Мета: дати уявлення про юридичний зміст права власності, характеризувати форми власності, права володіння, користування, розпорядження майном, аналізувати правові ситуації на підставі окремих положень цивільного законодавства.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання:        Закон України «Про власність», таблиці «Види права власності» та «Способи набуття права власності».

ХІД УРОКУ

І. організаційний момент

ІІ. Вивчення нового матеріалу

У ч и т е л ь. Коло власників, передбачене українським законодавством, досить широке: фізичні та юридичні особи, держава в Україні, суб’єкти держави (області), муніципальні об’єднання (міста, райони). У цивільному праві їх називають суб’єктами права власності.

Україні та її суб’єктам належить державна власність, об’єктами якої виступають ліси, водні ресурси, земля, корисні копалини, підприємства, банки та ін. Міста і райони володіють муніципальною власністю, а саме — житловими будинками, школами, лікарнями, дорогами, спорудами, підприємствами.

Майно, яке перебуває у власності, називають об’єктами права власності.

Об’єктами власності громадян та юридичних осіб є: предмети для задоволення власних потреб; гроші та інші цінні папери, споруди, транспорт.

Робота з поняттями

Право власності — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд та у своїх інтересах.

У ч и т е л ь. Право власності охоплює правові норми, які закріплюють та охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Всі інші особи, невласники, зобов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином власність — це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.

Власність в економічному розумінні — це економічне панування суб’єкта над об’єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів на власний розсуд й у власних інтересах.

Право власності можна розглядати в об’єктивному та суб’єктивному значенні. В об’єктивному значенні право власності визначається як міра можливої поведінки власника, система правових норм, що регулюють відносини власності. Суб’єктивне право власності за змістом — це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння речами; воно надає власнику можливість на власний розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої не забороненої законом діяльності.

Складовими суб’єктивного права власності є правомочність — володіння, користування й розпорядження речами.

Правомочність володіння — це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю. За наявності юридичних підстав володіння називають титульним. Воно пов’язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним, незаконним і давнішнім.

Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі, так і внаслідок протиправного заволодіння власністю. Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний титул. Законне володіння називається титульним володінням.

Незаконне володіння не спирається на правову основу, тому його називають безтитульним. Незаконне володіння, у свою чергу, може бути добросовісним і недобросовісним. Добросовісне може бути давнішнім. Недобросовісне володіння може бути самовільним,

насильницьким, підробленим.

Правомочність користування — це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування оже належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.

Правомочність розпорядження — це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.

Лише власник має право одночасно володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном. Власник зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Він несе тягар утримання належного йому майна і ризику випадкової загибелі речі. У випадках і в порядку, встановлених законами, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або користування майном власника іншими особами може бути обмеженим.

Зміст права власності складають права з володіння, користування й розпорядження майном, а також обов’язки, пов’язані з утриманням, ризиком руйнування та випадковою загибеллю речі.

Поєднання прав та обов’язків робить стосунки власності правовідносинами.

Суб’єктивне право власності — це юридично забезпечена можливість власника володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд та шляхом здійснення щодо свого майна будь-яких дій, які не суперечать законодавству і не

порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а також можливість захисту від усіляких протиправних втручань щодо свого володарювання над належним йому майном.

Це означає, що суб’єктивне право власності є абсолютним. Власникові повинні протистояти усі інші особи, хоча кожна особа має право вимагати від власника припинення порушення її прав.

Ст. 2 Закону України «Про власність» визначає право власності як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження майном.

Право власності за суб’єктом можна поділити на:

•  право власності українського народу;

•  право приватної власності;

•  право державної власності;

•  право комунальної власності.

Особливості набуття права власності за окремими підставами такі:

1.  Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Проте якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, права власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку.

3.  Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймищі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

4.  Особа, яка знайшла загублену річ, набуває права власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування, якщо:

а)  не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

б)  власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органу місцевого самоврядування.

5.  Аналогічно, якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, права власності на цих тварин переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.

6.  Особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Скарбом є закопані у землю або приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

7.  Проте в разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, права власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20 % від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органу місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органу або органу місцевого самоврядування.

8.  Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п’яти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність).

Робота в парах

Закінчіть нижченаведені речення і зробіть висновок.

1.  Я маю земельну ділянку, тобто я нею __.

2.  Я виростив на цій ділянці овочі, щоб вживати їх, тобто я цією ділянкою __.

3.  Я продав свою земельну ділянку, тобто я нею __.

Допоміжні слова: володіти, користуватися,  розпоряджатися.

Право власності — це можливість людини володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

У ч и т е л ь. Право власності в Україні охороняється законом, воно регулюється Конституцією України, Законом України «Про власність», Цивільним Кодексом України. Усі форми власності в Україні є рівноправними. Конституція та закони України проголошують непорушність приватної власності.

Завдання

Визначте, до якої форми власності належить:

а)  власний будинок;

б)  будівля школи, де ви навчаєтесь;

в)  магазин, яким володіють декілька господарів.

У ч и т е л ь. У ст. 2. Закону України «Про власність» зафіксовані підстави для виникнення права приватної власності.

1.  Труд громадян є підставою для створення і примноження їхньої власності.

2.  Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальній праці, підприємницькій діяльності, …а також на майно, отримане у спадок.

Завдання

Яким чином громадяни можуть отримати право власності:

а)  на квартиру;

б)  на машину;

в)  на власний одяг;

г)  на земельну ділянку?

У ч и т е л ь. У ст. 4 Закону України «Про власність» визначено, яким чином здійснюється право власності.

1.  Власник на власний розсуд володіє, користується і розпоряджається майном, що йому належить.

2.  Власник має право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безкоштовно або за плату в користування та володіння іншим особам.

3.  Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Завдання

1.  Які дії може вчинити особа з:

а)  власною квартирою;

б)  власною машиною;

в)  власним одягом;

г)  власною земельною ділянкою?

2.  Чи володіє власністю п’ятирічна дитина?

3.  Чи має право вона розпоряджатись нею на власний розсуд, без згоди батьків?

4.  Чи завжди може розпоряджатися своєю власністю неповнолітня дитина?

5.  Чи має вона право без згоди батьків:

а)  придбати підручники;

б)  придбати комп’ютер;

в)  дати однокласнику почитати книжку з домашньої бібліотеки;

г)  дати другу відеокасету з фільмом;

д)  на певний час віддати другу відеомагнітофон;

е)  отримати у спадок квартиру;

ж)  здати в оренду отриману в спадок квартиру?

6.  Зробіть висновок щодо прав неповнолітніх власників.

Вислухавши думки учнів, учитель наголошує, що всі ці дії неповнолітня особа може здійснювати тільки щодо використання своїх, зароблених грошей, або куплених на них товарів, або в разі одруження неповнолітньої особи.

ІV. Підсумки уроку

Рефлексія

1.  Що таке право власності?

2.  Як воно набувається та реалізується?

3.  Які особливості передбачає право на власність для неповнолітніх?

V. Домашнє завдання

1-й варіант

Опрацювати відповідний текст підручника. Навести приклади (–3) реалізації права власності.

2-й варіант

Написати твір-есе:

1.  «Власність та моральність».

2.  «Громадянин та власність».