Запахло літечком і бростю,
Зимі прощатись скоро час,
Вже 8 березня у гості
Заходить в кожний дім до нас!
Здрастуй, березень, наш крилатий -
Перший місяць весни – теплий день!
Здрастуй '8березня – світле свято
Всіх жінок, матерів і пісень!
Хай дзвенить по всюди пісня
Про найкращих наших мам!
Ми за все, за все на світі
Щиро дякуємо вам!
Ведучий: Березень – перший місяць весни. Навесні народжується все прекрасне. З приходом весни оживають луки, ліси, поля, вся наша барвиста земля.
Ведучий: Як добре, що свято жінки у березні. Адже березень – це весна, сонце, надія! Весна , переступить через снігові замети, озветься до нас радістю. Розтане сніг відступлять морози, в серця постукає надія. Надія, що всі зимові негаразди, так як і зима, минуть, відлетять, і світ оновиться.
Знову квітне 8 на календарі –
Мов дві коси сплелись у два вінки,
З днем пролісків вас, рідні матері,
Найкращі сестри і вродливі дочки,
Вітаєм вас зі святом жіночим,
Зі святом щасливим, чудовим, та ясним.
Зі святом весняним і променистим,
Світлим, бадьорим, радісним, чистим,
Зі святом любові, уваги, тепла.
Міцного здоров’я вам, шани й добра!
Ведучий: Жінка! Тебе оспівують музи поезії і музики, живопису і скульптури. Образ твій звеличується все частіше в мистецьких творах. Так було, є, так буде вічно. Бо вічна краса твоєї душі, вічна доброта твого серця…
Ведучий: Жінка! Скільки в цьому слові ніжності, мудрості, сили і доброти. В шані схиляємо голови перед тобою, жінко. В тобі поєдналося все прекрасне, добре і чисте. Адже жінка – кохана, дружина, хранителька сімейного щастя. Адже жінка – приходить у цей світ для любові!
- 1 -
( пісня « Мамочка»)
Якось я спитала у весни:
- Ти чому приходиш, поясни?
І весна мені сказала прямо:
- Поспішаю я на свято Мами!
Поспішають квіти проростати
Поспішає сонечко теплішать,
Поспішають дітки розумнішать.
В Африці далекій, пам’ятаю,
Говорив мені премудрий Слон,
Що якби на світі мам не стало,
То й весни на світі й не було.
Ще сказав: - Ви помічали, може,
Кожна мама із Весною схожа?
І відкрив мені він таємницю,
Що весна із мамо – сестриці!
Ведучий: Мама. Вимовляєш це рідне до болю слово і в ньому чується і переливчаста пісня жайворонка, і печальне « курли» журавлів, дзвінке дзюркотіння весняного струмочка, і жовті пасма останнього падолисту…
Ведучий: А руки в мами пахнуть хлібом і рутою, і якимось зілля, яке п’янить, освіжає, кличе до великого життя. І вічно в роботі. Навіть тоді, коли не мають ніякого діла, мамині руки легенько ворушаться, як стебла водяної лілії, від чутної течії..
( пісня « Червона рута»)
Мамо люба, добра, мила…
Як іще назвать тебе?
Це ж для мене ти пошила
З шовку плаття голубе.
Ти мені читаєш книжку,
Хочеш розуму навчить.
Ляжу спати – ходиш нишком,
Все боїшся розбудить.
Захворію хоч злегенька –
Цілу ніч не будеш спать.
Тож дозволь тебе, рідненька,
За усе поцілувати.
Мамо, матусенько, добра і мила,
Сутність земного буття,
Ти немовлям мене ніжно сповила
І понесла в майбуття.
І, коли я ще лежала в колисці
І безпорадна була,
Ти ж, моя нене, ні хвилинки на місці
Перепочить не могла
Кроки найперші з тобою
З острахом тихо пройшла;
Мови грайливої і чарівної
Вчилася і все росла…
Ранком мене проводжала до школи,
Нишком втирала сльозу.
В скрутний момент не лишала ніколи
І відвертала грозу.
Ти свою доньку завжди розумієш,
Ніби я – частка твоя;
Горе зцілиш і в обіймах зігрієш.
Нене найліпша моя!
Люба матуся, нехай же у тебе
Буде щасливим життя!
А над тобою – безхмарнеє небо,
В серці – тепла відчуття.
( пісня Момонтьонка)
Ведучий: Гіркі мамині сльози, гіркі як полинь, і пекучі такі… чи буває у світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись із самотністю, тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо! – почулося їй. Кинулась – може, син?! Ні … знову почулося… І тужливо думає вона: не живу, а доживаю.
Ще хоч раз подивитись б на сина, а то важко піти з цього світу, не попрощавшись..
Ведучий: Довга і мінлива дорога людської долі, на ній зустрічаються і радощі, й невдачі. Але звідсіль людині незгасним вогником світить мамине вікно. І кожен із нас спішить на мамин поріг, до тієї, котра своїм гарячим серцем розбиває кригу зла і біди, оберігає рідну дитину до останнього подиху.
Дорога матусю,
В день цей урочистий
Ти прийми від мене
Вірш мій голосистий.
Хай тобі розкаже
Вірш про весну милу
І про землю рідну,
Що всіх нас зростила.
Хай він заспіває
Пісню соловейка
Про красу весняну
Тобі, люба ненько.
Ведучий: Уже з перших хвилин життя і все наше дитинство нас голублять, пестять і охороняють наші мами. Але роки біжать… і настане мить у житті, коли наші матері передають тендітні й тернисті дитячі ручки в руки жінки, що на десяток шкільних років стане для всіх спільною доброю і чуйною матір’ю. І ім’я цій жінці – Учителька.
Ти нас вела закохано і сміливо,
в незваний світ, чудесний повний чар.
В твоїх словах, що ми в серцях лишили
Пізнали ми любові й дружби жар.
Твій добрий зір у нас в уяві лине,
Чи сніг летить, чи квітне теплий май.
Ти вчила нас любити подвиги людини
Красу труда й безсмертний рідний край.
Ведучий: Учителька – велике та чисте слово, але вона не тільки вчителька, а ще й жінка, матір, бабуся, дружина, кохана. В цій одній людині багато прихованого доброго, щирого, мудрого, справедливого. І ми присвячуємо їм пісню.
( пісня « Хуторянка»)
Ведучий: Як не згадати матір кількох поколінь, сиву горлицю – бабусю! Це її важко напружені, але ніжні й турботливі руки трудяться і на схилі літ, аби лише дітям і онукам було добре. То ж вам, наші любі бабусі, наші щирі й теплі вітання!
Любо бабусенько, скільки турбот
Вклала ти в кожного з нас!
Тими руками ти безліч роботи
Спритно вершиш повсякчас.
Темною ніччю підійдеш тихесенько,
Ковдру поправиш мені,
Глянеш здаля, поцілуєш легенько.
Я усміхнусь вві сні.
Вранці прокинусь, а ти вже встала
І до роботи взялась.
Свіжий сніданок нам наготувала
І за шиття прийнялась.
Навіть коли розбіжиться у справах
Наша велика рідня,
Миєш, метеш ти, чаклуєш у справах,
Носиш продукти щодня.
І для розваг мені час ти знаходиш:
Няньчимо разом ляльок.
Пісню зі мною знайому заводиш,
Знаєш багато казок…
Ввечері лише відчуєш утому –
Ляжеш ти перепочить.
Праця твоя припинилась по тому,
Що все навколо мовчить.
Ведучий: Бабуся, бабусенька, бабуня – солодуня. Ви тільки вслухайтесь в ці слова! Які ніжні, красиві й лагідні, пестливі і теплі слова. А чому? А тому, що бабуся – це мамина або татова мама. Вона прожила на світі удвічі більше, ніж твої тато і мама, а значить, бачила і знає вдвічі більше. І ми, мабуть, удвічі дорожче для неї, бо ми – дитина її дитини.
Ведучий: Довга і мінлива дорога людської долі, на ній зустрічаються і радощі, й невдачі. Але звідсіль людині незгасним вогником світить мамине вікно. і кожен із нас спішить на мамин поріг, до тієї, котра своїм гарячим серцем розбиває кригу зла і біди, оберігає рідну дитину до останнього подиху.
Ведучий: Родинне тепло зігріває душу кожного з нас, лікує від прикрощів і негараздів. І це тепло створює жінка, навіть тоді, коли вона ще зовсім маленька.
Це сестричка, це донечка, це однокласниця. Пісня ця вам…
( пісня « Весна»)
Поклін тобі, кохана,
В цей день великий, люба ненько,
За ті важки години ранні,
За золоте твоє серденько,
Що все віддало в любім зриві,
Щоб тільки ми були щасливі!
Дарунків золота не маєм,
Щоб до ніг тобі зложити,
Однак тут спільно присягаєм,
Що, доки тільки будем жити,
Любов сердець своїх маленьких
Тобі дамо, кохана ненько,
Щоб діти всі цілого світу
Тобі співали « Многая літа!»
Ведучий: У всіх піснях, поезіях і заклинаннях бачимо жінку на зорях – вранішній і вечірній. І саме вона стала зорею – незгасною і немеркнучою у пам’яті. Недарма ж найсвятіші на землі слова мають жіночій рід – Земля, Вітчизна, Матір, а ще Віра, Надія і Любов!
Ведучий: Ось і підходить до завершення наш святковий концерт. Але нам хочеться, щоб свято не закінчувалось. Адже надворі стає тепло не лише від весняного сонечка, а й від ваших усмішок, вашої радості і любові, милі наші жінки, дівчата! Тому весни вам, наші любі. Щастя, здоров’я, кохання!