Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• показувати на карті провідні країни Америки на початку ХХ ст.;

• визначати особливості соціально-економічного розвитку провідних країн Латинської Америки на початку ХХ ст.;

• хронологічно зіставляти події та явища теми;

• тлумачити й застосовувати поняття і терміни: «латифундизм».

Тип уроку: засвоєння нового навчального матеріалу.

Основні поняття: «латифундія», «каудильйо», «тенентисти».

Хід уроку

І. Організаційна частина уроку

ІІ Актуалізація опорних знань

Робота з картою

За допомогою карти назвіть:

1) європейські країни, які на початку ХХ ст. мали колоніальні володіння в Латинській Америці;

2) незалежні держави, що виникли у Латинській Америці на початку ХІХ ст., укажіть їх столиці.

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь.

Домінуюче становище у політичному житті посідали різні угруповання латифундистів — нащадків іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (в основному індіанців) та негрів-рабів (рабство у деяких країнах існувало до кінця XIX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн. Латифундія — велике приватне земельне володіння, помістя. Панування латифундизму породжувало безземелля основної маси селянства, сприяло орієнтації національної економіки не на внутрішній, а на зовнішній ринок.

ІV. Вивчення нового матеріалу

Робота в групах

Учні класу об’єднуються в 3 групи, які досліджують питання економічного, політичного і соціального розвитку основних країн Латинської Америки.

Особливості економічних і політичних процесів

1-а група

Прочитайте уривок з історичного джерела і дайте відповіді на запитання.

…Особливості колонізації Латинської Америки полягали в тому, що з Іспанії та Портуґалії до Америки прибуло дворянство, яке отримало тут величезні земельні наділи, але воно з презирством ставилося до праці.

Працювати повинні були місцеві жителі — індіанці або привезені з Африки негри-раби. Так склався своєрідний уклад життя країн Латинської Америки, центром якого стали великі земельні володіння, латифундії, а їхніми господарями — нащадки іспанських дворян, які використовували працю безземельних селян — пеонів, індіанців, а головне — негрів-рабів…

Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще на початку ХІХ ст. Тут утвердилася республіканська форма правління.

Конституції країн регіону зазвичай наслідували Конституцію США.Законодавча влада належала здебільшого Національному конгресу, що складався з двох палат: сенату й палати депутатів.

Главою держави й керівником уряду був президент, обраний загальним голосуванням. Проте парламентаризм і демократія багато в чому залишалися формальними. Будь-яке реальне поширення прав і свобод загрожувало існуванню латифундій. Влада в цих республіках належала різноманітним кланам латифундистів і набувала форми особистої влади вождя (каудильйо), який безпосередньо спирався на армію. Величезну роль у житті латиноамериканських країн відігравала верхівка армії — генерали та офіцери, які найчастіше походили з середовища землевласницької аристократії.

Армійська верхівка часто-густо визначала напрямок політики країни, здійснювала військові перевороти і ставила біля керма того чи іншого каудильйо.

Запитання

1. У чому полягала особливість колонізації Латинської Америки?

2. Як ви розумієте поняття «латифундизм»? Яке значення відігравали латифундії в економічному та політичному житті країн Латинської Америки? Свою думку поясніть.

3. Назвіть, хто крім латифундистів, відігравав велику роль у житті країн Латинської Америки?

4. Якою була форма державного правління у більшості країн?

Расовий склад та особливості соціального становища країн Латинської Америки

2-а група

Прочитайте уривок з історичного джерела і дайте відповіді на запитання.

…Процеси міжрасового змішування призвели до появи великої кількості мулатів (нащадків білих і негрів) і метисів (нащадків білих та індіанців), які на початку ХХ ст. становили більшість населення Латинської Америки…

Для Латинської Америки тих років були притаманні різкі соціальні контрасти. Місцева олігархія купалася в розкошах, а основні маси промислових робітників і трудівників села ледь животіли.

Переважній більшості селян були недосяжні одяг і взуття фабричного виробництва. Зібраного врожаю вистачало лише на то, щоб прогодуватися. Їхні діти не ходили до школи. Мільйони родин голодували.

Околиці Буенос-Айреса, Сантьяго та інших столиць були оточені «кварталами бідноти», забудованими саморобними хатками з каменю, шматків бляхи та фанери. У цих районах не було ані електрики, ані каналізації, часто спалахували епідемії, що позбавляли життя сотні тисяч людей. Основна маса населення булла неписьменною…

Запитання

1. Представники яких похідних рас становили більшість населення латиноамериканських країн на початку ХХ ст.?

2. Якими були умови проживання більшості населення?

Вплив інших держав на економіку Латинської Америки

3-я група

Прочитайте уривок з історичного джерела і дайте відповіді наь запитання.

В економічній сфері країни Латинської Америки через їхній загалом аграрний розвиток залежали від Великої Британії (протягом ХІХ ст.), а починаючи з повоєнного періоду — від США…

Із 20 латиноамериканських республік найвпливовішими й великими були Бразилія, Арґентина і Мексика. Державами з великими потенційними можливостями були Венесуела, Перу, Чілі. Частка колоніальних володінь, що належали США, Франції, Великій Британії та іншим країнам, була незначною (всього 2,5 % території, до 4,5 % населення). У той період система ринкових відносин майже повністю сформувалася в Арґентині, Уругваї, Чілі, Мексиці, Бразилії, а в Болівії, Параґваї вона лише зароджувалась. У рамках світової господарської системи Латиноамериканський регіон відігравав роль аграрно-сировинної ланки.Країни Латинської Америки вивозили продукцію гірничовидобувної промисловості, сільськогосподарську сировину і продовольство, а завозили машини, обладнання і споживчі товари. Кожна з них виробляла здебільшого щось одне: Бразилія — каву, Арґентина — збіжжя і м’ясо, Чілі — мідь і селітру, Болівія — олово, Перу — срібло і бавовну, Венесуела — нафту і залізну руду, Коста-Ріка і Ґватемала — банани.

Все це створювало виняткову залежність економіки латиноамериканських країн від кон’юнктури світового ринку. Ці країни вступали до смуги найжорстокіших економічних струсів щоразу, коли зовнішня ситуація складалася несприятливо для їхнього експорту.

Запитання

1. Від яких держав світу найбільше залежали латиноамериканські країни? Чому, на вашу думку?

2. Чому країни Латинської Америки залежали від кон’юнктури світового ринку?

3. На яких товарах спеціалізувалися латиноамериканські країни?

У ч и т е л ь. Поява диктаторських режимів у Латинській Америці мала безліч причин. До таких причин слід віднести:

1) кризу консервативно-олігархічних і реформістських форм правління;

2) нестійкий, монокультурний розвиток економіки;

3) нерозв’язані соціальні проблеми;

4) економічну залежність від США та Європи;

5) вплив офіцерських і католицьких угруповань;

6) традиції каудилізму, намагання політичних діячів використовувати ідеї незалежності у власних цілях та прагнення згуртувати національні сили за допомогою режиму особистої влади.

Робота з таблицею

Запитання до таблиці

1. В яких країнах Латинської Америки були встановлені диктаторські режими?

2. Чому, на вашу думку, саме в цих країнах диктатура перемогла демократичні принципи та ідеї?

У ч и т е л ь. На хвилі загальнореволюційного підйому, що почався в Європі наприкінці війни, трудящим Латинської Америки вдалося досягти важливих соціальних завоювань. Так, у Бразилії в 1919 р. була дозволена діяльність профспілок і прийняті закони про відповідальність підприємців за нещасні випадки на виробництві, відміну штрафів та поліпшення санітарних умов. 8-годинного робочого дня добилися працівники Коста-Ріки, Арґентини та Куби. У Чілі в 1920–1925 рр. до того ж були запроваджені обов’язкові недільний відпочинок та соціальне страхування. В Арґентині у середині 20-х рр. розгорнулася масова кампанія за націоналізацію родовищ нафти, що й було здійснене у 1929 р.

У Бразилії та Нікараґуа зіткнення прогресивних і реакційних сил у 20-і набуло форми збройної боротьби. У середовищі молодшого офіцерства бразильської армії виник патріотичний та антиолігархічний рух тенентистів (портуґальською tenente — лейтенант).

У липні 1922 р. вони організували повстання у форті Копакабана в Ріо-де-Жанейро, через 2 роки — в Сан-Паулу, яке вони утримували протягом трьох тижнів, а колона повстанців під командуванням капітана-інженера Луїса Карлоса Престеса, застосовуючи тактику маневреної партизанської війни, за 2,5 роки пройшла 25 тис. км з південного сходу на північ 14-ма штатами країни, завдавши півсотні поразок кращим генералам урядової армії. Непереможною, вона в лютому 1927 р. відступила на територію Болівії. У Нікараґуа в травні 1926 р. ліберальна опозиція також піднялася на боротьбу проти реакційного режиму, невдовзі до армії лібералів приєднався повстанський загін під проводом робітника Аугусто Сесара Сандіно, що продовжив бойові дії після того як опозиція через рік склала зброю. Восени 1927 р. за участі добровольців майже з усієї Латинської Америки на півночі країни почала формуватися партизанська армія, яка завдала чимало поразок урядовим військам і підрозділам морської піхоти США. Зрештою, обраний у листопаді 1932 р. президентом Нікарагуа від партії лібералів Сакаса погодився піти на переговори із Сандіно.

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

• Що було спільного та відмінного в економічного розвитку країн

Латинської Америки?

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.