| Головна » Біологія |
Тема. Біологічне значення, загальний план будови, властивості та розвиток нервової системи Автор: Приходько Наталія Анатоліївна, викладач вікової фізіології і гігієни професійно-педагогічного колледжу Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка Мета: - розвивати логічне мислення, вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; - формувати бережливе ставлення до власного здоров'я, розуміння необхідності здорового способу життя. Обладнання: муляж «Головний мозок», таблиці «Нервова система», «Головний мозок», «Спинний мозок», «Нервова клітина», «Схема рефлекторної дуги», презентація «Будова спинного і головного мозку», роздавальний матеріал: будова нейрона, опорний конспект « Будова нервової системи » Основні поняття: нервова система, центральна нервова система, сіра речовина, біла речовина, нейрон, нервова тканина, аксон, дендрит, мозочок, довгастий, проміжний, середній мозок, нейроглія, збудливість, провідність, гальмування, рефлекс, рефлекторна дуга. Хід заняття І. Організаційна частина ІІ. Актуалізація опорних знань «Бліц – опитування» Збільшення розмірів організму людини або окремих його частин - це…( ріст ) ( Геронтологія ) Робота з німими схемами біля дошки. Заповнити таблиці Вікова періодизація за біологічними ознаками Вікова періодизація за періодами навчання - Які соціальні ознаки покладені в основу цієї вікової періодизації? - Охарактеризуйте найсуттєвіші риси дошкільного періоду розвитку. - Чи всі люди мають однакові риси розвитку в певний віковий період? - Чому? Від чого залежить стан організму? ( Ми знаємо, що здоров’я людини, характер її старіння та термін настання смерті на 50% залежить від способу її життя, на 20% - від спадкових факторів, на 20% - від умов довкілля, на 10 % - від рівня розвитку системи охорони здоров’я.) - То який висновок можна зробити, враховуючи сказане? ІІІ. Повідомлення теми, мети заняття. Мотивація навчальної діяльності Нервовій системі в організмі людини належить особливо важлива роль. Що б не робила людина, що б не діялось в її організмі, ніякі процеси не відбуваються без участі нервової системи. Вона здійснює взаємозв’язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем. В організмі немає жодної ділянки тіла, де б не було нервових утворень. Вони є всюди: в м’язах, серці, кістках, судинах, шлункові, кишках, печінці, легенях, шкірі, нирках і т.д. Тому ні одна ділянка організму не залишається поза регулюючим впливом нервової системи. З частиною нервової системи — корою великих півкуль — пов’язане все свідоме життя людини – її мислення, мова, цілеспрямована поведінка та трудова діяльність. Тому розвиток дитини – це впершу чергу результат розвитку її нервової системи. Щоб зрозуміти процеси росту та розвитку дитини, правильно організувати навчально-вихований процес вшколі, необхідно знати будову та функції нервової системи, особливості її розвитку. ІV. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу План лекції Біологічне значення нервової системи. Біологічне значення нервової системи. Однією з основних властивостей живої речовини є подразливість. Коженживий організм одержує подразнення з навколишнього його світу івідповідає на них відповідними реакціями, що зв'язують організм іззовнішнім середовищем. Обмін речовин, що протікає в самому організмі, усвою чергу обумовлює ряд подразнень, на які організм також реагує.Зв'язок між ділянкою, на яку попадає подразнення, і реагуючим органом у вищому багатоклітинному організмі здійснюється нервовоюсистемою. Проблемне питання: - Як ви розумієте вислів І.І. Павлова «Нервова система є невимовно найскладніший і найтонший інструментзносин, зв'язку численних частин організму між собою й організму, якскладної системи, з нескінченним числом зовнішніх впливів» Інтерактивна вправа «Мозковий штурм» Студенти висловлюють думки стосовно проблемного питання. Тези записуються на аркушах паперу і фіксуються на дошці. Нервова система має складну будову; Узагальнення відповідей студентів Нервова система регулює, поєднує, узгоджує діяльність органів і систем організму, обумовлює оптимум функціонування, об'єднуючи усі частини організму в єдине ціле. Нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини не тільки як біологічної, але й соціальної істоти. Нервова система забезпечує психічні процеси (сприйняття, мовлення, навчання, пам'ять, мислення, емоції), за допомогою яких людина не тільки впізнає навколишнє середовище, але й змінює його. Вищим об'єднуючим і координуючим відділом нервової системи людини є головний мозок, головна роль в якому належить корі великих півкуль. Висновок. Нервова система - найскладніша і найважливіша система керування та зв'язку органів та систем органів в організмі людини та здійснення зв’язку між організмом та навколишнім середовищем. Історія вивчення фізіології центральної нервової системи. ( Презентація випереджувального завдання, повідомлення студентів ). Студент1. Розділення на фізіологію і анатомію в Стародавньому світі не існувало. Протягом багатьох століть формувалося уявлення про функції окремих органів і систем організму. Розвиток фізіології та анатомії визначалося, головним чином, запитами практичної медицини. Але поряд з цим досліджувалися і функції окремих органів, питання тренування і стомлення. Травми, отримані в процесі полювання, спортивних змагань або військових зіткнень, дозволяли лікарям у давнину відзначати емпіричний зв'язок між пошкодженнями нервів і окремих ділянок нервової системи, з одного боку, і пошкодженнями функцій - з іншого. Іноді знахарі Стародавнього світу намагалися лікувати психічні хвороби, впливаючи на голову - зокрема, вони робили трепанації черепа, припускаючи, що таким чином «злі духи» зможуть залишити хворого. Перші відомі нам припущення про будову нервової системи людини і її функції, зафіксовані письмово, відносяться до Древньої Греції. У той період мав місце широкий спектр підходів до психіки людини - від ідеалістичного до матеріалістичного. Велика частина мислителів того часу не представляла значення мозку для психічної діяльності людини, і навіть великий Аристотель вважав не мозок, а серце вмістилищем душі. Гіппократ (460-377 до н.е.) вважав, що психічний склад особистості залежить від комбінації рідких середовищ його тіла (наприклад, на його думку, у холериків переважала жовч, а у сангвініків - кров). Гіппократ вперше відзначив, що поранення голови часто ведуть до порушення мислення, пам'яті і поведінки, однак він не зробив з цих фактів відповідних висновків щодо провідної ролі головного мозку в психічному житті людини. Лікарі того часу могли вловлювати найбільш прості тимчасові зв'язки між подіями, які вони вважали причинно-слідчими. Так, емоційне збудження супроводжується збільшенням пульсу, з чого стародавні вчені зробили висновок про те, що джерело емоцій знаходиться в серці. І хоча вчені давно встановили, що серце - не більш ніж м'язовий насос, що перекачує кров, до цих пір люди застосовують вирази «добре серце», «безсердечні вчинки», «від щирого серця» та ін. Великий внесок в розвиток анатомії зробив римський лікар Гален (130-200 рр. н.е.), який написав класичний трактат «Про частини людського тіла», в якому вперше дав анатомо-фізіологічний опис цілісного організму. Однак анатомічні концепції цього вченого були не позбавлені недоліків. Наприклад, Гален більшу частину своїх наукових досліджень проводив на свинях, організм яких, хоча і близький до людського, але все-таки має ряд суттєвих відмінностей від нього. Студент 2.У Середні віки розвиток наук про людину загальмувалося із-за впливу християнської церкви. Будь-яке втручання в організм людини з дослідницькою метою вважалося блюзнірським, а відповіді на всі питання слід шукати в Біблії. Великим авторитетом користувалися роботи Галена, проте його помилкові уявлення сліпо копіювалися середньовічними вченими та лікарями. Середньовічні вчені використовували знання, здобуті античними лікарями або отримані зі Сходу, де заборони мусульманської релігії були не такими категоричними. Великий внесок у розвиток медицини і фізіології зробив видатний вчений мусульманського світу Ібн Сіна (Авіценна), автор «Книги зцілення», «Канон лікарської науки» і інших трактатів. У них він, зокрема, досліджував виникнення психосоматичних захворювань. Епоха Відродження здійснила різносторонній вплив на розвиток науки, у тому числі і на науки про людину. В XVI-XVII ст. стали розвиватися природничі науки, викликані до життя зростаючими потребами практики. Універсальний вчений епохи Відродження Леонардо да Вінчі, який захоплювався анатомічними дослідами, назвав передній шлуночок мозку «камерою здорового глузду», в якому, на його думку, розташовувалася душа. Початок XVII ст. ознаменувався внеском у розвиток фізіології французького філософа і математика Р. Декарта (1596-1650). Величезною заслугою цього вченого стало внесення в фізіологію поняття про рефлекторний принцип діяльності організму. У середині XVII ст. велику допомогу фізіології зробило відкриття мікроскопа А. Левенгука (1632-1723). Кінець XVIII століття ознаменувався проривом у фізіології: італійський фізик і натураліст Луиджи Гальвані (1737-1798) довів наявність в тканинах «тварини електрики», а Д. Маттеуччі (1811-1868) продовжив досліди з реєстрації електричних процесів в живих організмах. Дослідження цих вчених дали поштовх до цілої низки дослідів з вивчення процесів збудження в м'язах і нервах. Спочатку скорочення м'язів жаби викликалося електричним струмом, отриманими з зовнішнього джерела напруги (гальванічної пари), але потім було доведено, що м'яз може сам генерувати електричні імпульси. Інтерес до цих дослідів був такий великий, що в Європі всюди почали виникати фізіологічні лабораторії. Подальший розвиток отримало подання про принципи рефлекторної діяльності в працях Георга Прохаскі (1749-1820), який ввів термін «рефлекс». Однак у той час «тілесне» і «духовне» поділені, так як був відсутній цілісний підхід до вивчення функцій організму. Фізіологи вивчали в основному прості рефлекси або діяльність вегетативної нервової системи, в той час як вищі функції людини ставилися до духовної сфері і вивчалися з позицій психології, філософії та релігії. Студент 3.Початок XIX ст. ознаменувався успішними дослідженнями будови і функцій спинного мозку - як найбільш простий частині центральної нервової системи. Англієць Год. Белл (1774-1842) і незалежно від нього француз Ф. Мажанди (1783-1855) виявили, що задні корінців спинного мозку складаються з волокон, які несуть інформацію в ЦНС, а передні несуть інформацію з ЦНС до м'язів. 1) відкриття закону збереження енергії Р. Майєром і Р. Гельмгольцом; 2) з'ясування причин походження видів Год. Дарвіном; 3) відкриття клітинну теорію Т. Шванном. Друга половина XIX ст. ознаменувалася остаточним відокремленням фізіології від анатомії, відповідно, в університетах фізіологію почали викладати як окрему науку. До кінця XIX ст. стали виникати спеціалізовані фізіологічні лабораторії, оснащені спеціальними приладами для реєстрації фізіологічних функцій. У цей період багато вчені стали займатися вивченням функції центральної нервової системи. Зокрема, Л. Лючиак (1840-1919) вивчав мозочок, Ч. Шеррингтон (1857-1952) - координацію рухових нервових центрів. Особливу роль у розвитку вітчизняної і світової науки зіграв Іван Михайлович Сєченов (1829-1905), якого І. П. Павлов назвав «батьком російської фізіології». Внесок цього вченого в розвиток фізіології величезний: 1) він став засновником нової галузі науки - фізіології праці; 2) здійснив ряд відкриттів у фізіології центральної нервової системи, зокрема описав явище центрального гальмування; 3) визначив новий етап розвитку рефлекторної теорії і т. п. У своїй книзі «Рефлекси головного мозку» цей учений вперше в історії науки зміг пояснити багато психічних явищ з позицій матеріалістичної фізіології. Фактично І. М. Сєченов став першим фахівцем, «протянувшим надійний міст» між фізіологією і психологією. Його психофізіологічні праці заклали основи нового напрямку, в якому фізичне і психічне начало в людині розглядалися в єдності. Інший великий російський фізіолог - Іван Петрович Павлов (1849-1936). Головною заслугою цього вченого було створення нового розділу фізіології - вчення про вищу нервову діяльність. До І. П. Павлова не існувало методів, які дозволяли б фізіології об'єктивно вивчати психічні процеси. Використовуючи відкритий і доведений до досконалості метод умовних рефлексів, він детально досліджував фізіологічні закономірності діяльності кори великих півкуль. З наукових відкриттів останній третині ХХ ст. можна відзначити Нобелівських лауреатів Торстена Нільса Визела і Девіда Х. Хьюбела (мал. 1.3). Ці вчені отримали премію з фізіології та медицини 1981 р. «за відкриття, що стосуються принципів переробки інформації в нейронних структурах мозку». Друга половина Нобелівської премії 1981 р. по фізіології і медицині була присуджена Роджеру У. Сперрі «за відкриття, що стосуються спеціалізаціїпівкуль головного мозку». Із цікавих наукових відкриттів останніх років також можна відзначити дослідження Річарда Аксела і Лінди Бак, які отримали Нобелівську премію з фізіології і медицини 2004 р. за дослідження в області вивчення нюхових рецепторів та організації системи органів нюху. Висновок.На закінчення цього короткого історичного огляду можна відзначити, що мозок людини влаштований надзвичайно складно, і для того, щоб розібратися в ньому, потрібно багато зусиль і часу. Додаткова складність пізнання матеріальної основи психічних процесів полягає в тому, що свідомість людини формувалася не одноразово (як, наприклад, створюється комп'ютер), а протягом мільйонів років. Тому буває важко знайти логіку там, де природа знаходила оптимальний спосіб організації мозку шляхом проб і помилок. Тим не менш, у фахівців, які досліджують фізіологічні основи психіки, зберігається певний оптимізм, заснований на тому факті, що багаторічні спільні зусилля фізіологів, психологів, лікарів і представників інших напрямів науки, рано чи пізно, дозволять зрозуміти всі тонкощі механізму роботи нервової системи. 3.Загальний план будови нервової системи Складання опорних схем будови нервової системи. Основним структурним і функціональним елементом нервової тканини є нервова клітина - нейрон (схема 1). Це складно побудована нервова клітина, яка сприймає, переробляє подразнення і передає їх до різних органів тіла. Він має тіло, численні короткі відростки (дендрити) та один довгий (аксон). Відростки, що відходять від нейронів, розташованих у головному і спинному мозку, утворюють нервові волокна. Їм притаманні збудливість і провідність. Ці нервові волокна збираються у пучки - нерви, що виходять за межі головного і спинного мозку. Як окремі пучки, так і весь нерв оточують сполучнотканинні оболонки. Схема 1. Будова нейрона Тіла нейронів, сполучаючись одне з одним своїми відростками, утворюють окремі скупчення, які називаються ядрами і нервовими центрами. Мільярди взаємозв'язаних нейронів, які формують нервову систему, перебувають під захистом та в оточенні нейроглії. Скупчення відростків нервових клітин — нервових волокон—вкрите зверху сполучнотканинною оболонкою і називається нервом (мал. 1). Кожен нерв складається з дуже багатьох нервових волокон. Нерви, по яких збудження поширюється в напрямку ЦНС, називаються доцентровими, або аферентними. Якщо в складі нерва є нервові волокна, які передають збудження із центральної нервової системи до іннервованого органа, то такі нерви називають відцентровими, або еферентними. Більшість нервів змішані (схема 2). [Будова нервової системи людини] Мал. 1. Нейрон, нервове волокно, нерв Схема 2. Функціональна будова нервової системи Нервова система поділяється на центральну і периферичну (схема 3). Центральна нервова система складається з головного і спинного мозку. Головний мозок міститься всередині мозкового черепа, а спинний мозок — у хребетному каналі. Головний і спинний мозок складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина утворена тілами клітин та їх відростками — дендритами. Біла речовина утворена довгими відростками до 1—1,5 м — аксонами. Нервова система людини умовно поділяється на соматичну та автономну (вегетативну). Соматична нервова система (від грец. soma — тіло) іннервує довільну мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів — язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха. Автономна (вегетативна) нервова система (від грец. autos — сам) — іннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози та мимовільні м'язи шкіри, серце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє середовище організму Автономна (вегетативна) нервова система поділяється на симпатичну (від лат. sympathes — співчутливий, співдружний) і парасимпатичну (від лат.префікса para — суміжність, sympathes — співчутливий, співдружний). Симпатичні нерви іннервують всі органи і тканини організму (прискорюють і підсилюють скорочення серця, розширюють зіниці, підвищують кров'яний тиск, підсилюють обмін речовин тощо). Парасимпатична частина автономної нервової системи сприяє відновленню втрачених організмом ресурсів, забезпечує нормальну життєдіяльність людського організму у стані спокою та під час сну (уповільнює скорочення серця та зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров'яний тиск). Рефлекторні реакції підтримання артеріального тиску на відносно постійному рівні, теплорегуляція, прискорення і посилення серцевих скорочень при м'язовій роботі пов'язані з діяльністю автономної нервової системи. Нервова система забезпечує єдність і цілісність організму; відносну сталість внутрішнього середовища (гомеостаз), реакцію організму на дію різних подразників і пристосування його до змінних умов навколишнього середовища. Схема 3. Структурна будова нервової системи. Будова головного і спинного мозку. Головний мозок- вищий відділ нервової системи людини. Він міститься в черепній коробці й через великий потиличний отвір з'єднаний зі спинним мозком (схема 4). У головному мозку, як і в спинному, є біла і сіра речовина. Біла речовина (відростки нейронів) утворює провідні шляхи, які зв'язують відділи головного мозку між собою та зі спинним мозком. Сіра речовина (тіла нейронів) утворює кору півкуль головного мозку і мозочка й у вигляді окремих скупчень нейронів, так званих ядер, міститься всередині білої речовини. У головному мозку розрізняють такі складові: довгастий мозок, мозочок, середній мозок, проміжний мозок та кінцевий, який ще називають великий мозок (мал.2). Учені ще об'єднують головний мозок у відділи: задній, середній і передній мозок. Задній мозок включає довгастий, і мозочок, а передній - проміжний і кінцевий мозок. Схема 4. Будова головного мозку [Складові головного мозку] Мал.2. Будова головного мозку Кінцевий мозок контролює функції всієї нервової системи і насамперед складні форми поведінки, що забезпечують пристосування організму до змін умов довкілля. Він складається з двох півкуль (правої і лівої), з'єднаних мозолистим тілом. Цей утвір побудований з нервових волокон, які забезпечують зв'язок і взаємоузгоджену роботу лівої і правої півкуль. Кінцевий мозок ще традиційно називають півкулями головного мозку.У кожну півкулю нервові імпульси (сигнали) надходять з протилежної сторони тіла та простору. Права півкуля керує органами лівої частини тіла і отримує інформацію зліва. Ліва, навпаки, регулює роботу органів правої частини тулуба і сприймає інформацію справа. Цю інформацію вони отримують через органи чуттів.Поверхня півкуль, ніби плащем, вкрита корою, що охоплює приблизно 44% обсягу кожної півкулі. Кора утворена сірою речовиною. Вона складається з нейронів, розташованих у вигляді шести основних шарів. У дорослої людини налічують приблизно 12-14 млрд нейронів. З віком збільшується не кількість клітин, а лише їхня поверхня і кількість відростків, переважно дендритів. Нейрони кори зв'язані між собою численними зв'язками. Кожен нейрон має до 10 тис.зв'язків з іншими нейронами. Саме наявність величезної кількості зв'язків між нейронами визначає унікальні властивості кори головного мозку людини.Поверхня півкуль ніби зібрана в складки - звивини - різних розмірів, між якими є глибокі щілини - борозни. У них сховано понад 2/3 поверхні кори. Завдяки звивинам і борознам площа кори збільшується. Виділяють три найглибші борозни півкуль: латеральну (бічну), центральну і потилично-тім'яну. Вони поділяють півкулі головного мозку на чотири основні частки: лобову, потиличну, скроневу і тім'яну (мал.3). [Частки півкуль головного мозку] Мал. 3.Будова півкуль головного мозку Лобова частка охоплює 29% поверхні кори. Вона відповідає за цілеспрямовану осмислену поведінку людини. При її ушкодженні людина не може зосередитися наметі і поводиться, як автомат, стає безпорадною. Може одні й ті самі дії виконувати без зупину.У потиличній частці розташовані нервові зони зору, у скроневій – зони слуху, нюху і смаку, в тім'яній - зона шкірної (тепла, холоду, тиску) та суглобово-м'язової (зміни напруження м'язів, руху суглобів) чутливості. Висновок.Головний мозок є найвищим центром аналізу нервових імпульсів, що надходять від різних органів тіла людини. Він функціонує як єдине ціле і є матеріальною основою психічної діяльності людини. Регуляції її поведінки. Спинний мозок- це відділ центральної нервової системи розташований у каналі хребта. Починається спинний мозок при основі черепа, де з'єднується з довгастим мозком (структурою головного мозку), а закінчується на рівні другого поперекового хребця пучком нервів, які відходять від нього. Тому він дещо коротший від хребта. Спинний мозок міститься в спинномозковій рідині, яка захищає мозок від різних механічних впливів. У центрі спинного мозку проходить вузький канал, теж заповнений спинномозковою рідиною. Спинний мозок складається з 31 сегмента, об'єднаних у відділи: шийний, грудний, поперековий, крижовий (мал.1), що відповідають відділам хребета (мал.4). Від кожного сегмента спинного мозку праворуч і ліворуч відходять по парі задніх і передніх корінців (мал.5). [Відділи спинного мозку] Мал. 4. Будова спинного мозку [Будова спинного мозку] Мал. 5. Будова сегмента спинного мозку По висхідних шляхах нервові імпульси прямують до головного мозку, по низхідних - збудження передається від головного мозку до центрів спинного мозку, а від них - до робочого органа. Спинний мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. Рефлекторна функція спинного мозку полягає в здійсненні рефлексів, пов'язаних із роботою м'язів (підтримання постави, ходіння, відсмикування руки від гарячого або гострого предмета тощо), та регуляції функцій внутрішніх органів. Висновок.Таким чином, спинний мозок відіграє роль двостороннього провідного шляху між головним мозком і периферичною нервовою системою; керує простими рефлекторними діями (наприклад, відсмикування руки від гарячого предмета). Релаксація. Ми можемо відпочити і прослухати цікаву інформацію. В світі цікавого. Представлення випереджувального завдання (презентація) Маловідомі факти про наш мозок Мозок досі є найбільш загадковим органом людського тіла, над розгадкою принципів роботи якого б'ються кращі уми людства вже не першу сотню років. Без сумніву, вченим вдалося досягти небачених досі висот знань, проте досі це величезна кількість різних фактів, які можуть суперечити один з одним, заважаючи складанню гармонійної системи. Ми не приєднуватимемося до численного табору вчених, які працюють над таємницею - ні, просто давайте пригадаємо цікаві факти, про які знає не дуже велика кількість людей. 1. Мозок є лідером по енергоспоживанню в нашому організмі. Дійсно, хоча процентне співвідношення маси мозку до загальної маси тіла складає всього 2%, на нього "працює" 15% серця, а сам мозок споживає більше 20% кисню, яке захоплюється легенями. Ось вже дійсно - "любиш кататися, люби і саночки возити". Для доставки кисню в мозок працюють три великі артерії, які призначені виключно для його постійного підживлення. 2. Мозок практично повністю розвивається до семи років. Вчені підтверджують - близько 95% тканин мозку остаточно організовуються до семи років, складаючи цілком закінчений орган. До речі, саме через швидкий розвиток мозку енергоспоживання нервової системи дворічної дитини в два рази перевищує енергоспоживання нервової системи дорослої людини. До речі, у чоловіків мозок більший, ніж у жінок - але це не означає, що чоловіки розумніші (віддамо належне фемінізму, це дійсно правда). До речі, цікавим фактом є також відмінність у розмірі різних областей у мозку чоловіків і жінок. 3. Незважаючи на величезну кількість нервових закінчень (власне, весь мозок - одне велике нервове закінчення), наш головний мозок не здатний відчувати біль. Вся річ у тому, що в мозку зовсім немає больових рецепторів: а навіщо вони, якщо руйнування мозку приводить до смерті організму? Тут біль зовсім не потрібний, природа вирішила вірно. Правда, біль відчуває оболонка, в яку поміщений наш мозок. Саме тому ми так часто відчуваємо різні типи головного болю - все це залежить від природи оболонки і від фізіологічних особливостей нашого організму. 4. Людина використовує практично всі ресурси свого мозку. Існує один міф незрозумілого походження, згідно якого мозок працює всього на 10%, - проте цей міф з'явився ще в початку 20-го століття в результаті пари неточних лабораторних дослідів. Як взагалі вчені початку 20-го століття могли порахувати кількість задіяних в роботі нейронів? Звичайно ж, ніяк. Зате сучасні вчені безліч разів проводили відповідні досліди, які показали, що ми практично повністю використовуємо ресурси мозку. 5. Клітини головного мозку відновлюються. Протилежне твердження - результат ще одного міфу, якому також більше 100 років. Нервові клітини мозку дійсно регенерують, хоч і не так швидко, як клітки нашого тіла. Дійсно, якби клітини не регенерували, як би люди відновлювалися після черепо-мозкових травм? Синапси, які служать "мостами" між клітинами мозку, дійсно відновлюються - і самі нейрони теж. Цікаво, що алкоголізм, всупереч багаторічним твердженням, не вбиває нейрони головного мозку - проте синапси дійсно відмирають. Ясна річ, що з руйнуванням зв'язків мозку розумовий процес починає "гальмувати", а потім і взагалі ледве тліє. 6. Нервова система людини містить близько 10 мільярдів нейронів і приблизно в сім разів більше клітин обслуговуючих – опорних і живильних. Лише один відсоток нервових клітин зайнятий “самостійною роботою” – сприймає подразники з зовнішнього середовища і командує м’язами. Дев’яносто дев’ять відсотків – це проміжні нервові клітки, що служать підсилювальними і передавальними станціями. Найбільші нервові клітини людини в 1000 разів більші найдрібніших. Найтонші нервові волокна мають поперечник у розмірі лише 0,5 мікрометра, товстіші-20 мікрометрів. 7. Більше половини всіх нейронів зосереджено у великих півкулях головного мозку. Загальна площа кори головного мозку варіює від 1468 до 1670 квадратних сантиметрів. 8. Починаючи з тридцятого року життя в людини щодня гине 30-50 тисяч нервових клітин. Зменшуються основні розміри мозку. З віком мозок не тільки втрачає вагу, але і змінює форму – ущільнюється. У чоловіків вага мозку максимальна в 20-29 років, у жінок – у 15-19. Маса мозку людини складає 1/46 загальної маси тіла, маса мозку слона – лише 1/560 маси тіла. 4.Властивості нервової системи Основними властивостями нервової системи є збудливість, провідність і гальмування. Збудливість проявляється у виникненні збудження у відповідь на дію того чи іншого подразника Здатність живих систем під впливом подразників переходити із стану фізіологічного спокою до стану активності називається подразливістю. Подразники організму поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні подразники — це фізичні і хімічні зміни внутрішнього середовища, наприклад, зміна осмотичного тиску, хімічного складу крові, вплив гормону, вуглекислого газу, нервового імпульсу. Зовнішні (контактні і дистантні) подразники бувають трьох видів: фізичні — механічні (тиск, укол), температурні, звукові, світлові, електричні; За фізіологічним значенням розрізняють адекватні і неадекватні подразники. Адекватний подразник — агент, що діє на тканину, пристосовану для його сприймання (наприклад, світло — на око, нервовий імпульс на м'яз). Усі інші подразники для цієї тканини неадекватні. Найменша сила подразнення, здатна викликати збудження, називається пороговою силою. Сила подразнення, яка не викликає збудження, називається підпороговою. Сила подразнення, більша за порогову, називається надпороговою. Виникнення і поширення збудження пов'язані зі зміною електричного заряду живої тканини, з так званимибіоелектричними явищами. Між зовнішньою поверхнею клітини і її цитоплазмою у стані спокою створюється різниця потенціалів (близько 60-90 мВ), причому поверхня клітини заряджена електропозитивно щодо цитоплазми. Різниця потенціалів між зовнішньою і внутрішньою поверхнями мембрани називається мембранним потенціалом. Провідність — здатність передавати збудження, що виникло, — є другою важливою властивістю нервової тканини. Проведення збудження можливе лише за умови цілості нерва і збереження його життєвих властивостей. В умовах цілого організму всі імпульси в нервовій системі проводяться лише в одному напрямку. Пояснюється це тим, що контакти між сусідніми нейронами, так звані синапси (від грец. synapsis — зв'язок), проводять збудження, лише в напрямі від доцентрового нейрона на відцентровий і не здатні проводити його в зворотному напрямі. Синапс утворений двома мембранами — пресинаптичною, яка знаходиться на нервовому закінченні і має вигляд ґудзиків, кілець, бляшок, і постсинаптичною, яка міститься на тілі або дендритах нейрона, до якого передається нервовий імпульс. Збудження в синапсах передається хімічним шляхом за допомогою медіатора, який міститься в синаптичних міхурцях, що розташовані в синаптичній бляшці. Найбільш поширеними медіаторами є: ацетилхолін, адреналін і норадреналін. Збудження від однієї нервової клітини до іншої передається з аксона одного нейрона на тіло клітини і дендрити нейрона. Крім процесів збудження, в діяльності ЦНС важливу роль відіграють і процеси гальмування, які є своєрідним діяльним станом, що викликаний збудженням і з ним пов'язаний. Гальмування запобігає виснаженню нервових клітин при дуже сильних і частих подразненнях. Розрізняють пресинаптичне, постсинаптичне і вторинне гальмування. Пресинаптичне гальмування розвивається в пресинаптичних розгалужених аферентних аксонів, завдяки чому блокується проведення імпульсів до синапсів і виникає гальмування реакції відповіді. При постсинаптичному гальмуванні імпульс, який прийшов до гальмівного синапсу, зумовлює гіперполяризацію постсинаптичної мембрани. При цьому зростає величина мембранного потенціалу і виникає гальмівний постсинаптичний потенціал, в результаті чого настає гальмування.Вторинне гальмування здійснюється без участі спеціальних гальмівних структур і розвивається в збудливих синапсах при дії подразників надмірної сили. Численними дослідами встановлено, що збудження в одних центрах нервової системи викликає гальмування в інших (реципрокне гальмування). 5.Поняття про рефлекс. Рефлекторна дуга. (Самостійна робота з підручником). Основною формою діяльності нервової системи є рефлекс. У нервовій тканині нервові клітини контактують між собою, утворюючи ланцюжки нейронів. Ланцюжок нейронів, з’єднаних між собою синапсами, що забезпечують проведення нервового імпульсу від рецептора чутливого нейрона до ефекторного закінчення в робочому органі - це рефлекторна дуга. Таким чином, рефлекторна дуга - це шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до ефектора (схема 5). У рефлекторній дузі розрізняють 5 ланок: 1) рецептор - сприймає подразнення і трансформує енергію подразнення в нервовий імпульс; 2) доцентровий шлях - чутливе волокно, по якому нервовий імпульс передається до нервових центрів ЦНС; 3) нервовий центр, де відбувається переключення збудження з чутливих нейронів на рухові; 4) відцентровий шлях - рухове нервове волокно, по якому нервовий імпульс передається до ефектора; 5) ефектор - передає нервовий імпульс клітинам робочого органа (м’язу, залозі, іншим структурам). Схема 5. Будова рефлекторної дуги Рефлекторні дуги можуть бути простими і складними. Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: рецепторного (афферентного) і ефекторного (еферентного). Нервовий імпульс, який зароджується на кінці афферентного нейрона, проходить по цьому нейрону і через синапс передається на еферентний нейрон, а по його аксону досягає ефектора в робочому органі. Особливістю двохнейронної дуги є те, що рецептор і ефектор можуть знаходитися в одному і тому ж органі. До двохнейронних належать сухожильні рефлекси (колінний рефлекс, п’ятковий рефлекс). 2. Залежно від виду рецепторів, що подразнюються: екстерорецепторні- виникають при сприйманні подразнення із зовнішнього середовища (світлові, звукові, смакові, тактильні та ін.); інтерорецепторні - виникають при сприйманні подразнення із внутрішнього середовища (механо-,термо-,осмо-, хеморецепторами), пропріорецептивні- виникають при подразненні рецепторів м’язів, зв’язок, сухожиль. 3. За характером реакції-відповіді: рухові, секреторні, судинні. 6. Основні етапи розвитку нервової системи. Функціонально уже на першому році життя дитини формується вегетативна нервова система. Проте розвиток її і удосконалення триває довгий час і відбувається одночасно з розвитком центральної нервової системи. У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерним є не цілковита зрівноваженість симпатичного і парасимпатичного відділів її щодо впливу їх на іннервовані органи. До 7 років переважає вплив парасимпатичної нервової системи. Тому часто спостерігається порушення ритму дихання і серцевої діяльності, звуження зіниці, підвищена пітливість, особливо у фізично ослаблених дітей і хворих. Проте є діти, у яких переважає вплив симпатичної нервової системи, тому спостерігається підвищена збудливість нервів, що регулюють діяльність серця і кровоносних судин. Помітна у них блідість і сухість шкіри та слизових оболонок, мерзлякуватість та інше. На ранніх стадіях ембріонального розвитку для нервової клітини характерна наявність великого ядра, оточеного незначною кількістю цитоплазми. На 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку починає рости аксон, пізніше виростають дендрити. Ріст мієлінової оболонки веде до підвищення швидкості проведення збудження по нервовому волокну — і зростає збудливість нейрона. Мієлінізація, насамперед, відмічається в периферичних нервах, потім поширюється на волокна спинного мозку, стовбурну частину головного мозку і пізніше на волокна великого мозку. Рухові нервові волокна вкриті мієлінової оболонкою ще до моменту народження. До 3-х років в основному завершується мієлінізація нервових волокон, хоча ріст мієлінової оболонки і осьового циліндра триває. V. Підсумок лекції (бесіда зі студентами) Питання до студентів: У чому полягає біологічне значення нервової системи? Виконати завдання «З точністю до…….( пояснити дані числа) 12– ( пар черепно-мозкових нервів) 120м/c– (швидкість поширення збудження по мієлінових волокнах) 45 см– (довжина спинного мозку) 1375 г– (маса головного мозку у чоловіків) 14 млрд.- (кількість нервових клітин) 30 м/c -(швидкість поширення збудження по немієлінових волокнах) 1275 г -(маса головного мозку у жінок) 31-( пар спинно-мозкових нервів) VІ.Підсумок заняття. Оцінювання. VІІ. Домашнє завдання. Опрацювати конспект лекції, посібник Маруненко І.М., Неведомська Є.О., Бобрицька В.І. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни: Курс лекцій для студ. небіол.спец. вищ. пед. навч. закл. – 2-е вид. – К.:Професіонал, 2006 – 480 с., с.301-314, сласти кросворд «Нервова система», викон. випередж завд.підготувати матеріали до заняття з теми «Типи темпераменту».
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |