Мета: ознайомити учнів із поезіями П. Грабовського; поглиблювати навички ідейно-художнього аналізу творів; плекати почуття любові до України, високого громадянського обов’язку.

Обладнання: портрет письменника, виставка його творів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Використана література: Грабовський П. А. Вибране: Поезії, нариси, статті, переклади і переспіви. Для серед. шкіл. віку / Упорядкування і передм. М. Т. Яценка; Худ. Є. Є. Котляр; Рецензент Н. Л. Калениченко.— К.: Веселка, 1983.— 252 с.

Його поезія — переважно стогін мученого серця,

крик болю й туги за рідною Україною

І. Франко

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми, мети уроку.

Обговорення епіграфа

II. Робота над новим матеріалом

1. Вступне слово вчителя

Із 38 років життя П. Грабовський 20 років провів у неволі — тюрмах, таборах, на засланнях. Відірваний від рідного краю, фізично недужий, часто доведений до відчаю, поет все ж зумів зберегти віру в праве діло борця за кращу прийдешність України. Він ні на хвилину не полишав своєї письменницької праці, яку розумів як обов’язок перед українським народом. У снігах далекого Сибіру П. Грабовський вимріював національну незалежність України, суспільний її поступ. Жагуче бажання бачити Вітчизну оновленою, щасливою, вільною пронизує всю його творчість.

Завдання: прослухати повідомлення учнів про життєвий шлях письменника, скласти хронологічну таблицю.

2. Повідомлення учнів

Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня 1864 р. у с. Пушкарне на Харківщині в бідній сім’ї паламаря. Учився в Охтирській бурсі (1874–1879) та Харківській духовній семінарії, де самотужки ґрунтовно знайомився з художньою класикою, таємно виявляв велике зацікавлення політичною літературою, тягнувся до обговорення актуальних суспільних проблем.

За зв’язки з харківським гуртком народницької організації «Чорний переділ», поширення забороненої літератури Грабовський у 1882 р. був заарештований і виключений із семінарії. Перебуваючи під гласним наглядом поліції, він до квітня 1885 р.

проживав у с. Пушкарне, безрезультатно намагаючись знайти роботу, а після зняття нагляду переїхав до Харкова, де працював коректором газети. Тут він поновлює революційну діяльність. Усі ці роки, починаючи з семінарії, Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості.

У листопаді 1885 р. Грабовського беруть на військову службу. Місце дислокації піхотного полку (м. Валки поблизу Харкова) давало йому змогу не втрачати зв’язків із підпільною народницькою організацією. Проте невдовзі як покара за виступ проти армійського начальства його чекало переведення до Туркестанського військового округу. Саме тоді жандармерії вдалося розкрити його участь у народницькому русі; в Оренбурзі Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув’язнюють. На початку 1888 р.

він був засуджений на п’ятирічне заслання до Сибіру.

Під час перебування у в’язниці Грабовський написав низку поезій, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки. Тут була також створена поема «Текінка». У цей час молодий поет пише вірші російською мовою

«Друзям» (поширювався в списках серед політичних засланців), «Из путевых заметок», поему «По Сибири. Из живых впечатлений» (1888, не закінчена).

У дорозі до місця заслання Грабовський знайомиться та здружується з членом народовольської організації Н. К. Сигидою. Бути разом їм довелось недовго: Сигиду відправили до жіночої в’язниці на Кару (де вона загинула восени 1889 р.), Грабовського — на поселення в Балаганський округ Іркутської губернії. Поет назавжди зберіг у пам’яті образ цієї прекрасної жінки, мужньої революціонерки, вірного товариша, присвятивши їй низку віршів.

На місці відбування покари у зв’язку з репресіями самодержавства проти політичних засланців Грабовський та його товариші пишуть відомий протест «Русскому правительству». Ця акція стала причиною ще одного (третього) арешту. З серпня

1889 по березень 1892 р. поет перебуває в Іркутській губернській в’язниці й після двох судових процесів термін заслання Грабовського збільшився (з подальшим поліційним наглядом).

Час перебування в Іркутській в’язниці був переломним для літературної творчості Грабовського. Діставши від знайомих деякі відомості про літературне життя в Галичині, він зав’язує листування з І. Франком, надсилає вірші в галицькі часописи (перші його твори з’явились друком у «Зорі» за 1890 р.). Водночас поет розпочинає велику перекладацьку роботу (переклад першої глави «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, фрагментів «Фауста» Гете, віршів народовольця П. Якубовича та ін.). На цей період припадає написання поеми «Бурятка» (1891).

Разом із товаришами Грабовський був засуджений на поселення в найглухіших місцях Східного Сибіру. З кінця 1893 до кінця 1896р. поетові довелося проживати у Вілюйську та населених пунктах Вілюйського округу. На засланні Грабовський,

використовуючи спогади тутешніх очевидців, написав нарисжиттєпис про Чернишевського («Житє і слово», 1895). З Вілюйська Грабовський надсилав у Галичину оригінальні й перекладні віршові твори, статті й нариси. Це дало можливість підготувати

й видати у Львові збірки П. Грабовського «Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894, переклади), «З чужого поля» (1895, переклади світової поезії), «З півночі» (1896, оригінальні поезії та переклади).

Оригінальні поетичні твори Грабовського є його найвагомішим внеском в українську літературу. Проте ними не обмежувалась діяльна участь поета в літературному процесі 90-х рр. ХІХ ст. У галицьких виданнях друкувалися його нариси, статті, замітки,

поетичні переклади. Статті Грабовського торкаються різноманітних проблем тогочасного громадського й культурного життя на Україні, в Сибіру та Галичині («Лист до молоді української», «Коротенькі вістки з Сибірі», «Дещо в справі жіночих типів», «Дещо до свідомості громадської», «Дещо про освіту на Україні», «Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини» та ін.). Трагічне життя подруги поета, спільниці в боротьбі відображено ним у статті «Надія Костева Сигида. Сумна споминка».

Чимало виступів Грабовського присвячено актуальним проблемам літератури. Це біографічні нариси про видатних діячів російського літературного й суспільного руху («Микола Гаврилович Чернишевський», «Михайло Ларіонович Михайлов»), спогади про українських письменників («Порфир Кореницький», «Споминки про д-ра В. Александрова»), статті, що містять розгляд творчості Шевченка й Пушкіна та міркування про їх значення («Т. Шевченко в Нижнім Новгороді», «Московські переклади творів Шевченкових», «Тарас Григорьевич Шевченко», «Памяти Т. Г. Шевченко», «К пушкинскому вечеру в народной аудитории»; останні три були надруковані в тобольській газеті «Сибирский листок»). Протягом усього творчого життя Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах «З чужого поля», «Доля», «З Півночі» (розділ «Переклади»), «Кобза», в підготовленій, але не виданій збірці «Хвиля» (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу. Українською мовою завдяки праці Грабовського зазвучали російські билини, твори Державина, Жуковського, Пушкіна, Рилєєва, Полежаева, Лєрмонтова, Тютчева, Огарьова,

Толстого, Курочкіна, Некрасова, Добролюбова, Михайлова, Минаєва, Плещеєва, Майкова та ін.

      Грабовському належать переклади двох поем Байрона («Шільйонський в’язень», «Замок Альва»), двох поем Бернса («Хома Баглай» (в оригіналі «Том О’Шантер») та «Старчача гульня»), віршів Шеллі, Сауті, Вордсворта, Теннісона, Лонгфелло, Е. Браунінг, Гете, Уланда, Гейне, Ленау, Фрейліграта, Гервега, Леопарді, Беранже, Гюго, Дюпона, Барб’є, Метерлінка та ін. Значне місце в перекладах Грабовського займають поети слов’янських (чеської, словацької, болгарської, польської, сербської, хорватської, словенської, лужицької), скандінавських (шведської, норвезької, фінської) та угорської літератур. Поет-перекладач мріяв про видання українською мовою творів угорського поета Петефі та італійської поетеси Ади Негрі. Одним із перших на Україні звернувся Грабовський до грузинської (Чавчавадзе, Бараташвілі, Церетелі), вірменської (Ісаакян, Туманян), естонської (Лідія Койдула, Крейцвальд) поезії.

Цікавим явищем є створення збірника «Песни Украины» (за життя поета не був надрукований) — спроба популяризації російською мовою кращих поетичних творів українських поетів XIX ст.

Переклади Грабовського (сам автор часто називав їх «переспівами») мають різний рівень відповідності оригіналам. Неусталеність перекладацьких принципів та відсутність першоджерел, спричинені злигоднями заслання, позначилися на створеній Грабовським «антології світової поезії», але не применшують її значення, особливо для свого часу. Своєрідністю перекладацької діяльності Грабовського є й те, що поет здебільшого щедро наснажував перекладний твір пафосом й ідеями власної творчості.

У кінці 1896р. Грабовський дістав змогу виїхати в Якутськ — губернське місто, де значно активніше протікало життя політичних засланців. Тут остаточно були сформовані збірка перекладів «Доля» (вийшла у Львові в 1897 р.), а також збірка оригінальних і перекладних поезій «Кобза», надіслана Б. Грінченку на Україну й видана в Чернігові 1898р. Грінченку було надіслано й рукопис перекладів творів українських поетів російською мовою, але вони не побачили світ. Значну роль в українському літературному процесі відіграла написана на засланні стаття Грабовського «Дещо про творчість поетичну» («Зоря», 1897). У ній Грабовський аргументовано спростовує теорію «мистецтва для мистецтва», обстоює тенденційність мистецтва, його реалізм, ратує за прогресивний світогляд як одну з запорук створення справжньої літератури. Розробка проблематики цієї статті своєрідно продовжена Грабовським у листах до Б. Грінченка 1897–1902 рр.

У 1899 р. Грабовський здійснює переїзд з Якутська в Тобольськ, по дорозі роблячи нетривалу зупинку в Іркутську. У Тобольськ поет прибув у вересні 1899 р. Цьому місту судилося бути останнім у його житті. Грабовський мешкав ще в кількох сусідніх населених пунктах, проте йому так і не пощастило повернутися на Україну, як він про це мріяв.

Майже весь вільний час поета поглинала малооплачувана і виснажлива робота (коректором у редакції, у ветеринарному управлінні, приватні уроки тощо). Роки заслання вкрай підірвали його здоров’я, у Тобольську він дуже хворів. Проте й у таких умовах

Грабовський не залишає літературної роботи, готується видавати зібрання творів, пише нові вірші. На цей період припадає інтенсивне, цінне з історико-літературного погляду листування Грабовського з Б. Грінченком.

Помер Грабовський 12 грудня 1902 р. у Тобольську, похований згідно з заповітом на кладовищі поруч із декабристами.

3. Складання учнями хронологічної таблиці

4. Аналіз поетичної спадщини поета

Складання планового конспекту

Плановий конспект: стислий, у формі плану, переказ прочитаного. Цей конспект — один із найцінніших, допомагає краще засвоїти матеріал у процесі його вивчення. Він учить послідовно й чітко викладати свої думки. Такий конспект короткий, простий і чіткий за формою. Це робить його незамінним посібником під час підготовки домашнього завдання.

Матеріал для опрацювання

П. А. Грабовського вважають поетом-народником.

Що являє собою народницька поезія в українській літературі цього періоду?

Провідною темою цієї поезії є громадянська, основними мотивами — соціальне і національне безправ’я, безвихідь пригнобленого становища людини, активна праця на ниві народної освіти з готовністю постраждати за народну справу. Поетами-народниками вважають О. Кониського, М. Старицького, Б. Грінченка, І. Манжуру, Олену Пчілку (Ольгу Косач).

     Але найяскравішим поетом цієї течії є Павло Грабовський, який вважав себе

цілком народним поетом («В мені завжди жив перш за все українець»). Він збагатив українську літературу новими жанрами (веснянки, ліричні портрети), характерами (жінкаборець, герой-борець), темами (інонаціональна). Грабовський відомий і як перекладач, що створив антологію перекладів світової поезії (переклав твори близько ста п’ятдесяти авторів). Незважаючи на народницький характер поезії П. Грабовського, він, без сумніву, глобальна мистецька постать в українському літературному процесі.

Загальна характеристика тематики поетичної творчості Павла Грабовського

Відірваний від рідного краю, фізично недужий, часто доведений до відчаю, поет все ж зумів зберегти віру у праве діло борця за кращу прийдешність України. Він ні на хвилину не полишав своєї письменницької праці, яку розумів як обов’язок перед укра-

їнським народом. У снігах далекого Сибіру П. Грабовський вимріював національну незалежність України, суспільний її поступ. Жагуче бажання бачити Вітчизну оновленою, щасливою, вільною пронизує всю його творчість. До збірок оригінальної поезії

П. Грабовського «Пролісок», «З Півночі», «Кобза» увійшли вірші широкого діапазону звучання. Серед них посвяти друзям, в яких щире захоплення «справжніми героями», вірші, адресовані школярам (із рівнем освіти він пов’язував майбутнє України), прекрасні зразки пейзажної лірики, зокрема «Веснянки». Справжніми перлинами творчості поета можна, вважати його вірші «Швачка», «Трудівниця», «Робітникові». Вони засвідчують надзвичайно тонку душу, чутливе серце поета, вболівання за долю братів-українців, готовність стати на їх захист. Характерною прикметою творів П. Грабовського різних тематичних груп є громадянський пафос. Він звучить і в пейзажній, і в інтимній ліриці поета. Своє мистецьке кредо поета-громадянина виголошує П. Грабовський у вірші «Я не співець чудовної природи». Глибоким ліризмом перейнятий вірш «До матері», страждання

якої у зв’язку з арештом сина уявляються йому стократ тяжчими, ніж власні. Адже, крім природного материнського болю за сином, їй доводиться захищати його іще «від людського неправого суду». Низка віршів у творчій спадщині П. Грабовського присвячені Надії Сигиді — жінці, яка стала для політичних в’язнів полум’яним символом нескореності.

Це вірші «До Н. К. С», «Тяжкий завіт», «До мучениці». Через усе своє життя і творчість проніс П. Грабовський любов і повагу до Надії Сигиди. У віршах-присвятах автор називає її «ангелом», «сестронькою», «святою та невинною». Мужність та рішучість — це ті риси, якими повинен володіти борець. Саме такою була Надія Сигида. Серед творів П. Грабовського вирізняється вірш «Уперед», у якому він закликає до рішучих дій «за край рідний та волю». Домінуючим мотивом поетичної спадщини П. Грабовського є мотив неволі України. Звертаючись до України, П. Грабовський найчастіше використовує поетичну форму послання. Це вірш «До України» («Під небом дальньої чужини»), «До українців» («Українці, браття милі»), «До галичан», «Народові українському», «Поетам-українцям», «До українки», «До України» («Сиджу в неволі та марю тихенько»), «До Русі-

України». У поезії до «Русі-України» поет виказує своє найзаповітніше бажання бачити рідний край вільним. І йдеться тут не тільки про класову залежність, але й національну. П. Грабовський висловлює своє переконання в тому, що волю український народ повинен здобувати сам. У названих віршах-посланнях поет утверджує ідеї правди, освіти, згоди, любові до України. Запорукою національної свідомості П. Грабовський вважає освіченість народу. До проблеми освіченості він звертався неодноразово у своїх віршах, адресованих землякам. Освоїти «лан освіти» поет закликає у вірші «До українців». Болючою проблемою поета було те, що до нього мало доходило інформації про події в Україні. Лише з листів Б. Грінченка, М. Павлика та І. Франка він дізнавався про деякі новини в культурному й суспільному житті українців.

Інтимна лірика, як і патріотична, теж потребує нового підходу. Як уже знаємо, першою любов’ю П. Грабовського була Н. Сигида. Їй присвячено чимало поезій із збірки «Пролісок»: «Посвята», «До Н. К. С.», «До мучениці», «Тужба», «До сестроньки», «Отрута». Найбільш художньо довершеним є вірш «До мучениці», в якому образ коханої жінки досяг висот біблійної Діви Марії, став уособленням вселюдського страждання.

Значна частина інтимних поезій має пряме відношення до дружини П. Грабовського Анастасії Миколаївни Лук’янової. У вірші «Я кохаю тебе, а не знаю — за що» автор підсумовує, що саме ця жінка вміла співстраждати і співчувати, була його опорою в час невиліковної хвороби.

Є у П. Грабовського вірші, адресовані матері. Поет любив свою неньку, знав, що приніс їй багато страждань своїм безталанним життям. Засланий в Сибір, він більше ніколи не побачив матері, навіть не зміг прибути на її похорон. Найбільш відомою є поезія «До матері», в якій дорослий син просить розради у найріднішої людини.

Таким чином, і в інтимній, і в пейзажній ліриці П. Грабовського, у його посвятах друзям, знайомим звучить громадянська стурбованість про долю рідної землі. Тема України, її неволі і сподівання на кращу долю об’єднує найбільшу кількість поетичних

творів П. Грабовського.

5. Аналіз циклу «Веснянки»

Робота зі словником літературознавчих термінів

Веснянки — вид календарно-обрядових пісень. Це життєрадісні, з яскравою і багатою поетикою, розмаїттям мотивів, насамперед любовних, пісні. Мотиви, образна структура веснянок зумовили своєрідний різновид української лірики: вірш «Веснівка»

М. Шашкевича, цикл віршів «Веснянки» І. Франка, «Маївка» М. Рильського, «Веснянка» А. Малишка. Простежуються вони у творчості Лесі Українки.

Українські романтики першої половини XIX ст., збагачуючи нову літературу народнопісенними жанрами, запозичили й жанр веснянки, зберігаючи й назву його. Так, у М. Шашкевича є вірш «Веснівка», в Афанасьєва-Чужбинського «Весна». Спільне в літе-

ратурних поезіях з народною піснею — мажорна картина природи, фольклорні засоби образності й силабічний вірш. Але формувалися й відмінності. Літературна веснянка базувалася на антитезі: етюд природи подавався в контрастному зіставленні зі сумними деталями соціального буття народу. Ця ознака, як типова структурна спільність, утвердилася у віршах поетів другої половини XIX століття: у Л. Глібова («Моя веснянка»), в І. Манжури («Весна» і «Веснянка»), у М. Вербицького («Веснянка»).

П. Грабовський та І. Франко написали цілі цикли під назвою «Веснянки», але не всі їхні твори відповідають усталеним на той час прикметам жанру. У поезіях авторів масштабного таланту дуже чітко виявляється, як формотворчий чинник, особистість митця.

П. Грабовський творчо розвинув ідейно-естетичні можливості фольклорного жанру веснянки. У цей жанр він влив новий зміст, соціальне звучання. У поезіях письменник нагнітає соціальне звучання, змальовуючи страшні картини народних страждань, проводить порівняння сибірської каторги з підневільним життям в Україні.

Словничок

1. Мість — замість.

2. Ниці — підлі, негідні.

3. Баглаї — неробство, лінощі.

Робота з текстом «Веснянок»

У першій поезії циклу змальовані пейзажі далекої й рідної серцю поета України, від якої назавжди був відірваний він засланням і яка увійшла як окремий самостійний образ в його поезію. Але слід ще раз підкреслити, що картини української природи

для Грабовського — не самоціль. Пейзажі виступають контрастом до картин гіркого людського бідування.

Сіяють злотом небеса,

Витьохкують пташки…

А груди думонька стиса:

Ховає зверхня ця краса

Смердючі болячки.

Тонка спостережливість, глибоке відчуття, образність характеризують другу поезію з циклу «Веснянки». І система тропів, і ритмомелодика підпорядковані єдиній меті автора — дати широку картину пробудженої природи, картину, складену з окремих деталей, що виконують не лише смислову, але й слухову та зорову функції. А скільки справжнього, глибокого, непідробного ліризму в звертанні поета до ластівки — першої провісниці весни:

Знову, ластівочко-серце.

Ти вернулась, знов звила

В нас під хатою кубельце…

Заспівай же, де була?

Оптимістична суть веснянок проявляється вже в третій поезії циклу, яка має закличний тон і сповнена революційного пафосу.

Бийте, рвіть кайдани,

Доки дух не вмер! —

Таким же пафосом наповнені четверта та п’ята поезії циклу.

А заключна веснянка «Розцвітайся ти, веснонька красна» — це гімн весні, оновленню та боротьбі.

Висновок. Ідея циклу — заклик поета до активної дії за краще життя.

6. Читання поезій (на вибір учнів)

Учні читають поезії, діляться своїми міркуваннями.

·         Скажіть, які картини постають у Вашій уяві, коли ви прочитали вірш.

·         Яким настроєм пройнята поезія?

·         На які роздуми спонукає Вас твір?

7. Фронтальне опитування

·         Дайте загальну характеристику пейзажній ліриці П. А. Грабовського.

·         Про що свідчить патріотична лірика П. Грабовського?

·         Чим зворушує інтимна лірика П. Грабовського?

·         Яка основна думка поезії із циклу «Веснянки»?

·         Які важливі проблеми порушено в поезіях? Які з них є сучасними?

III. Підсумок уроку

1. Слово вчителя

Задумайтесь, чи не до нас з вами звернені рядки з «Листа до молоді української» П. Грабовського:

«Європейство на ґрунті українському — то нехай буде написано на нашому стягові. Кожна народність має дорости до загальнопросвітнього рівня або загинути безслідно. Вибираймо одно! Хочете жити, то не згнивайте самохіть! Перейміться вищими

ідеалами часу і несіть їх до люду, освітіть його розум, підніміть його добробут, прямуйте до вироблення волі!»

IV. Домашнє завдання

1. Повторити матеріал за плановим конспектом. Проаналізувати художні засоби в поезіях циклу «Веснянки», визначити віршовий розмір.

2. Написати твір-мініатюру «Україна у творах П. А. Грабовського».

Додаток до уроку

Павло Грабовський

Веснянки

І

Зійшли сніги, шумить вода,

Весною повіва;

Земля квіточки викида,

Буяє травка молода;

Все мертве ожива.

Веселе сонечко блистить,

Проміння щердо ллє;

Гайок привітно шелестить,

Неначе кличе пригостить;

Струмочок виграє.

Сіяють злотом небеса,

Витьохкують пташки…

А груди думонька стиска:

Ховає зверхня ця краса

Смердючі болячки.

II

Знову, ластівочко-серце,

Ти вернулась, знов звила

В нас під хатою кубельце…

Заспівай же, де була?

Розкажи: чи й там, як тута,

Пекло скрізь — ні верть, ні круть:

Люди носять рабські пута,

У чужій кормизі мруть?

Світлі поклики колишні

До братерства та рідні,

Мов ті дріб’язки залишні,

Затопталися в багні?

Крук недолі над всім кружить,

А соборище панів,

Знавіснівши, гірко тужить,

Що, бач, мало кайданів?

Розкажи: чи й там, як тута,

Замість праці все слова;

Люд бездольний в пітьмі плута,

На наймитів упова?

III

Сумно заспівала

Ластівочка люба

На питання ті:

— Скільки світа знала,

Скрізь пакує згуба,

Люд — узаперті.

Мість і любові — злоба;

Брат піднявсь на брата,

Душить за шматок,

Та ніде пригноба

Не справляє свята,

Як-от ваш куток!

Ніде розбратання

Посеред громади

Не було, як тут.

Ниці почування,

Продажність та зради

Не кули більш пут.

Ні в якій країні

Брак самопошани

Так людей не жер,

Як у вас донині…

Бийте, рвіть кайдани,

Доки дух не вмер! —

З отим словом втіхи

Пісенька зніміла,

В кебі віддалась.

У блакить з-під стріхи

Ластівочка мила

Пурхнула-знялась.

IV

Правду мовила пташина;

Чи на добре ж, чи дарма?

Перед нами — домовина,

Сором вічного ярма.

Промінь згас над рідним краєм;

А ми, скільки кожен зміг,

У провалля себе пхаєм,

Грунт пускаємо з-під ніг.

Та не пізно: є поправа,

Певен я — минеться все;

Ще заблисне наша слава,

Праця вгору піднесе.

Тільки треба сил та труду,

Щоб не згинути цілком,

Не стогнать до віку-суду

Під вельможним канчуком.

Годі ж нудитись, складаючи руки;

Кличе робітників рідна земля…

Віра, впотужнена словом науки,

Хай нас міцніш окрили!

Більше уваги до власного горя,

Більше любові до люду свого!

Близько — загибель… зника наша

зоря. Чого ж нам ждати, чого?

VI

Розцвітайся ти, веснонько красна,

Духом творчості все онови;  

У нарузі країна нещасна…

З муки-смерті її відживи!

Розворуш наші груди холодні,

Запали в них притухлий огонь,

Щоб рятунок знайшли ми з безодні,

Не стояли в борні осторонь!

Одігнала надовго ти хвилі,

Розбудила надії та сни.

Баглаї ж ці — воріженьки хижі,

Так послизнуть нехай і вони!

Розцвітайся та нас із могили

До живого життя підведи,

Щоб ми очі на себе розкрили;

Світлі думи в душі відроди