| Головна » Зарубіжна література |
Мета: закріпити знання учнями ідейно-художнього змісту повісті-казки М. Гоголя "Ніч перед Різдвом"; готувати до вибіркового творчого переказу; розвивати мислення, творчі здібності школярів, будити їхню уяву, фантазію; виховувати повагу до культурних надбань рідного народу. Випереджувальні завдання Групові: підготувати сценарій міні-вистави за мотивами повісті-казки М. Гоголя "Ніч перед Різдвом"; здійснити її постановку; підготувати етнографічні коментарі про український національний одяг, інтер'єр. Фронтальне: пофантазувати про майбутнє героїв твору.
Хід уроку
I. Організація класу до уроку. II. Оголошення теми, мети уроку. III. Актуалізація опорних знань учнів. 1. "Парад героїв повісті-казки": члени творчої групи "акторів" представляють кожен свого персонажа, зачитуючи цитати-характеристики. Інші школярі впізнають героя. 1. "...їй не було ще й сімнадцяти, коли парубки хором проголосили, що ліпшої дівчини не було ще ніколи і вже більше не буде у селі. Вона мала свіже, живе в дитячій юності обличчя із сяючими чорними очима і невимовно приємною посмішкою, здатною запалити душу..." (Оксана) 2. "...Вузенька, безперервно вертлява мордочка закінчувалась, як і в наших свиней, кругленьким п'ятачком; ноги були тонкі... У нього висів хвіст, такий гострий і довгий, як мундирні фалди; лише хіба що по козлячій бороді під мордою, по невеликих ріжках, які стирчали на голові, та ще що був не більшим від сажотруса, можна здогадатися, що він не німець, не губернський чиновник, а просто..." (Чорт) 3. "Силач і парубок хоч куди, який чортові був більш гидкий, ніж проповіді отця Кіндрата. У вільний від справ час він малював і вважався найліпшим живописцем у всій окрузі..." (Вакула) 4. "Вона мала від народження не більше сорока літ. Була ні гарна, ні погана із себе. Але ж уміла зваблювати найбільш поважних козаків. Вона кланялася всім, а кожен думав, що йому одному". (Солоха) 5. "...Коваль побачив перед собою невисоку на зріст жінку, дещо навіть повну, напудрену, з голубими очима, яка велично посміхалася і, здавалося, вміла підкоряти собі все". (Цариця) 6. "Незважаючи на невисокий зріст, ширину він мав вагому. До того ж його шаровари були настільки широкі, що, який би великий не робив він крок, ніг не бачили, і. здавалося, - винна бочка рухалася вулицею. Можливо, саме це дало привід прозивати його Пузатим". (Пацюк)
2. Інсценізація твору. (В інсценізації беруть участь дійові особи: Вакула, Оксана, Чорт, Солоха, Пацюк, 1-й запорожець, 2-й запорожець, Цариця, Одарка, Оповідач.) Оповідач (читає). Останній день перед Різдвом пройшов. Зимова ніч настала: засміялися зорі, місяць поважно піднявся на небо посвітити добрим людям і всьому світу. Мороз дужчав, але було так тихо, що скрипіння під чоботом чулося за півмилі. Ще жоден гурт парубків не з'являвся під вікнами хат, місяць лише зазирав у них крадькома, ніби викликаючи прибраних дівчат вибігти скоріше на скрипучий сніг... (Виходить Оксана із дзеркалом у руках.) Оксана. Треба ж було людям вигадати, ніби я гарна... Неправда! Хіба чорним бровам і очам моїм рівних немає в світі? Що ж тут гарного в цьому носі, і в щоках, і в губах? Ніби ж то гарні мої чорні коси? Ох, їх можна злякатися ввечері: вони, як довгі змії, обвили мою голову. Аж тепер бачу, що я зовсім не гарна!.. Ні, гарна я! Ах, яка гарна! Диво! (Тихо входить Вакула.) Вакула. Чудна дівка! І хвастощів у неї мало! Годину стоїть перед дзеркалом і не надивиться та ще й вихваляє себе вголос. Оксана (озирнувшись, побачила коваля). Навіщо ти прийшов сюди? Хіба так хочеться, щоб вигнала за двері лопатою? Вакула. Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе! Оксана. Хто ж тобі забороняє? Говори і дивись. (Сідає на лавку.) Вакула. Дозволь і мені сісти біля тебе. Оксана (відштовхує його). Іди геть! Ти пахнеш димом. Гадаю, вже й мене забруднив. (Відходить від нього й знову прибирається перед дзеркалом.) А правда, що твоя мати відьма? Вакула. Що мені до матері? Ти у мене і мати, і батько, і все, що є дороге в світі. Оксана. Бачиш, який ти! Чомусь і дівчата не йдуть. Мені так нудно! Вакула. То тобі весело з ними? Оксана. Та вже ж веселіше, ніж із тобою. О! Хтось постукав. Мабуть, дівчата. (Виходить.) Вакула. Чого я ще чекаю? Вона збиткується з мене. Я їй так само дорогий, як іржава підкова. (Входять Оксана й Одарка.) Оксана. Одарко! Та в тебе нові черевички. Ой, які гарні! І з золотом! Добре тобі, Одарко, у тебе є така людина, котра все тобі купує, а мені ніхто не дістане такі черевички. Вакула. Не сумуй, моя мила Оксано! Я тобі подарую такі черевички, які мають не всі панянки. Оксана. Ти? Подивлюсь я, де ти візьмеш такі черевички, котрі змогла б я надіти на свою ногу! Хіба ті, що носить сама цариця. Одарка (сміється). Бачиш, яких захотіла! Оксана. Так-так! Будь свідком: якщо коваль Вакула принесе такі самі черевички, які носить цариця, обіцяю вийти за нього заміж! Вакула. Прощавай, Оксано! Дури, кого забажаєш, а мене вже не побачиш на цьому світі! Одарка. Куди, Вакуло?!! Вакула. Прощавайте! Коли ласка Бога, побачимося на тому світі, а на цьому вже не розважатися нам разом. Не згадуйте мене лихом! (Вакула виходить, за ним — дівчата.) Оповідач. Через димар хати Вакули піднялася відьма верхи на мітлі. Це була його мати - Солоха. Вона летіла так високо, що здавалася темною цяткою вгорі. Раптом із протилежної сторони з'явилася інша цятка, збільшилась і вже була не цяткою, а просто чортом. Мороз ще дужчав, і вгорі стало так холодно, що чорт перестрибував із одного копита на інше і дмухав собі в кулак, сподіваючись хоч якось відігріти змерзлі руки. Відьма і сама відчула, що холодно, хоча й була тепло вбрана; а тому спустилася в повітрі, ніби слизькою гіркою, прямісінько в димар. (Солоха влітає на мітлі й наштовхується на мішки. За нею стрибає Чорт.) Солоха. Мішки Вакула приніс, хай сам їх і винесе. Чорт (стрибнув до Солохи). Дозвольте ручку, пані! Солоха. Візьміть! Чорт (цілує руку). Ой! Вакула. Відчини! Чорт. Стукає хтось? Вакула. Відчини!!! Чорт. Це коваль! Чуєш, Солохо! Куди хочеш, ховай мене! Солоха. Лізь у мішок! (Виходить.) (З'являється засмучений Вакула.) Вакула. Невже не зникне з пам'яті моєї ця негідна Оксана? Не хоч думати про неї! (Побачив мішки.) Навіщо тут ці мішки? Завтра ж свято. Занесу їх куди-небудь. (Хоче підняти мішок.) Але ж які важкі... Що я за баба: скоро буду від вітру хилитися! Не дам нікому сміятися над собою! Ще нічого не втрачено. Спробую один засіб: піду до пузатого запорожця Пацюка. Кажуть, він знає всіх чортів і може зробити те, що забажає. (Виходить із мішком за спиною.) Оповідач. Цей пузатий Пацюк був колись запорожцем, але чи вигнали його, чи сам утік із Січі - цього ніхто не знав. (Пацюк сидить і їсть галушки. За його спиною з'являється Вакула з мішком за плечима.) Вакула (кланяється). Я до твоєї милості прийшов, Пацюк. (Пацюк підняв голову і знову почав їсти галушки.) До тебе прийшов, дай Боже тобі усякого добра. Пропадати доводиться мені, грішному. Ніщо не допоможе мені на світі. Що буде, те буде. Доводиться просити допомогу в самого чорта. (Пацюк підняв голову і знову почав їсти галушки.) Що ж, Пацюк, як мені бути? Пацюк. Коли потрібен чорт, то і прямуй до чорта. (Продовжує їсти.) Вакула (кланяється). Для того я й прийшов сюди: окрім тебе, гадаю, ніхто не знає до нього дорогу. (Пацюк мовчить і доїдає галушки). Зроби ласку, чоловіче добрий, не відмов. Розкажи хоч, як потрапити на цю дорогу. Пацюк. Тому не треба далеко ходити, в кого чорт за плечима стоїть. (Виходить.) Вакула. Що? (опускає мішок, з якого вивільняється Чорт). Про що це він каже? (Задумується.) Чорт (обнімає Вакулу). Це я, твій друг, усе зроблю для товариша! (У ліве вухо.) Грошей дам, скільки захочеш. (У праве вухо.) Оксана буде сьогодні вже твоя. Вакула. За таку ціну я на все готовий! Чорт (сміється). Ну, Вакуло, ти знаєш, що без контрактів нічого не роблять. Вакула. Згоден! У вас, я чув, розписуються кров'ю. Стривай же, я дістану з кишені цвях. (Хапає Чорта за хвіст.) Чорт (сміється). Який вигадник! Ну, Вакуло, пожартував і досить. Вакула. Стривай-но, голубе! Будеш у мене знати, як підбивати на гріхи добрих людей (сідає на спину Чортові). Чорт (жалібно). Змилуйся, Вакуло, все, що тобі потрібно, все зроблю, відпусти лишень душу на покаяння! Вакула. А, ось яким голосом заспівав! Тепер я знаю, що робити. Вези мене в цю ж мить на собі! Чуєш? Та лети, як птаха! Чорт. Куди? Вакула. У Петербург, прямо до цариці! (Зникають.) Оповідач. І коваль мало не зомлів від страху, відчуваючи, що піднімається в повітря. Спочатку піднявся він від землі так високо, що нічого не міг угледіти внизу, і пролетів, як муха, під самісіньким місяцем, ледве не зачепивши його шапкою. Трохи згодом Вакула вже освоївся і навіть почав посміюватися над Чортом. Усе було світло вгорі. Повітря в легкому сріблястому тумані здавалося прозорим. І раптом засяяв перед ним Петербург, увесь у вогнях... (З'являються Вакула і Чорт.) Чорт. Чи прямо їхати до цариці? Вакула. Ні, страшно. Тут десь, не знаю, зупинилися запорожці, котрі проїжджали восени через Диканьку. Вони їхали з Січі з паперами до цариці; добре було б порадитися з ними. Ей, сатано! Лізь у мою кишеню й веди до запорожців. (Входять два запорожці.) Вакула (кланяється до землі). Здорові були, панове. Бог вам у поміч, ось де побачились! 1 запорожець. Що там за чоловік? Вакула. А ви не впізнали? Це я, Вакула, коваль. Коли проїжджали восени через Диканьку, то гостювали в мене, дай, Боже, вам усякого здоров'я й довголіття, майже два дні. Я нову шину тоді поставив на переднє колесо вашого воза. 2 запорожець. А! Той коваль, що малює гарно! 1 запорожець. Здоров був, земляче, потім поговоримо з тобою більш 2 запорожець. А тепер ми йдемо до цариці. Вакула. До цариці?!! А будьте ласкаві, панове, візьміть і мене собою. 1 запорожець. Тебе? Що ж ти там будеш робити? Ні, не можна. 2 запорожець. Ми, брате, будемо з царицею говорити про своє. Вакула. Візьміть! (нахиляється до своєї кишені). Чорте, проси. (Ударив по кишені, Чорт запищав.) 2 запорожець. Візьмемо його з собою? 1 запорожець. Та вже хай їде! (Виходять.) Оповідач. Дивно знову було Вакулі, коли величезна карета помчал його вулицями міста. Позаду лишалися багатоповерхові будинки, а дорога, здавалося, сама котилася під ноги коням Карета зупинилася перед палацом. Запорожці увійшли в чудові сіни й почали підніматися добре освітленими сходами Несміливо йшов за ними коваль, боячись на кожному крої посковзнутися на паркеті. Пройшли три зали. Раптом запорожці впали долілиць і закричали в один голос. Коваль, не вгледівши нічого, теж сумлінно розпростався на підлозі. (Запорожці, Вакула і цариця перед ними.) Запорожці й Вакула. Змилуйся, мамо! Змилуйся! Цариця. Встаньте! Запорожці й Вакула. Не встанемо, мамо! Не встанемо! Умремо, а не встанемо! Цариця. Встаньте! Я велю! (Запорожці і Вакула піднімаються.) Цариця. Світлійший обіцяв познайомити мене з моїм народом, якого я ще не бачила. Чого ж ви хочете? Вакула (до себе). Саме час! Цариця питає, чого хочете! (Цариці) Ваша величносте, із чого, не гнівайтеся, зроблено черевички, що на ногах ваших? Думаю, ні один швець ні в якій державі світу не зуміє так зробити! Боже ти мій, а якби моя жінка наділа такі черевички! Цариця. Якщо тобі хочеться мати такі черевички, це не так важко зробити. (Озирнулася.) Принесіть йому зараз же черевички, найдорожчі, із золотом. (До запорожців.) Чи добре вас тут утримують? 1 запорожець. Та, спасибі, мамо! Провіант дають добрий. (Подають черевики.) Цариця (до Вакули). Візьми собі мої черевики, чоловіче добрий. Вакула. Спасибі, мамо! (кланяється і відходить. Біля виходу стукає себе по кишені). Чорте! Винеси мене звідси негайно! Оповідач. Мов вихор, нісся Чорт із Вакулою назад. Миттю опинився коваль біля своєї хати. Тут, вхопивши хворостину, тричі ударив нею Чорта, і той стрімголов кинувся втікати. Після цього Вакула зарився в сіно і проспав до ранку. (Виходить стурбована Оксана.) Оксана. А що, коли він і насправді пішов і вже ніколи не повернеться в село? А що, коли зважиться на щось страшне? Чого доброго! Адже він так любив мене... (З'являється Вакула.) Вакула. Поглянь, які я тобі приніс черевички! Оксана (радісно). Ой! Вакула. Ті самі, що їх носить цариця. Оксана. Ні, ні! Мені не треба черевичків! Я і без них тебе люблю!
3. Звіт творчої групи "етнографів" із використанням ілюстрацій. Національний одяг Козаки найчастіше носили жупани. Жупан був довгий до колін, з двома складками ззаду, застібнутий на ґудзики, підперезаний поясом. Пояси були вовняні або шовкові, інколи дуже довгі, на кілька метрів. От як треба козакові підперезатися, то він прив'яже пояс шнурком до гвіздка та й крутиться кругом, поки не намотає на себе весь пояс. Незаможні козаки й селяни носили сірі свити. Козацькі штани були широченні, холоші носили поверх чобіт. Козацькі шапки мали червоне або зелене сукняне дно, смушковий обідок. Жінки носили спідниці й корсети або плахти та запаски поверх свити. Заміжні жінки вбирали на голову очіпок. Дівчата заплітали волосся в дрібушки й прибирали його квітами та стрічками. (За "Історією української культури" І. Крип'якевича.)
Селянська хата По стінах розвішували найчастіше ікони святих. Хату освітлювали свічками, різнобарвними та позолоченими. Свічники бували й простенькі, й срібні, майстерно різьблені. Піч була така велика, що на ній не раз лягали спати, "зарившися в просо", у грубі радо лягав пес, а на запічку тримали кресало й клоччя на підпалку. Коло печі в куті стояв піл - рід топчана, на якому можна було проспатися, далі лави й прилавки, дубові чи липові столи. (За "Історією української культури" І. Крип'якевича.)
4. Усні мініатюри-фантазії про майбутнє героїв ("Багато років потому...") від їхнього імені.
IV. Підсумки уроку. V. Домашнє завдання: • Написати вибірковий переказ повісті-казки М. Гоголя "Ніч перед Різдвом" від імені когось із героїв ("Історія кохання Оксани, або Черевички", "Маленька трагедія, або Останнє Різдво Чорта", "Подорож із Диканьки в Петербург" тощо). • Доповнити роботу коротким описом (інтер'єр, вбрання персонажа) або розповіддю (стислою) про те, як складеться майбутнє героя.
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |