрацювати з тлумачним словником, знайти значення поняття “громадянин”. Обладнання: портрет Лесі Українки, репродукції картин художників – передвижників, твори Лесі Українки, інструментальна класична музика. Методи та прийоми: розповідь учителя,бесіда,виразне читання та аналіз поезії,самостійна робота,творча робота,метод “Уявлення” Очікувані результати Після цього уроку учні зможуть: розповідати про особливості громадянської лірики Лесі Українки; художників-передвижників; визначати та аргументувати свою думку, доносити її до інших, виступати перед аудиторією. Під час проведення уроку розвивається комунікаційна, мовленнєва, соціокультурна, діяльнісна компетентності учнів. Орієнтовний план проведення уроку Організаційний момент (1 хв.)
Хід уроку
І. Організаційний момент. ІІ. Мотивація навчання школярів. 1. Оголошення теми, мети, завдань, мети уроку. 2. Епіграф до уроку
Зброє моя, послужи воякам, Краще, ніж служиш ти хворим рукам. Л.Українка
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів Вступне слово вчителя Поетична спадщина Лесі Українки належить не тільки українському народові, а входить до всесвітньої скарбниці художнього слова. А поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш «Слово, чому ти не твердая криця?». Саме з нього взятий епіграф до нашого уроку. Що хотіла сказати Леся Українка цими словами? Письменниця звертається до слова, яке повинне підіймати народ на боротьбу, а отже, «здіймати вражі голови з плеч». З іменем Лесі Українки в українську літературу ввійшов співець осяйних ідеалів людства, письменник-громадянин. а) Вдома ви повинні були попрацювати з тлумачним словником і виписати значення слова «громадянин». б) Дайте визначення слова «громадянин». Громадянин – особа, яка належить до постійного населення даного суспільства, яка користується його захистом, яка наділена сукупністю політичних й інших обов’язків. Отже, поетеса свідомо поставила свою творчість на служіння знедоленому народу (тобто «воякам). Виразне читання напам’ять поезії Л. Українки «Contra spem spero!» (1890) і її аналіз. Прочитайте напам’ять вірш і проаналізуйте його. У цій поезії поетеса висловлює оптимістичну віру в своє поетичне покликання. Поезія є особливою за своїм мотивом, який потім пройде через усю творчість Л. Українки: людина стає сильною тоді, коли усвідомлює свою відповідальність перед народом. Ця поезія є своєрідною програмою дії, це гімн життю і боротьбі. Літературний герой цієї поезії – це тип нової людини, готової до подвигу, до найважчих випробувань.
IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу. У чому оптимізм творчості Лесі Українки? Л. Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні. Л. Українка мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій боротьбі може загинути багато борців, серед них вона. Будучи вірною девізові «Тільки в боротьбі життя і щастя», Леся Українка за Т. Г. Шевченком, разом з І. Я. Франком і П. А. Грабовським проголосила: «Не поет, хто забуває про страшні народні рани…»
Аналіз поезії Лесі Українки 1.«І все-таки до тебе думка лине» (громадянсько-патріотична) а) Чому Леся Українка вважає жаль та сльози слабкою зброєю в боротьбі за свободу України? Вірш – це висновок, результат болючих роздумів авторки: хоч Батьківщина сама нещасна, сама занапащена, але для неї вона найдорожча, а свою любов до рідного краю можна виявити не сльозами, тільки ціною крові, ціною, навіть, життя. Отже, з вірша видно, що корінні зміни у суспільному житті, соціальне й національне визволення народу може настати тільки внаслідок революції, яка є найвищим проявом класової боротьби проти експлуататорів. б) Які епітети вживає поетеса, характеризуючи Україну?
«Слово, чому ти не твердая криця?» (учитель читає напам’ять вірш) а) Як Л. Українка ставиться до свого таланту? У першій строфі поезії письменниця звертається до слова, яке повинне підіймати народ на боротьбу, а отже, «здіймати вражі голови з плеч». А наступна строфа – це по суті аналіз «своєї письменницької громадянської позиції», поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри для боротьби з ворогом, гартувала слово кров’ю власного серця. Це добре передано за допомогою алітерації – звукових повторів: Тільки ж ти кров з мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб’єш. Ця алітерація пронизує весь вірш і підкреслює силу поетичного слова. б) Чому поетеса сподівається на силу своїх віршів більше, ніж на власну фізичну? Третя строфа – переконання в доцільності своєї письменницької праці, адже її слова приносять людям втіху. У наступній строфі – думка, що її «слово» може стати «кращим мечем на катів». в) Кого розуміла Л. Українка під месниками, що приймуть від неї зброю? Дві останні строфи сповнені радісним переконанням: гартоване кров’ю серце, щире, вистраждане всім життям, художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою зброю. «Напис в руїні». (Учитель читає під інструментальну класичну музику поезю, перед учнями ставить завдання усно намалювати сюжет цього вірша) Вірш «Напис в руїні» (1904 р.) роздуми над тим, яка роль народних мас і видатних осіб в історії народів. Л. Українка вважала, що роль творця і рушія історії належить трудящим. Всяке суспільство розвивається тому, що трудящі створюють матеріальні цінності. Це показала Л. Українка і на прикладі рабовласницького суспільства, змальованого у вірші «Напис на руїні». (Читання вірша, завдання) Перша частина вірша малює образ деспота – «видатної особи». Спочатку самохарактеристика – гротеск, з якої виринає напівбожевільний, зіпсований владою, вражений манією величі цар. А потім подаються картини «славних» вчинків деспота – камінного, бездушного ідола: він бере дарунки від поневолених, карає повстанців, розважається на полюванні, «бенкетує по своїх гаремах», жене рабів на війну, посилає їх на страшну невільницьку роботу – і все заради власної слави. Поняття «народ» для нього не існує, є тільки «раби», ціною життя яких цар-деспот зводить собі пам’ятники. Закінчується ця частина гаслом володарів-гнобителів: «Хай гине цар». Друга частина вірша – розгортання картини народної праці. Майстерно змальовані контрастні картини життя народу і його володарів-деспотів завершується авторським узагальненням: історія розвитку суспільства не є історією царів, і творець історії – народ. «Хай гине цар» - таким гаслом, яке особливо актуально прозвучало напередодні революції 1905 року, завершується ця поезія. ( Учні усно малюють сюжет цього твору.)
Слово вчителя: Гірка доля борців за народне щастя знаходила відображення не лише в українській та російській літературах, а ще й у живопису, особливо в творчості художників-передвижників. Творчість Лесі Українки припала якраз на 50-60 роки ХІХ ст. Саме в цей період у країні склалася революційна ситуація, з новою силою спалахнув визвольний рух, на чолі якого стояли революціонери-різночинці. Ватажками російської революційної демократії були М.Чернишевський і М.Добролюбов, їхнім головним печатним органом був журнал « Современник », редактором якого був М.Некрасов. У розпеченій атмосфері загального збудження, в ідейних розбіжностях і суперечках російськими письменниками-реалістами було створено протягом 1860-70 років велика кількість відомих крупномасштабних художніх творів, таких як «Обломов», «Обрив» І.Гончарова, «Гроза», «Безприданниця» О.Островського, цикл романів І.Тургенєва, «Що робити?» М.Чернишевського, «Історія одного міста» М.Салтикова-Щедріна, романи Л.Толстого і Ф.Достоєвського, які складають у своїй сукупності грандіозну панораму життя Росії другої половини ХІХ ст. Друга половина ХІХ ст. – це «золоте століття» в російській літературі. Методом передової російської літератури, а потім образотворчого мистецтва, став критичний аналіз оточуючої дійсності і її реалістичне відображення. Від художників почали вимагати «зміст», «пояснення життя», та навіть «вирок» над зображеними явищами. Головним у російському живописі стала перевага морального та соціального початку над художнім. Ця особливість яскравим образом проявилась у творчості демократично налаштованих художників. У 1963 році Академія мистецтв створила програму на Золоту медаль з сюжетом скандинавської міфології. Всі 13 претендентів, серед яких І. Крамський, К. Маковський, не впорались з цією програмою і з програмами взагалі, відмовились від участі у конкурсі та покинули Академію. Демонстративно виходячи зі складу Академії, бунтарі організували «Артіль художників», а в 1870 році разом з московськими живописцями - «Товариство передвижник художніх виставок». Починаючи з Перова і закінчуючи Левітаном, всі видатні представники російського живопису були учасниками цих виставок – передвижниками. Для російської публіки значення передвижників було велике – з їх появою тільки і почався зв'язок між російським суспільством і російськими художниками. Їх творчість привчила російську публіку бачити життя в мистецтві і відрізняти в ньому правду від неправди. Слід згадати про двох росіян, яким передвижники зобов’язані своїм успіхом і впливом. Це П.М.Третьяков і В.В.Стасов. П.М.Третьяков підтримував товариство за допомогою купівлі і заказів, створив єдиний у світі «Музей національного мистецтва». В.В.Стасов був оповісником реалістичних поглядів передвижників, і йому багато художників зобов’язані творчими порадами, вибором сюжетів для картин і пропагандою їх діяльності в печаті. Живопис слідом за літературою заговорив мовою самої дійсності. Нове покоління художників своєю творчістю брало участь у вирішенні головних питань часу, виявляючи моральні і соціальні хвороби суспільства і народу. Серед перших російських художників, які викривали тогочасну дійсність, був Василь Григорович Перов. Це відчувається у його картинах «Проводи покійника», «Трійка». Серед художників-передвижників найзначнішим був Ілля Юхимович Рєпін. Працю бурлаків, дітей, жінок відобразив він у своїх картинах. Він не обмежувався зображенням страшної підневільної праці, а показав тих, хто привласнював плоди цієї праці. Кращі його твори розкривали тему соціального пригнічення, безправ’я, злиденності, нещадної експлуатації трудящих. Заслуга передвижників полягає в тому, що вони перемогли Академію. Вони у своїх добутках «виносили вирок» навколишній дійсності, викривали самодержавно-кріпосницький лад, гноблення народу, затверджуючи мистецтво критичного реалізму. Передвижники прославляли трудовий народ, кликали його до боротьби за демократію та волю. Сьогодні перед вами представлена експозиція деяких картин передвижників. Як на будь-якій виставці у нас є екскурсоводи, вони ближче познайомлять нас з поданими картинами, допоможуть глибше зрозуміти і оцінити творчість художників-передвижників. Їм слово. (Під час повідомлень екскурсоводів учні роблять нотатки в робочих зошитах.)
Перший екскурсовод. Серед художників-передвижників найвизначнішим представником є Ілля Юхимович Рєпін. Дивлячись на його картину «Бурлаки на Волзі», мимоволі пригадуються слова М.Некрасова: О, горько, горько я рыдал, Когда в то утро я стоял На берегу родной реки, И в первый раз ее назвал Рекою рабства и тоски. На картині зображені бурлаки, що тягнуть важку баржу. Першим йде міцний бурлака. Його могутнє тіло ще живе, упирається, але і він, виснажений непосильною роботою, голодом, приречений. Поруч з ним, похнюпившись, іде старий. На обличчі чорнобородого туга та безнадія. Силою старий не поступається своєму сусіду, а лахміття більш обтріпане, ніж у молодого чоловіка. За ними бриде друга пара. Це батько і син. Зовсім недавно життя дозволяло синові навчатися. Але в цей неврожайний рік родина розорилася, і двоє чоловіків пішли в бурлаки. Батько з тугою дивиться вдалечінь. Не вірить він розповідям сина про чудові краї і з надією дивиться на берег: чи скоро перепочинок? Їм так хочеться скинути лямку, не тягти цю баржу. Але не можна. Вдома на них чекають голодні діти. Чоловікам так хочеться, щоб їх огорнули великі хвилі, не дмухав холодний вітер, не палила спека. У роботі їм допомагає пісня «Дубинонька», слухаючи яку, вони не можуть збитися з ритму, щоб дотягнути цю баржу до місця.
Другий екскурсовод. Василь Григорович Перов – син тобольського прокурора. Перов – прізвисько, яке дав хлопчику вчитель за успіхи в краснописі. Воно стало офіційним прізвищем художника. Його картина «Проводи покійника» - один з найвизначніших творів російського мистецтва 60-х років. Безвихідне горе і самотність селянської родини, що втратила годувальника, передані тут з надзвичайною силою і виразністю. Надламана горем фігура селянки-вдови показана зі спини. Обличчя вдови не видно, але зі всією силою відчувається її горе. Сумне заціпеніння матері передається її дітям, що проводжають батька-годувальника в останню путь, вони приголомшені страшною трагедією. Дівчина обійняла рукою труну. Похнюпивши голову, ледь плететься вгору Савраска, поруч із саньми біжить собака – вірний друг осиротілої родини. В.Г.Перова хвилювала доля сільських хлопчаків, яких віддавали в науку майстрам-шевцям, перукарям, столярам. Роки навчання були нестерпно важкими для цих дітей: побої, довгі години праці в задушливій майстерні, виснажлива робота в будинку, життя впроголодь. Про цих маленьких трудівників писав картину В.Г. Перов. На його картині «Трійка» видно схудлі, змучені, без кровинки обличчя; фігури знемагаючих дітей нахилені, відчувається величезна напруга. Видно рвану одежу, що не захищає від холоду. Старший хлопчик з відкритим ротом, на обличчі його проступають ластовиння, розумні очі мають страждальницький вигляд, навіть видно вибитий зуб. Обличчя напружене, весь його вигляд, одяг говорять про важке життя. Він найдужчий з дітей, тому іде всередині; весь подався вперед, на нього падає головна вага. Обличчя дівчини сумне, їй дуже важко, але ще важче молодшому хлопчику. Поза його виражає страждання, він неспроможний, ледь тримається на ногах. Важкі санки розгойдуються на вибоїнах, з діжки виплескується вода. Випадковий перехожий, і той не витримав – пожалів дітей, підбіг і штовхає плечем важку діжку. Дорога покрилася кригою. Ця картина викликає почуття гіркої образи за тих, хто не бачив дитинства, не знав радості.
Третій екскурсовод. Головна тема творчості видатного російського художника Абрама Юхимовича Архипова – життя селянства. Одним з кращих його творів вважається картина «Пралі». Архипов передає тут з дивовижною життєвою правдивістю важкі умови праці жінок у дореволюційній Росії. У низькому, напівтемному приміщенні, серед клубів білястого пару, працюють біля ночов жінки. З великою живописною майстерністю художник показав безмірну втому від виснажливої праці, передану в позах немолодих, худих, із змарнілими обличчями, з жилястими натрудженими руками прачок. Картина ця примушує замислитися над важкою долею бідняків у царській Росії. Зміст її ширше, глибше, ніж зображення важких умов роботи жінок. Це роздум художника про безправ’я, про бідність трудівників, про долю народу.
Четвертий екскурсовод. Відомий російський художник – Володимир Єгорович Маковський є одним з найпопулярніших дореволюційних побутописьменників-жанристів. Мистецтво його відрізняється гострою спостережливістю, цікавістю оповідання, психологічністю образів, майстерністю живопису. З особливим співчуттям зображує Маковський життя бідняків. У своїй картині «Побачення» розповів він про гірку долю дітей-бідняків. Про їх безрадісне, холодне, сирітське дитинство. Невеликий, років дев’яти, хлопчик, відданий у науку до ремісника, відірваний від домівки, від сім’ї, живе в чужих людей надголодь, не знаючи ні ласки, ні турботи. Провідати сина прийшла мати з села, бідна селянка з торбою, з палицею – видно, далека дорога була в неї. І ось у холодних сінях відбулося її побачення з сином. Нещасний, із стомленим обличчям, у ситцевій сорочці, у великому фартусі, босий стоїть хлопчик перед матір’ю. Йому не тільки холодно, але й голодно. Зажурившись, дивиться мати, як жадібно їсть син її гостинець – білий калач. Сумне побачення і для матері, і для сина, немає надії на краще.
Слово учителя. Прослухавши повідомлення наших екскурсоводів, ми зрозуміли, чому російський народ пишається картинами художників-передвижників та чому їх творчість і зараз залишається яскравою, немеркнучою сторінкою з історії російського національного живопису.
V. Закріплення вивченого матеріалу. а) Які поезії Лесі Українки належать до громадської лірики? б) Чим вони вам сподобались? в) Якою є стильова домінанта творчості поетеси? г) У якому вірші Лесі Українки звучить протест проти рабства духу? (Доведіть це). д) Які картини художників-передвижників вас найбільше вразили? Чим? VI. Підведення підсумків уроку. 1. Як ви розумієте слова І.Я.Франка «Дійсно, від часів Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини.» 2.Що спільного у творчості Лесі Українки та художників-передвижників. VII. Домашнє завдання. Вивчити напам’ять вірш Л.Українки «Слово…». Опрацювати конспект у зошиті та матеріал підручника (с.267-280), написати твір – мініатюру на тему:«У праці – щастя і призначення поета».
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |