Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть: характеризувати досягнення української культури у післявоєнний період; давати характеристику діяльності провідних діячів культури; розвинути навички дослідницької роботи, навички роботи з джерелами інформації, проектної діяльності, вміння робити мультимедійні презентації; визначати зв’язки між відбудовчими процесами, особливостями політичного життя та суперечливими явищами у розвитку культури та духовного життя.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форма проведення: урок-конференція.

Хід ур оку

І. Організаційний момент уроку

ІІ . Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Укажіть особливості повоєнної відбудови в Україні.

2. Які адміністративно-територіальні зміни сталися в УРСР у повоєнний період? Покажіть їх на карті.

3. Охарактеризуйте основні ознаки суспільно-політичного життя в Україні в даний період.

4. Зробіть припущення, як всі ці процеси могли вплинути на стан та розвиток культури. Свою думку обґрунтуйте.

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Відродження культурного життя в Україні у повоєнні роки відбувалося зі значними труднощами. Найбільше занепокоєння радянського режиму зумовило те, що близько 70 млн радянських людей, які опинились у зоні німецької окупації, працювали на примусових роботах або перебували у полоні, були обізнані із західним способом життя.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

У ч и т е л ь. Цей урок проходить у формі конференції, на якій учні повинні представити свої проекти. На попередньому уроці серед учнів було сформовано три групи по 3–5 осіб, які отримали завдання підготувати проекти про розвиток культури в Україні у післявоєнний період за темами: «Освіта» (перша група), «Наука» (друга група) «Література. Мистецтво» (третя група). Протягом тижня учні вели самостійну пошукову роботу, готували повідомлення, добирали джерела інформації, займалися оформленням проекту. За допомогою вчителя було розподілено обов’язки серед членів групи і призначено керівників — експертів з даного питання (з числа сильних учнів). Цей урок доцільно провести в комп’ютерному класі, краще з використанням мультимедійного проектора. У такому разі учні готують комп’ютерні презентації.

Склад учасників конференції може бути такий:

• головуючий — учитель;

• експерти — керівники груп;

• учнівське журі — 2 учні, можна запросити також когось із вчителів;

• комісії з питань розвитку культури України в роки війни — учні, які готували проекти.

• слухачі — учні, які не брали участі у підготовці проектів.

Сценарій конференції

1. Учитель оголошує про відкриття конференції, керує її роботою, бере участь в обговоренні всіх питань.

2. У ході презентації проектів діти характеризують розвиток певної галузі культури, а також демонструють плакати, таблиці, схеми, ілюстрації або комп’ютерні презентації. Від групи може виступати один учень або декілька учнів.

3. Експерти доповнюють виступи учнів своєї групи і беруть активну участь в обговоренні питань.

4. Запитання до доповідачів можуть ставити всі присутні, крім членів журі.

5. Наприкінці уроку журі відзначає найкращий проект і мотивує своє рішення.

6. Учитель виставляє оцінки за урок всім активним учасникам конференції.

Обговорення виступів

Обговорення виступів учнів відбувається за запитаннями:

1. Коли починається відбудова системи освіти в Україні?

2. Охарактеризуйте умови, за яких розвивалася освіта в Україні у повоєнний період.

3. Які досягнення в розвитку освіти ви можете назвати?

4. Яким галузям науки приділялась переважна увага в повоєнний період? Чому?

5. Назвіть винаходи та відкриття, зроблені українськими вченими в цей період. Яке значення вони мали?

6. Назвіть прізвища українських літераторів, які творили у повоєнний період.

7. Які твори цих творів ви знаєте? Згадайте із української літератури.

8. Якими були основні мотиви їхньої творчості? Чому?

9. У яких напрямках розвивалося українське мистецтво в період відбудови?

10. Якою була основна тематика творів українських митців?

11. Н азвіть найбільш видатні твори українських композиторів, художників, режисерів.

12. Чим, на ваш погляд, був зумовлений ідеологічний наступ тоталітарного режиму на українську культуру?

13. Схарактеризуйте поняття «ждановщина», «лисенківщина», «космополітизм».

14. Які наслідки мала ідеологічна кампанія в Україні?

Матеріали до уроку

Розвиток освіти

У розореній війною республіці кошти і трудові ресурси спрямовували насамперед на відбудову промисловості. Тягар відбудови з руїн навчальних і культурних закладів, особливо в сільській місцевості, держава звично переклала на плечі самого населення, всіляко пропагуючи так званий «метод народної будови». При цьому обов’язок безоплатної позаурочної роботи на розчищенні руїн і будівництві був покладений не лише на всіх дорослих, але й на дітей.

У 1944–1950 pp. було відбудовано й споруджено 1 669 нових шкіл на півмільйона учнівських місць. Хоча відновлена шкільна мережа у 1950 р. й досягла довоєнного рівня, проте вона вже не відповідала підвищеним потребам, адже за парту тоді сідали не лише діти шкільного віку, але й мільйони так званих «переростків» — молоді, що упродовж війни була позбавлена можливості навчатися.

В Україні нараховувалося 6,8 млн школярів, більшості з яких довелося навчатися у ледь пристосованих для занять приміщеннях, що не відповідали елементарним вимогам. Навіть через 10 років по війні третина шкіл республіки все ще працювала у дві, а то й три зміни. Хронічно бракувало шкільного обладнання, підручників, зошитів (у сільській місцевості для письма використовували незадруковані газетні береги). Особливої гостроти набула проблема забезпечення шкіл кваліфікованими вчительськими кадрами.

Війна негативно вплинула на фізичний і морально-психологічний стан дітей, зробивши багатьох з них сиротами, переважна більшість були свідками руйнувань, насильства, загибелі людей. Із настанням миру якість життя залишалася надзвичайно низькою.

Голод, що охопив Україну у 1946–1947 pp., призвів до нових людських жертв. У 1947 р. в дитячих будинках перебувало близько 110 тис. сиріт.

Зростала мережа ремісничих училищ і шкіл фабрично-заводського навчання, куди набирали молодь із початковою й неповною середньою освітою. Держава була зацікавлена в навчальних закладах саме такого типу, оскільки в них швидко (впродовж півроку, максимум двох років) готували кадри робітників. Вихованцям забезпечувалося проживання в інтернатах, безкоштовне харчування і спецодяг, що приваблювало певну частину позбавлених батьківського піклування підлітків із розорених війною міст і сіл України. Проте держава зобов’язувала випускників цих навчальних закладів працювати за призначенням на шахтах, фабриках і заводах, у тому числі розташованих на Уралі, у Сибіру й Далекому Сході. Вузька фахова підготовка, яку давали ремісничі училища й школи ФЗУ, позбавляла їхніх випускників можливості здобути вищу освіту. Приплив добровільних вступників був незначним, тому держава здійснювала примусову мобілізацію молоді до цих навчальних закладів.

Для навчання дорослих була створена широка мережа вечірніх шкіл, хоча освіту в них навряд чи можна було вважати повноцінною.

1953 р. в Україні було запроваджено обов’язкову семирічну освіту.

Відновилася діяльність усіх вищих навчальних закладів.

1950 р. їх нараховувалося 160, в тому числі 7 університетів, 52 педагогічних, 45 технічних, 19 сільськогосподарських, 14 медичних, 9 мистецьких, 6 правничо-економічних інститутів.

Кількість студентів збільшилося з 99 тис. у 1946 р. до 325 тис. у 1956 p., щоправда, майже половина з них навчалися на заочних та вечірніх відділеннях, котрі ніколи не давали якісної освіти.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу у загальноосвітніх і фахових школах та вузах була його заполітизованість і мілітаризація. Політичне виховання в дусі відданості партії більшовиків здійснювалось не тільки через піонерські та комсомольські організації, що охоплювали майже всю учнівську молодь, але під час викладання всіх, у тому числі природничих і математичних, дисциплін.

Найбільше ідеологічне навантаження було покладене на курс історії СРСР, що після війни набув відверто великодержавницько-шовіністичного російського забарвлення. До того ж, викладання у переважній більшості вузів республіки здійснювалося російською мовою.

У вузах значну частину навчальних програм відводилось на обов’язкове викладання марксизму-ленінізму на базі сталінського «Короткого курсу історії ВКП (б)».

Розвиток науки

1950 р. кількість науково-дослідних установ в Україні становила 462, а чисельність працівників у них досягла 22,3 тис. осіб.

 Головною науковою установою України залишалася Академія Наук УРСР, яку очолював біолог зі світовим іменем О. Палладін. У республіці в 1946 р. було запущено перший в СРСР атомний реактор.

Завдяки подвижницьким зусиллям видатного українського вченого С. Лебедєва, якого власті підозрювали в «буржуазній лженауковості», в Інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію моделювання обчислювальної техніки, яка започаткувала дослідження в галузі кібернетики. 1948–1951 pp. тут булла створена перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина «МЕОМ», яка на той час відповідала рівню світових стандартів.

Учені інституту електрозварювання АН УРСР удосконалили й запропонували для масового впровадження в практику автомати зварювання металу під флюсом. Цей метод, розроблений під керівництвом Є. Патона, докорінно змінив технологію багатьох галузей виробництва, сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню випуску металопродукції. Нова технологія була з успіхом застосована при спорудженні газопроводу Дашава-Київ, де 80 % стиків труб було зварено автоматами під флюсом.

Існуюча в УРСР система керівництва наукою створювала умови для панування пристосуванців, авантюристів від науки. Через це деякі перспективні напрями наукових досліджень, зокрема генетика, були оголошені ідеалістичними, «лженауковими». Так,

на серпневій (1948) сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук, підтриманий «на горі» «народний академік» Т. Лисенко після тривалої боротьби, що розпочалася ще в 30-ті роки, здобув остаточну перемогу над своїми науковими опонентами.

Почалися переслідування і розправи, жертвами яких стали провідні вчені. Так, у Харкові були звільнені з роботи завідуючий кафедрою генетики і дарвінізму університету професор І. Поляков і професор сільськогосподарського інституту С. Делоне. Розгром школи генетики, що отримав назву «лисенківщина», став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки. Він зумовив у наступні десятиліття відставання Радянського Союзу в цій галузі.

Робота з терміном

« Л и с е н к і в щ и н а » — умовна назва політичної кампанії, суть якої зводилися до переслідування і шельмування групи генетиків, заперечення генетики і тимчасової заборони генетичних випробувань в СРСР. Ця кампанія тривала приблизно із середини 1930-х до кінця 1950-х рр. Все це відбувалося під прямим керівництвом Й. Сталіна і Т. Лисенка.

Розвиток літератури та мистецтва

За складних умовах працювали діячі літератури і мистецтва.

Всупереч обставинам, у 40–50-х роках створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу.

Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О. Г ончара, автора трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде»

Плідно творили також прозаїки В. Козаченко, В. Собко, письменник і режисер О. Довженко, гуморист Остап Вишня (П. Губенко), поети М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський.

Перемога у війні сприяла зростанню особистого авторитета Й. Сталіна і сталінського режиму. Повоєнний час починається зі славнозвісного сталінського тосту «за великий російський народ».

Це свідчило про прагнення Сталіна сполучити комуністичну ідеологію з ідеєю виняткової місії росіян у світовій історії (російським великодержавним шовінізмом). Так,

 у СРСР виникло явище, яке дістало назву від імені головного провідника А. Жданова. «Ждановщина» (1946–1949 pp.) означало широкий наступ сталінського режиму в галузі ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорстокого контролю над духовним розвитком радянського суспільства. Жданов виступав офіційним теоретиком й організатором цього наступу. Ця кампанія мала на меті посилити культурно-ідеологічну ізоляцію радянського суспільства, протиставити інтелігенцію іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес русифікації, відновити образ внутрішнього ворога, так необхідного для тоталітарного режиму. Наступ був спрямований насамперед протии тих, хто прагнув лібералізації культурної атмосфери і захоплювався досягненнями західної культури. Водночас передбачалося ще більше піднести досягнення російської культури і науки на противагу успіхам інших народів.

Наступи на українську культуру

Хронологія подій

Робота з термінами

« К о с м о п о л і т и з м » (від давньогрецької — космополіт, громадянин світу) — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетного значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.

« Ж д а н о в щ и н а » — система заходів, спрямованих на відновлення ідеологічного контролю над суспільством.

V. Узагальнення та систематизація знань

Складання узагальнювальних таблиць методом «Дерево рішень»

Розвиток освіти

• Відновлення поруйнованих під час війни шкіл переважно зусиллями самого населення (на 1950-й рік довоєнна мережа шкіл була фактично відновлена).

• Гостра потреба в підручниках, зошитах, навчальному обладнанні.

• Запровадження мережі вечірніх та професійних заочних шкіл, навчальних курсів для дорослих

• Перехід до обов’язкової семирічної освіти (1953).

• Нестача приміщень, учителів, навчальних посібників.

• Ідеологізація освіти.

• Неухильне скорочення шкіл з українською мовою викладання.

• Відновлення системи вищої освіти

Розвиток науки

Література і мистецтво

• Література і мистецтво розвиваються за складних умов.

• Із 1946 р. посилюється контроль партійного апарату над культурою.

• Від діячів культури вимагають беззастережно дотримувати классового підходу і принципу партійності у творчому процесі.

• ЦК КП(б)У відповідно з рішеннями ЦК ВКП(б) приймає критичні постанови з питань літератури, діяльності театрів, часописів, щодо окремих письменників, художників, поетів.

• Починається переслідування талановитих діячів культури («ждановщина»)

VІ. Домашнє завдання

1. Повторити теми 1, 2.

2. Підготуватися до уроку узагальнення знань.