| Головна » Українська література |
Психологи кажуть, що на характер письменника, як і взагалі на людину, впливає спадковість. Ну що ж, коли так, то Леся Українка не випадково була винятковою людиною. Предки Лесі Українки з обох боків – батька і матері виходять своїм корінням у глибину далеких століть і мають багату історію. Петро Драгоманов – Лесин дід по матері Є. Драгоманова – Лесина бабуся О. Косач-Шимановська – тітка М. Драгоманов – Лесин дядько Батько – Петро Антонович Косач 1841-1909 У Мглині 1841 року народився Лесин батько – Петро Антонович Косач. Навчався в Петербурзькому університеті, через 2 роки в Київському. По закінченні університету Косач захистив дисертацію на звання кандидата законодавства і був зарахований до міністерства юстиції. Мати – Ольга Петрівна Драгоманова (Олена Пчілка) 1849 - 1930 З появи на світ Олена Пчілка жила в обіймах української народної стихії. У драгоманівській родині в Гадячі міцно трималися демократичні традиції, завжди були в пошані рідна мова і рідна пісня. Вони мали вирішальний вплив на Олену Пчілку, а через неї і на її доньку Лесю. Виховання дітей в родині Мати, доглядаючи за шістьома дітьми, намагалася дати їм національне виховання. У родині спілкувалися українською мовою, читали книжки, щороку відзначали шевченківське свято. Діти змалку ходили в національному одязі, шанували народні звичаї. Діти Косачів Ісидора Косач Леся з братом Михайлом Ольга та Микола Косачі Оксана Косач з чоловіком Лесин брат - Михайло 1869 - 1904 У дитинстві Леся була особливо дружною з братом Михайлом, який був старший за неї на півтора року. Все життя їх зв’язувала найщиріша дружба. До тринадцятилітнього віку Лесі вони були нерозлучні: разом розважались, читали й учились. Я знаю се і жду страшних ночей, І жду, що серед них вогонь той загориться, Де жевріє залізо для мечей, Гартується ясна і тверда криця. Коли я крицею зроблюсь на тім вогні, Скажіть тоді: “Нова людина народилась”, А як зломлюсь – не плачте по мені! Пожалуйте, чому відразу не зломилась! О, знаю я, багато ще промчить Злих хуртовин над головою в мене, Багато ще надій із серця облетить, Немов од вихра листячко зелене. Не раз обгорне, мов туман, Страшного розпачу отрутнеє дихання, Тяжке безвір’я в себе, в свій талан І в те, що у людей на світі є призвання. Поволоцька І.М., учитель української мови і літератури Черкаської спеціалізованої школи №13 Черкаської міської ради
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |