| Головна » Українська література |
Мета: навчальна: розширити знання про митців – лауреатів міської літературно – мистецької премії ім..І Нечуя – Левицького; розглянути життєвий і творчий шлях письменників – краян А.І.Кульчицького, А.Д.Гудими, Н.П. Опанасенко; розвивальна: розвивати пізнавальний інтерес до постатей письменників, учити користуватися довідковими джерелами, виробляти навички аналізувати поезію,розуміти її, читати ліричні твори, висловлювати думки про них, використовуючи випереджувальні завдання пошукового характеру; виховна: виховувати найкращі людські почуття, прищеплювати любов до своєї землі, її культурних надбань, формувати естетичні смаки. Тип уроку: урок – конференція Обладнання: портрети письменників – краян, які удостоєнні звання лауреат літературно – мистецької премії ім. І. Нечуя –Левицького, виставка їх творів; запис пісень «Освідчення», «Рідна Україна», «Клич душі», «Моя Біла Церква», «Дума про землю», мультимедійна презентація, каравай на вишитому рушнику, калина у керамічній вазі. Хід уроку. Звучить пісня «Рідна Україна»( сл..А.Кульчицького, муз. І.Забірченка) Ведучий. Мистецтво, як істинно велика людина: ноги – в землі,а очі – в небі. Саме з таким ключем до віршовано - музичної творчості підходимо до творчості Анатолія Івановича Кульчицького. Справді, «ноги» його поезії – у ґрунті нашого нелегкого сьогодення, а «очі» музики звернені до зірок. Так про свого друга і побратима по перу відгукувався А.Д.Гудима. Ось уже більше 50 років А.І.Кульчицький працює, любить і творить у нашому місті. Звучить пісня «Моя Біла Церква» (сл.і муз. А.Кульчицького)
Звітує «біограф». Анатолій Кульчицький – талановитий поет і композитор, заслужений працівник культури України, член Президії Українського фонду культури, відповідальний секретар Київського обласного об’єднання «Культура», член національної музичної спілки України, учасник кількох міжнародних Шевченківських свят «В сім’ї вольній, новій»,делегат першого та другого Всесвітніх форумів українців у 1992, 1997 роках. Анатолій Іванович Кульчицький народився 2 травня 1938 року у м.Миронівка Київської області в родині службовців. У 1955 році закінчив середню школу. Освіту здобував поступово, вступивши спочатку до Київського технікуму підготовки культурно – освітніх працівників, а після до Київського Національного Університету ім. Т.Г.Шевченка на факультет журналістики. Дійсну службу пройшов артистом ансамблю пісні і танцю Київського військового округу, у складі якого побував у багатьох містах України та зарубіжних країнах. До речі, Анатолій Іванович за своє творче життя об’їздив 22 країни світу. Працював у закладах культури на різних посадах. Більше 10 років очолював Білоцерківське міське об’єднання літератури і мистецтва.
Звітує «музикознавець». Він є автором пісенних збірок «Освідчення» 1995р., «Клич душі» 1996 р., «Тебе, кохана Україно, до серця в пісні пригорну» 2002р, « Як вересень, уже я золотий»2003р., один з авторів книги «Біла Церква, шлях крізь віки» 1994р. Автор більше 600 пісень, 33 з них – про рідне місто.Створив 5 вокальних циклів « Дивніше з див» на вірші Б.Олійника, «Я хмельной Есенинской строкою» на вірші С.Єсеніна, «Тобі, Біла Церкво…» на власні вірші та інших поетів, «Чарівний Вишгород завжди» на власні вірші, «Свіча любові і добра» на вірші П.Ральченка. Є пісні про Київ, Миронівку, Узин, Таращу, Тетієв. Лауреат багатьох пісенних фестивалів. Деякі пісні звучали в художніх та документальних фільмах. Та найкращі вокальні композиції присвячені рідному місту. До вашої уваги пісня « Клич душі» на слова і музику Анатолія Івановича. Ведучий. Такі теплі та щирі слова про рідний край може сказати лише людина з великим серцем, щирою душею та особливим даром від Бога – висловлювати свої почуття в її величності – Пісні. Творчість А.Кульчицького достойно оцінена. Він – лауреат Міжнародної премії ім. В.Винниченка (2004) за створення пісень про рідне місто, лауреат Білоцерківської міської літературно – мистецької премії ім. І. Нечуя – Левицького(1992), лауреат Всеукраїнської літературно – мистецької премії ім. І. Нечуя – Левицького(2009) за збірку «Пісні, як люди, мріють і живуть…», його ім’я занесене до «Золотого фонду» м. Білої Церкви. А.І.Кульчицький має державні нагороди – три медалі. У 1998 році нагороджений медаллю «За подвижництво в культурі».
Звучить пісня «Освідчення»( муз. А Кульчицького, вірші А.Гудими)
Ведучий.Душа в пісні – ото і є найголовніша таємниця творчості митця Коли з душі, як з пісні, пісня ллється, Красива, вічна, чиста, як дитя, Я розчиняю навстіж своє серце, І в світ пливуть найкращі почуття. Рушієм творчості Анатолія Івановича є любов. Любов до України, рідного міста, його людей, до усього чистого, світлого й прекрасного через поезію й музику.
Звучить пісня «Дума про землю».
Ведучий. Поет, прозаїк і публіцист… учений і громадський діяч… щирий, привітний, товариський… люблячий чоловік і батько… це – про людину, яку добре знають тисячі жителів нашого міста і десятки тисяч читачів далеко за межами Білоцерківщини, - про Андрія Дмитровича Гудиму. До речі, пісня «Освідчення» написана на слова А.Д.Гудими, який живе і творить у Білій Церкві, що на Київщині, а тому не дивина, що древнє місто гордиться своїм Почесним Громадянином і записало його до свого «Золотого Фонду» Андрій Дмитрович лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. М.Коцюбинського(1994) за роман у віршах «Устим Кармелюк», Вінницької обласної літературної премії ім.Трублаїні(1967) за поезії, опубліковані в пресі, Київської обласної літературної премії ім. Г Косинки(2006), Білоцерківської міської літературно – мистецької премії ім. І Нечуя – Левицького за книгу поем «Дзвони на Россю»(1992), лауреат премії ім. Олеся Гончара (2009) за кращу книгу прози «Тече до Бога моя сльоза». Звітує «біограф». Народився митець 19 липня 1937 року в с.Слобода-Носковецька що на Вінничині у селянській родині, яка звідала всі «принади» сталінського соціалістичного ладу: голодомори, війни, трудодні за жменю зерна, податки за кожне деревце і курку…Та батько, фронтовик – інвалід, і вічна трудівниця - мати виховували дітей з вірою у краще майбутнє, у правду й людяність, ростили в любові до рідної землі. Закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут(1964). Доцент кафедри ботаніки і фізіології рослин БНАУ. Кандидат сільськогосподарських наук. Письменник.
Звітує «літературознавець». Творчість поета, прозаїка, драматурга і публіциста – Андрія Гудими – досить розмаїта і широко відома на теренах материкової України. З-під його пера вийшло близько сорока літературно – художніх видань: книги віршів, поем, романів у віршах, прозові романи, повісті, нариси, п’єси. За фахом Андрій Дмитрович – учений агроном, за покликом – педагог, науковець, з благословення Всевишнього – письменник. Один з вершинних прозових творів письменника – трилогія «Тече до Бога моя сльоза». Це болісна розповідь про лихоліття, які довелося витерпіти українському народові на своїй хресній дорозі.
Ведучий. Сьогодні Україна розбудовує власну державу. Вимріяна багатьма поколіннями українська державність була б справою нереальною, якби народ перестав бути народом і перетворився б у просте населення, позбавлене національної свідомості. Андрій Дмитрович відчував таку загрозу і розумів, що найважливішим енергетичним джерелом, яке живить національну свідомість, не дає їй згаснути, є історична пам’ять народу. У художньому світі А.Д.Гудими категорія «історичної пам’яті» перебуває у тісному поєднанні з категорією «батьківщина». Як справжній український поет, він не міг бути спокійним, розуміючи, що його народ через злу волю історії не мав своєї держави, свого дому, у якому був би господарем і будував би життя за власним бажанням. У творах на історичну тему дзвенить голос зболілого серця за долю рідного народу: Горить, палає Україна – Вогнем і ґвалтом душу рве. Слізьми червоними калина Ось-ось заплаче…Не реве - Дніпро сердитий – стогне тихо. Горбатить хвиля береги. Як довго ми недремне лихо, Мов ту болячку, берегли Самі для себе. («Клекотіли орли») Звітує «літературознавець». Поет силою свого таланту глибоко проник у пласти героїчного минулого своєї Вітчизни, проаналізував минувшину і прийшов до несподіваного висновку: в Україні серйозні суспільно – соціальні зрушення відбуваються через кожних 50-60 років. Нині незалежній Україні з її суспільно - духовнім розбратом – трохи більше 20. Невже потрібно буде чекати іще 30-40 років, щоб хтось інший прийшов і сказав нинішньому поколінню: не туди б’єш, Іване? Мабуть, це унікальне видання – історія України в поезії – і до того ж, либонь, українська література такої цілісної книги, як тетралогія «З вогню і гніву» ще не мала. У вирі тогочасних подій подано численну галерею історичних постатей – Хмельницький, Дорошенко і Сагайдачний, Орлик і Войнаровський, Іскра і Кочубей з донькою Мотрею, Петро 1 та Карл ХІІ. Але головний герой – гетьман Іван Мазепа з його відчайдушним «зривом на людське життя» та спробою повернути Україні її національну самобутність. Іншими словами, «Сповідь Мазепи» – це скрупульозно виписана світлина життя і боротьби України часів Великої Руїни та Мазепиної доби. Та в кожному з цих творів світить глибока віра автора у вільне майбутнє України. Прислухайтесь, як по – сучасному звучать слова, виписані у романі «Сповідь Мазепи»: … І цей погром, цей невсипущий біль Перегорить в жадану перемогу. Бо мусить. Мусить! Поперек ізвод Була і є, пребуде Україна. Бо вже такий ми – не такий! – народ, Щоб нас понищить – стерти до коліна.
Ведучий. У передмові до збірки історичних творів „На вівтар волі” Андрій Гудима писав: „Я зробив усе, що міг; хай, хто може, зробить краще”. Але поки що, на нашу думку, це вдалося лише йому. Адже його історичні романи - це твори, які через свою непроминущу мистецьку вартість назавжди залишаться у нашій літературі, бо багатьом поколінням вони відкриватимуть образний світ нашої непростої історії, витончену й яскраво емоційну мову, які зігріватимуть душі високим патріотичним почуттям, даруватимуть естетичну насолоду, водночас допоможуть показати багатство нашої мови, побачити і зрозуміти гнучкість, витонченість її форм, значення її ролі в житті наших предків. Адже автор вміло використав і прислів’я, і приказки, які прийшли до нас із сивої давнини. Вони ж бо є неоціненною скарбницею досвіду багатьох поколінь, народної мудрості, моралі й культури народу, його афористичним, живим словом; і в них кристалічно відкладається національна історія народу, суспільний лад, побут, звичаї та світосприйняття.
Звітує «літературознавець». А ще Андрій Дмитрович тонкий і ніжний лірик, співець кохання й вірності. Наш сучасник Д.Павличко у «Слові про себе» написав: «Поезію творить любов, а не злоба». Ці слова якнайкраще характеризують і ліричні твори Андрія Дмитровича, який кожним рядком, кожним словом стверджує, що любов стояла і стоїть біля витоків життя, родить добро, підносить нас над злом, будить в людині людське. Майстерно виписані рядки поезій зі збірок «Трость», «Жнива», « Позиція серця», «Родиземля», «Жайворонкова пора» запам’ятовуються читачам своїм ліризмом, філософськими роздумами, інтимними почуттями. Роки і випробування, а їх випало на долю більш ніж досить, густо посріблили непокірні хвилі волосся. Але серце, як і в юності, співає дзвінко й молодо.. От тільки мудрість досвіду гірчить сивим, як волосся, полином. Тому й народжуються такі рядки: Це все моє: І поле, і полин, І вруна, й стерні, Жайвори в блакиті. Я, Україно, в тебе не один. А ти мені – одна на білім світі, Тому й болить усохле джерело, Забута стежка, оніміла хата І та рілля, де й краплі не було Дощу. Як свята.
Ведучий. Наше місто,як і вся Білоцерківщина, багата на таланти, воно славне великою кількістю видатних людей. Серед них і Ніна Петрівна Опанасенко – поет від Бога, безкомпромісна, справжня людина, яка здолала долю. Вона Почесний громадянин міста Білої Церкви та член «Золотого Фонду» міста. Почесне звання присвоєно поетесі за визначні заслуги перед громадою міста Біла Церква Про неї, багатостраждальну жінку, життя якої нагадує квітку едельвейс, що тягнеться до сонця, тримаючись дужими коріннями за кам’яну основу (її ще називають квіткою – ломикамінь), і піде розмова далі. Тож запрошуємо відкрити для себе цю незбагненну жінку, яка на все життя була прикута невиліковною хворобою до ліжка, але не зламалася; та її високу поетичну творчість.
(Виходить дівчина в українському вбранні й запалює свічку біля портрета Н.П.Опанасенко. Пропонується вшанувати пам’ять хвилиною мовчання.)
Учитель. Розгляньте таблицю. У ній основні відомості про освіту, етапи поетичної творчості Ніни Петрівни Опанасенко. Ви звернули увагу, що одне з віконець порожнє? Слухаючи звітування дослідників біографії поетеси, складіть «гроно» « Людина нелегкої долі». Під час підсумкової бесіди зачитаєте його.
Скласти «гроно» «Людина нелегкої долі »
Звітує «біограф». Народилася Ніна Опанасенко в селі Мар»янівка Васильківського району на Київщині 21 січня 1942 року. 1949 року пішла у перший клас Мар»янівської середньої школи, училася у хатках – школах. 1954 року Іван Семенович Козловський ( земляк, оперний співак) подарував мар»янівським дітям двоповерхову школу. У автобіографії Ніна Петрівна писала: « У характеристиці на другокласницю Ніну Опанасенко перша вчителька Ганна Талимонівна писала, що я слабка здоров’ям, тож яке благо, що нова рідна школа поруч з моєю хатою і мені ще під силу ( хоча і дуже важко) добратись до Храму науки. Була я і відмінницею у навчанні і незмінним головою класу протягом останніх трьох років. 1959 року свято випуску! Зі сльозами на очах…Як працювати, як далі вчитись, коли ти не можеш ходити?! Проте працюю в школі лаборантом. Три роки трудового стажу ( більш сидіння вдома, аніж ходіння в школу) і я поступаю до Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка на юридичний факультет, але вчитися не змогла – хвороба знерухоміла тіло. Настали довгі роки лікування…» Лише у 1967 році Ніна знову стала студенткою. У Київській обласній лікарні протягом шести років поєднувала і лікування. і навчання на філологічному факультеті. І знову велику підтримку і допомогу отримала від земляка І.С.Козловського, який, дізнавшись про гірку долю Ніни, аж із Японії привіз дефіцитні ліки. А головне - по-батьківськи уважно перечитав її перші поетичні спроби і пророчо передбачив : « Слава Богу,що Ваша душенька при ділі, що Ви і слово нероздільні». У стінах лікарні в 1973 році отримала диплом з відзнакою. Звітує «літературознавець». 1971 року з’являється перша добірка віршів Ніни Петрівни у газеті «Ленінський шлях», а 1975 року випускає збірку поезій « Солнечное эхо» російською мовою( довгі роки життя і лікування у російському середовищі зорієнтували дівчину писати російською мовою). Збірка увібрала в себе кращі вірші, народжені серцем і болем. « Ця дівчина - справжній поет!» -напише у передмові до книги Л. Вишеславський ( поет опікувався молодою поетесою, став рецензентом, а згодом і редактором кількох її книг). А І.С.Козловський напише у листі: «Вітаю щиро Вас!». А як же то було для Ніни?! У автобіографії читаємо: « Яка радість! Адже я відкриватиму людські душі, сіятиму слово, із якого виростуть добрі почуття, краса, мужність…». Позитивні рецензії у пресі окриляли, але й багато до чого зобов’язували. Тому шлях до виходу нової поетичної збірки «Ветка в окне» зайняв майже десять років кропіткої щоденної роботи над словом. Долаючи тяжку недугу, народжувалися поетичні рядки, які дивують своїм оптимізмом, любов’ю до людей, неймовірною спрагою до життя,діяльності. І знову доброзичливі відгуки критики в засобах масової інформації, визнання колег – літераторів, які прийняли молоду поетесу до Спілки письменників України. Про неї пишуть центральні та республіканські видання. Добірки її поезії уміщують провідні літературні альманахи та часописи. Вона стає лауреатом Київської обласної молодіжної премії ім.Олександра Бойченка. Випустивши 6 російськомовних книг, у 1993 році видруковує Ніна Опанасенко першу книгу, створену « тією мовою, якою співала колискові матуся» ( Н. Опанасенко) - « Стрічати зірку і людину». Потім буде друга, третя… серце не мовчало! « Зболена душа не сиротіє…» (1996), «І всміхається щастя мені» ( 1997) І співає, і плаче поетки перо: У безпросвітку щастя її віднайшло! Рідним словом напоєна, як джерелом, Золотої людини зігріта добром.
За останні дві збірки Ніна Петрівна удостоюється міської літературно – мистецької премії ім. І. Нечуя – Левицького, нагороджується Міжнародною пам’ятною медаллю «Тим, що здолали долю». Про те, якою ціною дісталися поетесі сходинки до успіху і визнання ( не у плані матеріальному, бо Ніна, як майже всі письменники, жила на межі бідності, а у плані високої духовності) знають лише найближчі друзі. Її ні на мить не полишав пекельний біль, який,за висловом одного київського медичного світила, за місяць – другий звів би зі світу дебелого чолов’ягу… Десята збірка має назву « О четвертій над ранок». Це час, коли і тіло, і душа людини найнезахищиніші, найвразливіші. Як по – філософськи свідчить сама поетеса: Я стою о четвертій над ранок над прірвою: Як мені залишитися світу частиною?
У 2009 році на світ з’явилася 20-а книга « І чую ваше сердечне…» новело – мемуарна, епістолярна книга знедоленої душі. Це –« Книга- борг! Адже життя – це борг… Борг перед самим собою і людьми. Борг перед минулим і майбутнім»( Н. Опанасенко « Автобіографія»). Тут же вона зазначає: « Як і майже 40років тому, слово і люди із роду « Золотих» тримають мене на світі: Люди, люди, в мене Ви постійно струмочком – Розмовляю із Вами то вголос, то мовчки. Кожна зустріч, думки і чуття, що на часі, – Це заслужене рідкісне право на щастя! ...Хто має очі – нехай побачить, Як рідна вкраїнська мова Мене, закуту, прикуту, Мов шар блакитний, Підносить угору, вгору, вгору! Звітує «біограф». Та боліли їй не лише власні фізичні болі. Пекла, пориваючись у вірші, гіркота сьогоднішніх негараздів у незалежній, але не процвітаючій Україні, де « … на кота голодного у гніві кричить сусід голодний,як і кіт…», де « з переляками спим, з недовірою гостя приймаєм», де « стояв у потрясінні й тужно плакав Дід – одинак, притомлений, як лось»… Після констатації сумної дійсності, як і весь український народ, задає Ніна Петрівна собі сакраментальне запитання: У країні своїй я – творець чи рослина?... Скільки всюди людей – і нікого нема! А на риторичне запитання: У палючих турботах невже ми не діти Отця І невже на медових чорноземах варті ми пекла – не раю?
У чудовій поезії « Ой світе» поетеса дала свій рецепт виходу із сучасної кризи – може, не зовсім бездоганний з точки зору економістів чи політологів, зате неодноразово перевірений історією на практиці: Ой світе, відверто холодний, Розхристаний світе одвічно, Об що тебе вдарити лобом, Щоб ближньому ближній повірив? Учитель. Будемо сподіватися, що у наших зверхників стачить розуму не довести багатостраждальний і довготерпеливий український народ до такого «лобового» вирішення болючих проблем сьогодення. Ведучий. За виняткову мужність, активну громадянську позицію і високий патріотизм Ніну Петрівну нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. На найвищій сходинці до храму слова стояла поетична душа Ніни Опанасенко, стверджуючи вистраждану в житті і творчості власну філософію: « Минуще все, скороминуще… А вічність – нашому «Я». Очевидно, недаремно одна із збірок поезій має назву « Квітка – ломикамінь» ( за неї авторці присвоєно Київську обласну літературну премію ім. Григорія Косинки), бо ми, підіймаючись за її поезіями на найвищу вершину, омиту сльозами болю й зігріту надією, стаємо ближче до Бога. Учитель. -Які ж основні риси характеру, що проявилися в життєвій позиції Ніни Петрівни? Зачитайте, що ви записали, заповнюючи порожнє віконце. Перевірка роботи учнів ( на слайді висвітлюється відповіді)
[Блок-схема: альтернативный процесс: ПОЕТИЧНИЙ ДОРОБОК НІНИ ПЕТРІВНИ ОПАНАСЕНКО Опанасенко Н. «Солнечное эхо» стихи Опанасенко Н. Ветка в окне стихи Опанасенко Н. Здравствуй, день стихи Опанасенко Н. Упавший лист стихи Опанасенко Н. Время растить стихи Опанасенко Н. Ночь разбросала светлячки стихи Опанасенко Н. Зболена душа не сиротіє : поезії Опанасенко Н. ...І всміхається щастя мені : лірика Опанасенко Н. О четвертій над ранок : поезії Опанасенко Н. Бігли білочки з ялини : вірші Опанасенко Н. Квітка ломикамінь : поезії Опанасенко Н. Що болить тобі, мій колосочку? : казка Опанасенко Н. Всіх наділяю серцем чистим : нариси, есеї, замальовки Опанасенко Н. Захочемо – набудемось! : поезії Опанасенко Н. Зачарована Катруся : оповідання Опанасенко Н. Переінакшене щодення : вірші, роздуми Опанасенко Н. У білому, в зеленому, у синьому саду : автобіогр. оповід. для дітей серед. шк. віку Опанасенко Н. Вибране Книги для дітей Опанасенко Н. Бігли білочки з ялини : вірші Опанасенко Н. Зачарована Катруся : оповідання Опанасенко Н. Ночь разбросала светлячки : стихи Опанасенко Н. Що болить тобі, мій колосочку? : казка Про Н.П.Опанасенко Ніна Опанасенко : [корот. біогр. довід.] Ніна Опанасенко : поетеса : [корот. біогр. довід.] Ніна Опанасенко : [корот. біогр. довід.] //... Ота стежина в нашім краю: антологія поетів Київщини Опанасенко Ніна Петрівна, поетеса, прозаїк Ніна Опанасенко – людина, що здолала долю: біобібліогр. покажч]
Учитель. Ми прилучилися сьогодні до творчості патріотів рідного краю – поетів – краян, до їх великого таланту – дива словотворення. І це диво, сподіваюсь, надійною свічечкою осяє вам шлях. Хай вогник її відбивається в дзеркаликах ваших душ і розгорається в неперебутнє багаття любові до України, до рідного слова, до нашого стражденного народу, прагнення служити йому. Пам»ятайте, що: Життя коротке, а роки - мов листя. Почуйте і прислухайтесь живі: Святій роботі не буває спину; Сини вітчизни – світочі свобод Творити Україну до загину! Творити од народження свого! ( А. Гудима) Учитель. Хочу, щоб ви гордо заявляли світу: Ми – українці! Ведучий І: Я-українка! Ведучий ІІ: Я – українець! Ведучий ІІІ:Ми – єдина родина! Ведучий ІV: Батьки і діти! Діти і батьки! Нерозділиме і одвічне коло Ми засіваємо житейське поле І не на день минущий – на віки! І хай нагадує нам про це український коровай і червона калина. ( Пригощання гостей короваєм прикрашеним калиною) Підведення підсумків. Домашнє завдання. Учитель: Сьогодні ми познайомились з трьома лауреатами міської літературно – мистецької премії ім. І. Нечуя – Левицького, на сьогодні їх 13. Сподіваюсь, що ви захочете ознайомитися глибше з творчістю А.Д.Гудими, Н.П. Опанасенко, А.І.Кульчицького й інших письменників – краян ( демонстрація плакату « Лауреати міської літературно – мистецької премії ім. І. Нечуя – Левицького ( додаток)). Виберіть одного з них і підготуйте повідомлення до наступного уроку ЛРК. Виношу подяку всім, хто активно співпрацював на уроці.
Лауреати літературно – мистецької премії ім. І.Нечуя – Левицького
1.Гудима Андрій Дмитрович – 1992 2.Кульчицький Анатолій Іванович – 1992 3.Опанасенко Ніна Петрівна – 4.Іванців Володимир Опанасович -1993 5.Міняйло Віктор Олександрович -1994 6.Гай Анатолій Іванович -1995 7.Третяк В’ячеслав Юхимович -1997 8.Шарова Тетяна Миколаївна – 1998 9.Дідківський Володимир Іванович – 2001 10. Розвозчик Петро Іларіонович - 2004 11. Гай Галина Семенівна – 2006 12. Братченко – Дмитренко Тетяна Іванівна – 2008 13. Невінчана ( Пензарєва) Галина Вікторівна - 2012
Схожі навчальні матеріали: | ||||||
| Всього коментарів: 0 | |