Мета: поглибити знання про романтизм; проаналізувати вчинки Печоріна, розкрити суттєвий зміст його конфлікту з навколишнім середовищем; показати суперечність характеру Печоріна; навчати учнів вирізняти в художньому творі епізоди, важливі для характеристики героїв; навчати визначати головну думку твору; розвивати критичне мислення учнів.

Обладнання: ілюстрації до твору Лермонтова «Герой нашого часу» (М. Врубеля, Д. Шмарінова); маркери та аркуші формату А1 або А2 для групової роботи.

Тип уроку: проблемний урок з елементами дослідницької роботи.

Історія душі людської, хоча б найдрібнішої

душі, така ж сама цікава і корисна,

як і історія цілого народу…

М. Лермонтов

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

і мотивація навчальної діяльності

1. Опитування

·         Чому Лермонтов назвав свій роман «Герой нашого часу»?

·         Що ви можете сказати про сюжет та фабулу роману?

·         Що об’єднує окремі повісті в єдиний роман?

2. Аналізування інформації другої графи таблиці ЗХВ (заповненої на попередньому уроці)

ІІ. Робота над темою уроку

Дослідницька робота в 5-ти групах

Кожна група працює над окремою повістю із роману «Герой нашого часу». На дослідження тексту повісті відводиться 10 хв, на підготовку презентації — не більше 5 хв. Група повинна на аркушах паперу схематично зобразити відповіді на запитання, над якими группа працювала, та висновок, якого вона дійшла. Під час презентації кожен висновок або мотивація підкріплюється цитатами із тексту. Час на презентацію роботи кожної групи — не більше 5 хв. (Групи презентуватимуть повісті у тому порядку, в якому вони розташовані в романі.)

Завдання для груп

1) З тексту повісті оберіть цитати для характеристики Печоріна або деталей його поведінки.

2) Знайдіть пояснення мотивам його поведінки (якщо можливо, процитуйте).

3) Проаналізуйте його взаємини з іншими героями повісті. Поясніть мотиви або причини, що ним керують.

4) Прослідкуйте, чи змінюється характер героя упродовж повісті. Якщо так, знайдіть пояснення або причини цих змін.

5) Зробіть висновок: яка риса характеру Печоріна домінує в цій повісті; що вплинуло на формування саме такої риси.

На допомогу вчителеві

«Бела». Кохання до Бели для Печоріна не забаганка розбещеного серця, а спроба повернутись до світу щирих почуттів «дітей природи». Думка познайомити Печоріна з Белою належить Максиму Максимовичу. Щиро співчуваючи «тоненькому, біленькому» офіцерові «з великими дивацтвами», Максим Максимович хоче його розважити і веде на весілля до князя. При цьому в нього було «своє на умі»: він прагнув зустріччю з Белою змінити переконання Печоріна про черкешенок. Сам того не усвідомлюючи, він підказує Печоріну спосіб викрадення Бели. Доброта та безпосередність Максима Максимовича

обертається бідою. Домінуючими рисами характеру Печоріна є «глибокий, постійний сум», постійна втома та холодність. Ми бачимо, що він довіряє Максиму Максимовичу, але мимоволі спричиняє смерть Бели. Герой дуже болісно переживає загибель черкешенки, хоча й не хоче цього показати. Жвава душа Печоріна прагне діяльності, вимагає безпосереднього, живого руху, волі, енергійного життєвиявлення — він наражається на чеченські кулі, шукає забуття в коханні, ризикованих пригодах, зміні місць. Але все це лише пошуки виходу, спроби розвіятись, забути про гнітючу «велику порожнечу».

«Максим Максимович». Зовні Печорін здається збайдужілим до всього на світі, та в душі не може простити собі, не може спокійно згадувати історію з Белою. Не сподіваючись на розуміння Максима Максимовича, утікаючи від душевного болю, Печорін припиняє

стосунки з ним, і намагається якомога делікатніше пом’якшити свою відмову. Печорін не засуджує штабс-капітана за те, що той не в змозі зрозуміти його, нікого не звинувачує у своїй самотності, але гірко визнає, що в них «різні дороги». Печорін знає, що зустріч з Максимом Максимовичем його самотності не розвіє, а лише посилить відчуття болю, тому не хоче будь-яких зайвих пояснень. Печоріна переслідує порожнеча та усвідомлення того, що жити так навряд чи потрібно, примирення він отримує хіба що в гіркій іронії над самим собою: «…а все живеш — із цікавості: чекаєш чогось нового… Смішно і прикро!»

«Тамань». Герой у повісті ще молодий і недосвідчений, почуття його живі, палкі і раптові, він під впливом якихось думок чи подій може не спати. Люди для Печоріна є цікавими, життя кличе його назустріч небезпеці та невідомому. Через свою довірливість він потрапляє до пастки, влаштованої ундіною. Спроба зблизитись

з контрабандистами стає безрезультатною не лише тому, що вони не можуть визнати Печоріна своєю людиною, але й тому, що розгадка таємниці викликає в нього розчарування. Палкий інтерес до життя змінюється відчуженням та байдужістю.

 «Княжна Мері». У звичному для себе оточенні, у колі соціально близьких людей, герой демонструє всю силу своїх умінь. Тут він — хазяїн життя, тут йому є зрозумілим і доступним будь-яке бажання, він легко передбачає події і послідовно здійснює свої плани. Йому все вдається, сама доля допомагає йому. Печорін змушує будь-кого «скинути маску», оголити душу. Разом з тим він приходить до пошуків нових стимулів життєвої поведінки, нових моральних норм, тому що старі, прийняті ним добровільно, уже не задовольняють його. Він виявляється значно вище і порядніше за Грушницького. Відкриваючи свою душу, Печорін майже відмовляється від егоїстичної позиції. У повісті автор яскраво демонструє шлях падіння та піднесення свого героя, у кінці якого Печорін залишається самотнім. Його усі, кожен по-своєму, ненавидять, він сам себе зневажає. Однак повість закінчується на світлій ліричній ноті: духовні пошуки Печоріна, процес його внутрішнього розвитку тривають.

 «Фаталіст». У повісті в Печоріна немає ані друзів, ані ворогів. Думки про долю людини так захоплюють Печоріна, що йому не до Насті, «гарненької дочки» урядника, в якого він живе. Печорін звільняється від захоплень та людських взаємин, йдеться лише про

те, що вирішує життя людини: її воля або доля. Усі персонажі поділяються на тих, хто вірить у долю, і тих, хто у неї не вірить. Печорін сам вирішив випробувати долю і зрозумів: його перемога над козаком — це не випадок, а точний розрахунок, сила, спритність, розум. І хоча все зовні виглядало фатальним, Печорін фаталістом так і не став.

ІІІ. Рефлексія

1. Узагальнююча бесіда

·         Які зміни відбуваються в характері Печоріна?

·         З якою метою автор порушує хронологію подій, переставляючи повісті на свій розсуд?

·         Чим відрізняється Печорін від людей його покоління?

·         Як автор ставиться до свого героя?

·         Чому автор називає Печоріна героєм свого часу?

2. Складання плану-характеристики Печоріна

1. Зовнішність Печоріна.

2. Печорін — наслідок законів часу й оточення:

а) егоїзм;

б) невдоволеність життям;

в) роздвоєння особистості.

3. Ставлення Печоріна до людей.

4. Самоаналіз і здатність до глибокого почуття.

5. «Для чого я жив? Задля якої мети я народився?»

6. Ставлення автора до Печоріна.

IV. Домашнє завдання

Скласти таблицю Елвермана «Чи є Печорін героєм свого часу?»; повторити терміни «байронічний герой», «зайва людина», образ Євгенія Онєгіна.