Мета: сформувати в учнів уявлення про зміни у Московському царстві у період завершення централізації країни; розглянути основні напрями політики Івана IV; удосконалювати вміння встановлювати причинно-наслідкові  зв’язки,  зіставляти  однотипні  процеси  та  явища в різних країнах.

Основні поняття та терміни: «опричнина», «Лівонська війна», «дворянство», «бояри», «вотчина», «террор», «Церковний собор», «накази», «посадські люди».

Обладнання: підручник, історичний атлас, документи, пакети документів.

Тип уроку: комбінований урок.

Додаткові джерела інформації:

1.  Карамзин Н. М. История государства Российского. — Т. 8–9.

2.  Кобрин В. Б. Иван Грозный. — М., 1989.

3.  Сахаров А. Н., Буганов В. И. История России с древнейших времен до конца 17 века. — М., 2002.

4.  Скрынников Р. Г. Иван Грозный. — М., 1983.

5.  Толстой А. Н. Князь Серебряный. — Чебоксары, 1986.

Очікувані результати

Після уроку учні зможуть:

•  встановлювати хронологічну послідовність подій;

•  показувати на карті завоювання Івана IV;

•  характеризувати особливості правління та реформи Івана ІV;

•  характеризувати державну владу за часів Івана ІV.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація знань учнів

Установіть відповідність.

Відповідь: а — 5; б — 2; в — 4; г — 3; д — 1.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Уч и т е л ь. В історії Росії, мабуть, немає такої особи, про яку існують настільки суперечливі думки, як Іван Грозний. Він очолював державу 50 років. За цей час було проведено реформи апарату влади й управління,  реорганізовано  військо,  розв’язано  деякі  зовнішньополітичні проблеми на Сході. Ці процеси відбувалися на фоні зміцнення самодержавної влади царя, який вів жорстоку боротьбу зі своїми противниками, посилення закріпачення селян.

Хто ж такий Іван Грозний: підступний тиран, деспот чи велика, видатна  людина?  До  наших  днів  це  питання  так  і  залишається  нерозв’язаним.

ІІІ. Опрацювання нового навчального матеріалу

Посилення Московського князівства

Уч и т е л ь. Наприкінці XV ст. почався етап формування єдиної держави. Цьому сприяло прагнення з боку Московського царства завоювати нові території.

За часів правління Івана III (1462–1505) та Василя III (1505–1533) до Московського князівства були приєднані нові території.

Робота з картою

Учитель пропонує  учням  за допомогою карти  атласа  «Московське царство у XVI ст.» назвати землі:

1.  Приєднані до Московського князівства у першій половині ХVІ ст.

2.  Приєднані до Московського князівства за часів Івана ІV.

Уч и т е л ь. Московське царство було феодальною державою.

Робота з поняттями

Учитель  пропонує  учням  за  допомогою  методу  «Мікрофон»  дати визначення  термінам  і  поняттям:  «феодал»,  «феодальні  відносини», «вотчина», «маєток». За необхідності терміни можна записати в зошит.

Феодал — власник феода — землі, населені селянами, отримані ним за службу. Феодал збирав податки, мав право суду, міг оголошувати війну іншим феодалам.

Феодальні відносини — відносини, побудовані на феодальному  землеволодінні, у ці відносини вступали сеньйор  і васал, феодал  і залежні селяни.

Вотчина — повна спадкова власність (землі, отримані в спадок).

Маєток — землі, отримані палацовими і військовими слугами (дворяни — люди їх двору) за службу і на час служби.

Історичний портрет Івана IV

Цей етап уроку проводиться за допомогою методів «Займи позицію» та «Прес». На дошці вміщено вислови істориків про Івана Грозного:

•  Не  вимовить  історик  слово  виправдання  такій  людині.  (С. М. Соловйов)

•  В історії  середньовічної Росії, мабуть, не  було  такого  десятиріччя, в якому б було проведено стільки реформ, як за часів правління Обраної Ради. (В. Б. Кобрін)

•  Іван Грозний — патріот Російської землі, який на користь народу вів нещадну  і  справедливу  боротьбу  проти  реакційного  боярства,  що стало на шлях державної зради. (Радянські історики 1930–1950-х рр.)

Завдання

Учні напередодні уроку отримують пакети документів для ознайомлення і потім складають історичний портрет Івана ІV.

Текст 1

Доля Івана IV — справжня трагедія героїчного воїна, який програв за не залежних від нього обставин, причому він кинув на терези все своє надбання і разом з утратою щойно придбаної території похитнув засади своєї  тільки  побудованої  держави.  Якби  Іван  IV  помер  у  1566 р., у момент своїх найбільших успіхів на західному фронті, свого приготування  до  остаточного  завоювання  Лівонії,  історична  пам’ять  надала б йому  ім’я великого завойовника, творця найбільшої у світі держави, подібного до Олександра Македонського. У разі такого раннього кінця, на 36-у році життя, Іван IV залишився б в історичній традиції оточений славою чудового реформатора, організатора військово-служивого класу, засновника адміністративної централізації Московської держави (Виппер Р. Ю. Иван Грозный. — М.-Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1944. http://militera.lib.ru).

Текст 2. В. О. Ключевський про Івана Грозного

Цар Іван народився у 1530 р. Від природи він отримав розум жвавий і  гнучкий,  вдумливий  і  трохи  глузливий… Але  обставини,  серед  яких проходило  дитинство  Івана, рано  зіпсували цей розум,  дали йому неприродний,  хворобливий розвиток.  Іван рано  став  сиротою — на четвертому році лишився батька, а на восьмому втратив  і матір. Він з дитинства  бачив  себе  серед  чужих  людей.  У душі  його  рано  й  глибоко врізалося  і все життя зберігалося відчуття сиротіння, занедбаності, самотності, про що він щоразу твердив: «Родичі мої не піклувалися про мене». Звідси його боязкість, що стала основною рисою його вдачі. Як всі  люди, що  виросли  серед  чужих,  без  батьківського  погляду  і материнської ласки, Іван рано засвоїв звичку ходити озираючись і прислухаючись. Це розвинуло у ньому підозрілість, яка з роками перетворилася на глибоку недовіру до людей. У дитинстві йому часто доводилося стикатися  із байдужістю або  зневагою  з боку оточуючих. Потворні сцени

боярського свавілля й насилля, серед яких ріс Іван, були першими політичними його враженнями. Вони перетворили його боязкість на нервову лякливість, з якої з роками розвинулася схильність перебільшувати небезпеку,  утворилося  те, що називається  страхом  з  великими  очима. Постійно тривожний і підозрілий, Іван рано звик думати, що оточений

лише ворогами, і виховав у собі сумну схильність виглядати, як плететься навкруги нього нескінченна сітка підступів, якою, здавалося йому, прагнуть обплутати його  з  усіх боків  (Ключевский В. О. Курс  русской истории. — М., 1985. — Т. 8–9).

Текст 3

Іван Грозний (1530–1584) — великий князь з 1533 р., перший московський (російський) цар з 1547 р. За характером недовірливий, навіть боягузливий, звик думати, що його оточують тільки вороги. Проводив політику посилення царської  влади  та  розширення  території  держави найжорстокішими методами, убив свого сина. Мав літературний талант, за його  ініціативою побудовано храм Василя Блаженного на честь  захоплення Казанського ханства. 1547 р. він офіційно взяв титул царя та великого князя «всея Русі». Саме у період його правління Московська держава стала однією з наймогутніших країн Європи і водно  час однією з найжорстокіших щодо народів, які опинилися під  її владою  (Дрібниця В.  О.,  Крижанівська  В.  В.  Всесвітня  історія.  Нова  історія  XVI —  к. XVIII ст. — К., 1989. — С. 76).

Реформи Івана Грозного

Учні знайомляться з історичними текстами і заповнюють таблицю.

Текст 4

У 50-х роках XVI ст. з метою зміцнення своєї влади ним (Іваном ІV) були проведені реформи: утворено Земський собор (дорадчий орган при царі), затверджено новий збірник законів — Судебник, який фактично прикріпив селян до землі, селяни могли перейти від одного феодала до іншого тільки в Юр’їв день — один раз на рік, сплативши по  передньому власникові всі борги.

Було сформовано органи центрального управління —  прикази, створено  постійне  піхотне  військо,  створено  особисту гвардію царя — Обрану тисячу; видано Уложення про службу, яке регулювало порядок військової служби дворян. Згідно з Уложенням, служити  у  війську повинен був кожний,  хто  володів  землею. Наслідком реформ стала централізація управління державою, зміцнення влади царя.  

Заключним актом встановлення особистої влади царя була опричнина (1564—1572).У 1564 р. Іван IV зажадав виділення йому в особисте володіння частини державних земель — опричнину (від російського опричь — все, що крім того), решта земель — земщина — належала дворянам (Дрібниця В. О., Крижанівська В. В. Всесвітня  історія. Нова  історія

XVI — к. XVIII ст. — К., 1989. — С. 76).

Текст 5

Пряма  зрада,  опір  реформам  стародавніх  родів  бояр  і  князівської знаті, що претендувала на вирішальну роль у керуванні державою й не бажала підкорятися урядовцям апарату влади, що складався з незнатних людей, спонукали  Івана Грозного на надзвичайні  заходи. У 1564 р. він залишив Москву  і, загрожуючи зректися від престолу, зажадав розділу держави на земщину (вотчина князів і бояр), що керується Боярською думою, й опричнину (від слова «опричъ» — «окрім»), де цар може правити на власний розсуд.

В опричнину забиралися кращі землі, у тому числі ті, що належали князям і боярам. «Обрана тисяча» дворян склала основу опричних військ, емблемою яких були мітла  і голова собаки, які символізували відданість цареві, готовність вимести зраду з країни й знищити ворогів держави.

Терор певною мірою сприяв зміцненню центральної влади. У той же час розправи далеко не повністю підірвали політичний вплив боярської знаті. Центральна влада набувала відверто деспотичного характеру, піддані не виявляли жодної  ініціативи, яку могли неправильно розтлумачити.  Терор  зовсім  не  сприяв  розвитку  економіки  країни,  підривав  її

обороноздатність. У 1572 р. опричнина була  скасована. Пізніше вона була відновлена, але терор вже не набував колишніх масштабів (Загладин Н. В. Всемирная история. История России и мира с древнейших времени до наших дней. — М.: Русское слово, 2001. — С. 204–205).

Текст 6

У 1549 р. при дворі Івана IV утворився урядовий гурток («Обрана рада»), до складу якого входили княжата, бояри та улюбленець царя, талановитий  політичний  діяч Олексій Адашев.

 Він  походив  з  багатої,  але незнатної  дворянської  родини. Більшість же  в Обраній  раді  складали бояри. Обрана рада обговорювала плани державних реформ, зовнішньої політики, керувала  їх здійсненням, ухвалювала рішення судових  і місницьких справ, впливала на формування центрального й місцевого апаратів управління.

У 1546 р.  був  скликаний  Земський  собор —  збір представників  від бояр вищого духівництва, землевласників, московських купців та ін.

Уряд удавав, що питає поради, а насправді він отримував від Собору потрібні для себе відомості й висував йому свої накази. Виборна основа Соборів не доведена, жодна з нарад не залишила після себе слідів законодавчої роботи і навіть будь-якого самостійного рішення.

З 1550 по  1653 рік було  скликано  16 Соборів. Собори були  відновлені рішенням урядової влади  і так само довільно тією ж владою були знищені.

У середині 50-х років ХVI ст. були реорганізовані центральні органи управління, що отримали пізніше назву «приказів». Кожний «приказ» відав якоюсь однією галуззю управління країною: Розбійний — «розбійними справами», Посольський — зовнішньополітичними, Помісний — помісним  землеволодінням,  Розрядний —  комплектуванням  дворянської армії та ін.

У 50-х рр. ХVI ст. було реорганізовано й місцеве управління. Суд перейшов по повітах від намісників до рук губних старост, які обиралися з місцевого  дворянства. Влада феодальної  аристократії на місцях була значно підірвана. Губна реформа завдала сильного удару системі кормлінь. Ті намісники, які раніше довільно брали «корм» з населення, переводилися на грошову платню.

Остаточна  ліквідація  кормлінь  пов’язана  з  іншою  реформою  місцевого управління — земською, здійсненою в середині 50-х років ХVI ст. Земські власті  збирали в  установленому розмірі податі, які надходили до царської казни та йшли, перш за все, на забезпечення дворянської армії.

Земська реформа переважно поширилася на чорносошній півночі. Губні та земські установи були станово-представницькими органами дворянства, а також заможного селянства.

Була проведена й військова реформа, суть якої полягала у тому, що вотчинники (бояри) і поміщики (дворяни) зрівнювалися у правах щодо служби. Військова реформа середини 50-х рр. ХVI ст. зміцнила боєздатність армії (Мишина И. А., Жарова Л. Н., Михеев А. А. Всемирная история. Эпоха становления цивилизаций к. XV–XX вв. — К.: Генеза, 1995. —

С. 65–66).

Реформи Івана Грозного

ІV. Закріплення знань учнів

Уч и т е л ь. Зовнішні й внутрішні умови розвитку Російської держави вимагали встановлення сильної центральної влади, здатної утримувати  боєздатну  армію. Проте,  порівняно  з  країнами  Західної Європи, об’єктивні передумови затвердження абсолютизму в Росії ще не сформувалися  належним  чином.  Нові  виробництва  мануфактурного  типу

(друкарня першодрукаря Івана Федорова, створена у Москві у 1563 р., ливарне  виробництво,  де  виготовлялася  артилерія,  стрілецька  зброя) були  збудовані  за  державний  кошт.  Самостійні  соціальні  прошарки, здатні виступати опорою абсолютизму, ще не сформувалися. Центральна ж влада, навпаки, прагнула створити собі нову опору у вигляді служивого дворянства, опричників.

Найважливішим фундаментом влади була віра широких верств населення у «доброго царя», здатного захистити  їхні  інтереси. Проте витрати  держави  на  Лівонську  війну  вимагали  збільшення  податків, збирання яких було непростою справою. Кліматичні умови Росії обмежували врожайність, через збільшення поборів зросли борги селянства.

Користуючись давньою традицією — правом переходу на нові землі, достаток яких був особливістю Росії, селяни-боржники нерідко йшли від землевласників. Єдиним  виходом  було  прикріплення  селян  до  землі, обмеження (а потім і заборона) права зміни місцепроживання.

 У 1581 р. Іван IV скасував право переходу селян до інших феодалів у Юр’їв день (після  завершення  орних  робіт). Це  стало  причиною  масових  селянських повстань у подальші десятиріччя.

Спільне та відмінне у процесі створення централізованих держав  у Західній Європі й у Московському царстві

V. Домашнє завдання

1.  Прочитати відповідний параграф підручника.

2.  Підготувати повідомлення про Кузьму Мініна, князя Пожарського та Лжедмитрія І — Григорія Отреп’єва.